14. - Присоски; 15 - зіниця.

під шкірою. Зверху вона прикрита тонким роговим листом (про- остракум). У деяких кальмарів є лише проостракум (під шкі­рою), а у більшості Осіоросіа черепашка зникає зовсім. У самки аргонавтів (Аг^опаиіа) є своєрідна дуже тонка спірально закру­чена зовнішня черепашка, у якій вона виношує яйця.

Шкірний покрив утворений одношаровим епітелієм, у якому міститься багато слизових клітин (слиз зменшує тертя під час руху у воді). Під епітелієм є шар сполучної тканини, що містить м’язові волокна та пігментні клітини - хроматофори та іридоцити. Хроматофори можуть рефлекторно розтягуватися під дією спеціальних м’язів-розширювачів. Завдяки цьому мають здатність змінювати забарвлення тіла залежно від навколиш­нього середовища, а також при збудженні. Хроматофори міс­тять чорні, коричневі, червоно-бурі, оранжеві та жовті пігмен­ти. Іридоцити завдяки наявності блискучих тілець (іридосом) відбивають та заломлюють світло. Тому забарвлення головоно­гих молюсків надзвичайно різноманітне і мінливе. Зміна забар­влення пов’язана із сигналами, що надходять від органів зору, і регулюється головним мозком.

У шкірі є також органи свічення - фотофори. У головоногих є два типи свічення: симбіотичне, спричинене бактеріями роду РЬоіюЬасіегіит, та власне, що виникає при окисненні люцифе­рину під дією фермента люциферази в особливих клітинах - фотоцитах. У кальмара (ТНаитаіоІатраз йіайета) чудова ла­мпа - 22 фотофори, причому світяться вони різними кольора­ми: ультрамариновим, світло-блакитним, рубіново-червоним.

Головоногі мають внутрішній хрящовий скелет, що у вигляді капсули прикриває головні ганглії; його вирости ото­чують очі та статоцисти. Є також хрящі у «запонках» та біля основи щупалець.

Нервова система головоногих складніша, ніж в інших молюсків. Ганглії великих розмірів і утворюють спільну навкологлоткову нервову масу. У восьминогів є зачатки кори із клітин сірої речовини. У головоногих наявні ганглії у перифе­рійній нервовій системі: ганглії щупалець, мантії, спинних за­лоз, товщі мускулатури та ін. (рис. 146).

У головоногих добре розвинені органи чуття: є

осфрадії, нюхові ямки, смакові рецептори, статоцисти та очі, які за будовою нагадують органи зору ссавців. У гігантського спрута діаметр ока до 40 см. Крім того, є позаочні фоторецепто­ри, розміщені на різних частинах тіла. Вважають, що вони сприй­мають світло, яке проходить крізь стінку тіла. Це дає змогуРис. 146. Зеріа оШсіпаїіб з і 4

р озтятою мантійною порожниною:

1 - дистальне розширення ловильного щупальця; 2 - його присоски; 3 - лови- льне щупальце; 4 - руки; 5 - рот; 6 - передній отвір лійки; 7 - передній та ?

8. - задній відділи лійки; 9 - анальний )

отвір; 10 — ктенідій; 11 - видільний отвір; 12 - статевий отвір; 13 - зяброва вісь; 14 - отвір нідаментальної залози;

15 - протока чорнильного мішка; 16 - чорнильний мішок; 17 - плавець; 18 - товща мантії; 19 - лопаті надіменталь- ної залози; 20 — мантія; 21 - м’яз, що відтягує лійку; 22 — горбок замикально­го апарату; 23 - мантійний ганглій, що просвічує крізь покриви; 24 - ямка за­микального апарату; 25 - нюхова ямка.

тваринам орієнтуватися, яким є рівень освітлення у зовнішньому середовищі.

Органи травлення теж мають складну будову. Рот веде у глотку, де розміщені рогові щелепи («дзьоб») та язик з радулою, які й подрібнюють їжу. Головоногі можуть проковтну­ти лише подрібнену їжу, бо стравохід їхній оточений нервовими гангліями. У глотку відкриваються протоки двох пар слинних залоз; виділення другої пари можуть бути отруйними. Довгий стравохід у деяких утворює розширення - воло; він переходить у мускулистий власне шлунок, який має сліпий мішок - цекум, куди впадають протоки печінки та підшлункової залози. Від шлунка відходить тонка кишка, що закінчується порошицею; перед нею у задній відділ кишок відкривається проток так звано­го чорнильного мішка. Це залоза, яка виробляє речовину, що має наркотичні властивості і забарвлює воду у темні кольори.

За способом живлення - хижаки.

Органи виділення - нирки (2 або 4). Кожна нирка одним кінцем відкривається в перикардій, а другим - у мантій­ну порожнину, звідти продукти обміну речовин надходять у зо­внішнє середовище. Видільну функцію виконують також пери- кардіальні залози, розміщені у перикардіальному целомі поряд із зябровими серцями.

Дихають за допомогою ктенідій, яких буває 2 або 4. Розміщені вони у мантійній порожнині. Циркуляція води за­безпечується ритмічними скороченнями м’язів мантії.

Кровоносна система майже замкнена: у багатьох місцях артерії крізь капіляри переходять безпосередньо у вени. Серце складається з одного шлуночка, у який відкривається два (або чотири) передсердя. Є також зяброві серця. Кров блакитна, бо замість гемоглобіну містить гемоціанін, до складу якого вхо­дить мідь. Від шлуночка серця відходить 2 аорти - передня, або головна, що несе кров до передньої частини тіла, і задня, або нутряна, по якій кров спрямовується до внутрішніх органів, мантії. Артерії розгалужуються на капіляри, які переходять у вени. Є головна вена, дві порожнисті вени, а також великий кільцевий венозний синус. Венозна кров проходить через нир­ки, де очищається від продуктів обміну речовин, та (за допомо­гою зябрових сердець) - крізь зябра, де вона окиснюється. По зябрових венах насичена киснем кров потрапляє до передсердь, а звідти - до шлуночка. Отже, у серці головоногих кров лише артеріальна.

Головоногі - роздільностатеві організми з вираженим статевим диморфізмом. У межах класу спостеріга­ється як зовнішнє, так і внутрішнє запліднення з відкладанням яєць, а також живородіння. У багатьох видів виражена турбота про потомство з боку самок. При цьому деякі з них більше міся­ця нічого не їдять, що може призвести до загибелі. З яйцевих оболонок виходить майже повністю сформований молюск. Од­нак у багатьох видів молодь відрізняється від дорослих формою тіла та наявністю личинкових органів, тому вважаєть, що у та­ких видів є личинкова стадія.

Клас Головоногі поділяють на 2 підкласи:

1. Наутилоідеї (Маиіііоісіеа) і 2. Колеідеї (С о 1 е і (і е а).

До підкласу Наутилоідеї належать давні примітивні форми, які мають 4 ктенідії, 4 передсердя, 4 нирки і значну кількість щупалець. Черепашка зовнішня, багатокамер­на. Із сучасних належить один ряд Наутилуси (Маи-

1. і 1 і (І а) з невеликою кількістю видів, що живуть в Індійському та Тихому океанах. Найбільш відомий ИаиШиз ротрйіиз. Серед викопних відома група амонітів (Аттопііез), які вимерли у кінці мезозою.

Підклас Колеідеї включає головоногих, що мають

ктенідії, 2 передсердя і 2 нирки, чорнильний мішок, 8 або 10 кінцівок, складні очі; осфрадії відсутні. У них черепашка внутрішня, більшою чи меншою мірою редукована. Цей підклас об’єднує 4 ряди: Кальмари (Т е и І Ь і (І а), К а р а -Рис. 147. Кальмар:

1 - короткі щупальця (руки); 2 - го­лова; 3 — ловильні щупальця; 4 — тулуб; 5 - плавець; 6 - мантійна щілина; 7 - лійка.

Рис. 148. Каракатиця, або сепія (самець):

1, 3 - короткі щупальця (руки); 2 - рот; 4 - око; 5 - лійка; 6 - плавець

- присоски; 8 - тулуб; 9 - мантійнг щілина; 10 - ловильна рука (щупаль це); 11 — голова

.

катиці (8 е р і і (1 а), Восьминоги (О с І о р о сі а) те Вампіроморфи (УатруготогрЬа).

До ряду Кальмари належать головоногі, поширені і усіх морях з достатньою солоністю. Мають 10 кінцівок (рис. 147). Більшість кальмарів входить до складу нектону. Тіло їх обтіч­ної форми, циліндричне або конічне; шкіра виділяє слиз, ще зменшує тертя під час реактивного руху у воді. Маневруючи за допомогою плавців хвоста і щупалець, кальмари розвивають швидкість до 70 км/год (в середньому - 30-55 км/год). Є серед кальмарів і абісальні форми, наприклад, архітевтис (АгсНіїеиіНіі Лих), який досягає великих розмірів: довжина тіла разом зі щупальцями - до 18 м, маса - близько 8 т, а діаметр кожної присоски - до 20 см. У деяких глибоководних кальмарів є теле­скопічні очі, в інших органи світіння - фотофори.

До ряду Каракатиці належать бентосні форми (рис. 148). На відміну від кальмарів тіло у них сплющене зверху вниз. На спинному боці під мантією, знаходиться рудимент чере­пашки у вигляді пористої пластинки. Вона дуже міцна, що дає змогу каракатиці витримувати високий тиск. Кінцівок 10: 8 ру

кта 2 щупальця, що можуть втягуватись у сумки біля їх основи. У Середземному морі живе звичайна сепія (Зеріа оїїісіпаїіз), в Ін­дійському океані - сепія фараона (3. ркагаопіз), у Тихому океані

• сепія иіирокорука (3. Іаіітапиз). Остання - найбільша серед каракатиць: довжина її тіла до 1,5 м, маса - до 10 кг.

До ряду Восьминоги належать молюски з 8 руками та коротким мішкуватим тілом. У більшості плавці відсутні. Здебільшого турбуються про нащадків (рис. 149). Серед восьми­ногів є глибоководні бентосні форми, а також пелагічні, які живуть у товщі води. У глибоководних щупальця з’єднані пере- понками, утворюючи дзвін. Належать восьминіг звичайний (Осіориз юиІ§агіз), восьминіг велетенський (О. сіо^іеіпі), що до­сягає 3-5 м довжини та 25 кг маси. Представником глибоковод­них форм є АтрШгеіиз реІа§ісиз.