Будова і життєві функції

Молюски - тварини з м’яким несегментованим тілом, що поді­ляється на три відділи: голову, тулуб і ногу. Тіло вкрите шкіря­стою мантією, яка властива лише цим тваринам. Між мантією і тілом молюска знаходиться мантійна порожнина. Мантія ви­діляє черепашку, що має захисне значення. Черепашка складається з трьох шарів: зовнішнього (або конхіолінового), середнього (або призматичного) і внутрішнього (або перламут­рового). Конхіолін - органічна речовина (білок), характерна лише для молюсків. Середній шар утворений вапняковими призмоч- ками, розташованими перпендикулярно до поверхні тіла. Внут­рішній шар складається з окремих пластинок перламутру - кри­сталів вапняку, розташованих паралельно до поверхні і склеє­них між собою конхіоліном. Саме конхіолін надає різноманіт­них відтінків перламутровому шару, який може бути сніжно- білим, жовтуватим, зеленуватим, сіруватим і т.д. Виблиск і гра кольорів перламутру зумовлені явищем інтерференції світла. У деяких видів черепашка частково редукується.

Порожнина тіла змішана, утворена залишками первинної порожнини і сильно редукованим целомом. У пер­винній порожнині, виповненій паренхімою, розташовані внут­рішні органи; залишки целому представлені навколосерцевою сумкою і порожниною статевих органів. У більшості молюсків розвинені гладенькі м’язи, тому рухи їх повільні. Лише у головоногих, які активно й швидко рухаються, м’ я з и поперечно-смугасті.

Нервова система у більшості молюсків складається із 3-5 пар добре розвинених гангліїв, розташованих у різних частинах тіла і з’єднаних між собою комісурами та конектива- ми. Від них відходять нерви до різних частин тіла (рис. 136). Це розкидановузловий тип нервової системи. У деяких молюс­ків (хітонів) метамерна нервова система.

Розвиток органів чуття залежить від умов існування молюсків. У них є очі, органи дотику, хімічного чуття (осфра- дії), рівноваги (статоцисти), розвинені у представників різних класів не в однаковій мірі.

Органи травлення мають деякі ознаки вищої організації порівняно з червами. У ротову порожнину відкрива­ються протоки слинних залоз, секрет яких містить деякі травні ферменти. Глотка переходить у стравохід, який може розши­рюватися у воло. З кишками з’єднана травна залоза - печінка. Ферменти її сприяють перетравленню основних органічних ком­понентів їжі. Молюски живляться як рослинною, так і тварин­ною їжею.

Органи виділення - нирки - являють собою видозмінені метанефридії. Одним кінцем нирка відкривається в навколосерцеву порожнину (целом), іншим - у мантійну поро­жнину.

Рис. 136. Будова жабурниці:

1 - приротові лопаті; 2. 17. 23 - нервові ганглії; 3 - рот; 4, 16 — передній і задній затульні м’язи; 5 - шлунок; 6 - печінка; 7 - нерво­вий тяж між нервовими вузлами; 8 - зовнішній отвір нирки; 9 — отвір статевої залози; 10 - отвір нирки в навколосерцеву порожнину; 11 - шлуночок серця; 12 - передсердя; 13 - навколосерцева порожнина;

14 - задня кишка; 15 - нирка; 18 - анальний отвір; 19 - зябровий сифон; 20 - зябра; 21 - мантія; 22 - статева золоза; 24 - нога.

Органами дихання є або зябра, розташовані у мантійній порожнині, або легені. Функції легень виконують стін­ки мантійної порожнини, пронизані кровоносними судинами.

Кровоносна система незамкнена (кров виливається

з кровоносних судин у порожнину тіла). Є центральний орган кровоносної системи - серце, що складається із 1-2 шлуночків і одного або кількох передсердь та оточене перикардіальним це- ломом. Поява в процесі еволюції серця забезпечує досконалішу циркуляцію крові в організмі. Є також кровоносні судини та лакуни, по яких рухається кров.

Розмножуються молюски лише статевим способом. Запліднення здебільшого внутрішнє, у деяких - зовнішнє. Роз­виток молюсків або прямий, або з метаморфозом. Є серед них і живородні форми.

У більшості морських молюсків, а з прісноводних - лише у дрейсени, із заплідненого яйця розвивається вкрита війками вільноплаваюча личинка велігер, або парусник (лат. Уеіит - «парус» і §его - «несу»), яка є видозміненою трохофорою. Вона осідає на дно, де й завершується її метаморфоз

.

До типу Молюски належать сім класів: 1. Пан­цирні, або Хітони (РоїурІасорЬога, або Ьогі- с а і а); 2. Безпанцирні (АрІасорЬога); 3. Дво­стулкові (В і V а 1 V і а); 4. Моноплакофори (МопорІасорЬога); 5. Черевоногі (Оааігоро- йа); 6. Головоногі (СерЬаІоройа); 7. Лопато­ногі (8 с а р Ь о р о сі а).

Розглянемо окремі з них.

КЛАС ПАНЦИРНІ, АБО ХІТОНИ, - ЬОКІСАТА,

АБО РОЬУРЬАСОРНОКА

Об’єднує близько 1000 видів виключно морських молюсків. У Чорному морі мешкає лише 3 види (хітони не витримують опрі­снення води). Більшість живе у зоні прибою і лише окремі серед них - глибоководні.

Тіло продовгувато-овальної форми, сплющене у спинночерев- ному напрямку, довжиною від кількох міліметрів до ЗО см. Зве­рху мають черепашку із восьми пластинок, що з’єднані рухомо і налягають одна на одну у вигляді черепиці. Під черепашкою є добре розвинута мантія, яка виступає за краї черепашки (рис.137). Тіло складається із слабковідособленої голови, ту­луба і мускулистої ноги. Нога і нижній бік мантії відіграють роль міцного присоска. Це дає можливість тваринам утримува­тися під ударами хвиль. За допомогою ноги можуть повільно пересуватися по субстрату.

Нервова система складається із навкологлоткового нервового кільця і чотирьох поздовжніх стовбурів, з’єднаних перемичками, має вигляд подвійної мотузкової драбини. Цим вона дещо подібна до нервової системи деяких поліхет.

Органи чуття представлені слабко розвиненими осфрадіями. Статоцисти відсутні, але на спині у зовнішньому шарі черепашки наявні естети, які є органами дотику і сприй­мають тиск води. У деяких панцирних естети видозмінилися у своєрідні очки, кількість яких може досягати 11 тис. у однієї особини. Проте справжні очі у них відсутні.

Дихають за допомогою зябер ктенідій, розміщених по боках тіла (від 4 до 80 пар у різних видів). Уся поверхня ктені­дій укрита миготливим епітелієм, що забезпечує циркуляцію води і газообмін.

О

Рис.137. Зовнішня будова хітона Топісеїіа тагтогеа:

а, б - вигляд зі спинної та черевної сторін; 1-І пластинка черепашки;

2 - крайова зона мантії; 3,4- IV та VIII пластинки черепашки; 5 - голова; 6 - рот; 7 - мантія; 8 - мантійна борозна; 9-11 - статевий, видільний та анальний отвори відповідно; 12 — осфрадій; 13 - зябра;

14 - нога.

а п п б

ргани травлення розпочинаються ротом, що веде у глотку, на дні якої є тертка, або радула, з роговими зубчика­ми. У глотку відкриваються слинні залози та пара особливих «цукрових» залоз, секрет яких сприяє перетворенню крохмалю у цукор. Далі їжа надходить у шлунок, куди відкриваються протоки печінки, потім у середню кишку; неперетравлені решт­ки виходять через анальний отвір задньої кишки у мантійну порожнину. Живляться водоростями, губками, форамініфера­ми, обростаннями.

Кровоносна система незамкнена. Серце трикамер­не: складається з одного шлуночка і двох передсердь і лежить у навколосерцевій сумці - перикарді, що є залишком целома. Із шлуночка кров, збагачена на кисень, через аорту виливається у систему лакун, де віддає кисень і збагачується на вуглекислий газ. Із лакун кров іде до зябер, і, збагатившись киснем, надхо­дить до передсердь, а звідти - до шлуночка.

Органи виділення - нирки; одним кінцем відкриваються у перикард, а іншим - у мантійну порожнину.

За способом розмноження - роздільностатеві. Личинка подібна до трохофори.

Живуть хітони 8-9 років. Самки відмирають раніше за сам­ців. На їх черепашці поселяються багатощетинкові черви, вусо- ногі рачки, зокрема, морські жолуді. Так, на одному хітоні на­рахували 125 морських жолудів. їх іноді знаходять у шлунку риб (камбал). У Чорному морі зустрічаються Міййепйог^іа /азсісиїагіз, ЬерШоскіІоп сіпегеа, Асапікоскіїоп /азсісиїагіз.

КЛАС БЕЗПАНЦИРНІ, АБО БОРОЗЕНЧАСТОЧЕРЕВІ, - АРЬАСОРНОКА, АБО 80ЬЕ1Ч0СА8ТКЕ8

Об’єднує всього 150 видів морських малорухливих тварин. Фор­ма тіла у них червоподібна, довжина - від 0,3 до 3 см, іноді - до ЗО см. Черепашка відсутня; на черевному боці є жолобок (боро­зенка) із війками. Вважають, що це рудимент ноги. Зябра або відсутні (газообмін відбувається через покриви тіла), або ж їх одна пара. Більшість гермафродити. Розвиток з метаморфозом (личинка трохофора). У Чорному й Азовському морях відсутні, оскільки не переносять опріснення води.

КЛАС ДВОСТУЛКОВІ - ВІУАІіУІА

У світовій фауні відомо близько 15 тис. (за іншими даними - 20 і навіть ЗО тис.) видів двостулкових, з них в Україні - близько 250. Із загальної кількості видів лише 1/5 - мешканці прісних водойм. У фауні України переважають прісноводні види. Дво­стулкові населяють гідросферу від літоралі до океанічних запа­дин (10,8 км). Особливо велика біомаса цих тварин у прибереж­них мілководних зонах. На суші не зустрічаються.

Розміри варіюють від 2-3 мм до 1,5 м (тридакна). Двостулко­ві молюски мають білатеральну симетрію. їхня черепашка скла­дається із двох стулок, з’єднаних еластичною зв’язкою (лігаме- нтом), а у деяких видів і за допомогою замка (зубців і заглибин на стулках). Стулки закриваються при скороченні м’язів-зами- качів. Ріст черепашки відбувається нерівномірно, що залежить від пори року й умов навколишнього середовища. Унаслідок цього утворюються смуги приросту, за якими можна визначити вік молюска. Передній край черепашки тупий, задній - загост­рений. На нижньому боці між розкритими стулками висуваєть­ся м’язова нога - орган переміщення молюска. Чимало молюс­ків, користуючись ногою, зариваються в мул або пісок. У бага­тьох морських представників класу в нозі є бісусна залоза, що виділяє речовину - бісус, за допомогою якого молюск прикріп­люється до підводних предметів. У деяких форм, що ведуть не­рухомий спосіб життя, нога стає рудиментарною (мідії) або зни­кає зовсім (устриці).

Мантійна порожнина з’єднується із навколишнім середови­щем двома сифонами: ввідним, або зябровим, крізь який надхо­дить вода, і вивідним, або клоакальним, крізь який вода вихо­дить назовні. Надходження води забезпечується рухом вієчок епітелію, що вкриває мантію, зябра і сифони (рис. 138).

Голова редукована. Нервова система розкидано- вузлового типу і складається з трьох пар нервових гангліїв: го­ловних, ножних і тулубних, з’єднаних між собою комісурами і конективами.

У зв’язку з малорухливим способом життя органи чут- т я розвинені слабко. Біля основи зябер є осфрадії, а в нозі - статоцисти. У деяких по краю мантії розташовані очі.

л *

12 ►

&

Рис. 138. Фільтрація води справжніми пластинчастозябровими (надряд АиіоЬгапсЬіа) для дихання та живлення:

а - загальна схема; б - струми води на зябрах мідії; 1 - мантія; 2 - передній м’яз-замикач; З - ротові лопаті; 4 - черепашка; 5 - задній м’яз-замикач; 6 - вивідний сифон; 7 - ввідний сифон; 8 - шляхи псевдофекалій (неїстівних частинок); 9 - зябра; 10 - нога; 11 - на­прям основних токів води, які надходять у мантійну порожнину та виходять з неї; 12 - фільтраційні та сортувальні струми на зябрах та ротових лопатях.

Органи травлення розпочинаються ротом, що знаходиться на передньому кінці тіла, над основою ноги. По боках від нього - ротові лопаті, війки яких підганяють частки їжі до ротового отвору. Слинні залози нерозвинені. Далі їжа йде до стравоходу, мішкоподібного шлунка, куди відкриваються протоки печінки, середньої кишки (має довгі внутрішні склад­ки - тифлозом), задньої кишки, яка пронизує шлуночок серця і закінчується порошицею на дні вивідного сифона.

Живляться двостулкові пасивно, переважно детритом, план­ктонними організмами, бактеріями, які потрапляють у мантійну порожнину разом із водою. Дихають за допомогою зябер, що розташовані в мантійній порожнині по обидва боки від ноги. Для живлення і дихання двостулкові молюски пропускають крізь своє тіло велику кількість води, яка крізь ввідний сифон всмоктуєть­ся у мантійну порожнину і фільтрується крізь зябра. Кисень, розчинений у воді, надходить у кровоносні судини зябер, а зави­слі у воді часточки осідають на їх слизовій оболонці. Вієчки, розташовані на зябрах, гонять слиз із осілими часточками впе­ред, до ротового отвору. Усе їстівне (мікроскопічні рослини і тва­рини, органічні рештки) надходить до органів травлення, які вистелені війчастим епітелієм, а неорганічні речовини окутують­ся слизом і виводяться назовні через вивідний сифон.

Кровоносна система складається із серця, що має два передсердя і один шлуночок, кровоносних судин та системи лакун і синусів. Кров (гемолімфа) виконує різноманітні функ­ції: забезпечує сталість іонного складу та осмотичного тиску; транспортує гази, поживні речовини та продукти обміну; фаго- цитує (завдяки наявності амебоцитів) мертві клітини, бактерії.

Більшість двостулкових - роздільностатеві тва­рини. Протоки сім’яників і яєчників відкриваються в мантій­ну порожнину. Запліднення яєць зовнішнє. Розвиток у більшо­сті видів із метаморфозом. Личинка морських форм - велігер, або парусник, - подібна до трохофори кільчастих червів. Личинки прісноводних молюсків - глохідїі - паразитують на зябрах чи плавцях риб. За допомогою личинкової стадії ці малорухливі тварини розселяються у гідросфері (рис. 139).

У наших проточних водоймах на піскуватих відмілинах ме­шкає перлівниця звичайна - ІІпіо рісіогит (довжина - від 9 до

5. см, висота - до 4 см). Стулки в неї товстостінні, з добре розвиненим перламутровим шаром; закриваються за допомогою замка. У стоячих водоймах з мулистим дном поширена жабур­ниця звичайна - Апайопіа си§пеа (довжина - до 20 см). Черепа-

Рис. 139. Глохідій жабурниці:

а - окремий глохідій; б - глохідії на плавці рибі: 1 — стулки черепаш­ки; 2 - мускул-замикач; 3 - чутли­ві щетинки; 4 - гачки (зубці).

шка у жабурниці ширша й округліша, ніж у перлівниці, тонкостінна, без замка. Руха­ються ці тварини дуже пові­льно (1-1,5 м за годину). Во­сени зариваються у ґрунт на дні, де й проводять зиму в стані заціпеніння. Тривалість життя цих молюсків у серед­ньому 15 років.

У морях України пошире­ні мідії, морські гребінці, уст­риці, які вживаються в їжу. Мідії належать до довгожителів (окремі живуть до 100 років), вони є численними у Чорному, Азовському та інших морях. Ведуть сидячий спосіб життя, при­кріплюючись бісусними нитками до субстрату. Мешкають на глибині від 9 до 78 м.

Звичайна мідія (Муіііиз ейиііз) витримує значні коливання солоності води й опріснення. Однак якщо вона постійно живе при зниженій солоності, то росте повільно і розміри її значно зменшуються. Цей молюск належить до евритермних організ­мів: влітку на літоралі сильно прогрівається сонцем, а взимку - в суворих умовах Білого і Баренцевого морів може навіть про­мерзати, залишаючись живим. Із зростанням сонячної активно­сті швидкість росту мідії зменшується в 2-2,5 рази, а в роки з низькою активністю ріст найбільш інтенсивний. У Чорному морі поширена середземно-чорноморська мідія (Муіїїиз даііорго- иіпсіаііз), яка зустрічається при солоності понад 10%о. Її біома­са складає до 0,5 кг на 1 кв. м. В Азовському морі численним є молюск МуШазІег Ііпеаіиз; восени його чисельність може дося­гати 11 тис. екземплярів на 1 кв. м при біомасі 600 г на 1 кв. м.

У Чорному морі поширена звичайна, або їстівна, устриця (Озігеа ейиііз). Устриці здебільшого живуть на камінні та піща­но-кам’янистих ґрунтах, приростаючи своїми стулками до суб­страту, на глибині від 1 до 50-70 м. Вони дуже чутливі до темпе­ратури води, особливо в період розмноження, що відбувається

при температурі +18'-20'С. Найжирнішими та найсмачнішими вони бувають у місцях, де спостерігається незначне опріснення моря річковими водами. Устриці дуже чутливі також до чисто­ти води та вмісту у ній кисню. Часто гинуть при заносі їх піс­ком та мулом під час шторму. Занесена до Червоної книги України. Великі устричні банки (місця скупчення) є вздовж Кримського та Кавказького узбереж Чорного моря. Найбільш масовим молюском Азовського моря є серцевидка (Сегазіойегта сіайіепзе), уламками черепашок якої майже по­всюди вкриті його береги.

КЛАС ЧЕРЕВОНОГІ - ОА8ТКОРОБА

Клас Черевоногі молюски налічує близько 90 тис. видів; у фауні України - понад 500.

Заселяють слимаки різні зони морів та океанів, прісні водо­йми; деякі живуть на суші, пристосувавшись навіть до суворих умов пустелі та гірських вершин.

Тіло асиметричне, з добре вираженою головою. Нога з широ­кою підошвою (рис. 140). Черепашка (1,5-250 мм) спірально закручена: частіше трапляються правозакручені черепашки (де- ксіотропні), рідше - лівозакручені (леотропні); іноді вона недо­розвинена або зовсім редукована. На голові розташовані одна- дві пари щупалець. У більшості видів добре розвинені очі, ста- тоцисти та осфрадії. У глотці знаходяться рогові щелепи та тер­тка (радула), укрита рядами міцних хітинових зубчиків. Ці

Рис. 140. Виноградний слимак (Неііх рошаііа):

а) зовнішній вигляд з правого боку; в) поздовжній розріз черепашки: 1 - черепашка; 2 - ЇЇ верхівка; 3, 4 - анальний та дихальний отвори;

- край мантії; 6 - очне щупальце; 7 - око; 8 - голова; 9 - рот; 10 - губне щупальце; 11 - статевий отвір; 12 - нога; 13, 14 - стовп­чик та його порожнина.Рис. 141. Внутрішня будова Неііх ротаіїа:

1,2- очне та губне щупальця, втягнуті всередину; 3 - глотка; 4 - статева клоака; 5 - мішок копулятивного органа; 6 - піхва; 7 - сім’япровід; 8 - бич;

- пальцеподібні залози; 10 - мішок любовної стріли; 11 - канал сім’яприйма- ча; 12 - ретрактори ноги; 13 - сім’яяйцепровід; 14 - край дихального отвору; 15 - анус; 16 - видільний отвір; 17 - приносна легенева судина; 18 - вторинний сечовід; 19 - пряма кишка; 20 - виносна легенева судина; 21 - колумелярний м’яз; 22 - сім’яприймач; 23 - легенева вена; 24 - первинний сечовід; 25 - нирка; 26 - передсердя; 27 - перикардій; 28 - шлуночок; 29 - задній кінець ноги; ЗО - тонка кишка; 31 - білкова залоза; 32 - печінка; 33 - шлунок; 34 - гермафродитна залоза; 35 - гермафродитна протока; 36 - ретрактори голови, глотки та щупалець; 37 - воло; 38 - мантія; 39 - слинні залози; 40 - ретрак- торкопулятивного органа; 41 - стравохід; 42 - церебральний ганглій

.органи служать для механічного подрібнення та зіскоблювання їжі. Розвинені слинні залози. Кишки утворюють петлеподібний вигин; анальний отвір міститься над головою або збоку від неї, на правому боці тіла.

Живлення черевоногих різноманітне. Є серед них фітофаги (голі слизні, виноградний і садовий слимаки та ін.), хижаки (мурекси, насси, рапани та ін.), більшість - всеїдні форми.

Органами дихання є зябра (для більшості) та легені (рис. 141).

Розмноження статеве. Морські форми здебільшого розділь­ностатеві, а прісноводні та наземні - гермафродити. Запліднен­ня внутрішнє. Розвиток прямий або з метаморфозом, личинка парусник (велігер).

Клас Черевоногі поділяють на 3 підкласи: 1. Передньозяброві (РгозоЬгапсЬіа); 2. З а д- ньозяброві (ОрізіЬоЬгапсЬіа); 3. Легене­ві (Р и 1 т о п а і а).

У передньозябрових молюсків одна (рідше дві) зябри лежать попереду серця. На нозі у багатьох форм є кришечка. Переваж­но роздільностатеві. Мешкають у морях, рідше - у прісних во­доймах та на суші.

Просту незакручену черепашку у вигляді шапочки має па- тела, або морське блюдце (Раіеііа аІ§іга), поширена у Чорному та в інших морях. Вона міцно прикріплюється до прибережних скель своєю ногою (буває, треба прикласти силу у десятки кіло­грамів, щоб відірвати цього молюска від субстрату).

Найбільшим передньозябровим молюском Чорного моря є рапана (Карапа іНотазіапа), яка потрапила сюди у 40-60-ті роки минулого століття (вважають, що її личинки були завезені на днищах кораблів через Середземне море із Японського). З 1968 р. поширюється і в Азовському морі. Вона широко розселилася на невеликих глибинах. Живиться устрицями, спричиняючи чи­малу шкоду устричним банкам. Представники роду Конус (С о п и з) населяють теплі моря. Мають отруйну залозу.

У прісних водоймах поширені калюжниця звичайна, або живородка (Ушірагиз сопіесіиз), та калюжниця річкова (V. VіVіра^из). Калюжниця звичайна населяє стоячі водойми, а річкова - водойми з повільною течією. Яєць не відкладають. Зародки (від 12 до 25) розвиваються у виводковій камері самки. У черепашці, щільно закритій кришечкою, калюжниці здатні переносити значне зниження температури; так, вони залиша­ються живими навіть вмерзнувши у лід. Живуть 8-10 років (рис. 142). На прибережному камінні, в мулі чи на підводних

Рис. 142. Черепашки прісноводних черевоногих молюсків: а - ставковик звичайний; б - котушка звичайна; в - ставковик малий; г - калюжниця живородна; д - бітинії.

рослинах замкнених і текучих водойм України можна побачити бітиній (ВіШіпіа іепіасиїаіа) - невеличких молюсків, що мають черепашку висотою 10-12 мм. Інший вид В. Іеаскі мешкає також у заплавних водоймах, що влітку пересихають. Тут вона може бути проміжним хазяїном сибірського, або котячого, сисуна.

Поряд із бітиніями звичайними мешканцями прісних водойм є маленькі молюски вальвати (висота черепашки - 0,5-0,6 см): ставкова (Уаіоаіа різсіпаїіз) та гребінчаста (V. сгізіаіа). У ва- льват на місці первинних зябер - по два щупальцеподібних від­ростки, що відходять від переднього краю мантії. Один із них (лівий) усаджений листочками і функціонує як зябра.

Дуже цікаві ампулярії (родина Атриііагіісіае), які поширені по всьому тропічному поясі земної кулі. Це молю­ски, пристосовані до земноводного способу житт», а отже, до дихання як атмосферним, так і розчиненим у воді киснем. Ма­нтійна порожнина у них розділена перетинкою на дві частини: в одній знаходяться зябра, а інша функціонує як легеня. Край мантії може згортатись у довгу трубку, що висовується з води для надходження атмосферного повітря. Роздільностатеві. Яйця самка прикріплює над водою. їх тримають в акваріумах.

У задньозябрових молюсків здебільшого є одна зябра (ктені- дій), що лежить позаду серця. Ктенідій часто редукується, а в різних місцях тіла утворюються шкірні вирости - вторинні (адаптивні) зябра. Передсердя також одне. Черепашка часто редукована. Гер­мафродити. Це виключно морські молюски. У Чорному морі відомо 24 види цих молюсків; переважно це представники під­ряду Голозябрових (И и гі і Ь г а п с Ь і а). Найчастіше вони мають яскраве забарвлення, як, наприклад, Воіо согопаіа.

Підклас Легеневі (Р и 1 т о п а і а) включає первинноназемних молюсків. Проте деякі з них знову поверну­лися у водне середовище, але зберегли легеневе дихання. Вхід у черепашку не прикривається кришечкою.

Належать 2 ряди: 1. Сидячоокі (Вазотта-

іорЬога) і 2. Стебельчастоокі (8 і у 1 о т ш а і о- р Ь о г а).

Представники ряду Сидячоокі мають очі при основі щупа­лець. Вони переважно - жителі прісних водойм. Належать р о- дини: Ставковики (Ьітпоійае), Котушки

(РІапогЬійае), Фізиди (РЬузійае).

У ставках, невеликих озерах, старорічищах водиться став- ковик звичайний (озерний) - Ьітпаеа зіа§паІіз, який досягає розмірів 68-70 мм. За допомогою ноги він переміщується не лише по твердому субстрату, але й по плівці поверхневого натягу води. Дихає за допомогою легенів атмосферним повітрям, тому пері­одично піднімається на поверхню, щоб набрати в мантійну по­рожнину запас повітря. При зниженні температури води до +6-8°С ставковик починає дихати киснем, розчиненим у воді, тоді його легеня функціонує як зябра. За способом живлення ставковик звичайний - всеїдна тварина: поїдає рослинну, тва­ринну їжу, а також і трупи.

Експериментально доведено, що при високій щільності по­пуляції продукти метаболізму пригнічуюче діють на кожну осо­бину, затримуючи її ріст. Тому в густозаселених басейнах роз­виваються дрібні екземпляри. Ставковики - гермафродити. У наших водоймах поширені й інші види ставковиків: болотя­ний (Зіадпісоїа раїизігіз), вухатий (Кайіх аигісиїагіа), яйцепо­дібний (В.оиаіа), малий, або гальба, (СаІЬа ігипсаіиіа), та інші - усього 40 видів.

У наших водоймах поширені різні види котушок: рогова (РІапогЬіз согпеиз), кільова (Р. согіпаіа), закручена (Р. оогіех) та інші - усього 32 види. Котушки, живлячись мікроскопічни­ми водоростями (вони їх зіскрібають теркою з поверхні водяних рослин та підводних предметів), є бажаними мешканцями аква­ріумів як біологічні санітари

.

Усі ці молюски можуть витримувати пересихання водойм, виділяючи при цьому щільну плівку, яка закриває вхід у чере­пашку.

У представників ряду Стебельчастоокі розміщені на кінчиках щупалець. Це переважно наземні молюски, здатні витримувати значні температурні коливання. У південних ши­ротах улітку, а в північних узимку вони впадають у стан анабі­озу. Належать виноградний слимак (Неііх ротаііа), голі слизні (польовий слизень - А§гіоІітах а§гезііз та великий - Ьітах тахітиз) (рис. 143, 144).

В

Рис. 143. Виноградний слимак: Рис. 144. Садовий слизень:

І - черепашка; 2 - голова з двома І - редукована черепашка, обросла парами щупалець; 3 - нога; 4 - диха- мантією; 2 - дихальний отвір,

льний отвір; 5 - статевий отвір.

иноградний слимак поширений у південних та західних об­ластях України. Активний уночі, завдяки чому зменшуються втрати води з організму. Належить до фітофагів, живлячись ли­стям винограду та плодових дерев. Яйця відкладає в ямку, яку викопує за допомогою ноги. За літо буває 2-3 кладки по 20-25 яєць. Восени із зниженням температури до +8-10°С впадає у стан заці­пеніння. Для цього він заривається у землю або ховається під мох чи опале листя; вхід у черепашку закриває твердою вапняко­вою кришечкою (епіфрагмою), яку виділяє мантія. Характерною ознакою голих слизнів є відсутність черепашки. Вона у них руди­ментарна, у вигляді невеликої вапнякової пластинки овальної форми; зовні обростає мантією. Дихають голі слизні атмосфер­ним повітрям за допомогою легені (дихальна порожнина під ман­тією). У шкірі є численні слизові залози, секрет яких має захис­не значення. При зниженні вологості і високій температурі ці тварини гинуть. Тому вони населяють такі біотипи, де є достатня кількість вологи, і ведуть присмерковий та нічний спосіб життя, ховаючись на день у ґрунт та в різні укриття. Посушливого літа, коли вологість ґрунту падає до 30-35%, слизні втрачають масу,

стають в’ялими, а при зниженні вологості до 10-15% і температу­рі до +30°С - гинуть. У сприятливих для них умовах (вологе літо, тепла осінь) спостерігається різке зростання чисельності цих тва­рин. Вони інтенсивно розмножуються протягом літа, відкладаю­чи у ґрунт та різні укриття до 500 яєць, з яких через 2-3 тижні виходить молодь, що вже через півтора місяці стає статевозрі­лою. У роки масового розмноження голі слизні завдають відчут­ної шкоди посівам зернових культур, а також рослинам саду та городу. Зиму проводять у стані заціпеніння в ґрунті, зариваю­чись на глибину 0,5 м.

КЛАС ГОЛОВОНОГІ - СЕРНАЮРОБА

Відомо близько 700 сучасних видів головоногих молюсків. Вони можуть жити лише у водах з високою солоністю (не менше 33%о), тому відсутні у Чорному та Азовському морях.

Розміри - від 15 см до 18 м. Тіло їхнє білатеральносиме- тричне, розділене на голову і тулуб. На голові розміщений рот, оточений щупальцями. Кількість щупалець (рук) неоднако­ва: у восьминогів, або спрутів (ряд Осіоройа), їх 8, у кальмарів, каракатиць (ряд Бесаросіа) - 10, а у наутилуса (МаиШиз ротріїіиз)

• близько 40. На щупальцях здебільшого у 2-3 ряди розташова­ні присоски, а в деяких і гачки (рис. 145). Присосок діаметром З см може утримувати масу до 3,5 кг. У десятиногих двоє щупа­лець значно довші й тонші, вони мають присоски лише на віль­них кінцях. Це ловильні щупальця. У щупальця видозмінилася передня частина ноги. Задня її частина утворює лійку, яка з’єд­нує порожнину мантії із навколишнім середовищем. Вода до мантійної порожнини надходить через щілину на черевному боці тіла (мантійну щілину), після чого вона закривається за допо­могою замикального апарату мантії (двох ямок півмісяцевої форми та двох хрящуватих горбків - «запонок»). Після цього мантія за допомогою м’язів притискується до тулуба, і вода силь­ним струменем виштовхується з мантійної порожнини через лій­ку у навколишнє середовище. Це спричинює рух тіла у проти­лежний бік (гідрореактивний рух).

Черепашка здебільшого рудиментарна, вона добре розвине­на лише у кораблика (КаиШиз): складається з ряду камер, відо­кремлених перегородками. В останній з них (найбільшій) міс­титься тіло молюска. Інші камери заповнені газом і частково рідиною і є гідростатичним апаратом наутилуса. У каракатиць черепашка (сепіон) має вигляд пластинки (із СаС0₃) і залягає

Рис. 145. Зовнішня будова представників класу СерЬаІоросІа:

а - ІЧаиІіІиз рошріїіиз; б - 8еріа оґїїсіпаїіз; в - Ьо1І£о уиі^агіз; г - Осіориз сІоПеіпі; І - лійка; 2 - руки; З - чохли; 4 - каптур; 5 - очне щупальце; 6 — око; 7 - «пупок» черепашки; 8 - голова; 9 — ловильне щупальце; 10 - плавець; 11- тулуб; 12 - гектокотиль; 13 - умбрела;