2. Колонієстимулювальні фактори

Рекомбінантні колонієстимулювальні фактори (КСФ), зокрема гранулоцитарно-макрофагальний і гранулоцитарний (ГМ-КСФ, Г-КСФ), а також ІЛ-3, широко застосовуються в терапії пухлинних та інфекційних захворювань з метою зменшення нейтропенії.

Серед останніх – рекомбінантний Г-КСФ (філграмостим [нейпоген]). Його призначення зменшує нейтропенію, зумовлену як самим ВІЛом, так і збудниками опортуністичних інфекцій, ВІЛ-асоційованими пухлинами, ятрогенними факторами (зидовудин, бісептол, ганцикловір, амфотерицин, препарати інтерферону, хіміотерапія). Нейпоген дає змогу призначати необхідні противірусні та протибактерійні засоби у повних дозах і на тривалий час, навіть якщо їм властивий виражений мієлосупресивний ефект. Частота тяжких бактерійних інфекцій при цьому знижується у 3-5 разів.

Мієлодепресія є особливо серйозним і частим ускладненням при лікуванні гострих лейкозів. У той же час, у багатьох гематологів виникають побоювання щодо можливості посилення рекомбінантними КСФ проліферації лейкоцитів. Проте у більшості пацієнтів ці засоби не пришвидшували відтворення бластних форм. Більше того, їх призначення до і під час хіміотерапії збільшувало чутливість лейкемічних клітин до впливу цитостатиків.

Цей ефект зумовлюється мобілізацією клоногенних лейкемічних клітин у клітинний цикл. Під впливом КСФ збільшується кількість клітин, які перебувають у S-фазі. Більшість сучасних цитостатиків ефективно діє саме на такі клітини, тобто є S-фазоспецифічними. У частини пацієнтів КСФ пришвидшують проліферацію бластів, проте цей ефект у більшій мірі стосується ГМ-КСФ, він зворотній і швидко припиняється після відміни препаратів. 

Частою причиною мієлодепресії є септичні стани, особливо в хірургічній практиці. У таких випадках доцільнішим є застосування ГМ-КСФ (молграмостин [лейкомакс], сарграмостин, лейкін) як препарата з більш комплексною дією, порівняно з Г-КСФ. При лейкопенії, обумовленій інфекціями, включаючи ВІЛ-інфекцію, лейкомакс призначають по 1-5 мкг/кг на добу п/ш аж до нормалізації числа лейкоцитів. Далі дозу підбирають індивідуально – для підтримання вмісту лейкоцитів на необхідному рівні (як правило, 8-10 Г/л). У випадку мієлодиспластичних синдромів чи апластичної анемії препарат застосовують по 3 мкг/кг на добу підшкірно протягом 2-4 днів. При лейкопенії, зумовленій прийомом цитостатиків, збільшують дозу і тривалість призначення удвічі.

Після пересадки кісткового мозку ГМ-КСФ вливають внутрішньовенно протягом 4-6 год по 10 мкг/кг. Застосування препарату продовжують аж до наростання абсолютного вмісту нейтрофілів на рівні 1 Г/л.

3. Інтерлейкіни

У практичній медицині поки що широко застосовують лише рекомбінантний ІЛ-2 (пролейкін, тецелейкін, ронколейкін). Ці препарати стимулюють проліферацію Т-лімфоцитів і утворення високоактивних лімфокін-активованих кілерів, синтез γ-ІФН.

Основними показаннями для застосування є ВІЛ-інфекція і метастатичні пухлини (особливо нирок, сечового міхура і простати, меланома). 

Крім того, препарат застосовується у комплексній терапії септичних станів (посттравматичний, хірургічний, акушерсько-гінекологічний, опіковий, раньовий сепсис), гнійно-запальних захворюваннь на тлі імунодефіциту (перитоніт, флегмони, остеомієліт, гострий деструктивний панкреатит), інфекційних хворобах (хронічні гепатити В і С, туберкульоз, хламідійна інфекція).

Препарат вводиться внутрішньовенно по 1 мг (180 млн МО) протягом 4-5 днів. При необхідності повторні курси проводять з інтервалом у 3-8 тиж. Хворим на плоскоклітинний рак сечового міхура препарат вводиться внутрішньоміхурово.

Відносно недавно увійшов у клінічну практику ІЛ-1β (беталейкін). Препарат призначають по 5 нг/кг підшкірно протягом 3-10 днів:

·        в онкології – для відновлення процесів кровотворення в кістковому мозку після інтенсивних курсів хіміо- і променевої терапії, при вторинних імунодефіцитах іншого походження, лікування окремих типів пухлин (меланома, рак нирки, сечового міхура);

·        в терапії, інфектології – для лікування вторинних імунодефіцитів, хронічних гепатитів В і С, туберкульозу;

·        в хірургії – у хворих з анергією при трофічних виразках, абсцесах, флегмонах, післяопераційних ускладненнях;

·        в оториноларингології – для лікування хронічних гнійних риносинуситів і отитів;

·        в урології і гінекології – при хламідійних і герпетичних процесах;

·        у медицині катастроф і військовій – як засіб екстреної і планової терапії при радіаційних, хімічних і бактеріологічних ураженнях.

Дещо рідше застосовуються в клінічній практиці ІЛ-3 та ІЛ-6, яким властивий синергічний вплив на процес кровотворення, у першу чергу – мегакаріоцитарний росток (тромбоцити). Основним показанням для призначення цих препаратів є тромбоцитопенії при лейкозах. Вплив ІЛ-3, очевидно, тісно пов’язаний з формуванням глюкокортикоїдної резистентності. 

Застосування рекомбінантного ІЛ-3 в дозі 33 мкг/кг на добу протягом 11-14 днів дає змогу вдвічі збільшити число тромбоцитів, а наступне використання ІЛ-6 в дозі 30 мкг/кг на добу протягом 6-10 днів – ще удвічі.

Рекомбінантний ІЛ-11 пройшов клінічну стадію апробації як засіб, що стимулює усі три ростки кровотворення, у першу чергу – тромбоцитарний. Основні показання:

·        солідні злоякісні пухлини, після хіміо- чи променевої терапії;

·        лейкози з тромбоцитопенією.

Стандартна доза – 25-50 мкг/кг/добу протягом 14-21 дня від початку хіміо- чи променевої терапії. Застосування ІЛ-11 дозволяє уникнути застосування тромбоцитарної суміші у половини опромінених хворих. Серйозні побічні ефекти (синкопе, аритмії) діагностують досить рідко.