Комахи із повним перетворенням

Ряд Блохи - А р Ь а п і р і е г а. Дрібні (1-6 мм) вториннобезкрилі комахи з короткими вусиками та однією па­рою простих очей. Ротовий апарат колючосисного типу. Задні ноги стрибальні, за їх допомогою блоха робить стрибки до 50 см. Імаго паразитує на людині та теплокровних тваринах, ссучи кров. Можуть голодувати до 18 місяців. Личинки червоподібні, жив­ляться різними органічними рештками і гниючими речовина­ми. Живуть до трьох років.

В сього відомо близько 2000 видів бліх, з них в Україні - понад 100. На котах живе котяча блоха (СіепосерНаїиз /еііз), лка рідко й неохоче переходить на людей; на собаках - собача (С. сапіз). Багато бліх паразитує на гризунах, зокрема, на пацю­ках - СегаіорНуІІиз їазсіаіиз) та ін. Блоха людська (Риіех іггііапз) (рис. 121) паразитує на людині, може жити також на домашніх тваринах (котах, собаках, конях та диких хижих ссавцях). Бло­хи - докучливі кровососи. Особливо багато їх у запущених при­міщеннях, тому основний засіб боротьби з блохами - дотриман­ня чистоти, очистка підлоги, меблів від пилу та бруду. Блохи є переносниками ряду інфекційних хвороб, зокрема, таких, як чума, туляремія тощо. Блохи заражаються ними від хворих гри­зунів та інших тварин, а піс­ля цього передають збудників хвороби людині. Тому слід ви­являти і знищувати природні осередки інфекційних хвороб, проводити боротьбу з мишопо­дібними гризунами.

Рис. 121. Блохи: а - людська блоха Риіех іггііапз; б - її личинка; в - лялечка.

Ряд Двокрилі - Біріега. Мають лише одну пару перетинчастих крил. Задні крила перетворилися на маленькі бу- лавоподібні придатки - дзижчальця органи рівноваги. Ротові, ор­гани колючосисного або лижучого типів. Кінцівки ходильні (бі- гальні), часто на лапках є подушечки або присоски, за допомо­гою яких ці тварини тримаються за вертикальну поверхню. Ву­сики або довгі, або ж короткі, різні за формою (перисті, щетинко­подібні, нитчасті та ін.). Личинка безнога. У фазі імаго двокрилі є мешканцями повітряного середовища і споживачами рідкої їжі, зокрема, нектару квітів, тому мають певне позитивне значення як запилювачі багатьох рослин. Личинки за способом життя дуже різноманітні. Серед них є мешканці води, ґрунту, трухлявої де­ревини, живих і відмерлих тканин рослин і тварин.

Двокрилі-кровососи (комарі, гедзі, мошки), так званий гнус, дуже докучають своїми укусами людині, знижуючи працездатність. Нападаючи на домашніх тварин, виснажують їх, призводять до зниження надоїв молока; іноді є причиною загибелі тварин.

У світовій фауні налічується близько 100 тис. видів двокри­лих, з них в Україні - 4500.

Ряд ділять на 2 підряди: І. Довговусі, або К о- марі ^етаіосега); 2. Коротковусі, або Мухи (В г а с Ь у с е г а).

У довговусих вусики багаточленикові, не коротші за голову з грудьми; личинки з розвиненою головою; лялечка віль­на, але без кокона. Здебільшого у своїй життєдіяльності пов’я­зані з водою або вологими місцями. Підряд об’єднує декілька родин: Комарі справжні (Сиіісійае), Комарі -довгоноги (Тіриіійае), Комарі галиці (Сесійотуійае), Мошки (8 і т и 1 і і сі а е), Кома- рі-дзвінці (СЬігопотійае).

Комарі живляться кров’ю людини, звірів, птахів. Кров ссе лише самка, а самець живиться соками рослин. Самка відкла­дає яйця (кілька сотень) у стоячі водойми. Личинки живляться дрібними організмами (найпростішими, бактеріями) та органіч­ними рештками. У воді вони заляльковуються. Розвиток триває 14-18 днів. У середній смузі буває 2-4 генерації, на півдні - 6-7. Із настанням холодів самці гинуть, а запліднені самки зимують у різних укриттях та господарських приміщеннях.

Малярійний комар (АпорНеІез тасиїіреппіз) є переносником малярії. Від звичайного комара (Сиіех ріріепз) він відрізняється рядом ознак: звичайний комар при посадці тримає своє тіло паралельно до поверхні, малярійний - під кутом; ноги у зви­чайного комара у півтори рази довші за тіло, у малярійного - в два; личинка звичайного комара тримається паралельно до по­верхні води, малярійного - під кутом (що пов’язано з особливі­стю її дихання). Личинок і лялечок малярійного комара поїдає риба гамбузія, акліматизована в нашій країні.

Мошки (род. ЗітиІіШае) розвиваються у водоймах із швидкою течією. Кров ссуть самки. Укуси важко переносяться людиною і тваринами через отруйність слини, яку мошки вводять у ранку.

Комарі-довгоноги - досить великих розмірів з дуже довгими ногами. Личинки розвиваються у вологому ґрунті, рештках гни­ючих рослинних, деякі - у воді. Живляться підземними части­нами рослин, рослинними рештками, окремі види - водяними червами. Личинки комара-довгонога шкідливого (Тіриіа раїийоза) пошкоджують польові та овочеві культури, особливо в Поліссі; посівам рису завдають шкоди личинки рисового довгонога (Т. соті}и§аіа).

Галиці - дрібні комарики, які мають дуже спрощене жилку­вання крил. Личинки багатьох видів живуть у тканинах живих рослин, спричиняючи утворення різних наростів - галів. Нале­жить такий небезпечний шкідник злакових, як гессенська муха (Мауеііоіа сіезігисіог), личинки якої пошкоджують сходи пше­ниці, жита, ячменю.

Комарі-дзвінці в стадії імаго схожі на комарів справжніх, проте вони крові не ссуть. Личинки живуть у стоячих та слаб- копротічних водоймах здебільшого у придонному мулі при зна­чному дефіциті кисню. Часто вони яскраво-рожевого кольору через наявність у гемолімфі пігменту, близького до гемоглобі­ну. Рибалкам відомі під назвою мотиль. У стоячих водоймах, багатих на органічні речовини, вони становлять 40-80% біомаси бентосу. Переробляючи органічні рештки в донних відкладах мулу, ці личинки відіграють важливу роль у кругообігу речо­вин у водоймі. Крім того, вони - чудовий корм для риб-бентофа- гів: коропів, карасів, лящів та ін., а також для акваріумних риб (при цьому не слід допускати переїдання, бо мотиль важко пе­ретравлюється). Дорослих дзвінців також поїдають риби, хижі комахи, комахоїдні птахи.

Підряд Коротковусі, або Мухи (ВгасЬусе- г а), включає двокрилих, що мають короткі вусики. Личинки без голрви або вона зачаткова, втяжна. Лялечка у несправжньо­му коконі або без нього.

Належить багато родин, зокрема, такі, як Г е д з і (Т а- Ьапісіае), Дзюрчалки (8 у г р Ь і сі а е), Дзижчала (ВотЬуІіісІае), Мушки плодові (Бгозоріїііі- йае), Мушки злакові (С Ь 1 о г о р і сі а е), Падаль- ні мухи(СаПірЬогісІае), Тахіни (ТасЬіпісІае), Ктирі (А в і 1 і сі а е), Сірі м’ясні мухи (8 а г с о - р її а £ і сі а е), Підшкірні оводи (Нуройегтай- сіае), Носоглоткові оводи (Оезігісіае), Шлун­кові оводи (СазІгорЬіІісІае), Справжні му­хи (Мизсісіае), Кровососки (НірроЬозсісІае) та ін.

Гедзі — здебільшого великі мухи, з міцним ріжучосисним хобот­ком та великими золотистими очима. Самки більшості видів жив­ляться кров’ю переважно ссавців, самці - соком квітів. Самка ге­дзя здатна випити за раз до 200 мг крові. їх жертвами в першу чергу стають великі дикі й домашні ссавці, людина. Хоча можуть нападати й на гризунів, птахів, а також на свіжі трупи тварин, унаслідок чого стають особливо небезпечними як переносники ін­фекційних хвороб (сибірської виразки, туляремії, поліомеліта та ін.). Атакують свою жертву у літні дні зранку і до заходу сонця, особливо активні перед дощем. Унаслідок цього тварини худнуть, надої знижуються на 10-15%. Личинки гедзів живуть у вологому ґрунті по берегах водойм, за способом живлення - хижаки або детритофаги. Належать гедзь бичачий (ТаЬапиз Ьооіпиз) - один із найбільших представників (довжина тіла - 19-24 мм), гедзь сірий (Т. Ьгопгіиз), пістряк оздоблений (СНгузорз рісіиз) та ін.

Личинки підшкірних оводів паразитують під шкірою ссав­ців, зокрема, великої рогатої худоби, в ділянці спини, виклика­ючи утворення жовн, що відкриваються свищами, через які личинки дихають, а потім випадають лялечки. Личинки шлун­кових оводів розвиваються у шлунку, а також в інших відділах травного тракту коней, віслюків. Дозрілі личинки виходять на­зовні з калом, заляльковуються в землі. Самки носоглоткових оводів уприскують по декілька личинок безпосередньо у носову порожнину тварин, зокрема овець. Дорослі личинки виходять назовні через ніздрі хазяїна. Оводи у стадії імаго не живляться; самки переслідують тварин, щоб відкласти на них яйця або уприснути личинок.

Оводи завдають значних збитків тваринництву. Підшкірні оводи спричиняють схуднення тварин, пошкоджують їхню шкі­ру; шлункові викликають появу виразок в органах травлення, виснаження тварин. Від носоглоткових оводів у овець розвива­ється хвороба «несправжня вертячка», при якій вівці кружля­ють в одному напрямку і через декілька днів гинуть.

Кровососки, що паразитують на тілі птахів і звірів, мають плоске тіло з міцними шкірястими покривами. їхні надзвичай­но чіпкі ноги озброєні довгими зубчастими кігтиками, широко розставлені і забезпечують пересування у покривах тіла хазяї­на. У ряду видів зовсім зникли крила. Личинки розвиваються у тілі матері і відразу після народження заляльковуються. Жив­лячись кров’ю хазяїна, виснажують його. Із свійських тварин паразитують на вівцях, коровах, конях, собаках та ін. Зокрема, відчутної шкоди вівчарству завдає кровососка МеІорИа§из оиіпиз.

Справжні мухи - двокрилі комахи середніх розмірів сірува­то-бурого або чорного кольору. Спосіб живлення личинок різно­манітний, є серед них сапрофаги, копрофаги (живляться гноєм, фекаліями), хижаки та тимчасові паразити, а також рослиноїд­ні. Серед дорослих мух є кровососи.

Кімнатна муха (Мизса йотезііса), яка належить до тварин- синантропів, всюди супроводжує людину (проникла навіть на космічний корабель)'. Має лижучосисний ротовий апарат і може живитися як рідкою, так і твердою їжею, яку розмочує слиною. Самка відкладає до 600 яєць у різні нечистоти, органічні покидь­ки рослинного і тваринного походження. Личинки мух мають зовнішнє травлення. Вони розріджують нечистоти, у яких роз­виваються, за допомогою травних соків, після чого всмокту­ють готову їжу. Заляльковуються у ґрунті. Ро збиток триває бли­зько місяця. У помірному кліматі дає 3-4 генерації, на півдні більше, бо висока температура прискорює розвиток. Восени ве­лика кількість мух гине від епідемій, які спричиняє гриб. Зи­мує кімнатна муха у фазі імаго в різних укриттях. Побувавши на фекаліях та різного роду відходах, кожна муха несе на пове­рхні свого тіла близько 6 млн. мікроорганізмів і не менше 25-28 млн. у кишках, де вони не перетравлюються і цілком жит­тєздатними виділяються назовні. Тому мухи - переносники збу­дників близько 30 хвороб, зокрема, таких небезпечних, як ди­зентерія, черевний тиф, холера.

Поширена як біля людини, так і в природних умовах жовту - вато-буро-сіра хатня муха (Мизсіпа зіаЬиІапз). Її личинки роз­виваються у гниючих рештках рослин і тварин; у старшому віці є хижаками, поїдаючи личинок інших мух (рис. 122).

Восени до житла людей проникає подібна до кімнатної осін­ня жигалка (Зіотохіз саісіігапз), яка все літо живилася на тва­ринах. Вона має колючосисний ротовий апарат, яким наносить укуси. Це породжує хибну думку, що кімнатні мухи на осінь робляться злими і боляче кусаються. Личинки розвиваються

Рис. 122. Розвиток хатньої мухи: а - яйце; б, д - личинки; в - лялечка; г - кокон після виходу мухи.

у гної. Від укусів жигалок дуже страждає худоба; надої молока знижуються. Крім того, жигалка є переносником ряду небезпеч­них захворювань (сибірської виразки, туляремії та ін.).

Падальні мухи поширені переважно у тропіках, проте є види, що розпосюджені в усіх широтах аж до північних районів. Ма­ють яскраве зелене чи синє забарвлення з металевим блиском. Личинки зеленої падальної мухи (Ьисіїіа саезаг), синьої падаль ної мухи (СаІІірНога иотііогіа) розвиваються переважно на тру­пах; відкладають їх мухи і на свіже м’ясо. Поширені і в Україні.

Сірі м’ясні мухи поширені здебільшого у помірних широтах. Найбільш розповсюджені звичайна м’ясна муха (5агсорНа§а сатагіа) - завдовжки до 20 мм - і дещо менша за неї (10-16 мм) сіра м’ясна муха (Вегсаеа НаетоггНоійаІіз), у якої кінець черев­ця червоний. Імаго живляться м’ясом, соком спілих ягід і фру­ктів, нечистотами. Личинки розвиваються на трупах, екскреме­нтах, рослинних і тваринних відходах. Сірі м’ясні мухи є пере­носниками різних кишкових захворювань.

Боротьба з комахами-синантропами і гнусом проводиться спе­ціальними службами (зокрема, знищення побутових комах прово­дять працівники санітарно-епідеміологічних станцій). Проте основну роль тут відіграє саме населення. Хороший санітарний стан тери­торії дворів та присадибних ділянок, їх озеленення, збір і дезинфе- кція побутових відходів та нечистот, утримання в чистоті сміттє- збірників роблять неможливим масове розмноження мух.

Серед справжніх мух є й шкідники сільськогосподарських рослин. Зокрема, личинки весняної капустяної мухи (СНогіорНіїа Ьгаззісае) спричиняють загибель розсади капусти; цибульної мухи {СН. апііциа) - пошкоджують цибулю.

Корисними у сільському та лісовому господарстві є мухи тахіни, ктирі, дзюрчалки, які в дорослій або в личинковій ста­дії живляться комахами-шкідниками.

У мух-тахін. тіло (особливо черевце) вкрите міцними щетин­ками. Це сонцелюбні комахи; вдень живляться нектаром квітів та медвяною росою. Личинки тахін - внутрішні паразити ко­мах. Останні заражаються тахінами різними шляхами: проков­тують яйця разом з кормом; самки активно відшукують хазяї­на, щоб відкласти яйце; личинки самі знаходять хазяїна і про­никають у його тіло. Так, тахіна фазія (Рказіа сгаззіреппіз) розвивається за рахунок клопа-черепашки; тахіна стурмія (Зіигтіа зсиіеііаіа) паразитує в гусеницях непарного шовкопря­да; тахіна ернестія (Егпезііа гисііз) - в гусеницях шкідників лісу (соснової совки, соснового коконопряда та ін.) (рис. 123).

Ктирі - хижаки; вони полюють на павуків та різних комах - жуків, бабок, саранових, ос, бджіл, які часто бувають більші від них за розміром. Комах ловлять на льоту. За допомогою міцного, схожого на дзьоб хоботка вводять слину із сильною отрутою у тіло жертви; потім її висмоктують. Так, ктир руський (Маскітиз гизіісиз) полює на хлібних жуків-кузьок; ктир шериінеподібний (Азіїиз сгаЬгопі/огтіз) - на дрібних жуків-гнойовиків. Зрідка у південних областях України та у степовому Криму зустрічається ктир гігантський (Заіапаз §і§аз) - до 4-5 см завдовжки. Занесе­ний до Червоної книги України.

У дзижчал тіло густо опушене ніжними волосками; черевце коротке і широке; хоботок може бути завдовжки як тіло. Імаго живляться нектаром квітів, зависаючи над ними, ніби колібрі. Личинки паразитують у гніздах поодиноких бджіл та ос, кубуш- ках саранових, на гусеницях та лялечках совок та інших комах.

Рис. 123. Муха тахіна та яйцеїд трихограма, що відкладає свої яйця в яйце озомої совки

Дзюрчалки - середні та досить великі мухи, часто із жовтим малюнком на чорному тілі. Дорослі живляться на квітах, при цьому можуть довго триматися у повітрі над ними майже нерухо­мо (стоячий політ). Сприяють перехресному запиленню рослин. Личинки багатьох видів живуть у колоніях попелиць, знищуючи їх. Дзюрчалка-джмелевидка (Уоіисеїіа ЬотЬуІапз) зовнішнім ви­глядом нагадує джмеля; дзюрчалка-бджоловидка (Егізіаііз іепах) бджолу. Личинки бджоловидки розвиваються у воді. Вони довга­сті, брудно-сірі, з довгою (12-15 см) дихальною трубкою.

Ряд Волохокрильці - ТгісКоріега. Належать комахи завдовжки 0,5-4 см, з розмахом крил до 45 мм, що ма­ють довгі щетинкоподібні вусики, дві пари перетинчастих крил, бігальні кінцівки і частково редуковані ротові органи. Тіло і крила опушені волосоподібними щетинками. Імаго вдень мало­рухомі. Вони сидять на прибережній рослинності чи кущах, витягнувши вперед вусики і склавши дахоподібно на спині кри­ла. Не живляться, за допомогою недорозвиненого хоботка зли­зують лише вологу. Літають присмерком, часто над самою во­дою. Живуть недовго, здебільшого до тижня. Яйця (від 300 до 1000) відкладають у воду, де й відбувається розвиток личинок, який може тривати 1-2 і навіть 3 роки. Личинки живуть у чох- ликах-будиночках, які споруджують із піщинок, черепашок молюсків, дрібних камінців, кусочків рослин тощо, склеюючи їх виділеннями павутинних залоз. У деяких чохлики утворені лише з павутини. Личинка переміщується по дну, висуваючи з чохлика голову і груди з трьома парами кінцівок. Живляться переважно соком живих і відмерлих рослин; є й хижаки. їх, у свою чергу, поїдають риби і деякі птахи. Є індикаторами ступе­ня забруднення водойм (живуть здебільшого у чистій, збагаче­ній на кисень воді) (рис. 124).

У

Рис. 124. Волохокрильці: а - імаго; б - личинка.

а б

світовій фауні відомо понад 6000 видів, поширених в усіх частинах світу, крім Антарктиди; з них в Україні - близько 200.

Поширеною є фріганея гігантська (Ркгудапеа дгапсііз), ве­ликі личинки якої (до 40 мм) будують чохлики із кусочків во­дяних рослин, укладаючи їх вздовж спіральними рядами. Жив­ляться личинками комарів та інших комах. Дуже численні у водоймах личинки лімнофіл (рід ЬішпорЬіІиз), що споруджують чохлики із рослинних решток та черепашок дріб­них молюсків.

Ряд Перетинчастокрилі - Нутепоріега. Один із найбільших рядів, що нараховує за різними даними від 150 до 300 тис. видів; з них у фауні України - близько ЗО тис. Довжина тіла - від 0,2 мм до 6 см.

Мають дві пари перетинчастих прозорих крил, у деяких вони редуковані. Ротовий апарат гризучолижучого або гризучосисно- го типу. Вусики часто щетинкоподібні, ниткоподібні, колінчас­ті. Ноги ходильного або бігального типу, у бджіл і джмелів - збирального. У гуртових комах спостерігається поліморфізм. Часто між грудьми і черевцем є тонкий перехват. На черевці розвинений яйцеклад різної форми. У жалячих перетинчасто­крилих яйцеклад видозмінився у жало, що служить для захис­ту і нападу. Біля основи жала знаходяться отруйні залози, сек­рет яких заходить у ранку, коли комаха жалить. У мурашок яйцеклад перетворився на крихітні хітинові пластинки. Зате у них добре розвинена залоза, що виробляє мурашину кислоту, оточена м’язовим мішком. При скороченні м’язів кислота ви­кидається назовні на відстань до півметра. Серед представників ряду багато паразитичних форм, що розвиваються переважно за рахунок інших комах, рідше паразитують на рослинах.

Ряд включає два підряди: 1. Сидячочерев-

цеві (8 у т р Ь і і а) та 2. Стебельчасточеревце- в і (А р о с г і і а).

У сидячочеревцевих черевце сидяче, тобто прикріплюється до грудей широким першим сегментом. У стебельчасточеревцевих перший сегмент черевця зливається із грудьми, а другий, дуже звужений, утворює стебельце, яке рухомо з’єднане із черевцем.

До підряду Сидячочеревцеві належать