Значення риб. Охорона рибних ресурсів

Риби як численні представники водних біоценозів відіграють значну роль у кругообігу речовин та передачі енергії (рис. 191). Вони включають у ланцюги живлення величезну кількість фіто- і зоопланктону, бентосних безхребетних. Ікру і молодь риб по­їдають земноводні. Переважно рибами живляться водні плазу­ни: деякі вужі, морські змії, крокодили. За рахунок живлення рибою існують пташині базари, на яких птахи гніздяться вели­чезними колоніями. Пташиний послід потрапляє у воду, збага­чуючи її азотистими речовинами. Це сприяє бурхливому розвитку

Світло

Органічні 1епло речовини

Мінеральні

речовини

Рис. 191. Значення риб у біологічному кругообігу:

1 - бактерії; 2 - зоопланктон; 3 - фітопланктон; 4 - фітобентос; 5 - зообентос; 6 - риби.

фіто- і зоопланктону, яким живляться риби. Риб, у свою чергу, поїдають птахи. Багато споживачів риби і серед ссавців (кито­подібні, ластоногі, деякі хижаки).

Велике значення має риба в білковому харчуванні людини. За рахунок споживання риби людство одержує до 40% тваринних білків. М’ясо риби містить усі необхідні для люди­ни амінокислоти та мікроелементи. Особливо високо ціниться за своїми смаковими якостями м’ясо осетрових та лососевих риб. Від цих риб людина одержує цінний продукт харчування

• чорну та червону ікру. З печінки тріски та акул виробляють риб’ячий жир, що використовується у медицині, оскільки він багатий на вітаміни. З печінки чорноморських скатів - морського кота і морської лисиці - добувають медичний жир для лікування захворювань очей. Із відходів та малоцінної риби виробляють кормове борошно і технічний жир. Зі шкіри де­яких риб (акули, тріски, лососів, білуги, осетра, сома) вигото­вляють взуття і галантерейні вироби. Із плавальних міхурів, луски, плавців риб виробляють цінний клей.

Основу промислу становлять тріскові, оселедцеві, камбало- подібні, скумбрієві, лососеві, осетрові та деякі інші риби. Із прісноводних риб промислове значення мають коропові, судак, щука, сом та ін. В останні десятиліття вилов риби знизився. Це пов’язано насамперед з тим, що на рибопродуктивність океану істотно впливає діяльність людини. Надмірний промисел окремих видів (камбали, оселедців, тріски та ін.) призвів до різкого скорочення їх чисельності.

Вивчення структури популяцій і змін чисельності основних промислових видів риб показало, що вилов людиною дорослих риб (до певної межі) поліпшує стан популяції, збільшує її приріст. Зменшення частки старших вікових груп, що повільно ростуть, у популяції сприяє поліпшенню живлення, прискореному росту і дозріванню молодих риб. Це сприяє збільшенню загальної біомаси риб і зростанню продуктивності водойм. У той же час інтенсивний надпромисел, особливо молодих риб, зменшує здатність популяції до самовідтворення і призводить до різкого зниження її чисель­ності. Зменшенню продуктивності риб сприяють також забруднення водойм промисловими відходами, гербіцидами та інсектицидами, зміна їх гідрологічного режиму та недоступність деяких нерестилищ у результаті будівництва на річках електростанцій.

Збереження і збільшення промислу риб можливе за умови переходу від вільного промислу до його регулювання і правильної організації рибного господарства. Оскільки значна частина риби добувається у міжнародних водах представниками різних країн, регулювання промислу можливе лише в рамках широкого міжнародного співробітництва. На сьогодні діють міжнародні угоди про регулювання промислу лососевих у північній частині Тихого океану, угода про промисел оселедців у північній час­тині Атлантичного океану та ін.

Важливого значення набуває дальший розвиток рибництва, акліматизація та охорона риб, гібридизація тощо. Чимале зна­чення у збільшенні рибних запасів має меліорація рибних угідь. Щоб промислові риби після зарегулювання стоку рік могли здійснювати міграції, будують рибопропускні споруди: рибоходи і рибоприйомники (рис. 192). Умови нересту поліпшуються вна­слідок влаштування штучних нерестилищ. З мбтою поліпшення умов нересту деяких промислових риб (судака, ляща, тарані та ін.) влаштовують гнізда-нерестилища з різного матеріалу (коренів і кореневищ рослин, лучної трави, лози тощо). їх розміщують на шляхах нерестових міграцій риб-плідників.

З метою збільшення запасів цінних риб у природних водо­ймах здійснюється їх штучне (заводське) розведення, підрощування і випуск молоді у водойми. На рибоводних заво­дах розводять осетрових риб (севрюгу, осетра, стерлядь), лососе­вих (кету, горбушу, сьомгу, білорибицю, форель), коропових (ляща, судака) та ін. Утримують там риб-плідників, проводять штучне запліднення ікри, її інкубацію у виводкових апаратах,

де створюються умови, аналогічні природним. У спеціальних басейнах і ставках вирощують молодь до певних розмірів і ви­пускають у природні водойми.

Певний вклад у збільшення рибних запасів України вносять спеціалізовані рибницькі заводи Закарпаття, де вирощують форель.

Ставкове рибництво - найбільш вивчена форма керованого рибного господарства. Важливе значення має використання ме­тоду полікультури, коли в одну водойму вселяють одночасно кілька не конкуруючих за корма&ш видів, наприклад, коропа (бен- тофаг), білого амура, товстолобика (фітофаги), судака (хижак).

У ставках України вирощують коропів (лускатого, дзеркального, рамчастого), ляща, карасів, судака, стерлядь, амура білого, товстолобика, сигів, форель та ін. Є значні резерви для ставкобудування: яри та балки, затоплені сінокоси і болота, угіддя, які не використовуються.

Важливими складовими частинами комплексу рибницьких меліоративних і рибоохоронних заходів, спрямованих на збільшення запасів риби та розширення її асортименту, є акліматизація і гібридизація риб. У розробку теоретичних ос­нов акліматизації риб значний внесок зробив гідробіолог Л.О. Зен- кевич (1889-1970). Однією з перших у 30-х роках було переселено кефаль із Чорного моря в Каспійське, а у 1947 р. на неї вже відкрили промисел. Салаку балтійську було завезено в Аральське море, у Балтійське море - севрюгу каспійську. Горбушу з Дале­кого Сходу переселено в Баренцове море, і досить успішно. Су­дака, ляща, сазана акліматизовано у водоймах Казахстану, Середньої Азії. Пелядь і омуль освоїли Братське водосховище і нерестяться у прилеглих річках. Успішно відбулась акліма­тизація рослиноїдних риб білого амура і товстолобика у водо­ймах Казахстану, Середньої Азії, Північного Кавказу, України. Білий амур поїдає вищі водяні рослини, навіть очерет. Товсто­лобик живиться в основному фітопланктоном, сповільнюючи розвиток водоростей під час евтрифікації водойм. Ці риби очис­тили Каракумський канал від надлишку рослинності і стримують її надмірний розвиток. їх використовують також для меліорації штучних водосховищ (Кременчуцького, Каховського, Київсько­го та ін.). У кінці 80-х років XX століття була переселена в Азовське море далекосхідна кефаль-піленгас. Акліматизація пройшла успішно. Зараз піленгас в Азові - промислова риба; у той же час він очищає море від органіки, утилізуючи детрит.

Важливе значення у практиці рибного господарства має гібридизація. Цінні гібриди одержано від схрещування культурного коропа із диким сазаном (вони холодостійкі, шви­дко ростуть), коропа із карасем. Виведено гібрид дніпровського сазана і культурного коропа для розведення на рисових полях. Гібрид білуги і стерляді - бістер - успадкував ранню статеву зрілість і гарні смакові якості від стерляді, а швидкість росту і великі розміри - від білуги. Він може жити і в прісній, і' в морській воді. Бістер став рибою промислових комплексів.

В Україні проводиться значна робота з охорони риб. Це і законодавчо встановлений мінімальний розмір вічок сіток, яки­ми виловлюється риба, і охорона нерестилищ та зимувальних ям, і боротьба з браконьєрством, заморами риб та забрудненням водойм, і рятування молоді риб.

Контроль за виконанням правил рибальства на місцях здійснюють органи рибоохорони. Водночас велику роль в охороні рибних ресурсів відіграє громадськість: громадські інспектори, народні дружини, молодіжні пости, шкільні «Блакитні патрулі». Школярі подають велику допомогу в боротьбі з порушниками правил рибальства, беруть участь у роботах по врятуванню молоді риб. Учні виловлюють мальків із пересихаючих мілководних басейнів і переносять їх до більшої водойми, влаштовують штучні нерестилища, роблять ополонки, щоб запобігти зимовим заморам риб та ін.

Проте в цілому по Україні вилов риби знижується внаслідок надпромислу, забруднення рік, Чорного та Азовського морів, зміни гідрологічного режиму та втрати нерестилищ при будівництві гідроелектростанцій тощо. Це призвело до того, що до другого видання Червоної книги занесено 32 види риб, серед яких чорт морський (Ьоркіиз різсаіогіиз), бичок-рижик (ИеоцоЬіиз ріаіугозігіз), вирезуб, або кутум (ВиШиз /гізіі), йорж смугастий (СутпосерНаїиз зскгаеізег), умбра (ІІтЬга кгатегї), лосось чорноморський (Заїто ігиііа ІаЬгах), коник морський (Нірросатриз &иііиІаіиз), лосось дунайський, або таймень (НисНо Ниско), судак морський (Ьисіорегса тагіпа), чоп звичайний (2іп§еІ гіпдеї), чоп малий (2. зігеЬег), шип (Асірепзег писііиепігіз) та ін.

Запитання і завдання: 1. Які прогресивні ознаки з’явилися у риб у процесі еволюції? 2. Виділіть у зовнішній та внутрішній будові риб ознаки адаптації до життя у водному середовищі. 3. Встановіть, які види риб зустрічаються у місцевих водоймах. Яке господарське значення вони мають? 4. Як впливають на життєдіяльність риб фак­тори навколишнього середовища? Виділіть основні біологічні періоди у житті риб. 5. Які заходи з охорони та відтворення рибних багатств здійснюються у нашій країні? 6. Залучіть школярів до роботи «Блаки­тних патрулів».Цей клас об’єднує близько 4000 сучасних видів, з них в Україні

• 17.

Земноводні - перша група хребетних, що в процері еволюції вийшла на сушу, проте розмноження і розвиток їх відбуваються у прісній воді. Предками земноводних були давні прісноводні кистепері риби, які мали подвійне дихання (зяброве і легеневе), а також добре розвинені парні плавці з сильною мускулатурою і специфічним внутрішнім скелетом (у ньому були кістки, гомо­логічні частинам скелета наземної п’ятипалої кінцівки) (рис. 193). У відкладах верхнього девону знайдено перехідні форми між рибами і справжніми земноводними - іхтіостегіди. За зовнішнім виглядом вони нагадували сучасних хвостатих земноводних, мали парні п’ятипалі кінцівки наземного типу, скелет поясів, на які спиралися кінцівки. Поряд із цим у них ще були виражені озна­ки риб: череп, утворений покривними кістками, з каналами бічної лінії, риб’ячий хвіст, рудименти зябрової кришки. Іхтіостегіди потіснили кистеперих риб у прісних водоймах і розпочали осво­єння вологих прибережних ділянок. У кінці девону від іхтіостегід відособилися стегоцефали (рис. 194), які дали початок сучасним амфібіям, а також рептиліям.

Будова і життєві функції

У будові сучасних земноводних поєднуються ознаки пристосування до водного і наземного способів життя.

Довжина тіла - від 1,5 см до 1,6 м, проте переважають дрібні форми (3-30 см). Найбільша - жаба-голіаф (Вапа §оІіарк), яка має довжину тіла 33-40 см і масу 3,5-5 кг (поширена в Африці),

Рис. 193. Передня кінцівка девонської кистеперої риби (а, б): 1 - гомолог плечової кістки; 2 - гомолог променевої кістки; З - гомо­лог ліктьової кістки.

Рис. 194. Стегоцефал: зовнішній вигляд; б - скелет.

а із хвостатих - велетенська саламандра (Ме£аІоЬаігаскиз Іаропісиз), до 1,6 м завдовжки.

Шкіра, що складається із багатошарового епітелію та коріуму, гола, з численними слизовими залозами. Слиз змен­шує тертя при рухах у воді, запобігає проникненню в шкіру бактерій і грибів, деякою мірою захищає її від пересихання. Шкіра бере активну участь у газообміні. Завдяки шкірному ди­ханню земноводні можуть довго перебувати у воді. Крізь шкіру вода легко проникає в організм, тому амфібії води не п’ють. У більшості земноводних шкіра з’єднується з м’язами лише в окремих місцях; утворюються виповнені лімфою порожнини, які є резервуарами запасної води. І все ж гола шкіра не мож

езахистити організм від великих втрат води при значному зни­женні вологості. Тому земноводні здебільшого населяють лише вологі місця. У деяких земноводних (джерелянки, саламандри, ропухи) шкірні залози виділяють отруту, яка має захисне зна­чення. В експерименті отрута, розведенна у співвідношенні 1:1000—1:4000, вбивала паразитичних червів, сприяла заживан­ню ран. Лікувальні властивості речовин, що виділяються отруйними залозами амфібій, вивчаються.

Забарвлення тіла земноводних зумовлюється наявністю пігментних клітин, що розташовані у нижніх шарах епідермісу, і буває захисним або попереджувальним (у видів, що мають отруйні залози). Окремі види здатні змінювати забарвлення за­лежно від кольору фону (деревні квакші).

У зв’язку з виходом на сушу в амфібій ускладнюється будо­ва скелета (рис. 195). Хребет поділяється на відділи: шийний (1 хребець), тулубний, крижовий (1 хребець), хвосто­вий, який у безхвостих закінчується уростилем, утвореним із рудиментів хвостових хребців. Хребці щільніше, ніж у риб, з’єд­нані між собою. Грудної клітки немає, хоч є грудина. Ребра є лише у безногих.

Череп з’єднаний із хребтом двома потиличними виростами. Наявність шийного хребця та особливості його зчленування з черепом забезпечують рухомість голови у вертикальній площині. У черепі ще зберігається багато хрящових елементів. Так, хрящовою у більшій своїй частині залишається черепна коробка. У потиличній ділянці розвиваються дві бічні потиличні кістки, зверху мозок прикривають тім’яні і лобні (у безхвостих зростаються у лобнотім’яні). Дно черепа вистилає парасфеноїд і парні лемішеві кістки. Є також кістки, що захищають органи

1 - шийний хребець; 2 вий хребець; 3-5 - кі 6 - лопатка; 7 - гру плече; 9 - передплічч: п’ясток; 11 — п’ясток ланги пальців передні ки; 13 — фаланги па. ньої кінцівки; 14 - нл передплесно; 16 -

Г

Рис. 195. Скелет

чуття: передньовушна (у ділянці слухової капсули), клиновид­но-нюхова (у передній частині очної ямки). Дно черепа сформоване також за допомогою кісток вісцерального апарата: піднебінних та криловидних. Верхня щелепа складається із міжщелепних та верхньощелепних кісток. Нижня щелепа утворена меккелевим хрящем, прикритим зубною та кутовою кістками. Зяброві дуги редукувалися, порожнина бризкальця перетворилася в порожнину середнього вуха, а гіомандибуляре видозмінюється у слухову кісточку - стременце. Піднебінно- квадратний хрящ приростає до черепа (аутостилія). Череп широкий, ротова порожнина об’ємна, що полегшує схоплення здобичі, а також відіграє важливу роль у процесі дихання.

З’являються парні кінцівки наземного типу. Вони побудовані за принципом системи важелів, з’єднаних шарнірними суглобами. Обидві пари кінцівок мають будову, спільну для всіх наземних хребетних. Передня кінцівка складається з плечової кістки, передпліччя (ліктьова і променева кістки), кисті (зап’яс­ток - 9-10 кісточок; п’ясток - 5 видовжених кісточок; фаланги пальців - здебільшого 5 пальців). До складу задньої кін­цівки входять стегнова кістка, гомілка (велика й мала гомілкові кістки), стопа (передплесно - 9-10 кісточок; плесно - 5 кісточок; фаланги пальців - здебільшого 5 пальців).

У зв’язку з великим навантаженням на кінцівки значного розвитку досягають пояси кінцівок. Пояс передніх кін­цівок має вигляд напівкільця, що лежить у товщі тулубних м’язів і складається із лопатки і коракоїда, а у безхвостих зем­новодних - із ключиці. Коракоїди (або ключиці) сполучаються з грудиною, яка має як хрящові, так і кісткові елементи. Голівка плеча з’єднується з плечовим поясом.

Пояс задніх кінцівок складається з трьох парних кісток: клубових, лобкових та сідничних. Вони утворюють вертлужну ямку, в яку входить голівка стегнової кістки. Проте у будові як самих кінцівок, так і їхніх поясів є ще примітивні ознаки: неповне окостеніння поясів, відсутність зв’язку плечо­вого пояса з осьовим скелетом, паралельне розташування плеча і стегна до поверхні землі.

У земноводних порушується метамерне розташування м’ я - зів, характерне для риб. Розвивається комплекс м’язів-анта- гоністів власне кінцівок. М’язи прикріплюються до кісток су­хожиллям. Мускулатура тіла у зв’язку з ускладненням рухів також стає більш диференційованою. Проте частина м’язів ту­луба зберігає ще метамерну будову.

Рис. 196. Головний мозок жаби (вигляд зверху):

1 - нюховий нерв; 2 - нюхові долі; З - півкулі передньо­го мозку; 4 - проміжний мозок; 5 - середній мозок; 6 - мозочок; 7 - довгастий мозок; 8 - спинний мозок; 9 - ромбоїдальна ямка.

Рухи у земноводних одноманітні, повільні і незграбні. Хвостаті амфібії, як і риби, рухаються за допомогою сильних бічних ви­гинів усього тіла, але з опорою на короткі кінцівки під час рухів по землі. Під час руху у воді кінцівки цих тварин помітної ролі не відіграють. За допомогою вигинів усього тіла рухаються і безногі земноводні. Безхвості амфібії на суші пересуваються стрибками. У воді плавають за допомогою задніх кінцівок, між пальцями яких є плавальні перетинки.

Нервова система амфібій (рис. 196) як перших наземних хребетних перебуває ще на низькому рівні організації. Відносні розміри головного мозку цих тварин порівняно з рибами помітно не зростають. Прогресивною ознакою його будови є по­ява півкуль головного мозку. Середній мозок менших розмірів, ніж у риб. Мозочок розвинений слабко, що, очевидно, пов’яза­но із загальною малою рухливістю земноводних і порівняно простими рухами. Від головного мозку відходить 10 пар голов­них нервів (XI пара не розвинена, а XII відходить за межами черепа). Від спинного мозку відходять спинномозкові нерви; особливо добре розвинені сплетіння, що інервують передні і задні кінцівки.

Органи чуття амфібій розвинені краще, ніж у риб, але вони ще не досконалі. Органи зору мають будову, характерну для наземних хребетних. Рогівка опукла, кришталик набув форми двоопуклої лінзи, розвинулися повіки (верхнє, нижнє і миготлива перетинка) та слізні залози. У хвостатих амфібій, що живуть у воді, повік немає. Багатьом представникам класу вла­стивий кольоровий зір. Нерухомі земноводні бачать лише рухомі об’єкти; під час руху розрізняють і нерухомі. Завдяки тому, що очі випуклі і розташовані по боках голови, у багатьох земново­дних поле зору становить 360°. Орган слуху земноводних доско­наліший, ніж у риб: крім внутрішнього, розвинене середнє вухо, або барабанна порожнина, відмежована від навколишнього середовища барабанною перетинкою. Середнє вухо за допомогою

евстахіевої труби з’єднується з глоткою, що сприяє зрівноваженню у ньому тиску. Слухова кісточка - стремено — служить для передачі звукових коливань від барабанної перетинки до внутрішнього вуха.

У земноводних наявний голосовий апарат. Він утворений голосовими зв’язками, натягнутими на черпаловидних хрящах, що оточують гортанну щілину. У самців є резонаторні мішки по кутках рота, які при кваканні роздуваються і підсилюють звук. Звуки окремих амфібій чути за кілька кілометрів. Вони мають сигнальне значення, зокрема, забезпе­чують зустріч особин протилежної статі. Орган нюху, крім зовнішніх, має внутрішні ніздрі - хоани, за допомогою яких нюховий мішок з’єднується з ротовою порожниною. Зовнішні ніздрі закриваються і відкриваються під дією спеціальних м’язів. У воді вони закриті. Біля хоан утворюються невеликі сліпі за­глиблення - якобсонові органи. Вони служать для сприйняття запаху їжі, що знаходиться у роті. За запахом амфібії розрізняють їжу, середовище, представників свого виду.

У всіх личинок і дорослих хвостатих земноводних є органи бічної лінії. Вони розкидані по всьому тілу (особливо густо на голові) і на відміну від риб лежать на поверхні шкіри. В епідермісі шкіри є вільні закінчення чутливих нервів: вони сприймають температурні, больові і тактильні відчуття.

Органи смаку в амфібій розвинені слабко, про що свідчить поїдання ними комах з їдкими та отруйними виділеннями (мурашок, жужелиць, клопів, колорадських жуків).

Органи травлення (рис. 197) порівняно з рибами більш диференційовані. Широкий рот веде до великої ротової порожини. У багатьох земноводних на щелепах, а також на піднебінні розташовані зуби. Язик липкий, добре розвинений. У безхвостих земноводних він прикріплений переднім кінцем до нижньої щелепи, а задній кінець вільний і під час ловлі здобичі викидається назовні. У роті є слинні залози, секрет яких зволо­жує ротову порожнину і полегшує проковтування їжі, але участі у травленні не бере. Проковтуванню їжі допомогають очні яблу­ка. Шлунок слабко відмежований від стравоходу. Кишки (двана­дцятипала, тонка, пряма) закінчуються клоакою. У перетравленні їжі важливу роль відіграють печінка, підшлункова залоза.

Органи виділення у земноводних, як і в риб, - тулубні нирки. По сечоводах сеча надходить до сечового міхура, що відкривається в клоаку. Частково продукти обміну речовин виділяються крізь шкіру.

Рис. 197. Внутрішня будова жаби:

1 - серце; 2 - легені; 3,4- печінка; 5 - жовчний міхур; 6 - шлунок; 7 - підшлункова залоза; 8, 9 - тонка кишка; 10 - товста кишка; 11 - селезінка; 12 - клоака; 13 - сечовий міхур; 14 - нирка з сечоводом; 15 - яєчник; 16 - жирове тіло; 17, 18 - яйцеводи; 19 - отвір яйцевода в клоаку; 20 - спинна аорта; 21 - задня порожниста вена; 22 — сонна артерія; 23 - ліва дуга аорти; 24 - легенева артерія.

У більшості земноводних у дорослому стані розвиваються легені - пристосування до дихання атмосферним повітрям. Вони мають вигляд тонкостінних еластичних мішків; їхні стінки комірчасті. Дихальна поверхня легенів менша від поверхні тіла (співвідношення 2:3). До легенів ідуть дихальні шляхи: довга трахея (у хвостатих) або коротка трахейно-гортанна камера, що безпосередньо переходить у легені. Оскільки земноводні не мають грудної клітки, повітря у легені надходить під час

заковтування. При опусканні дна ротової порожнини повітря захо­дить у неї через ніздрі; коли зовнішні ніздрі закриваються, а дно ротової порожнини піднімається, повітря проштовхується у легені. Значну роль у газообміні усіх земноводних відіграє шкіра. У трав’яної жаби, яка веде переважно наземний спосіб життя, через легені надхо­дить до 67% кисню і виділяється близько 26% вуглекислого газу, а через шкіру поглинається 33% 0₂ і виділяється 74% С0₂. Личинки усіх земноводних дихають за допомогою зябер (зовні­шніх).

В

Рис. 198. Будова серця жаби:

1 - праве передсердя; 2 - ліве передсердя; З - шлуночок; 4 - клапани, що закривають отвір з двох передсердь у шлуночок; 5 - ар терільний конус; 6 - загальний артеріаль- 2 ний стовбур; 7 - шкірно-легенева артерія;

И 8 - дуга аорти; 9 - загальна сонна артерія;

10 - сонна залоза; 11 - спіральний клапан.

Італії, Франції поширені безлегеневі саламандри, які ди­хають шкірою і слизовою оболонкою рота.

Кровоносна система земноводних у зв’язку з появою легенів має два кола кровообігу: велике (шлуночок серця —» все тіло —» праве передсердя) і мале (шлуно­чок серця —» легені —» ліве передсердя). Серце (рис. 198) трикамерне і складається з двох передсердь - правого і лівого та одного шлуночка. У праве передсердя відкривається венозна пазуха (синус), від шлуночка відходить артеріальний конус. У праве передсердя надходить від усього тіла венозна кров із домішками артеріальної, що йде від шкіри; у ліве - артеріальна від легенів. При одночасному скороченні обох передсердь кров надходить у шлуночок через спільний отвір із клапанами, що забезпечують її рух лише в такому напрямку. Мускулисті вирости стінок шлуночка утворюють складки, які перешкоджають пов­ному змішуванню крові. Тому у правій його частині кров переважно венозна, у лівій - артеріальна і лише у центральній

змішана. Від артеріального конуса відходять 3 пари судин (рис. 199) , що є видозміненими зябровими артеріями: легенево- шкірні артерії, дуги аорти та сонні артерії. По легенево-шкірних артеріях, які розділяються на легеневі та шкірні, із правої час­тини шлуночка переважно венозна кров надходить до легенів та шкіри, де й збагачується киснем. Дуги аорти, що несуть змішан

Рис. 200. Схема венозної системи жаби:

у

Рис. 199. Схема артеріальної системи жаби:

1 - зовнішня сонна артерія; 2 - внут­рішня сонна артерія; З - спільна сон­на артерія; 4 - легенево-шкірна арте­рія; 5 - артеріальний конус; 6 - праве передсердя; 7 - ліве передсердя; 8 - шлуночок; 9 - легенева артерія; 10 - легеня; 11 - шкірна артерія; 12 - під­шлункова артерія; 13 - шлункова ар­терія; 14 - кишкова артерія; 15 - спин­на артерія; 16 - ниркова артерія; 17 - нирка; 18 - лівий сім’яник; 19 - клубова артерія.

1 - стегнова вена; 2 — сіднична вена;

З - клубова вена; 4 - черевна вена;

- ворітна вена печінки; 6 - печін­кова вена; 7 - лівий яєчник; 8 - нир­ка; 9 - задня порожниста вена; 10 - велика шкірна вена; 11 - під­ключична вена; 12 - внутрішня ярем­на вена; 13 - зовнішня яремна веиа; 14 - передня порожниста вена; 15 - легеня

.

кров від центральної частини шлуночка, обігнувши серце, злива­ються у спинну аорту. Від неї відходять артерії, по яких змішана кров рухається до різних органів. По сонних артеріях артеріальна кров з лівої частини шлуночка йде до голови. Від органів насиче­на вуглекислим газом кров рухається по венах: передніх і задній порожнистих, а також черевній та інших (рис. 200). Є ворітна система нирок та печінки. Уся венозна кров, а також артеріальна, що йде від шкіри, надходить у венозний синус, а з нього - у праве передсердя. Від легенів артеріальна кров по легеневих ве­нах рухається до лівого передсердя. Отже, до голови у земновод­них надходить артеріальна кров, до всіх інших органів - змішана.

Рис. 201. Послідовні стадії розвитку пуголовка (а-з) до його перетворення в молоду жабу (и)

Земноводні - роздільностатеві тварини; у багатьох спостерігається статевий диморфізм. Статеві залози (яєчники та сім’яники) парні. Поряд розміщені жирові тіла, що їх живлять. Яйцепроводи (мюллерові канали) відкриваються лійкою у порожнину тіла, а нижньою (маточною) частиною - у клоаку. Дозрілі яйця випадають у порожнину тіла, через лійку надходять до яйцепроводів, під час руху по яких вкриваються слизистими білковими оболонками і скупчуються у маточних відділах. Вольфові канали, що теж відкриваються у клоаку, виконують у амфібій функцію і сечопроводів, і сім’япроводів. У їх нижній частині утворюється сім’яний міхурець - резервуар для сперматозоїдів. У безхвостих земноводних запліднення зов­нішнє. У більшості хвостатих і безногих - внутрішнє. У трито­нів самці відкладають сперматофори із сперматозоїдами, які самки захоплюють клоакою. Яйце (ікра) покрите лише слизо­вою білковою оболонкою, що не захищає його від висихання, тому розвиток відбувається у водному середовищі. Напівпрозора сферична оболонка концентрує промені світла, що прискорює розвиток ікри. Земноводним властивий метаморфоз (рис. 201).