2. Надродини: Пильщики (Тепііігесііпісіае) та Рогохвости (8 і г і с і сі а е).

Пильщики мають зазубрений яйцеклад, за допомогою якого відкладають яйця у тканини листя, плодів, у стебла та гілки рослин. Шкідники культурних та дикорослих рослин. Так, листя смородини та агрусу пошкоджують личинки пильщика жовтого аґрусового (Иетаіиз гіЬезіі). Жовтувато-біла личинка пильщика чорного плодового сливового (Норіосатра тіпиіа) живе у молодих плодах слив, аличі, зрідка - абрикоса, які через це опадають недозрілими. Жовтувато-біла з рудою головою личин­ка пильщика плодового яблуневого (Норіосатра іезіийіпеа) по­шкоджує зав’язі і молоді плоди яблуні, які від цього опадають. Небезпечними шкідниками хлібних та кормових злакових є пильщики звичайний хлібний (СерИиз ру§таеиз) та чорний хлі­бний (ТгасНеІиз ІаЬШиз), личинки яких розвиваються у стеблах і спричиняють їх вилягання. Пильщики хвойні (Біргіопісіае) знищують хвою ялини, сосни, кедра та модрини.

Рогохвости розвиваються у деревині, у тому числі й мертвій. Яйця самки відкладають за допомогою досить довгого і товстого яйцекладу, просвердлюючи у деревині ходи до 2 см. Личинки пошкоджують деревину хвойних та листяних дерев (рис. 125).

Багато родин належать до підряду Стебельчасто- черевцевих.

Родина Горіхотворки - Супірісіае. Об’єднує дрібних комах, що розвиваються у галах - розрослих під впли­вом речовин, які виділяються личинками, тканинах рослин. Характерне чергування двостатевого і партеногенетичного по­колінь. У переважній більшості - шкідники дуба, рідше - шип­шини та троянд. Найбільш поширена звичайна дубова горіхо- творка (Супірз диегсиз/оііі), личинки якої утворюють гали («чор­нильні горішки») на листі дуба.

Рис. 125. Перетинчастокрилі:

а - сосновий пильщик Бергіоп ріпі; б - його личинка; в - ТгісЬо£гатта еуапезсепз на яйці метелика; г - ТЬаІеяка Іипаіог, що відкладає яйця в личинку рогохвоста, шкідника деревних порід.

Родина Хальциди - СЬаІсісІісіае. Належать дрібні комахи, переважна більшість яких - паразити багатьох комах-шкідників на різних фазах розвитку. Так, яйцеїди від­кладають свої яйця в яйця інших комах, за рахунок яких відбу­вається їх живлення і розвиток. Яйцеїди роду Трихогра­ма (ТгісЬо£гатта) - паразити близько 150 видів комах, в основному шкідників (різні види совок, яблунева плодожерка, стебловий та лучний метелик, білан капустяний та ін.). Відомо близько 200 видів трихограм. Це дрібні комахи (до 1 мм), роз­виток яких до стадії імаго відбувається в яйцях інших комах. В одному яйці совки, наприклад, розвивається 2-4 личинки яйце­їда. Імаго потребує додаткового живлення нектаром квітів. Пло­дючість - у середньому 40-80 яєць. Зимує у фазі дорослої личинки в яйцях совок, вогнівок та інших лускокрилих. Окремі види трихограм (звичайну, жовту, безсамцеву та ін.) розводять на біофабриках і використовують для біологічної боротьби зі шкід­ливими лускокрилими.

Теленомуси (Теїепотиз) паразитують на яйцях клопа-чере- пашки. Самка живе близько 20 днів і за цей час може заразити до 250 яєць черепашки. Зимує у стадії імаго (самка) під листям та корою дерев у лісі, полезахисних смугах і в садах. Тому най­вищий процент зараження яєць черепашки теленомусом спо­стерігається поблизу лісосмуг.

Представники надродини їздці (ІсЬпеитопі- сі а е) за допомогою довгого яйцеклада відкладають яйця (до 1000 штук) переважно в живі личинки лускокрилих, клопів, жуків. У фазі імаго потребують додаткового живлення некта­ром квітів. Різні види їздців-апантелесів (Арапіеіез §}отегаІиз) паразитують у тілі гусениць комах-шкідників: білана капустя­ного, білана жилкуватого, непарного шовкопряда, зернової сов­ки та інших.

Надродина Бджолині (А р о і сі е а) включає високоорганізованих перетинчастокрилих, які живляться пил­ком та нектаром, забезпечуючи перехресне запилення рослин. Є як поодинокі, так і гуртові форми з чітко вираженим полімор­фізмом. Бджола медоносна (Аріз теІЩега) є у дикому стані, а також розводиться людиною. Дикі бджоли живуть у дуплах де­рев, тріщинах скель та інших укриттях. До складу бджолиної сім’ї входять матка, кілька сотень трутнів та десятки тисяч (до 100 тис.) робочих бджіл (самок із недорозвиненими яєчника­ми). У сім’ї бджіл матка може жити до 5 років. Запліднюється раз у житті; сперматозоїди зберігаються у сім’яприймачі.

За весняно-літній сезон відкладає до 150 тис. яєць. Трутні за­пліднюють матку під час шлюбного польоту. У них велика голо­ва з добре розвиненими очима. Восени бджоли виганяють трут­нів із вулика, і вони гинуть. Робочі бджоли виконують різнома­нітні функції: чистять, стережуть і вентилюють вулик, будують із воску соти, вигодовують личинок, доглядають матку, збира­ють пилок та нектар, консервують їх. Вони підтримують у гніз­ді необхідну температуру та вологість, приносять у вулик воду та бджолиний клей, яким замазують усі щілини, готуючись до зимівлі. У робочих бджіл добре розвинені щелепи, хоботок, во- сковидільні залози, «корзинки» на задніх кінцівках для пере­несення пилку, залози, що виділяють молочко для годування личинок, жало для захисту та інші органи.

Навесні робочі бджоли будують із воску соти з шестигранни­ми комірками. Частину комірок заповнюють харчовими проду­ктами - медом і пергою (законсервованим пилком), в інші мат­ка відкладає яйця. Із незапліднених яєць (матка відкладає їх у більші комірки) розвиваються трутні, із запліднених - робочі бджоли. Матки розвиваються із запліднених яєць в особливих великих комірках-маточниках. Коли з’являється молода мат­ка, стара разом із частиною робочих бджіл залишає вулик, утво­рюючи рій (рис. 126).

Бджоли виробляють цінний продукт харчування - мед. Він містить глюкозу, фруктозу, ферменти, органічні кислоти, мік­роелементи, вітаміни та ін. Зібраний із квітів нектар зазнає склад­ної переробки у медовому шлуночку бджоли (у волі). Тут із не­ктару всмоктується вода, він збагачується ферментами, орга­нічними кислотами, антимікробними речовинами. Дозрівання меду відбувається у сотах. У 40 галузях промисловості застосо­вується віск. У медицині використовують бджолиний клей - прополіс, бджолину отруту, молочко, з якого виготовляють лі-

Рис. 126. Розвиток бджоли: а - личинка; б - лялечка; в - імаго (трутень).

карський препарат - апілак. Бджоли приносять також величез­ну користь запиленням квіткових рослин. Щоб зібрати 1 кг меду, бджола повинна відвідати близько 10 млн. квітів.

Поряд із медоносною бджолою важливу роль у перехресному запиленні квіткових рослин відіграють поодинокі бджоли - ан- дрени (Апсігепа). Самка андрени риє у землі нірку, в обидва боки від якої прокладає віднірки, що закінчуються коміркою, кожну з яких вона заповнює сумішшю меду й пилку - кормом для майбутніх личинок.

Родина Джмелі (ВотЬісІае) включає комах більших розмірів, ніж бджоли. Тіло їх густо вкрите волосками. Перезимувавши, матки навесні будують гніздо в землі; спочат­ку роблять усього кілька комірок, в одну з яких відкладають яйця, інші - для запасу корму із меду і перги. Коли з’являють­ся личинки, матка розширює комірку. Із першого приплоду, вигодованого маткою, розвиваються лише робочі джмелі. Вони ремонтують і розширюють гніздо, запасають корм, доглядають личинок. Матка гнізда більше не залишає і відкладає яйця (у джмелиному гнізді їх буває від 100 до 500). Під осінь виводять­ся молоді самці і самки. Після запліднення трутні гинуть, а молоді самки ховаються під опале листя, у нірки, де й перези­мовують. Восени гинуть і всі робочі джмелі. Отже, на відміну від бджіл, джмелина сім’я існує лише один рік. Велику роль відіграють джмелі у запиленні конюшини, урожайність насіння якої при цьому зростає на 70% . Особливе значення їх - і в запи­ленні інших рослин при просуванні сільського господарства на північ. Адже джмелі - холодостійкі комахи, добре пристосовані до життя в суворих умовах півночі, де інших запилювачів або взагалі немає, або ж вони літають протягом короткого часу. Виявилося, що температура тіла джмелів дорівнює +40°С і може перевищувати температуру навколишнього середовища на 20°-30”С. Тіло джмелів нагрівається завдяки роботі грудних м’я­зів. У гнізді джмелів температура висока - до +30°-35°С. Коли вона починає падати, джмелі посилено гудуть - швидко скоро­чують м’язи грудей. Тому вони заходять далеко на північ - до Гренландії, Нової Землі, Чукотки й Аляски. В Україні пошире­ні джміль польовий (ВотЬиз а£гогит), джміль садовий (В.ііогіюгит) та ін.

Родина Мурашки - Гогтісісіае. Об’єднує здебільшого гуртових комах, які живуть у мурашниках або ри­ють у ґрунті глибокі розгалужені ходи і галереї. Є група мура- шок-деревоточців (Сатропоідіз), які проточують численні ходи і великі камери у стовбурах дерев (переважно засихаючих). Му­рашка руда лісова (Рогтіса ги[а) живе у складних спорудах - мурашниках, які мають підземну і надземну частину. Підземна

• це складні лабіринти із великою кількістю ходів та камер. Надземна частина побудована здебільшого із хвої та рослинних решток. Улітку в мурашнику підтримується постійна темпера­тура і вологість: мурашки відкривають і закривають входи в гніздо, змінюють нахил освітленого схилу купола мурашника. Переважна більшість жителів мурашника - робочі мурашки (без­крилі самки із недорозвиненими статевими органами). Вони будують мурашник, захищають його від ворогів, переносять личинок і лялечок у місця з оптимальними умовами для розви­тку. У середині літа з’являються крилаті особини - самці і сам­ки. Після шлюбного польоту самці гинуть, а самки втрачають крила і приступають до відкладання яєць у старому мурашнику або ж починають будувати новий. В одному мурашнику живе не одна, а кілька самок. Тривалість життя самки - до 10 років; сім’я ж рудих мурашок може існувати на одному місці до 100 років за рахунок постійного відтворення її членів. Між членами сім’ї мурашника існує постійний обмін інформацією насампе­ред за допомогою феромонів. Учені добре вивчили феромони сліду та феромони тривоги у мурашок. Мурашка-фуражир, що знай­шла джерело їжі, рухаючись до гнізда, торкається черевцем зе­млі і залишає на ній пахучий слід. По цьому сліду їжу знахо­дять інші мурашки, тому рухаються вони не безладно, а мура­шиними стежками. Феромон тривоги у більшості мурашок ви­діляється залозами, розташованими біля основи щелеп. Потур­бована мурашка стає в захисну позу і виділяє феромон тривоги. Відчувши його запах, усі сусідні мурашки, в свою чергу, збу­джуються, цей стан поступово охополює все більшу і більшу частину мурашника.

Ці комахи знищують велику кількість шкідників лісу - гу­сениць п’ядунів, листовійок, совок, личинок пильщиків та ін. Підраховано, що сім’я з одного мурашника знищує за добу 10-30 тис. комах, з яких 80% - шкідники. Мурашками, у свою чергу, живляться співочі птахи, рябчики, дятли, тетерева, бор­суки, лисиці, ведмеді. Птахи, щоб звільнитися від паразитів, «купаються» у мурашниках, засовують мурашок під крила.

Мурашка садова, або чорна (Ьазіиз пі§ег), мешкає на луках, лісових галявинах, у садах і парках, гнізда у вигляді невеликих земляних горбків розміщує на відкритих місцях, а також у ду­плах дерев і старих пеньках, у щілинах дерев’яних споруд.

Живиться соком ягід і інших плодів, падлом, а також виділен­нями попелиць, колонії яких охороняє. У культурних біоцено­зах небажана, оскільки сприяє розмноженню попелиць.

Оси між грудьми і черевцем мають добре виражену тонку перетяжку. Живляться різноманітною їжею: мухами, бджола­ми та іншими комахами, нектаром квітів, солодкими плодами та соком дерев та ін. Серед ос є гуртові та поодинокі. До гурто­вих належить рід Паперові оси (V е з р і сі а е): оса звичайна (Уезра оиІ§агіз), лісова (V. зііоезігіз), руда (V. ги/а), шершень (V. сгаЬго). Вони будують гнізда із пережованої дереви­ни, змішаної зі слиною. Речовина ця на вигляд і за своїм скла­дом схожа на обгортковий папір. Основу гнізда закладає матка, що перезимувала. Із відкладених нею яєць виходять робочі оси і лише наприкінці літа з’являються самці і самки. Личинок оси, годують пережованими комахами. До зими всі оси, крім запліднених самок, гинуть.

Шершні, великих розмірів комахи (до ЗО мм), щоб виготови­ти папір для гнізда, обгризають кору з молодих гілочок беріз, тому він коричневий, а не сірий, як у інших ос. У великій сім’ї гніздо може мати діаметр до 1,5 м. Личинок вигодовують пере­жованими мухами і бджолами; імаго живляться нектаром, пил­ком, обгризають дозрілі плоди і фрукти, кору молодих дерев. Ловлячи бджіл, завдають шкоди бджільництву. Укус їх дуже болючий і небезпечний для людини (рис.127).

Поодинокі оси сколи (родина ЗсоІіШае), риючі оси (Зркесісіае) корисні, оскільки знищують саранових, личинок хрущів, шкід­ливих метеликів, наприклад, озимої совки.

Р яд Лускокрилі, або Метелики, - Ь е р і - (і о р і е г а. Наявні дві пари крил, покритих дрібними хітино­вими лусочками (видозміненими волосками), що утворюють певний малюнок і надають різноманітного, часто дуже краси­вого забарвлення. Яскраве забарвлення, що переливається, за­лежить від заломлення світлових променів безколірними лусочка­ми; білі, жовті та червоні плями обумовлюються пігментами пте- ринами. У самців деяких метели­ків є пахучі лусочки - андроко- нії, ароматичні секрети (феромо­ни) яких мають запах резеди, по­луниці, ванилі, плісняви і слу­жать для приваблювання самок. _{Рис 12}7 Шершень

Зрідка крила вкорочені або зовсім відсутні. Розмах крил - від 3,2 до 300 мм. В імаго ротові органи смоктального типу, у личи­нок - гризучого. Імаго живляться рідкою їжею: соком дерев, виділеннями попелиць, нектаром квітів; часто не живляться взагалі (афагія). Гусениці здебільшого фітофаги, хоча часто спо­стерігається й інший тип живлення. Гризучий ротовий апарат мають також дорослі зубаті молі, які живляться пилком рос­лин. Вусики здебільшого довгі, різноманітної форми: щетинко­подібні, булавоподібні, гребінчасті, веретеноподібні, перисті та ін. У самців розвинені краще, ніж у самок. Ноги ходильного типу. Личинка - гусениця. Лялечки вкриті (здебільшого в ко­коні), рідко - вільні (відкриті).

У світовій фауні відомо понад 140 тис. видів, поширених переважно у тропіках; в Україні - близько 6-8 тис. видів. Ряд об’єднує велику кількість родин.

Родина Справжні молі (Тіпеісіае) об’єднує дрібних метеликів (розмах крил - 9-14 мм), гусениці яких жи­вуть у маленьких пересувних чохликах. Гусениці молі зернової (№таро£оп £гапе11из) пошкоджують зерно в зерносховищах, сушені фрукти, гриби, насіння сільськогосподарських і декора­тивних рослин; молі одежної (Тіпеоіа Ьізеїііеііа) - шерстяні та хутрові вироби. Імаго не живляться.

До родини Молі горностаєві (Нуропоше- и 1; і сі а е) належать дрібні метелики з видовженими крилами, облямованими довгою бахромою з волосків. Багато видів - не­безпечні шкідники сільськогосподарських і лісових рослин. Так, гусениці яблуневої молі (Нуропотпеиіа таїіпеїіиз) живуть гру­пами у павутинних гніздах, об’їдаючи листя на яблуні та інших деревах. Капусту та інші хрестоцвіті сильно пошкоджує капус­тяна міль (Ріиіеііа тасиїіреппіз).

До родини Вогнівки (Ругаїісіісіае) належать метелики з тонким тілом і відносно довгими ногами. Передні крила трикутної форми. Дорослі летять на світло (звідси назва). Гусениці - часто небезпечні шкідники. Так, великої шкоди сіль­ськогосподарським і технічним культурам може завдати луч­ний метелик (Зохзозіеде зіісіісаііз). Його гусениці - ненажер­ливі поліфаги (живляться листям, а іноді й стеблами рослин, що належать до 35 родин: цукровими буряками, бобовими, гре­чкою, льоном, соняшником, кукурудзою, коноплями та ін.). На півдні України може давати до трьох генерацій за літо. Зиму­ють гусениці в ґрунті всередині коконів. Літ метеликів і відкла­дання яєць розпочинається при температурі +15°С, оптималь­ною для них є температура +20+25С. Відчутної шкоди бага­тьом культурам (кукурудза, конопля, просо) завдає метелик стебловий, або кукурудзяний (Ругаизіа пиЬИаІіз). Гусениці вог­нівок комірної (ЕрНевііа НиНпіеІІа) та борошняної (Ругаїіз /агіпаїіз) живуть у борошні, забруднюючи його своїми екскре­ментами. Вогнівка воскова, або бджолина (Саііегіа теїіопеїіа), розвивається у вуликах; її личинки живляться воском.

До родини Листокрутів (Т о г і г і с і сі а е) належать невеликі молеподібні метелики (розмах крил - до

5. см). Літають присмерком. Гусінь дуже рухома, може руха­тись як вперед, так і назад, а також спускатися на павутині. У більшості видів вона здатна скручувати листя рослин у вигляді пакетів або трубочок. Небезпечним шкідником дібров є дубовий листокрут (Тогігіх оігісіапа), що у роки масового розмноження оголяє дуби, об’їдаючи на них листя. Пошкоджують також бру­ньки та листя клена, верби, липи, ліщини тощо.

Належать плодожерки: яблунева (Ьазреугезіа ротопеїіа), гру­шева (Ь. ругюога) та сливова (Ь. /ипеЬгапа). Яблунева плодоже­рка пошкоджує переважно плоди яблунь, хоча може розвива­тись і на інших плодових деревах. Самка відкладає яйця на поверхню плодів, квітконіжки та листя. Гусениця (рожевого кольору) проникає у плід, живлячись його м’якоттю та насін­ням. Одна гусениця пошкоджує 1-3 плоди. Заляльковується у тріщинах кори. Зимує у стадії дорослої гусениці у коконі. За рік дає 1-3 покоління. Грушева плодожерка пошкоджує плоди груш, сливова - слив, абрикосів, персиків.

До родини Коконопряди (Ьазіосатрісіае) належать великих або середніх розмірів нічні метелики із товс­тим волохатим тілом. Хоботок редукований, тому імаго не їдять і живуть недовго. Гусениці живляться переважно на деревах, не раз утворюючи великі скупчення. Заляльковуються у павутин­ному коконі. Деякі види - небезпечні шкідники лісових та пло­дових дерев. Так, гусінь соснового коконопряда (Бепйгоіітиз ріпі) об’їдає хвою сосни. Дорослі гусениці - до 7-8 см завдовжки; вони вкриті червонуватими волосками. Зимує у фазі гусениці у лісовій підстилці та в землі. Осередки масового розмноження цього шкідника виникають у посушливих місцях. Кільчастий коконопряд (Маїасовота пеизігіа) пошкоджує листя плодових (яблуні, груші, вишні) та лісових (дуб, клен, береза та ін.) де­рев. У липні самка відкладає яйця (до 400 штук) навколо тон­ких пагонів, склеюючи їх у широке кільце. У фазі яйця шкід­ник зимує. Навесні гусениці спочатку об’їдають бруньки, потім

• листя дерев. Живляться вночі, удень тримаються у павутин­них гніздах, куди ховаються і в негоду. Заляльковуються між листям. Генерація одна.

До родини Шовкопряди справжні (Вош- Ь у с і сі а е) належить близько 20 видів, поширених у тропіках. В Україні єдиний представник - шовковичний, або тутовий шовкопряд (ВотЬух тогі) (рис. 128), одомашнена тварина; у дикій природі не зустрічається. Розводять з метою одержання натура­льного шовку. Батьківщина його, очевидно, Гімалаї, звідки він був завезений до Китаю, де шовківництво почало розвиватися за 2500 років до н.е. Метелики тутового шовкопряда (розмах крил - 4-6 см) втратили здатність до польоту, а гусениці мо­жуть живитися лише подрібненою їжею (листям шовковиці). У гусениці розвинені залози, що виробляють білкову речовину фіброїн. На повітрі вона затвердіває і перетворюється на шовко­ву нитку, з якої гусениці останнього покоління виготовляють кокон, де й заляльковуються. Для одержання шовку кокони обробляють гарячою парою, що вбиває лялечок; шовкову нитку розмотують і прядуть із неї пряжу. З одного кокона одержують нитку 700-1000 м завдовжки. У результаті селекції створено багато порід тутового шовкопряда, які дають кокони різного кольору (білого, рожевого, зеленуватого, блакитного). Б.Л. Ас- тауров експериментально довів, що при опроміненні яєць туто­вого шовкопряда певними дозами рентгенівських променів мо­жна вбити ядро яйця, не пошкодивши цитоплазми. Такі яйця запліднюються і мають гаплоїдний набір хромосом. З них роз­виваються гусениці, що після заляльковування перетворюють-

Рис. 128. Шовковичний шовкопряд (ВотЬух тогі): а - самець; б - самка; в - гусінь; г - лялечка; д - кокон.

ся на самців (кокони їх завжди більші за кокони, де розвива­ються самки). Це дає можливість збільшити вихід шовку на 30%. В Україні шовківництво розвивається у тих областях, де росте шовковиця.

Родина Бражники - 8рЬіп£ІсІае. Об’єднує здебільшого великих метеликів (у деяких розмах крил - 60-130 мм) з кремезним звуженим на кінці тілом. Вусики веретеноподібні, хоботок довгий. Передні крила вузькі, довші за задні. Швидко літають (50-60 км/год), долаючи значні відстані. Присмеркові та нічні комахи. Теплолюбні. Імаго живляться нектаром, зависаю­чи над квітами. Гусениці великі; забарвлення їх часто яскраве; на кінці тіла здебільшого є ріг, а на тілі - косі смуги, спрямовані ззаду наперед. Живляться на рослинах, переважно дикорослих травах, а також - деревах та кущах. Так, бражник молочайний (Сеіегіо еирНогЬіае) розвивається на молочаї, бражник бузковий (Зркіпх Іідизігі) - на бузку, бражник сосновий {8. ріпазіп) - на сосні. Зрідка в Україні зустрічається бражник мертва голова (АсНегопііа аігороз), гусениці якого віддають перевагу пасльоно­вим рослинам, хоча можуть живитися і на жасмині, малині та ін. Розмах крил у метелика - 110-130 мм. Літає вночі, живиться соком дерев, пошкоджених плодів, квітів з поверхневими некта­рниками (має короткий хоботок); іноді проникає у вулики, де п’є мед. Має здатність видавати звуки, втягуючи через хоботок у глотку повітря та виштовхуючи його. Зрідка у Криму та по бере­гах Азовського моря можна побачити олеандрового бражника (БарНпіз пегіі), гусениці якого розвиваються переважно на олеа­ндрі. Здійснює значні міграції, під час яких залітає й на терито­рію України із Туреччини та інших країн Середземномор’я.

Родина Совки - Косіиісіае. Об’єднує метеликів різних розмірів, здебільшого сірого чи бурого кольорів із харак­терним малюнком на крилах («малюнок совок»). Основу його скла­дають звивисті поперечні смуги та три плями. Вусики щетинко­подібні, у самців іноді гребінчасті. Присмеркові та нічні комахи, інколи літають удень. Гусениці живляться на рослинах. Багато видів - небезпечні масові шкідники сільськогосподарських та лісових рослин. Наприклад, озима совка (А£гоііз зе£еіит) по­шкоджує понад 50 видів рослин. Зимують гусениці останнього покоління у ґрунті на глибині 20-25 см. Навесні вони підніма­ються у верхній шар ґрунту і там заляльковуються. Літ метели­ків розпочинається у травні, увечері або вночі. Після додаткового живлення нектаром квітів самки відкладають яйця (400-500, зрід­ка до 2000 шт.) на рештки рослин, бур’яни або просто на землю;

їх розвиток триває 6-12 днів. Гусениці першого покоління під­гризають сходи й молоді рослини цукрового буряка, соняшника, кукурудзи, проса та ін.; другого покоління - сходи озимої пше­ниці й жита, а також літні посадки картоплі та посіви бобових трав. Протягом року має дві генерації. Гусениці совки капустя­ної (Матезіга Ьгаззісае) живляться спочатку на нижньому боці листя капусти, з часом проникаючи в середину качана. Гусениці конюшиної совки (М. ігі/оііі) - поліфаги: пошкоджують конюши­ну, люцерну, буряки, городні культури. Поліфагія характерна і для пшеничної совки (Еихоа ігііісі), яка завдає шкоди хлібним злакам, цукровим бурякам, картоплі, гречці та ін.

Родина П’ядуни - Сеотеігійае. Включає дрібних та середніх розмірів метеликів із великими й широки­ми крилами. Передні крила нерідко мають захисне забарвлен­ня. Вусики нитчасті, у самців часто перисті. Гусениці пересува­ються, ніби міряючи землю (звідси латинська назва). Черевних ніжок здебільшого лише дві пари, при пересуванні гусениця наближає їх до грудей, вигинаючи тіло у вигляді петлі. У разі небезпеки гусениця витягується і тримається вертикально до субстрату, нагадуючи сучок. Серед п’ядунів багато небезпечних шкідників, що живляться листям та бруньками дерев і кущів. Так, п’ядуни зимовий (ОрегорШега Ьгитаіа) (у самки крила не­дорозвинені) та обдирало (Егаппіз йе/оііагіа), самка якого зо­всім не має крил, пошкоджують понад 100 деревних порід, у тому числі яблуню, грушу; п’ядун аґрусовий (АЬгахаз §гоззиІагіаіа) - листя аґрусу, смородини, абрикоса, персика тощо.

Метелики, що ведуть денний спосіб життя, об’єднані у надродину Булавовусі, або Денні (Раріїіо- п о і сі е а, або КЬораІосега). Це метелики великих або середніх розмірів; крила здебільшого яскраво забарвлені, у спо­кої вони піднімають їх догори. Вусики булавоподібні. Належить декілька родин.

Родина Білани - Ріегійае. Об’єднує метеликів з білими, жовтими або оранжевими крилами, на яких часто бувають темні плями і смуги. Серед них є шкідники городніх і садових культур. Білан капустяний (Ріегіз Ьгаззісае) пошко­джує капусту. Самка відкладає яйця (200-300 штук) купками на нижньому боці листків рослин із родини хрестоцвітих. Гусе­ниці часто з’їдають усе листя, залишаючи лише товсті жилки. Після закінчення живлення вони забираються на дерева, парка­ни, стіни будівель, де й заляльковуються. Через 10-20 днів ля­лечка перетворюється на метелика. На півдні країни білан ка-

п устяний може мати 3-4 генерації. Зимує в стадії лялечки (рис. 129).

Білан жилкуватий (Арогіа сгаіаеді) - шкідник саду: його гусениці пошкоджу­ють яблуні, груші, сливи, абрикоси та ін. У червні-липні самка відкладає яйця куп­ками від 20 до 200 штук на листя дерев. Гусениці, живлячись листям, тримають­ся колоніями. Восени вони обсновують листя павутиною і прикріплюють його до гілок дерева, утворюючи зимове гніздо. У гнізді кожна гусениця снує для себе окре­мий кокон. Такі спільні гнізда, в яких може бути 20-30 гусениць, добре помітні на деревах після опадання листя. У цей час або взимку їх збирають і знищують. Навесні гусениці живляться бруньками, листям дерев. У кінці травня залялькову­ються на гілках та стовбурах дерев. Ма­ють одну генерацію на рік (рис. 130).

Рис. 130. Білан жилкуватий: а — кладка яєць; б — яйце; в — гусениця; д - імаго; е - пошкодження; є - зимові гнізда.

Належать також такі красиві метелики, як зірочка (ЕисНІое сагсіатіпез), лимонниця (Ооперіегух гНатпі), гусениці яких роз­виваються на дикорослих рослинах і ніякої шкоди не завдають.

До родини Голуб’янки (Ьусаепісіае) належать метелики, які мають крила зверху блакитні, сині, яскраво-чер- воні, бурі, знизу - сірі або бурі, часто поцятковані. Самці забар­влені яскравіше, ніж самки. Належать голуб’янка ікар (Ьусаепа ісагиз), малинниця (СаІІорНгуз гиЬі) та ін.

Найбільше видів серед денних метеликів налічує родина Німфаліди ^ у т р Ь а 1 і сі а е), представники якої яскраво забарвлені, строкаті, розвиваються на дикорослих рос­линах і є окрасою нашого довкілля. Це такі види, як павине око денне (Уапезза іо), кропив’янка (V. игіісае), адмірал (Ругатеіз аіаіапіа), жалібниця (V. апііора), перламутрівка велика {Агдуппіз рарНіа) та ін.

До родини Парусники (Р а р і 1 і о п і <і а е) належать дуже красиві метелики, задні крила яких мають дов­гастий «хвостик» або ж вони округлі; їхні краї, що прилягають до черевця, мають виїмку. їх тепер рідко можна знайти в при­роді. Це аполлон (Рагпаззіиз ароііо), махаон (Раріїіо тасНаоп), подалірій (Р. ройаіігіиз).

Зменшення чисельності денних метеликів - окраси нашої природи - пояснюється насамперед посиленням антропогенного впливу: скороченням кормової бази внаслідок господарювання, зміною біотопів, застосуванням гербіцидів, інсектицидів, колек­ціонуванням.

Ряд Жуки, або Жорсткокрилі, - С о 1 е о р і е- г а. Передні крила жуків перетворилися на тверді хітинові над- крила - елітри, які виконують захисну функцію; задні - пере­тинчасті. Ротові органи гризучого типу. Вусики нитчасті, щети­нкоподібні, пластинчасті, колінчасті та ін. Кінцівки ходильно­го (бігального), плавального, стрибального, копального типів. Лялечки вільні та покриті. Розміри - від 0,03 до 150 мм (жук- геркулес). Найбільшим жуком фауни України є жук-олень: до­вжина його - до 5,5 см, а з рогами - до 8 см.

Жуки - найчисленніший за кількістю ряд. У світовій фауні налічується понад 300 тис. видів жуків, з них у фауні України - близько 15 тис. За способом живлення є фітофаги, сапрофаги, хижаки; паразитизм зустрічається рідко.

Належить велика кількість родин.

Представники родини Жужелиці (Т уруни) - СагаЬійае - мають видовжене, струнке тіло. Забарвлення часто яскраве з металічним блиском. Більшість видів живе на поверхні ґрунту або в його верхніх шарах, деякі - на рослинах. Ноги довгі, бігального, ходильного, рідко копального типів. Переважно хижаки, рослиноїдних видів небагато. Належать жуки-стрибуни і справжні жужелиці.

Жуки-стрибуни (рід С і с і п й е 1 а) забарвлені дуже яскраво і ведуть денний спосіб життя. Ноги і вусики у них дов­гі, очі дуже великі. Оселяються звичайно на сонячних піщаних ділянках. Найпоширеніший у фауні України стрибун гібрид­ний (Сісіпйеіа НуЬгійа).

У справжніх жужелиць очі не такі великі, тіло має темне забарвлення, часто з металевим блиском. Здебільшого нічні ко­махи; удень ховаються в різні укриття. При небезпеці вибриз­кують із анального отвору їдку, смердючу рідину. Більшість видів

• хижаки, які знищують шкідників сільського та лісового гос­подарства. Є і фітофаги. Представники роду Красотіл (С а 1 о з о ш а) мають задні крила. Належать красотіл пахучий (Саіозота зусорНапіа), красотіл бронзовий (С. іпдиізііог) - кра­сиві жуки, які живляться гусеницями лускокрилих; охоче по­їдають навіть отруйних волохатих гусениць непарного, сосново­го та похідного шовкопрядів, золотогуза - небезпечних шкідни­ків лісу. Степовий красотіл (С. депіісоїіе) - важливий природ­ний ворог лучного метелика та деяких совок.

У роду Жужелиці (СагаЬиз) задні крила недорозвинені. Хижаки. У хвойних лісах поширена лісова жу­желиця (СагаЬиз Ногіепзіз), повсюдно в листяних лісах, на по­лях - польова жужелиця (С. сапсеїіаіиз). Жужелиця кримська, або молюскоїд (С. іаигісиз), поширена у лісах та садах Криму. Забарвлення тіла синьо-фіолетове, довжина - до 50 мм. Жи­виться молюсками. Потребує охорони. Жужелиця хлібна (2аЬгиз іепеЬгіоідез) - небезпечний шкідник трав’янистих рослин, особ­ливо зернових. Жуки живляться насінням; личинки об’їдають молоде листя сходів, залишаючи лише жилки. Великої шкоди завдає озимій пшениці.

Родина Плавунці - Буіізсісіае. У фазі імаго та личинки живуть у воді. Лялечка розвивається у вологому ґрунті поблизу водойм. Населяють переважно стоячі водойми. Задні кінцівки плавального типу, передні - короткі, служать для утримування здобичі. У самців лапки сильно розширені і мають присоски, якими ці тварини прикріплюються до гладень­ких предметів, а також до самки у період розмноження. Диха­ють атмосферним повітрям, тому періодично спливають на поверхню води, щоб набрати під надкрила запас повітря. Уночі можуть перелітати з однієї водойми на іншу. За способом жив­лення як дорослі жуки, так і їхні личинки - хижаки. Поїдають водяних комах, рачків, молюсків, пуголовків, мальків риб. Ли­чинка за допомогою саблеподібних щелеп вводить у жертву рі­дину, що паралізує її і відіграє роль травного соку (зовнішнє травлення). Перетравлена їжа всмоктується через канальді у щелепах. У прісних водоймах України поширені плавунець об­лямований (Буіізсиз та&гіпаїіз), плавунець широкий (£>. Іаііззітиз), скоморох (СуЬізіег Іаіетаг§іпаІіз), полоскун (Асіїіиз зиісаіиз) та ін. Завдають шкоди рибному господарству, але приносять і деяку користь, знищуючи личинок комарів.

Родина Вертячки - Оугіпісіае. Населяють спокійні чисті водойми, легко утримуючись на плівці поверхне­вого натягу води. Тіло обтічної форми, водою не змочується. Друга й третя пари кінцівок плавального типу. Вертячки - хи­жаки. Живляться дрібними безхребетними, у тому числі й ли­чинками комарів. Вони пильнують за здобиччю і на поверхні води, і під водою. Цьому сприяє будова очей, кожне з яких розділене хітиновою перетинкою на дві частини: верхня присто­сована до розглядання предметів у повітрі, нижня - у воді (рис. 131). Дихають атмосферним повітрям. Зимують у мулі в стадії імаго. У наших водоймах зустрічаються вертячки перева­жно із роду Гірин (Оугіпиз), зокрема, вертячка денна

Рис. 131. Очі жука-вертячки (а) та чотириочкової рибки (б):

1 - верхня частина ока, пристосована до бачення у повітрі; 2 - нижня частина ока, пристосована до бачення у воді; 3 - місце прикріплення вусика у вертячки.

(Сугіпиз тагіпиз). Активні вдень. Плавають зграйками, швид­ко петляючи по водній поверхні.

Родина Водолюби - НуйгорЬіІійае. Живуть у стоячих водоймах серед заростей водяних рослин. Плавають незграбно, ніби крокують. Для дихання виставляють із води передню частину тіла. Повітря вдихають передньогрудними сти­гмами, а видихають крізь черевні. Яйця відкладають у яйцеві кокони. Личинки здебільшого хижаки, тоді як дорослі жуки споживають рослинну їжу. Заляльковуються на березі у волого­му ґрунті. Уночі залишають водойми, щоб політати. У водо­ймах України поширені здебільшого водолюби великий (Нуйгоиз аіеггітиз), чорний (Н. рісеиз) та малий (НусігорНИиз сагаЬоідез). Личинки перших двох видів можуть завдавати шкоди, поїдаю­чи мальків риб.

Родина Пластинчастовусі - ЗсагаЬаеі- сі а е. Об’єднує жуків різних розмірів (довжина тіла - від 0,2 до 100 мм, окремих видів - до 150 мм). Тіло здебільшого коротке, товсте. Передні ноги копального типу. Вусики короткі, з плас­тинчастою булавою, пластинки якої можуть розправлятися як віяло. Надкрилля не прикривають заднього кінця черевця. Пе­ретинчасті крила у більшості видів добре розвинені. Розрізня­ють дві обособлені групи пластинчастовусих: хрущоподібні жуки з рослиноїдними личинками і гнойовики, імаго та личинки яких живляться екскрементами та гниючими речовинами. Личинки пластинчастовусих білі, товсті, м’ясисті, зігнуті дугоподібно, ніжки у них короткі, щелепи великі.

У фауні України є понад 130 видів гнойовиків. Поширені гнойовики звичайний (Сеоігирез зіегсогагіиз), лісовий [О. зіегсогозиз), весняний (О. иегпаїіз). Під купою гною вони риють нори глибиною 20-30 см (іноді - до 50-60 см) із віднірка- ми, які заповнюють щільно утрамбованим гноєм, що є кормом для майбутніх личинок. Дорослі жуки є гарними живими баро­метрами: літають у теплі тихі вечори; перед похолоданням чи дощем залишаються у нірках. Гноєм живиться також копр мі­сячний (Соргіз Іипагіз), самець якого має на голові довгий ріг; у самки він короткий. У жука-носорога (Огусіез пазісогпіз) дов­гий, загнутий назад ріг є лише у самця. Личинки (до 80 мм завдовжки) розвиваються у гнилих пеньках, тирсі, а також у старому, перепрілому гної. Гнойовики виконують у природі роль санітарів, а також беруть активну участь у кругообігу речовин.

Група хрущоподібних жуків представлена великою кількіс­тю родів. Це насамперед травневі хрущі (МеІоІопіНа), які

починають активно літати у кінці квітня-травні. Дорослі жуки живляться листям дерев. Самка відкладає у ґрунт до 70 яєць. Розвиток личинки триває 3-4 роки. Перший рік личинки жив­ляться перегноєм, а потім корінням рослин. Заляльковуються у ґрунті, де й зимують. Завдають відчутної шкоди сільському та лісовому господарству. Особливо багато гине від них молодень­ких сосен. Належить два близьких і схожих між собою види: хрущ травневий західний (МеІоІопіНа теїоіоіпіка) і хрущ трав­невий східний (М. кірросазіапі); в останнього надкрилля з чор­ним бічним краєм і густо вкриті білуватими волосками (рис. 132).

Жуки-кузьки (рід Апізорііа) живляться дозріваючими зернами злаків, особливо пшениці, жита, ячменю. Один жук знищує в середньому 9-10 колосків. Личинки живуть у грунті, живлячись перегноєм та дрібним корінням рослин. В Україні здебільшого поширені 4 види жуків-кузьок: хлібний (Апізорііа аизігіаса), посівний (А. зецеіит), хрестоносець (А. а£гісоІа) та південний (А. Іаіа).

Р одина Кокцинеліди, або Сонечка, - Сос- с і п е 1 1 і сі а е. Об’єднує жуків невеликих розмірів; тіло округлої форми, зверху опукле. Забарвлення часто яскрайе, по­переджуюче. Із пор між члениками ніг у них виділяється жов­туватого кольору гемолімфа, що містить отруйні речовини. Живуть на рослинах; активні хижаки. Живляться в основно­му малорухливими членисто­ногими (попелицями, червеця- ми, павутинними кліщиками). Плодючість самок залежить від кількості їжі і буває від 200 до 1550 яєць. Семикрапкове со­нечко (Соссіпеїіа зеріетрип- сіаіа) - природний регулятор чисельності попелиць. Дорос­лий жук з’їдає 10-40 попелиць щодня, личинка - до 50. Зи­мує у стадії імаго в лісовій під­стилці, рідше - на полях під рослинними рештками.

Рис. 132. Травневий хрущ: а - личинка; 6 - лялечка; в - імаго.

Жуки родини Вусачі (СегатЬусійае) мають видовжене тіло та довгі вусики, які загинають назад лише по­верх тіла. Личинки товсті, м’які, із розширеними передньогрудь- ми. Розвиваються у деревині. За несприятливих умов їх розвиток триває 40-45 років, і все ж вони перетворюються на імаго. У хвой­них та мішаних лісах пошкоджують дерева вусачі: чорний сосно­вий (МопосНатиз даііоргоиіпсіаііз), довговусий сірий (АсапіНосіпиз аесііііз), малий дубовий (СегатЬух зсороііі) та ін. Надають перева­гу деревам, ослабленим іншими шкідниками та хворобами. Дере­в’яні будівлі та меблі пошкоджують домовий вусач (Нусоїгирез Ьа}иІиз) та рудий домовий вусач (Зіготаііит /иіиит). Деякі види вусачів, зокрема, вусач альпійський (Козаііа аїріпа) та великий дубовий (СегатЬух сегсіо), що заселяють переважно старі, ослаб­лені, усихаючі дерева, стали рідкісними внаслідок зміни їх біото­пів людиною (санітарна очистка лісу від старих дерев та пнів, застосування отрутохімікатів). Потребують охорони.

Представники родини Листоїди (СЬгузотеІі- сіае) порівняно з вусачами менших розмірів і вусики підгина­ють під голову. Більшість листоїдів живе відкрито на рослинах. Живляться листям. Виражений інстинкт «завмирання». Вели­кої шкоди завдає колорадський жук (Ьерііпоіагза десетііпеаіа), завезений у Європу під час першої світової війни із американсь­кого континенту. На території України з’явився у 1949 р. на Львівщині. Зимує у фазі імаго в ґрунті. Навесні з’являється на поверхні землі й посилено живиться сходами картоплі. Після запліднення самка відкладає яйця на нижньому боці листка купками по 20-40 шт. (усього в середньому до 500 яєць). Через