Значення ссавців

Роль ссавців у біоценозах. Заселивши практично всю Землю, ссавці відіграють велику роль у біоценозах суші й морів. Ссавці-фітофаги трансформують рослинні корми у цінний білковий продукт. Вони, як комахи і птахи, впливають на ево­люцію рослин. У рослин розвиваються пристосування, що захи­щають їх від поїдання ссавцями (колючки, алкалоїди та ін.), а також - до перенесення ними насіння, спор і плодів. При значній чисельності ссавців-фітофагів спостерігається їх негативний вплив на рослинний світ: витоптуються пасовиська, сповіль­нюється відновлення лісів та ін. Так, лосі при надмірній щільності завдають відчутної шкоди лісу: об’їдають верхівки молодих сосен, дубків та інших дерев, обгризають кору. Доведе­но, що для нормального відновлення лісу щільність лося пови­нна бути 2-4 тварини на 1000 га лісових угідь. У тих біоценозах, де чисельність лосів надмірна, необхідно її регулювати полю­ванням. Рукокрилі ссавці, представники ряду Комахоїдні та деякі інші певною мірою регулюють чисельність комах. Помічено, що одна колонія кажанів чисельністю до 40 тис. щоночі знищує близько 1,5 мільйонів комах, серед яких переважають шкідники сільського і лісового господарства та кровососи. Мишоподібні гризуни та кроти, прокладаючи ходи у грунті, сприяють проникненню у нього повітря і води, збагачують ґрунт органічними речовинами. Хижі звірі підтримують рівновагу в природі, регулюючи чисельність своїх жертв. Хижакам притаманна вибірковість вилучення тварин: їх жертвами ста­ють неповноцінні особини і насамперед хворі та ослаблені. Регу­ляторами чисельності мишоподібних гризунів виступають тхорі, ласка, горностай, лисиця; диких копитних — вовк, тигр. Так, степовий тхір знищує за рік у середньому до 120 ховрахів і 2000 мишей; у харчовому раціоні лисиці мишоподібні гризуни стано­влять 75-85%.

Господарське значення ссавців. Значення ссавців у житті людини різнобічне. Серед одомашнених тварин більшість - звірі. Від промислових ссавців одержують цінне хутро, шкіру, м’ясо, жир, ліки та інші речовини. Цінними хутровими звірами є соболь, песець, лисиця, норка, бобер, ондатра, зайці, куниці, морський котик тощо. Успішно розвивається в Україні хутрове звірівництво — розведення цінних хутрових звірів для одержання шкурок. Домінуючою формою звірівництва є кліткове. Основними об’єктами звірівництва в Україні є сріблясто-чорна лисиця, норка, нутрія, голубий песець та ін.

Практичне значення має також промисел копитних (північного оленя, лося, козулі, дикого кабана, сайгака та ін.), від яких одержують м’ясо і шкіру. Роги деяких копитних ви­користовують як прикрасу при оздобленні інтер’єру. З молодих рогів (пантів) марала, плямистого оленя виготовляють ліки пан­токрин. Тому цих тварин утримують у спеціальних господарствах і розводять у розплідниках.

Проте деякі ссавці завдають людині шкоди. Так, більшість мишоподібних гризунів (миші, полівки, ховрахи, хом’яки) є шкідниками сільського і лісового господарства. При різкому збільшенні чисельності вони знищують значну частину врожаю. Пацюки, миші поселяються також у житлах людини, тваринницьких спорудах, зерносховищах, пошкоджують продовольчі і фуражні запаси, псують будівлі, меблі, текстиль, хутро, книги. Для боротьби з мишоподібними гризунами ви­користовуються хімічні, біологічні та механічні методи.

Зайці інколи обгризають кору молодих плодових та лісових дерев, шкодять у лісорозсадниках. Це трапляється в ті зими, коли глибокий сніг зверху вкривається льодяною кіркою, і зайці не можуть добути їжу з-під снігу. Щоб запобігти пошкодженню пло­дових дерев, досить з осені їх стовбури обв’язати бадиллям ку­курудзи або тонкими сухими гілками до висоти 120 см від землі.

В Україні, як і в інших густонаселених місцях, небезпечним шкідником є вовк. Він нападає на домашніх тварин, знищує диких копитних, зайців. Найчисленніший вовк у Поліссі і Карпатах. В останні роки його чисельність зросла і становить близько 1,5 тис. особин.

Багато ссавців мають епідеміологічне значення як зберігачі і переносники збудників небезпечних хвороб людини і тварин (ту­ляремії, чуми, лейшманіозу, кліщового зворотного тифу, енце­фаліту та ін.). Це насамперед мишоподібні гризуни та дикі ко­питні. Хижі звірі (вовк, лисиця, єнотовидний собака) беруть участь у циркуляції в природі віруса сказу.

Приручені й домашні ссавці. Приручення й одомашнення ссавців розпочалося на зорі розвитку людства, продовжується воно і дотепер. Приручення - це призвичаювання диких тварин до тимчасового або постійного утримання в умо­вах господарства людини. Тварини, які привчені до людини і призвичаєні до певних потреб лише в межах одного покоління, називаються прирученими. На стадії приручення перебувають деякі олені (марал, плямистий олень, лось), антилопа канна, слони, а також хутрові звірі (песець, норка, соболь, нутрія та ін.). Одомашнення тварин - такий ступінь приручення, при якому їх можна розводити з господарською метою у певних штучно створених умовах; під контролем людини домашні тварини розмножуються у неволі. Відомо близько 60 видів одо­машнених (свійських) тварин, серед яких більшість — ссавці: велика рогата худоба, кози, вівці, коні, свині, верблюди, північні олені та ін. Під впливом штучного добору і раціонального утримання значно змінилася внутрішня й зовнішня організація одомашнених тварин та підвищилась їх продуктивність порівняно з дикими предками.

На території України перші сліди порід знайдено у період трипільської культури (за 3 тис. років до н.е.). Найдавнішими свійськими тваринами є кози і вівці. Походять свійські кози від диких гвинторогих (Сарга їаісопегі). Розводять такі породи кіз: шерстні - ангорська, радянська; пухові - оренбурзька, придонська, гірськоалтайська; молочні. Шерсть ангорської і радянської порід - мохер - цінна сировина для виготовлення трикотажу, ворсистих килимів, бархату. Високо ціниться пух оренбурзьких кіз; він еластичний, легкий, ніжний, харак- теризується низькою теплопровідністю. Кози молочних порід дають 400—1000 кг молока за лактацію, жирність якого — до 4%. Молоко кіз - цінний дієтичний продукт для харчування дітей та ослаблених дорослих.

Предками домашніх овець вважають диких баранів — муф­лонів (Оиіз тизітоп), архарів (О. агкаг) і аргалі (О. аттоп), які були одомашнені понад 8 тис. років тому. Людиною виведено понад 350 різних порід овець, яких поділяють на групи: шерстні, м’ясо-шерстні, м'ясо-сальні, овчинно-шубні і смушкові. Із шерстних порід дуже поширені тонкорунні вівці (алтайська, асканійська, кавказька, радянський меринос та ін.), які дають по 10-12 кг високоякісної шерсті за настриг. Із м’ясо-молочних однією з найдавніших порід є цигайська, яку розводять і в Україні. Гарну овчину дають романівські вівці. Із смушкових порід одержують каракуль. Смушки каракуля бувають чорні, сірі, коричневі, а також золотаві, рожеві, з блакитним відтін­ком. Кольорові шкурки високо ціняться на світовому ринку.

Велика рогата худоба веде свій початок від диких биків, один із яких - бик тур (Воз ргіті£епіиз) - був дуже поширений в Євразії і частково у північній Африці. Залежно від продуктивності породи великої рогатої худоби розподіляють на такі типи: молочний (чорно- ряба, червона степова, голштинська); молочно-м’ясний (сименталь­ська, швіцька, лебединська); м’ясо-молочний (пінцгау); м’ясний (герефордська, абердин-ангуська, шароле, кіанська, калмицька); робочий (сіра українська); для бою биків (іберійська та ін.).

Велика рогата худоба є основним постачальником молока. Молочна корова живою масою 550 кг при річному надої 5000 кг виділяє з молоком 625-650 кг сухої речовини (білок, жир, лак­тоза і мінеральні речовини). В одержаній сухій речовині тільки білка буде майже в чотири рази більше, ніж міститься його у тілі самої корови. Найпродуктивнішими породами молочного типу є чорно-ряба, виведена в Голландії (у містечку Лезвардені їй споруджено пам’ятник з написом «Наша мама») та голштин­ська, створена в Америці на основі чорно-рябої. В Україні по­ширені чорно-ряба, симентальська, червона степова, лебединсь­ка, сіра українська та інші породи.

Дикими предками сучасних коней вважають коня Пржеваль- ського, що зберігся до наших днів у Монголії, і тарпана (підвид коня Пржевальського), який до середини XIX ст. був поширений у Європі. На території сучасної України також водилися тарпани. У відомому «Повчанні дітям» київського князя Володимира Мономаха (1053-1125) говориться, що він власними руками ло­вив коней під Києвом, Черніговом та на Росі.

За напрямом використання породи коней поділяють на верхових (арабська, будьонівська, терська, чистокровна та українська); верхово-запряжних (донська, кабардинська, куста­найська, новокиргизька); рисистих (орловська, американська, французька, російська); ваговозів (радянська, російська, воло- димирська, литовська); запряжних (латвійська, білоруська та ін.)- Найпопулярнішими в Україні є породи українська верхова, російський ваговоз, орловські та російські рисаки.

Основним предком свійських свиней є дика свиня. Найпо­ширенішими в Україні є такі породи: велика біла (англійська), українська степова біла (виведена на основі великої білої вчени­ми М.Ф. Івановим, М.М. Завадовським, О.П. Бондаренком та ін.), миргородська (виведена в Україні О.П. Бондаренком та ін.), українська степова ряба, лендрас, п’єтрен, дюрок, естонська бе­конна та ін.

Кролі свійські походять від дикого кроля, поширеного у країнах Середземномор’я; зустрічається і в південних районах України. Відомо понад 60 різних порід кролів, від яких одержують м’ясо, шкурки, пух. Найпоширенішими у нашій країні породами є радянська шиншила, сірий велетень, ангорська та ін. За 5-6 приплодів самка народжує 25-30 кроленят, які че­рез 2-3 місяці важать 1,5-2,5 кг. Кролівництво є важливою га­луззю тваринництва; ним займаються і юні тваринники — шко­лярі. При багатьох школах створені кролеферми, працюють гуртки юних кролівників.

Предок собаки - вовк. Собака - перша свійська тварина, яку було приручено близько 15 тис. років тому. Виведено бли­зько 400 порід собак: лайки, вівчарки, хорти, лягаві, сетери, фокстер’єри та ін. Із кімнатно-декоративних собак найбільш поширені болонки, пінчери, шпиці, пуделі та ін. Собак ви­користовують для полювання, як сторожів, у військовій справі (зокрема, на державних кордонах), у геологорозвідці (собаки відчувають ртуть, літій, берилій, вуглець, натрій, алюміній та інші метали). У роки Великої Вітчизняної війни собаки вино­сили поранених із поля бою, розшукували міни, були зв’язківцями. Собак широко використовують у наукових до­слідженнях (так, зокрема, перш ніж послати у космос людину, туди було відправлено собак).

Тваринництво - одна з основних галузей сільського госпо­дарства, що займається розведенням сільськогосподарських тварин для виробництва продукції тваринного походження.

Охорона ссавців

Хижацьке переслідування мисливських тварин людиною, зміна біотопів у результаті господарської діяльності, вплив не­сприятливих факторів навколишнього середовища призвели до того, що багато видів ссавців зникли або ж стали рідкісними. Назавжди зникли мамонт, шерстистий носорог, печерний ведмідь, великорогий олень, бик тур, тарпан, морська, або стеллерова, корова та ін. Нечисленними на території нашої країни є лісовий кіт, рись, перев’язка, хохуля, соня садова та ін.

Унаслідок хижацької експлуатації тваринного світу на поча­тку XX ст. на межі зникнення були бобер, кулан, зубр, лось, сайгак, хохуля; значно скоротилися запаси соболя, куниці, норки, видри та інших хутрових звірів. Тому було вжито ряд ефектив­них заходів по відновленню чисельності й ареалу цих ссавців. Було заборонено полювання на лосів, сайгаків, соболів, бобрів, хохуль; організувались заповідники для їх охорони і природного відтворення, розплідники. Роль заповідників в охороні звірів зна­чна. У заповіднику Асканія-Нова акліматизовано коней Пржевальського, проводяться роботи по одомашненню африкан­ської антилопи канни, від якої одержують дуже корисне молоко жирністю до 16%. У заповіднику Стрілецький степ (філіал Лу­ганського) охороняється бабак - цінний звір, від якого одержують якісне довговічне хутро, а також жир, що має лікувальні власти­вості. Водяться тут і перев’язка, вухатий їжак. Усі ці звірі зане­сені до Червоної книги України.

Збагаченню теріофауни сприяє також інтродукція, акліма­тизація та реакліматизація ссавців. Так, успішно акліма­тизувалися в нашій країні американська норка, ондатра; широкі роботи проводяться по акліматизації та реакліматизації бобра, зубра, європейського оленя, плямистого оленя, лані, козулі.

На дорогах установлюються спеціальні знаки, які попереджують водіїв про можливість виходу на дорогу великих тварин - оленів, лосів, кабанів, козуль. У мисливських господарствах здійснюються біотехнічні заходи: підгодівля звірів узимку, влаштування «со­лонців», боротьба з хижаками, епізоотіями тощо.

Завдяки охоронним заходам чисельність окремих видів ссавців зросла і на них відкритий ліцензійний промисел (бобра, лося). Однак унаслідок посилення антропогенного пресу на тваринний світ (переексплуатація, браконьєрство, забруднення та деградація середовища існування, скорочення кормової бази, непокоєння тощо) цілий ряд видів ссавців потрапив до категорії рідкісних або зникаючих і, як результат, 41 із них занесено до другого видання Червоної книги України, серед яких дельфін афаліна чорноморська (Тигзіорз їгипсаїиз), вечірниці велетен­ська (Мусіаіиз Іазіоріегиз) та мала (М. Іеізіегі), довгокрил зви­чайний (Міпіорїегиз зсЬгеіЬегзі), нічниця триколірна (Муоїіз етаг£іпаіиз), вовчок садовий (Еііотуз диегсіпиз), полівка снігова (СЬіопотуз піуаііз), перегузня (Уогтеїа реге£изпа), тхір степо­вий (Мизїеіа еуегзтаппі), кіт лісовий (Геїіз зііуєзігіз), заєць- біляк (Ьериз їітійиз) видра річкова (Ьиіга Іиїга) борсук (Меіез теїез) та ін.

Запитання і завдання: 1. Виділіть істотні ознаки у зовнішній і внутрішній будові звірів. Чому саме звірозубі рептилії вважаються предками звірів? 2. Які з абіотичних та біотичних факторів мають вирішальне значення у житті звірів? Наведіть приклади. 3. За шкільними підручниками довідайтесь, яких представників класу Ссавці вивчають школярі. До яких екологічних груп ці звірі належать? Виділіть їх адаптивні особливості. 4. Яку роль відіграють ссавці у біоценозах? Яке вони мають економічне значення? 5. Довідайтесь, які звірі вашої місцевості потребують охорони. Візьміть найактивнішу участь у біотехнічних заходах, що організовуються місцевим лісництвом. Залучіть до природоохоронної роботи школярів.ЛІТЕРАТУРА

1. Банников А.Г. Мир животньїх и его охрана. - М.: Педагогика, 1978.

• 125 с.

2. Балицев Е.Г., Благосклонов К.Н. Зоология. - М.: Вьісш. шк., 1977.

• 223 с.

3. Бей-Биенко ГЛ. Общая знтомология. - М.: Вьісш. шк., 1966. - 496 с.

4. Воїнственський МА. Птахи. - К.: Рад. шк., 1978. - 119 с.

5. Воїнственський МА., Кістяківський О.Б. Визначник птахів УРСР.

• К.: Рад. шк., 1962. - 371 с.

6. Дмітрієв Г.В. Комахи в біосфері. - К.: Рад. шк., 1978. - 119 с.

7. Догель ВА. Зоология беспозвоночньїх. - М.: Вьісш. шк., 1981. - 606 с.

8. Жизнь животньїх: В 6 т. - М.: Просвещение, 1968-1971. - Т. 1-6.

9. Зедлаг У. Животньш мир Земли. - М.: Мир, 1975. - 208 с.

10. Злобин ЮА. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 248 с.

11. Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. - К.: Вища шк., 1988.

• 295 с.

12. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2000. - 499 с.

13. Мазурмович Б.М. Безхребетні тварини. - К.: Рад. шк., 1974. - 150 с.

14. Марисова І.В., Талпош В.С. Птахи України: польовий визначник. - К.: Вища шк., 1984. - 184 с.

15. Наумов С.П. Зоология позвоночньїх. - М.: Просвещение, 1973. - 421 с.

16. Наумов Н.П., Карташев Н.Н. Зоология позвоночньїх: В 2 ч. - М.: Вьісш. шк., 1979. - Ч. 1-2.

17. Одум Ю. Зкология. В 2 т. - М.: Мир, 1986. - Т. 1-2.

18. Природа Украинской ССР. Животньш мир. - К.: Наук, думка, 1985.

• 240 с.

19. Самарський Л.О. Зоологія хребетних. - К.: Вища шк., 1976. - 456 с.

20. Смогоржевський Л.О. Хордові тварини. - К.: Рад. шк., 1980. - 136 с.

21. Сокур І.Т. Звірі нашої країни. - К.: Рад. шк., 1971. - 128 с.

22. Татаринов КА. Фауна хребетних Заходу України. - Львів: Вид-во при Львів, ун-ті, 1973. - 256 с.

23. Тварини Червоної книги. - К.: Урожай, 1990. - 205 с.

24. Тинберген Н. Поведение животньїх. - М.: Мир, 1975. - 192 с.

25. Федоренко А.П. Охорона рідкісних видів фауни. - К.: Урожай, 1985.

• 64 с.

26. Червона книга України. Тваринний світ. - К.: Українська енцик­лопедія, 1994. - 456 с.

Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних: Кн. 1-3. - К.: Либідь, 1995-1997. - Кн. 1. - 320 с.; Кн. 2. - 319 с.; Кн. 3. - 350 с