2. Тис. М і більше). Місцями утворюють щільні поселення з вели­кою кількістю особин (до 8-10 тис. На 1 кв. М морського дна).

Клас сальпи - 8аьрае

Відомо 25 видів сальп, поширених по всіх океанах, за винятком Північного Льодовитого. У фауні України відсутні.

Т іло видовжене, циліндричне, довжиною від кількох мм до 33 см. Ротовий і клоакальний сифони розміщені на протилежних кінцях. За будовою подібні до асцидій. Тіло вкрите тонкою, студе- нистою, напівпрозорою тунікою. Крізь неї просвічуються мускульні тяжі, які, ніби обручі на діжці, оперезують тіло тварини. М’язи поперечносмугасті (у асцидій - гладенькі). Унаслідок їх послідовного скорочення вода надходить із глотки до атріальної порожнини і з силою виштовхується через клоа­кальний сифон. Тварина рухається вперед (рис. 162).

Рис. 162. Зовнішній вигляд (А) і будова (Б) сальпи:

А: 1 - туніка; 2 - мускульні стрічки; 3 - ротовий сифон; 4 - глотка; 5 - ендостиль;

5. - зябровий отвір; 7 - кишка; 8 - кло­ака; 9 - клоакальний сифон. Б: 1 - туні­ка; 2 - мантія; З - ротовий сифон; 4 - глотка; 5 - ендостиль; 6 - зябра; 7 - стра­вохід; 8 - шлунок; 9 - травна залоза;

7. - кишка; 11 - клоака; 12- клоакаль­ний сифон; 13 - серце; 14 - столон; 15 - нервовий ганглій; 16 - око.

Сальпам властиве чергування безстатевого і статевого по­колінь (метагенез), пов’язане з утворенням складних поліморфних колоній. Із заплідненого яйця розвивається не­статева особина, що шляхом брунькування утворює ланцю­жок дочірніх особин, яких може налічуватися сотні і навіть тисячі. Відокремившись від материнського організму, вони перетворюються на статеві (гермафродитні) особини. Із за­плідненого яйця розвивається зародок, з якого формується нестатева особина.

КЛАС АПЕНДИКУЛЯРІЇ - АРРЕКОІСІІЬАКІАЕ

К лас об’єднує близько 60 видів дрібних плаваючих планктон­них організмів, які за зовнішнім виглядом подібні до личинок асцидій. Тіло завдовжки 0,8-2,5 см складається із тулуба і хво­ста (рис. 163). Ротовий отвір переходить в об’ємну глотку з добре розвиненим ендостилем. Зябрових отворів лише одна пара. Атріальної порожнини немає. Хорда зберігається протягом усього життя. Над глоткою є мозковий ганглій, з яким пов’язані ста- тоцист, світлочутливе очко та нюхова ямка. Від нього майже до кінця хвоста тягнеться над хордою нервовий стовбур; біля основи хвоста розміщений хвостовий ганглій. Кровоносна сис­тема подібна до такої в асцидій. Серце робить до 250 скорочень за хвилину. Справжньої туніки в апендикулярій немає. Екто- дермальні клітини виділяють слиз, із якого утворюється фут­ляр. У ньому тваринка вільно рухається. Отвір у передній час­тині затягується решіткою із

Рис. 163. Зовнішній вигляд (А) і будова (Б) апендикулярії.

А: 1 - футляр; 2 - апендикулярія;

3. - сито, крізь яке надходить у будино­чок вода; 4 - ловча сітка; 5 - вихідний отвір будиночка; 6 - стінка футляра;

5. - отвір, через який тварина може по­кинути футляр.

Б: 1 - рот; 2 - глотка; 3 - ендостиль;

4. - зябровий отвір; 5 - стравохід; 6 - шлунок; 7 - кишка; 8 - анальний отвір;

9. - серце; 10 - нервовий ганглій і спин­ний нерв; 11 - статоцист; 12 - мигот­лива ямка; 13 - сім’яник; 14 - яєчник

з яйцями; 15 - м’язи хвоста; 16 - хор­да; 17 - нервові ганглії хвоста.

тонких слизистих ниток. У задній частині футляра є вихідний отвір. Постійно рухаючи широким хвостом, апендикулярія створює потік води, яка всмоктується через решітку і з силою виштовхується через вихідний отвір. Унаслідок цього тваринка просувається вперед (гідрореактивний рух). На слизистій решітці затримуються одноклітинні водорості та тварини, а також час­точки органічних речовин; ними апендикулярія живиться. Через певний час (4-20 годин) решітка забруднюється, і потік води припиняється; апендикулярія залишає футляр. Ектодермальні клітини починають продукувати слиз, з якого протягом 1-1,5 годин (іноді за 25 хвилин) утворюється новий «будиночок».

За способом розмноження - гермафродити. Личинкова стадія відсутня. Вважають, що апендикулярії - нащадки асцидій, які набули здатності розмножуватися у личинковій стадії (неотенія).

У фауні України апендикулярії представлені одним видом - Оікоріеига (Поліса.

Личинковохордові відіграють певну роль у водних біоценозах. Вони є біофільтраторами, живлячись фіто- та зоопланктоном, а також органічними рештками. Личинок тунікат поїдають риби- планктофаги. У перспективі можливе промислове використання асцидій. Підрахунки показали, що у місцях масового скупчен­ня асцидій можна одержати з 1 га морського дна до ЗО кг ва­надію і 300 кг клітковини при їх переробці.

Запитання і завдання: 1. Виділіть істотні ознаки підтипу Личинкохордові. 2. За якими особливостями асцидій відносять до підтипу Личинковохордові? 3. Дайте загальну характеристику представників класу Сальпи. 4. Підтвердіть або спростуйте думку окремих вчених про те, що апендикулярії - нащадки асцидій. 5. Яка роль Личинковохордових у водних біоценозах?

ПІДТИП ХРЕБЕТНІ, АБО ЧЕРЕПНІ, - УЕКТЕВКАТА

Хребетні тварини, найчисленніша група хордових, дуже по­ширені в біосфері. Вони заселили прісні й солоні водойми, сушу, включаючи і ґрунт, пристосувалися до життя у повітрі. Характеризуються вищим рівнем організації та більш складною поведінкою порівняно з безчерепними та личинковохордовими. Це пов’язано з переходом цих тварин до активного живлення та рухливого способу життя.

Шкіра складається з двох шарів: зовнішнього - епідермісу, утвореного багатошаровим епітелієм, завдяки чому збільшилась її товщина і міцність, та коріуму, або власне шкіри. Шкіра має різні утворення (луску, щитки, кігті, роги, пір’я, волосся), що виконують різноманітні функції, насамперед захисну, та залози (слизові, потові, сальні, пахучі, молочні).

У більшості хребетних хорда заміщується хребтом, розвивається череп, що захищає головний мозок, з’являються парні кінцівки та пояси, до яких вони прикріплюються. Еволю­ціонує також гістологічна структура матеріалу, з якого побудо­ваний скелет. Спочатку з’явилися в покривах тіла кісткові утво­рення (шипи і щитки у безщелепних, панцирні пластинки та луска у риб). Кістковий покрив у прісноводних зменшує знево­днення організму.

Учені вважають, що в еволюції скелета первісною тканиною був нестійкий і малопружний «слизистий хрящ», наявний у личинок круглоротих. Пізніше з’явилися пружні еластичні гіа- лінові та волокнисті хрящі, нарешті, розвинулася кісткова тканина (М.П. Наумов, М.М. Карташов, 1979). М’язи стають більш диференційованими (особливо у наземних хордових), ускладнюються рухи. Соматична мускулатура утворена попереч­носмугастими м’язами; мускулатура щелепного апарата, кише­чника і зябер в основному гладенька.

Центральна нервова система набула прогресивного розвитку. Особливо добре розвинений головний мозок, який включає п’ять відділів: передній, середній, проміжний, довгастий мозки та мозочок. Тут зосереджені най­важливіші центри керування всіма функціями організму. Нер­вові клітини .подібні до нейронів інших тварин, однак мають свої особливості. їх тіла і дендрити утворюють сіру речовину; аксони, які оточені шванівськими клітинами і мієліновою обо­лонкою, - білу. Оболонка забезпечує ізоляцію нервового імпу­льсу. Таке ускладнення нервових шляхів має велике значення при отриманні, переробці і передачі величезної за обсягом інфо­рмації у хребетних. Від головного мозку відходить в основному до органів чуття 10-12 пар головних нервів: І пара - нюхові, II - зорові, III - окорухові, IV - блокові, V - трійчасті, VI - відвідні, VII - лицьові, VIII - слухові, IX - язикоглоткові, X - блукаючі, XI - додаткові, XII - під’язикові. І, II, VIII пари головних нер­вів - чутливі, вони сприймають нюхові, зорові та слухові подра­знення; III, IV, VI, XI і XII - лише рухові (приводять у рух відповідно око, щелепи, мускулатуру голови, передньої частини тіла та під’язикового апарата); V, VII, IX і X - змішані - вклю­чають чутливі і рухомі волокна: іннервують щелепи, лицеву мускулатуру, глотку, язик, зяброві дуги і бічну лінію у риб та серце, легені, шлунок у вищих хребетних.

Спинний мозок має форму трубки з невроцелем всередині; навколо невроцеля концентрується сіра речовина, біла ж розмі­щена зовні. Від спинного мозку відходять спинномозкові нерви. Кожен з них включає як рухові (еферентні), так і чутливі (афе­рентні) волокна.

Ускладнюються органи чуття, особливо зору, слуху, рівноваги.

Органи зору хребетних тварин - очі, - мають більш- менш кулеподібну форму і лежать в орбітах черепа. Схема їх будови подібна у всіх класів хребетних, а також і в людини (рис. 164, а). Окремі відмінності пов’язані з утворенням повік, очних залоз. У деяких риб, амфібій та рептилій є тім’яне око, за допомогою якого ці тварини сприймають зміну інтенсивності освітлення, пов’язане з покрівлею проміжного мозку. Його по­товщена передня стінка утворює кришталик, задня, пігменто­вана, містить світлочутливі клітини.

Рис. 164, а. Будова ока (схема, горизонтальний розріз):

1. - рогівка; 2 - судинна оболонка; З - тверда оболонка зорового тракту; 4 - епітелій рогівки; 5 - епітелій кон’нж- тиви; 6 - райдужна оболонка; 7 - кри­шталик; 8 - зубчастий край; 9 - піг­ментна оболонка; 10 - війчасте тіло;

2. - сітківка; 12 - склера; 13 - зорова