• 4 Види. Часто оселяються на інших організмах (водоростях, губках, коралах).

Тіло п’ятипроменеве, сплющене, промені (5, рідше 6-9) довгі і тонкі, різко відокремлені від диска, членисті і дуже рухливі. Пересуваються, змієподібно їх вигинаючи (звідси і назва). Амбу- лакральні ніжки не розвинені. Скелет (зовнішній і внутрішній) розвинений добре, особливо у променях. Дихальна і видільна си­стеми відсутні, їх функції виконує амбулакральна система.

Більшість офіур роздільностатеві, однак бувають і гермафро­дити. Із заплідненого яйця розвивається пелагічна личинка офі- оплутеус з довгими руками. Після завершення метаморфозу опус­кається на дно. Здатні до аутотомії променів унаслідок подразнень та регенерації. У деяких спостерігається нестатеве розмноження шляхом поділу надвоє. Відсутня частина у такому випадку регенерує.

Часто мають яскраве забарвлення. Є форми, що світяться зеленувато-жовтим кольором.

За способом живлення - всеїдні або детритофаги.

У

Рис. 155 Ряд ОрЬіигісіа:

а - ОрЬіига загзі; б - АзігорЬіига регтіга; в - АтрЬіига зіерапоуі; 1 - бічні пластинки рук.

Чорному морі поширені АтрЬіига зіерапоуі (ендемік), ОрЬіига іехіигаїа та ін.

Відомо близько 700 видів морських лілій; у морях України не знайдені. Ведуть прикріплений спосіб життя (стебельчасті), або ж можуть повзати та плавати (безстебельчасті). Стебельчасті лілії прикріплюються до дна аборальним боком, від якого відходить довге стебло (до 1 м); стебло складається з цілого ряду вапнякових члеників, з’єднаних між собою за допомогою м’язів. На нижніх члениках є вусики (цирі) у вигляді коріння, що служать для прикріплення до ґрунту. Цирі можуть бути і на інших члениках стебельця. На кінці стебельця розміщене тіло лілії у вигляді чашечки, у центрі якої знаходиться рот. Від чашечки відходить 5 променів (рук), кожен із яких біля основи роздвоюється. У деяких морських лілій руки дихо­томічно галузяться декілька разів. На кожному промені з обох боків розміщені бічні гілочки, або пінули. У промені та їх розгалуження заходить амбулакральна система. Живляться дрібними планктонними організмами і детритом. їжа захоп­люється за допомогою розміщених проти течії рук, пінули яких утворюють ловильну сітку.

У безстебельчастих лілій від аборальної частини чашечки відходять численні відростки - цирі, за допомогою яких вони можуть переміщуватися по субстрату та тимчасово прикріп­люватися до нього. Безстебельчасті часто яскраво забарвлені, розмах променів у них - до 90 см. Вони найбільш різноманітні на мілководді у тропіках, у той час як стебельчасті - здебільшого глибоководні організми (проникають на глибину до 10 км).

Усі морські лілії роздільностатеві. Гонади формуються в ру­ках. Запліднення здебільшого зовнішнє. Розвиток з метаморфо­зом. Перша личинкова стадія - доліолярія - рухається за допо­могою війок у товщі води, не живиться. Через кілька днів її тіло починає видовжуватися, утворюючи стебельце, на якому розвиваються цирі, і тулуб у вигляді чашечки. Ця стадія нази­вається пентакринусовою.

Своєрідна форма тіла та яскраве забарвлення цих тварин роблять їх схожими на квіти. Поширені здебільшого у тропіч­них районах Індійського і Тихого океанів, хоча мешкають і у водах Арктики та Антарктики. Так, у всіх арктичних, Японсь­кому та Охотському морях, у північній частині Атлантичного океану поширена геліометра (Неііотеіга §1асіа1із) - десятипро- менева жовтуватого кольору лілія, довжина рук якої може до­сягати 35 см; місцями вона утворює справжні зарості.Голкошкірі відіграють певну роль у кругообігу речовин в океані, у тому числі й кальцію, оскільки використовують розчинені у воді солі кальцію для побудови скелета. Як паную­ча група морських придонних тварин, служать їжею бентосним рибам. Деякі види голотурій (під загальною назвою трепанг), а також ікра морських їжаків використовується у їжу людиною. Вони ж є і об’єктом промислу, а голотурії - і аквакультури.

У той же час хижі морські зірки (особливо їх личинки) по­їдають промислових молюсків, риб; терновий вінець - рифоутворюючі корали, руйнуючи їх біоценози. Отрута голко­шкірих викликає хворобливі явища у людини.

Та попри все ці тварини дуже урізноманітнюють морські біоценози. Вони як складова частина морських садів надають їм своєрідності і неповторності, зачаровують людину розмаїттям барв і форм.

Запитання і завдання. 1. Виділіть особливості зовнішньої та внутрішньої будови голкошкірих як тварин-гідробіонтів. 2. Назвіть істотні ознаки кожного з класів голкошкірих та їх представників. 3. Яке значення голкошкірих?ТИП ХОРДОВІ - СНОШАТА

Об’єднує близько 50 тис. видів, з них в Україні - понад 700. До цього типу належать такі різноманітні за зовнішнім виглядом тварини, як ланцетник, риби, амфібії, плазуни, птахи, звірі. Розміри хребетних варіюють від 1-2 см до 33 м, маса - від 15 мг до 150 т.

Загальна характеристика

Незважаючи на велику різноманітність, представники типу ма­ють ряд спільних істотних ознак:

1. У них є хорда (рис. 156) (з чим пов’язана назва типу), яка відіграє роль внутрішнього скелета і являє собою пружний стержень із сильно вакуолізованих клітин, оточений сполучно­тканинною оболонкою. У нижчих хордових хорда функціонує протягом усього життя; у вищих - лише під час ембріонального розвитку (пізніше вона заміщується хребтом). Розвиток внутрішнього опорного скелета - важлива прогресивна ознака. Завдяки йому підвищилась інтенсивність руху і збільшилася загальна рухливість цих тварин.

2. Ц ентральна нервова система представлена нервовою трубкою, яка розташована на спинному боці, що має порожнину - невроцель. У хребетних нервова трубка ди­ференціюється на головний та спинний мозок. Кількість нервових клітин головного мозку величезна і неодинакова у представників різних класів (у ссавців, наприклад, їх більше мільярда). Разом із рецепторами та нервами вони збирають, передають і переробляють інформацію про стан організму і навколишнього

Рис. 156. Загальна схема будови хордової тварини:

1. - хорда; 2 - нервова трубка;

З - травна трубка; 4 - ротовий отвір; 5 - анальний отвір; 6 - зяброзі щілини; 7 - серце.

середовища, формують і передають команди, за якими здійснюються реакції-відповіді організму. Прогресивний розвиток головного мозку і здатність до утворення умовних рефлексів забезпечують можливість пристосування цих тварин до змін навколишнього середовища.

3. П ер едній відділ кишок - глотка - має зяброві щілини. У водних хребетних на перегородках між зябровими щілинами розвиваються зябра. У наземних хребетних вони на­явні лише у зародків, проте швидко заростають. Специфічні органи повітряного дихання - легені - розвиваються як парні випини на черевному боці глотки. З удосконаленням органів дихання пов’я­зане підвищення рівня окислювальних процесів та загальної енергії життєдіяльності. У нижчих хордових це досягається за рахунок збільшення розмірів глотки і кількості зябрових ЩІЛИН. У риб унаслідок появи зябер різко зростає поверхня дотику капілярів із водою, що забезпечує швидке вилучення кисню з навколиш­нього середовища. Завдяки переходу до дихання атмосферним повітрям за допомогою легенів хордові заселили сушу.

4. Центральний орган кровоносної сис­теми - серце - розташоване на черевному боці тіла. Виник­нення характерної для хордових замкненої кровоносної систе­ми із пульсуючим органом - серцем - посилило активну регуляцію і стабільність внутрішнього середовища організму.

Ці ознаки прогресивної організації забезпечили хордовим широке розселення в біосфері: вони населяють моря й океани, прісні водойми, сушу - від тропіків до високих широт Арктики та Антарктиди, ґрунт, повітряне середовище.

Хордові мають спільні ознаки і з тваринами інших типів. Це вториннороті, двобічносиметричні тварини, для яких характерна вторинна порожнина тіла - целом. У них спо­стерігається метамерне розташування деяких систем органів, особливо на ранніх стадіях розвитку зародку.

Предкову групу і час виникнення хордових точно не встано­влено, оскільки предки цих тварин не мали твердого скелета і не збереглися у викопному стані.