1. Нижчі звірі, або Сумчасті, - МеіаіЬегіа (з одним рядом - Сумчасті - Магзиріаііа) і 2. Вищі звірі, або Плацентарні, - ЕиіЬегіа, або Ріасепіаііа, до якого належить близько 20 рядів.

Рис. 255. Похідний порядок стада павіанів:

Вгорі - у дорозі; внизу - при нападі леопарда: с - самки; м - молод­няк; в - вожаки; н - самці нижчого рангу.

Підклас Першозвірі - РгоШНегіа

Підклас об’єднує найпримітивніших ссавців, поширених в Австралії, Новій Гвінеї, Тасманії. Розмножуються відкладанням яєць, які насиджують (качкодзьоб) або виношують у шкірній сумці на череві (єхидна). Сосків немає, і молочні залози відкриваються численними отворами на залозистих полях, з яких

Рис. 256. Види яйцекладних ссавців: а - єхидна; б - качкодзьоб; в - проєхидна.

малята злизують молоко. М’ясистих губ немає, а щелепи вкриті роговим дзьобом. Кора півкуль розвинена слабко. Терморегуляція недосконала, тому температура тіла коливається від 25°С до 36°С. Наявна клоака. Належить один ряд - Однопрохідні, або Яйцекладні, з двома родинами: Качко­дзьоби (ОгпііЬогЬупсЬісіае) та Єхидни (Т а- сЬу£І088І<іае) (рис. 256).

Качкодзьоб - ОтіїНогНупсНиз апаїіпиз (довжина тіла - до 65 см) - напівводна тварина, тіло якої вкрите густою шерстю, що майже не намокає у воді. Між пальцями є плавальні перетинки. Широкий плоский дзьоб ізсередини і з боків вкритий численними роговими пластинками, крізь які тварина, добува­ючи на дні водойм корм, проціджує мул. Яйця (1-3) відкладає в норі, де ці тварини і живуть по берегах річок. Поширений в Австралії і на Тасманії.

Єхидна - ТасНу§Іоззиз асиїеаіиз (довжина тіла - до 40 см) - наземна тварина. Тіло вкрите голками, що служать для захисту; морда витягнута, загострена, з роговим дзьобом. На ногах сильні кігті. За їх допомогою швидко заривається у землю. На задніх лапах 2-й палець має довгий і загнутий кіготь для догляду за колючою шубкою. Живиться мурашками, термітами та іншими комахами, яких схоплює довгим (до 25 см) липким язиком. Зубів немає. Веде нічний спосіб життя. При похолоданні впадає в нетривалу сплячку. У самок на період розмноження утворюється виводкова сумка, куди відкриваються молочні залози. Раз на рік відкладає 1-2 яйця, які виношує в сумці. У сумці яйце росте, збільшуючись удвічі. Поширені в Тасманії, Австралії, Новій Гвінеї, де живуть у лісах, на скелях, піщаних рівнинах. Належать та­кож проєхидни - Еа^іоввив (довжина тіла - до 80 см, хвоста -

4. 7 См). Є невеликі вушні раковини (у єхидни вони відсутні). Поширені у Новій Гвінеї від низин до високогір’їв.

Підклас Справжні звірі - ТНегіа

Об’єднує звірів, що народжують живих малят. У самок наявні соски, на яких відкриваються протоки молочних залоз. У справжніх звірів клоаки немає; анальний і сечостатевий отвори відокремлені. Для більшості характерні м’ясисті губи.

ІНФРАКЛАС СУМЧАСТІ - МЕТАТНЕЕІА

До сумчастих належить 250 видів давніх тварин (рис. 257). Най­давніші сумчасті знайдені у верхніх крейдяних відкладах Північної Америки. У Європі існували з еоцену до міоцену, пізніше були витіснені плацентарними. В Австралію потрапили, очевидно, з Азії. У даний час поширені в Австралії, Тасманії, Новій Гвінеї, Південній, Центральній і Північній Америці. Акліматизовані в Новій Зеландії. Завдяки відсутності в Австралійській зоогеографічній області пла­центарних ссавців, сумчасті утворили тут ряд конвергентних з ними форм. Подібна конвергентна еволюція обумовлена, з одного боку, схожістю загального плану будови обох інфракласів, а з іншого - структурою угруповань, які завжди складаються із автотрофів - продуцентів (рослин), споживачів первинної продукції (тварин- фітофагів) і хижаків-зоофагів.

Довжина тіла сумчастих - від 4 см до 1,6 м. Головний мозок примітивний, без мозолистого тіла. Температура в середньому 36°С, менш мінлива, ніж у перш озвірів. Зуби слабодиференційовані. Плацента (за винятком бандикут) відсутня, унаслідок чого малята народжуються недорозвиненими, розмірами - від 3 до 25 мм. Тривалість внутрішньоутробного розвитку - від 12 до 42 діб. У більшості видів у самки на череві є шкірна сумка, куди відкриваються протоки молочних залоз; у ній же виношуються малята. Маля прикріплюється до соска, який розбухає і заповнює

Рис. 257. Види сумчастих ссавців: а - опосум; б - сумчаста білка; в - кенгуру; г - коала; д - бандикут; е - сумчастий кріт; с - сумчастий вовк.

всю ротову порожнину. Мати вприскує йому молоко в рот за допо­могою особливого м’яза - стискача молочних залоз. Тривалість лактаційного періоду від 60 до 200-250 днів. Характерною озна­кою цих тварин є також наявність у скелеті сумчастих кісток, що приєднуються до лобкових (виражені і в самців).

Один ряд сучасних сумчастих - Магзиріаііа - об’єднує 9 родин.

Родина Опосуми - БісІеІрЬісІае - найдавніша серед сумчастих. Довжина тіла - 7-50 см, хвоста - 4-55 см (чіп­кий хвіст). Ведуть деревний або наземний спосіб життя, деякі - напівводний. Активні вночі і в присмерки. Всеїдні. Самки народжують 4-11 (іноді до 25) малят.

Родина Хижі сумчасті - Базуигісіае - об’єднує тварин, різних за розмірами: від 4-10 см (сумчасті миші -Апіескіпиз) до 100-110 см (сумчастий вовк - ТНуїасіпиз супосерНаїиз). Більшість

• наземні види, є й деревні. За способом живлення сумчасті вели­ких розмірів - плотоїдні, дрібні - комахоїдні.

Сумчасті кроти (родина Коіогусіійае) по зовнішньому вигляду, способу життя і живленню нагадують на­ших кротів; вомбати (р од. УотЬаіііае) - байбаків; пацюковидні опосуми (род. Саепоіезіісіае) - пацюків чи землерийок.

Родина Кускусові, або Поссуми, - РЬаІап- еегійае - включає різноманітних за зовнішнім виглядом тварин, які нагадують білок, куниць, лисиць та ін. Більшість видів - деревні, добре лазять по деревах, мають чіпкий хвіст та хапального типу лапи із сильно загнутими кігтями. Здебільшого рослиноїдні; є комахоїдні та всеїдні. Належить і сумчастий ведмідь, або коала (РНазсоїагсІоз сіпегеиз).

Родина Кенгурові - Масгоросіісіае - об’єднує сумчастих, довжина тіла яких від 25 до 160 см, маса - від 1,4 до 90 кг. Ведуть наземний спосіб життя. Деякі мають потужний хвіст завдовжки більш ніж 100 см, який використовують для балансування при стрибках (до 13 м завдовжки). Переміщуються стрибками зі швидкістю до 50 км/год. Рослиноїдні. Самка раз на рік народжує 1 маля (рідко 2) і виношує його в сумці 6-8 місяців. Належать велетенський кенгуру (Масгориз §і§апіеа), кенгуру великий рудий (Ме§аІеіа га/а), кенгуру великий сірий, або лісовий (Масгориз та]ог), та ін.

М’ясо і хутро деяких видів кенгуру використовуються лю­диною; їх розводять на фермах. Види, чисельність яких висока, можуть завдавати шкоди сільському господарству.Належить переважна більшість ссавців. Для них характерна пла­цента. Народжені малята здатні активно ссати молоко. У плаце­нтарних зуби здебільшого диференційовані на різці, ікла, кутні. Виражена молочна і постійна генерація зубів. Добре розвинені півкулі головного мозку, що з’єднуються мозолистим тілом.

Ряд Комахоїдні — Іпзесігуога. У світовій фауні відомо близь­ко 370 видів комахоїдних, поширених на всіх материках, крім Австралії, більшої частини Південної Америки і Антарктиди; в Україні - 12 видів (рис. 258). Це звірки переважно невеликих

Рис. 258. Комахоїдні ссавці:

а - африканський стрибунець; б - землерийка; в - тенрек; г - кріт; д - хохуля; е - тупайя

.розмірів (довжина тіла - 3,5-60 см) із відносно примітивними ознаками. Морда видовжена у рухомий хоботок. Волосяний покрив короткий, м’який, або ж тіло вкрите голками. Півкулі мозку малі, майже позбавлені звивин. Добре розвинені нюхові долі переднього мозку. Зуби слабо диференційовані. Живляться переважно комахами. У багатьох видів наявні мускусні залози. Більшість активні вночі, деякі - цілодобово. Народжують 6-14 малят, полігами.

Ряд об’єднує 7 родин, з яких в Україні представлені три: їжакові, Кротові та Землерийкові.

Родина їжакові - Егіпасеійае - включає тварин, тіло яких зверху і з боків вкрите твердими голками. За допомогою кільцевих підшкірних м’язів можуть згортатися в голчасту кулю. Присмеркові та нічні тварини. Всеїдні, проте перевагу надають тваринним кормам. На зиму залягають у спля­чку в гнізда із сухого листя, трави, моху. У фауні України -

3. види: їжак звичайний (Егіпасеиз еигораеиз) (фото 16 на вклад­ці), поширений по всій території, та їжак вухатий (Е. аигііиз), що зустрічається у нашій країні лише в двох областях - Лу­ганській та Донецькій. Як нечисленний вид занесений до Червоної книги.

Родина Кротові - Т а 1 р і <1 а е - об’єднує звірків середніх розмірів, що ведуть підземний та напівводний спосіб життя. У фауні України представлена 2 видами - кротом зви­чайним (Таїра еигораеа), що належить до підродини кроти (Т а 1 р і (і а е), та хохулею звичайною - Безтапа тозсНаїа (підродина хохулі - Безшапіпеа). Кріт звичайний поширений по всій території України за винятком Присивасько-Кримських степів та Гірського Криму. Живиться безхребетними тваринами ґрунту. Зимою активність зменшуєть­ся, але у сплячку не впадає. Хохуля звичайна (довжина тіла до 23 см, маса - до 520 г), належить до реліктових видів з обмеже­ним ареалом. В Україні зустрічається по р. Сейм та Сіверський Донець (поза межами України - спорадично в басейнах Дону, Волги і Уралу). Основна їжа - молюски. Раз на рік самка народжує 1-5 малят. Цінний хутровий вид, чисельність якого скорочується. Хохуля акліматизована у верхів’ях р. Сейм і по­чала розселятися вниз по течії. Потребує охорони.

Родина Землерийкові - 8огісісІае - об’єднує дрібних комахоїдних, що ведуть наземний, підземний і напівводний спосіб життя. Мають пахучі залози. Живляться переважно комахами; маса їжі, з’їдена за добу, у 1,5-2 рази перевищує масу тіла звірка. Двічі або й трічі на рік народжують по 6-8 малят (іноді до 14). Активні цілодобово, чергуючи короткі періоди сну й живлення. Навіть нетривале голодування може спричинити смерть (через високий рівень обміну речовин). Узи­мку спостерігається зменшення розмірів тіла, очевидно, як пристосування до обмеженого живлення (феномен Денеля). На­лежать бурозубки (Зогех), кутори (АТеотуз), білозубки (СгосіЛига) та ін., серед них найменші звірки світової фауни - карликова білозубка (Зипсиз еігизсис) і бурозубка-крихітка (Зогех тіпиііззітиз), а також найменший звірок нашої фауни - бурозубка мала - 5. тіпиіиз.

Ряд Рукокрилі — СЬігоріега. Представники цього ряду пристосувалися до активного польоту. Функцію крил виконує тонка еластична шкірна перетинка, натягнута між другим - п’ятим пальцями передніх кінцівок, передпліччям, плечем, бо­ками тіла, задніми кінцівками і хвостом. Перший палець передніх кінцівок і кисть задніх залишаються вільними і слу­жать для лазіння і підвішування. Грудина має кіль, до якого прикріплюються м’язи, що приводять у рух крила. Живляться переважно комахами, хоч є серед них кровососи (вампіри - род. Безтоііоіііійае), плодоїдні (крилани - р о д. Ріегорійае) таін. Ведуть присмерковий та нічний спосіб життя. Орієнтуватися у темряві допомогає звукова локація. Звірки у польоті відтворюють високочастотні звуки (у діапазоні від 10 до 200 кГц) і вловлюють їх за допомогою слухового апарату після відбиття від навколишніх предметів. Ведуть поодинокий або груповий спосіб життя. У помірних широтах здійснюють сезонні міграції. Самка народжує одного, зрідка двох малят, які, причепившись до нижнього боку тіла матері, літають разом

із нею. Поширені по всій земній кулі, крім Арктики та Ан­тарктиди. Численні у тропіках. У світовій фауні — 550 видів, з них в Україні - 25 з родів: підковоніс (КНіпоІорНиз), нічниця (Муоііз), вухань (Ріесоіиз), вечірниця (Иусіаіиз), широковух (ВагЬазІеІІа) та ін., які належать до підряду Кажанок. В останні десятиріччя спостерігається постійне зниження чисельності рукокрилих внаслідок забруднення довкілля отрутохімікатами, вирубування старих дуплистих дерев, освоєння печер. Негатив­ну роль відіграє й фактор неспокою, пряме переслідування рукокрилих через невігластво частини населення. Унаслідок цього 12 видів рукокрилих занесені до Червоної книги України.

Ряд Гризуни — Косіепііа. Найчисленніший ряд ссавців (нале­жить близько третини усіх звірів, що населяють земну кулю), більшість із яких дрібного та середнього розмірів (довжина тіла

• від 5 до 130 см, маса - від 6 г до 60 кг) (рис. 259). Гризуни живляться переважно рослинною їжею, у зв’язку з чим мають своєрідну будову зубної системи. У них у кожній щелепі є по парі великих долотоподібних різців, які не мають коренів і ростуть постійно. Тверда емаль вкриває лише передню частину різців, тому вони сточуються і завжди залишаються гострими. Ікол немає. Між різцями і кутніми зубами є беззубий проміжок

• діастема. Кутні зуби мають плоску або тупогорбкувату по­верхню і служать для перетирання рослинної їжі. Кишки довгі; добре розвинена сліпа кишка, що виконує роль бродильного чана. Характерне раннє статеве дозрівання і висока плодючість. По­ширені в усіх частинах світу, крім Антарктиди. У фауні України зустрічається 41 вид з 9 родин.

Родина Білячі - 8сіигійае - об’єднує звірків середніх розмірів (довжина тіла - 6-60 см), у яких задні кінцівки майже вдвічі довші за передні. Більшість активні вдень. Зимою багато з них впадає в сплячку. Окремі роблять запаси їжі. Роз­множуються 1-3 рази на рік. За способом життя - деревні, напівдеревні форми, а також норники. В Україні поширені представники родин Білки (8сіигиз), Ховрахи (С і £ е 1 1 и а), Бабаки (М а г т о іа).

Білка звичайна — Зсіигиз Vи^§а^із (довжина тіла - 20-32 см, маса - 180-1000 г) - один із найцінніших хутрових звірів — населяє мішані і широколистяні ліси, акліматизована в лісах Криму, де раніше не зустрічалася. Активною буває здебільшого вранці і ввечері. Оселяється в дуплах, або будує кулеподібне гніздо (гайно). Живиться насінням, грибами та плодами дерев і чагарників, рідше комахами та їхніми личинками, яйцями птахів і навіть пташенятами. Запасає корм на зиму. Протягом року дає 1-3 приплоди до 4-10 малят.

Ховрах крапчастий - Сіїеііиз зизіісиз (довжина тіла - до 260 мм, маса - 200-300 г) поширений у степовій та лісостеповій зонах. Заселяє цілинні ділянки землі (лісосмуги, схили ярів, узбіччя доріг), а також посіви зернових культур і багаторічних трав. Живе у глибоких (до 170 см) норах. Активний вдень (осо­бливо у ранковий та вечірній час). Живиться трав’янистими рослинами, у тому числі й культурними, завдаючи шкоди сільському господарству. На зиму залягає у сплячку. Навесні самка народжує від 5 до 13 малят, які швидко ростуть. Нале­жать також ховрах малий (С. руітаеиз), поширений у степових районах Лівобережжя і Криму, та ховрах європейський

Рис. 259. Гризуни і зайцеподібні:

а - пищуха; б - заєць-русак; в - білка; г - дикобраз; д - бабак; е - тушканчик; є - кенгуровий щур; ж - нутрія; з - шиншила.

(С. сііеііиз), який зрідка зустрічається в західних районах Лісостепу та на Закарпатті.

Бабак (Магтоіа ЬоЬас) - один з найбільших представників родини Білячі (довжина тіла - до 60 см, маса - до 10 кг). У минулому населяли цілинні землі Степу та Лісостепу, заходили в окремі райони Полісся. Зараз окремі колонії збереглися лише на Лівобережжі (в Харківській і Луганській обл.). Живуть баба­ки великими колоніями, влаштовуючи дуже складні (до 20 м завдовжки) нори, що закінчуються глибоко під землею (2-3 м від поверхні) просторою гніздовою камерою. На поверхню землі виходять рано-вранці та надвечір. Живляться степовим різнотрав’ям, кореневищами, цибулинами. Споживають і куль­турні рослини, зокрема, злакові, соняшник та ін. При набли­женні небезпеки стають вертикально на задні кінцівки і пронизливо кричать. У кінці серпня - на початку вересня заля­гають у сплячку. Запасів на зиму не роблять. Прокидаються у березні-квітні. Малят (4-6) приносять раз на рік. У минулому в Україні бабаків добували заради хутра та жиру, що має лікувальні властивості. Однак унаслідок розорювання цілинних земель та інтенсивного промислу чисельність звірка різко скоротилася, ареал звузився. Тепер бабак став рідкісною твариною і потребує охорони. Створення заповідника «Стрілецький степ» на території Луганської області сприяє пев- ною мірою відновленню чисельності бабака в Україні.

Родина Мишачі - Мигійае - включає переважно дрібних гризунів з видовженою і загостреною мордочкою, порівняно великими очами і добре розвиненими вушними раковинами. Хвіст здебільшого довгий, покритий кільцями лу­сочок, позаду яких розміщені зрідка волосини. Кінцівки довгі, особливо задні, що забезпечує можливість швидко бігати і добре стрибати. Більшість живе в норах, проте є деревні і підземні форми. Висока пластичність забезпечила пристосування до життя в антропогенних ландшафтах та поряд з людиною (синантропами стали миші і пацюки). Поширені по всій земній кулі. У сплячку не впадають. Присмеркові та нічні тварини. У місцевостях з теплим кліматом розмножуються цілий рік; у приплоді - від

1. до 22 малят. Тривалість життя - 1-3 роки. Мишачі - масові шкідники сільського, лісового і комунального господарства, небезпечні поширювачі й переносники багатьох захворювань. Належать пацюк сірий (Ваііиз по^е§ісиз), пацюк чорний (К. гаііиз), миша хатня (Миз тизсиїиз), миша жовтогорла {Аройетиз {ІтісоИів), миша лісова (А. зуіьаіісиз), миша малень­ка — Місготуз тіпиіиз (остання будує із трав’янистих рослин кулеподібні гнізда, які розміщує серед рослинності над землею) та миша польова (А. адгагіиз). Миша польова - невеликий гризун (довжина тіла - до 12,5 см), поширений у лісовій та степовій зонах, за винятком посушливих районів степу. Вологолюбна тварина, тому заселяє зволожені біотопи. Живиться різно­манітною їжею: насінням, коренеплодами, зеленими частинами рослин та ін. Протягом сезону одна особина знищує до 3 кг зерна і 7 кг зеленої маси. Статева зрілість у самки настає в тримісячному віці; вагітність триває 22 дні. Дає 3-4 приплоди по 5-8 мишенят.

Родина Хом’якові - Сгісеїійае - об’єднує гризунів, що мають довжину тіла від 5 до 35 см. Поширені по всіх материках (крім Австралії). Є серед них норники, підземні та напівводні форми, що позначилося на особливостях організації та поведінки. Належать водяні полівки (рід А г V і с о 1 а); сірі полівки (рід М і с г о ї и з), серед яких полівка снігова (Місгоіиз піоаііз), поширена в Карпатах на висоті до 2000 м і потребує охорони; хом’яки (рід С г і с е і и з) та ондатри (рід О п (1 а ї г а). Хом’як звичайний - Сгісеіиз сгісеіиз (довжи­на тіла - до 34 см) — поширений у лісовій та степовій зонах. Живе у глибоких норах (до 2,5 м), які риє на пблях, узбіччях шляхів, на узліссі тощо. Живиться плодами і коренеплодами, зерном, комахами і навіть дрібними хребетними. На зиму заго­товляє до 16 кг зерна, яке переносить у защічних мішках. Впа­дає у зимову сплячку. Кормові запаси використовує рано на­весні після пробудження. Самка дає за літо два приплоди від 10 до 20 малят у кожному.

Ондатра - Опйаіга гіЬеіНіса (довжина тіла - до 45 см, маса

• до 1 кг) - акліматизована на території України в 40-х роках XX століття (батьківщина — Північна Америка). Розселилася по всіх природних зонах, за винятком Криму. Напівводний звірок; населяє озера, болота, ріки з повільною течією, порослі густою рослинністю. Риють нори вище рівня води. На водоймах з ни­зинними або заболоченими берегами будують хатки з підводним входом. Живляться прибережними та водними рослинами, рідше

• молюсками, раками, комахами, а також жабами і мальками риб. Весною поїдають ікру жаб і риб. Нічні і присмеркові тварини. У період розмноження добре функціонують мускусні залози. Розмножуються двічі на рік. У приплоді в середньому п’ятеро малят. Ондатр розводять також у спеціальних ондатрових господарствах і на фермах, а також в особистих господарствах.

Забарвлення хутра - від світло-коричневого до чорного. Шкурки ондатр використовують у натуральному вигляді, а також фарбують під норку, соболя і морського котика.

Родина Боброві - Сазіогісіае - у фауні України представлена одним видом - річковим бобром (Сазіог їіЬег), по­ширеним у Лісостепу та Поліссі. Це найбільший серед гризунів фауни України (довжина тіла - до 120 см, маса - 20-30 кг). Осе­ляються бобри по берегах лісових рік із повільною течією, стариць та озер, де у високих берегах влаштовують нори. Якщо ж береги низькі, будують із хмизу хатки діаметром до 10 м і висотою 1-3 м. Вхід у нору або хатку завжди під водою. У водоймах із непостійним рівнем води споруджують греблі зі стовбурів дерев, гілок та хмизу, скріплюючи їх глиною, мулом. Іноді бобри влаш­товують ще й канали, якими сплавляють заготовлений деревний корм. Літом живляться переважно трав’янистими рослинами. Восени інтенсивно валять дерева, запасаючи корм на зиму. Ак­тивні вночі, а також уранці і ввечері. Навесні самка народжує від

2. до 5 малят, які через один-два дні уже можуть плавати, а в три тижні починають самостійно живитися рослинним кормом. Бо­бер - один з найцінніших промислових звірів України. Гарне блискуче хутро цих тварин (від світло- до темно-каштанового і навіть майж£ чорного забарвлення) має високі якості і дуже ціниться. Секрет мускусних залоз, так званий бобровий струмінь, використовується в парфюмерії і медицині. Проте найголовнішим є те, що ці тварини-будівельники, заселяючи водойми, підтри­мують постійний рівень води у них; тут селяться птахи, з’явля­ється риба. Отже, бобри як важливий компонент екосистеми, сприяють підтриманню її в стані гомеостазу (гр. Нотоіоз - «подібний, однаковий» і зіазіз - «стан»), тобто динамічної рівноваги. Через незначну чисельність полювання на бобрів за­боронене; з метою збільшення кількості створено ряд заказників.

Родина Нутрієві - Муосазіогійае - представлена 1 видом - нутрією, або болотяним бобром, — Муосазіог соуриз (довжина тіла - до 80 см, маса - 9 кг). Веде напівводний спосіб життя. В Україні нутрію розводять у клітках, а також у напіввільних умовах у більшості областей. Батьківщина

• Південна Америка. Оселяються звірки в слабопроточних чи стоячих водоймах, зарослих водяною та прибережною рослинністю. Живуть у норах до 5 м, прокладених вище рівня води, що закінчуються гніздовою камерою; вхідний отвір під водою. Якщо умови для риття нір відсутні, влаштовують гнізда в густих заростях очерету або рогозу. Живляться рослинною їжею (пагонами та кореневищами очерету, рогозу; полюбляють латаття, рдесник, валіснерію). Зрідка споживають молюсків, раків, п’явок. їжу поїдають, як правило, на кормових площад­ках. Нічні та сутінкові тварини. Розмножуються двічі на рік. У приплоді 5-8 малят (іноді 12-14). З двох місяців ведуть само­стійне життя, а з чотирьох - самки здатні до розмноження. Нутрія - важливий об’єкт промислового і кустарного звіроводства. Особливо красиве її хутро з вискубаною грубою остю, воно шовковисте і міцне. Одержано багато кольорових мутацій. М’ясо нутрій використовують у їжу.

Родина Вовчкові, або Соні, - Сіігійае — об’єднує звірків, що зовнішнім виглядом нагадують маленьких білок. Хвіст укритий волоссям, очі великі, вушні раковини розвинені добре. Вовчки нашої фауни ведуть деревний спосіб життя. Активні вночі. Живуть у гніздах, збудованих із рослин, а також у дуплах. Живляться здебільшого плодами і насінням деревних порід, а також комахами, яйцями птахів і пташенята­ми. Поширені в Поліссі, Лісостепу та Карпатах. На зиму заля­гають у сплячку (сплять по півроку). Самки раз на рік народжують 2-9 малят. У нашій фауні зустрічаються вовчки: сірий (Сііз еііа), лісовий (Бгуотуз пііейиіа), садовий - Еііотуз диегсіпиз (занесений до Червоної книги) та горішниковий (Мизсагйіпиз аиеііапагіиз).

Родина Сліпакові - Враіасісіае - об’єднує гризунів, що ведуть виключно підземний спосіб життя. Довжи­на тіла - 16-35 см. Вушні раковини та очні отвори відсутні, кришталик редукований. Землю риють за допомогою добре розвинених різців. Узимку активність знижена. Живляться підземними частинами рослин; роблять запаси. У лісостеповій і степовій зонах Лівобережжя поширений сліпак звичайний (Зраіах тісгоркіаїтиз); сліпаки буковинський (5. §гаесиз) та піщаний (5. агепагіиз) як нечисленні види занесені до Чер­воної книги України.

Ряд Зайцеподібні — Ьа^ошогрЬа. Об’єднує тварин, довжина тіла яких - від 12 до 74 см, маса - 0,1-7 кг. Відомо понад 60 видів, поширених по всій земній кулі, крім Антарктиди, Південної Америки та о. Мадагаскар. В Австралії, Новій Зе­ландії акліматизовані. Зубна система цих тварин подібна до та­кої в гризунів, але у верхній щелепі позаду добре розвинених різців міститься ще одна пара значно менших. Зуби постійно ростуть. Сліпа кишка має спіральні складки. Для деяких характерні сезонні линяння зі зміною кольору та структури волосяного покриву. Належать 2 родини: Сіноставце- ві (0 с її о 1; о п і сі а е), які роблять запаси у вигляді стіжків сіна або купок сухої трави, та Заячі (Ьерогісіае). У фауні України поширені 3 види родини Заячі.

Заєць-русак - Ьериз еигораеиз (довжина тіла - 55-70 см, маса -4-7 кг) поширений у степах, лісостепах і малозаліснених обла­стях лісової зони. В Україні поширений повсюдно, але великих лісових масивів уникає. Населяє відкриті біотопи. Для відпочинку влаштовує лігво, що являє собою неглибоку ямку в грунті, сховану в бур’яні або на ріллі. Живиться виключно рослинним кормом: улітку - трав’янистими рослинами, у тому числі й сільськогосподарськими, а взимку - корою і гілками дерев, чагарників та насінням бур’янів. За рік буває до 4 ви­водків по 2-4 зайченят у кожному (фото 17 на вкладці).

Заєць-біляк - Ь. іітШиз (довжина тіла - до 70 см і маса - до 5,5 кг) населяє тундру, лісотундру, тайгу. Зустрічається і в зоні мішаних лісів, в Україні - зрідка в районах Полісся. На відміну від русака є лісовим мешканцем. Улітку в кормовому раціоні переважає трав’яниста рослинність, узимку - дрібні гілки і кора дерев та кущів. Буває 2-3 приплоди на рік по 2-3 зрячих, вкритих пухом зайченят, що спритно ховаються у траві. Як рідкісний вид занесений до Червоної книги України.

Дикий кролик - Огусіоіациз сипісиїиз (довжина тіла - 36-44 см, маса - до 2 кг) - поширений в Україні переважно в межах степового Причорнозем’я (Херсонській та Одеській обла­стях), де населяє балки, яри, вироблені кар’єри. Поселяються колоніями в норах завдовжки до 10-15 м. Живляться рослинною їжею. Щорічно самка дає 3-4 приплоди до 7 безпорадних малят у кожному. Є родоначальником домашніх порід кроликів. При масовому розмноженні пошкоджує сільськогосподарські рослини, лісопосадки, може призвести до деградації природних біоценозів. В Австралії, куди дикий кролик потрапив у середині XIX ст., боротьба з ним протягом десятиліть була однією з найгостріших проблем. В Україні нечисленний, є об’єктом хутрового промислу.

Ряд Неповнозубі — Ейепіаіа. Поширені в Північній, Центральній і Південній Америці. Довжина тіла - від 12 см до 1,2 м. Два-три пальці передніх кінцівок розвинені краще і озброєні сильними кігтями. Зуби спрощеної будови (не мають коренів та емалі), ростуть постійно; різці та ікла відсутні. У мурашкоїдів зубів немає. Живуть на деревах (лінивці - Вгайуройісіае) та на землі (броненосці - Базуройійае); мурашкоїди (МугтесорНадШае) ведуть деревний і наземний спосіб життя. Лінивці - рослиноїдні;

мурашкоїди живляться мурашками і термітами, яких ловлять за допомогою довгого липкого язика; броненосці поїдають як рослинну, так і тваринну їжу. Останні мають зовнішній панцир із вкритих роговим шаром кісткових пластин, сполучених рухомо. У разі небезпеки згортаються у клубок.

Ряд Хижі — Сагпіуога. Об’єднує ссавців, поширених повсю­дно, за винятком материкової частини Антарктиди та Австралії (є акліматизовані види). Довжина тіла - від 11 см (ласка) до 3 м (ведмеді), маса - від 100 г до 1 т. Живляться здебільшого тваринною їжею; деякі з них всеїдні. Добре виражена ди­ференціація зубів на різці, ікла і кутні. Різці дрібні; ікла, на­впаки, великі, гострі, конічні; кутні зуби гострогорбкуваті. На­явні так звані хижі зуби - останній передкутній верхньої щеле­пи і перший кутній нижньої, - що виділяються великими розмірами і ріжучими краями. Півкулі головного мозку добре розвинені і вкриті борознами. Характеризуються складною нервовою діяльністю і розвитком органів чуття (слуху, нюху, зору). Переважно стопоходячі. Сутінкові та нічні тварини. Добре розвинений волосяний покрив, тому більшість серед хижих - об’єкти хутрового промислу. У світовій фауні відомо близько 240 видів, з них в Україні - 18, що належать до 4 родин: Собачі (Сапісіае), Ведмежі (Игвісіае), Куни­чі (Мивіеіісіае), Котячі (Реіісіае).

Родина Собачі - Сапісіае - об’єднує звірів з добре розвиненими довгими кінцівками, пристосованими до швидкого бігу (кігті невтяжні). Здобич переслідують. Часто утворюють сім’ї і зграї. Належать вовк сірий (Сапів Іирив), лисиця звичайна (Уиірев оиірез), корсак (V. согзас), єнотовид- ний собака (Иусіегеиіев ргосуопоМез), які зустрічаються на території нашої країни, а також песець (Аіорех Іацориз), ша­кал (Сапів аигеиз) тощо.

Вовк сірий (довжина тіла - 105-160 см, маса - 32-50 кг) поширений у Євразії та Північній Америці. В Україні зу­стрічається на всій території, за винятком Криму. Живиться дикими тваринами (козулями, оленями, лосями, зайцями, гризунами), птахами, що гніздяться на землі, часто нападає і на свійських. Може споживати рибу, комах, а також рослинну їжу

• плоди, ягоди. Вовк - сильний, спритний і витривалий хижак, який у пошуках їжі проходить великі відстані. Самка влашто­вує лігво, у якому народжує 4-6, зрідка до 13, сліпих безпорадних малят. У місячному віці вони починають їсти м’ясо. Про потом- ство турбуються обидва батьки.

Лисиця звичайна (довжина тіла - 60-90 см, маса - 6-10 кг) - красивий спритний хижак. На території України зустрічається всюди, навіть у населених пунктах. Живе у норах, які риє у важкодоступних для людини місцях. Живиться переважно тваринним кормом (мишовидними гризунами, зайцями, птаха­ми), поїдає також плоди та насіння рослин. Навесні самка народжує у норі 5-6, іноді 10 малят, які швидко розвиваються (фото 18 на вкладці).

Песець - типовий житель тундри. Живиться переважно лемінгами. Узимку при нестачі корму відкочовує у південніші райони. Малят (до 18 у приплоді) самка народжує в норі.

Єнотовидний собака завезений в Україну з Далекого Сходу. Акліматизація пройшла успішно, і зараз цей звір зустрічається по всій території нашої країни. Населяє ліси й переліски, береги водойм, яри, порослі чагарником. Добре плаває, долаючи значні водні простори. Влаштовує кубла у заростях очерету або займає старі залишені нори лисиць чи борсуків. Переважно нічні тварини. У теплі м’які зими у сплячку не залягають. Всеїдні, поїдають мишовидних гризунів, землерийок, вужів, ящірок, жаб, комах, яйця птахів і пташенят, а також плоди і ягоди, овочеві культури. У квітні самка приносить від 6-8 до 16 щенят. Єното­видний собака - промисловий звір: його хутро легке, міцне і тепле; м’ясо також вживається в їжу. У той же час у місцях масового розмноження ці звірі винищують водоплавних птахів. Тому чисельність їх слід регулювати.

Родина Ведмежі - Игвісіае - об’єднує звірів великих розмірів. Хвіст дуже короткий. Кінцівки п’ятипалі, озброєні невтяжними кігтями. Хижі зуби розвинені слабко, ікла великі. В Україні - один вид - бурий ведмідь. Ведмідь бурий - ІІгзиз агсіоз - досягає двохметрового зросту, маса - 150-300 кг, в Україні зустрічається в Карпатах. Живиться переважно безхребетними тваринами і рослинною їжею (ягодами, жолудя­ми, горіхами). Улюбленою їжею ведмідів є овес, а також мед. Ведмедиця дає потомство раз на 2 роки. У приплоді буває 1-2, рідко 3 ведмежат. Малята народжуються взимку в барлозі, дуже малі (до 500 г), сліпі й безпорадні. Тривалість життя ведмедів - 30-40 років.

Ведмідь білий (І/, тагііітиз) поширений на узбережжі та островах Північного Льодовитого океану. Один із найбільших сучасних хижаків (довжина тіла - до 3 м, маса 300-500, а де­яких - 1000 кг). Живиться тюленями, рибою. У барлогу заляга­ють лише вагітні самки.

Родина Куницеві - Мизіеіісіае - об’єднує хижаків дрібних і середніх розмірів, у яких добре розвинені хижі зуби. У багатьох видів біля анального отвору є специфічні залози, що виділяють секрет неприємного запаху. Належать куниці кам’яна (Магіез /оіпа), яка часто поселяєтьсся серед скель та в населених пунктах, і лісова (М. тагіез) - типовий житель лісів (дендробіонт) (фото 19 на вкладці). Напівводний спосіб життя ведуть норки: європейська (Мизіеіа Іиігеоіа) та акліматизована в Україні американська (М. иізоп), яка повсю­дно витісняє європейську, а також видра (Ьиіга Іиіга). Усе це цінні хутрові звірі. Значно знизилася за останній період чи­сельність борсука (Меіез теїез), який живе в норах із склад­ною системою ходів та кількома виходами. Цінний промисловий вид, від якого одержують хутро, м’ясо, жир, що має лікувальні властивості. Однак полювати на нього заборонено через низьку чисельність. Найменшими серед куницевих є ласка (Мизіеіа піоаііз) та горностай (М. егтіпеа), які живляться мишовидни­ми гризунами і є природними регуляторами їх чисельності. Таку ж роль виконують і тхори - степовий (Мизіеіа еVе^8таппі) та чорний (М. риіогіиз), хоча можуть завдавати деякої шкоди, поїдаючи птахів, у тому числі й свійських. Со­боль - Магіез гіЬеІІіпа (довжина тіла - 30-50 см, маса - 800-1500 г) - типовий мешканець тайги. Веде наземний спосіб життя, але добре лазить і по деревах. Живиться змішаною їжею, проте основу його кормового раціону становлять мишовидні гризуни. Самка у гнізді народжує 2-5 малят.

Родина Котячі - Реіісіае - об’єднує найбільш спеціалізованих хижаків з добре розвиненими хижими зубами. Ведуть наземний спосіб життя, але здатні лазити по деревах. Здобич здебільшого підстерігають, рідко переслідують. Кігті втяжні. Належать тигр (РапіНега іі§гіз), леопард (Р. рагйиз), гепард (Асіпопух іиЬаіиз), що переслідує здобич, розвиваючи найбільшу серед звірів швидкість, і має невтяжні кігті та ін. В Україні зустрічаються такі представники родини, як кіт лісовий (.Реііз зііиезігіз), що зрідка водиться в Карпатах, та рись (Р. Іупх). Рись - типовий мешканець тайги. Зустрічається також у Карпатах та зрідка в західних районах Полісся. Живиться хребетними тваринами (зайцями, козулями, оленями, а також великими лісовими птахами). Сховавшись на дереві, хижак підстерігає свою жертву, а при наближенні її - плигає на спину

і загризає. Самка у гнізді народжує 2-3 малят, які через три місяці переходять на м’ясний корм, що приносить їм мати.

Ряд Китоподібні — Сеіасеа. До ряду належать ссавці, які ведуть виключно водний спосіб життя, що позначилося на осо­бливостях їх зовнішньої і внутрішньої будови (рис. 260). Тіло торпедоподібної форми, шия не виражена. Передні кінцівки видозмінилися на ласти; задні атрофувалися, у зв’язку з чим від тазу збереглися лише дві рудиментарні кістки. Рибоподібний, але розташований у горизонтальній площині, хвіст є основним органом руху тварини. Шкіра гола, лише на голові є рідке во­лосся. Потових і сальних залоз немає. Добре розвинений шар підшкірного жиру (у деяких китів його товщина - до 50 см). Легені характеризуються великою ємкістю (у синього кита - до 14000 л). Тому китоподібні можуть залишатися під водою від 15 хв. до 1 год. Дихальні шляхи повністю відокремились від травної системи, що забезпечує можливість живлення під во­дою. Концентрація гемоглобіну в крові на 20-50% вища, ніж у наземних тварин. Один або два носові отвори відкриваються зверху на голові; ніздрі закриваються клапанами під час пірнання. Здатні до ехолокації: за допомогою звукової хвилі дельфіни можуть аналізувати навколишнє середовище, тобто оцінити розміри, форму, характер поверхні предметів, а також розрізнити матеріал, з якого вони зроблені, визначити відстань до предметів. Ряд Китоподібні поділяють на два підряди: Вусаті кити (М у 8 і а с о с е і і) і Зубаті кити (О (і о п і о с е 1; і).

Підряд Вусаті кити об’єднує найбільших тварин. Зубів у них немає. У ротовій порожнині є цідильний апарат, що склада­ється із рогових пластин у кількості до 400 пар, які звисають із верхнього піднебіння у пащу і закінчуються бахромою (китовий вус). Живляться планктоном, проціджуючи воду через пластинки китового вуса. За добу кит з’їдає до 5 т корму. Належать кит синій (Ваіаепоріега тизсиїиз), кит сірий (ЕзсНгісНііиз §іЬЬозиз), кит гренландський, або полярний (Ваіаепа тузіісеіиз), та інші.

Зубаті кити характеризуються наявністю великої кількості (до 240) однотипних конічних зубів. Живляться рибою, головоногими молюсками, тюленями. Належать кашалоти — РНузеіегіЛае (довжина тіла - 11-20 м, маса - до 100 т), дельфіни (ТУеІрІїіпійае). Самки кашалотів із молоддю тримаються у теплій зоні всіх океанів, самці влітку мігрують до арктичних морів. Дельфіни живуть стадами; поширені у помірних і теплих широтах, окремі заходять і в холодні води. Легко піддаються дресируванню. У Чорному морі зустрічаються афаліна чорноморська - Тигзіорз ігипсаіиз (довжина тіла - понад 3 м),

Рис. 260. Китоподібні: а - кит південний; б - кит синій; в - кашалот; г - касатка; д - білуха; е - дельфін-білобочка.

білобочка чорноморська - ИеІрНіпив йеІрНів (довжина тіла -