Клас моногенетичні сисуни, або моногенеї, - момооеиогоеа

Представники класу (за різними даними - від 600 до 2,5 тис. видів) є в переважній більшості ектопаразитами холоднокров­них тварин, здебільшого риб. Так, із 140 видів фауни Украї­ни близько 100 паразитує на прісноводних і 35 - на морських рибах.

Довжина тіла - 0,03-20 мм, інколи - до ЗО мм. Добре вира­жені органи фіксації, що є пристосуванням до зовнішнього па­разитування. Так, на задньому кінці тіла є прикріпний диск із присосками, гачками, клапанами. На передньому кінці, де знаходиться рот, розміщені 2-4 лопаті ;і присосками або залоза­ми, що виділяють клейку речовину. Ці пристосування служать паразитам для фіксації на тілі жертви під час живлення. Виді­льний отвір у моногенетичних сисунів відкривається на перед­ній частині тіла, тоді як у трематод - на задній. В іншому ж внутрішня будова їх подібна до такої в трематод.

Життєвий цикл моногеней відбувається без зміни хазяїв і без чергування поколінь. Із заплідненого яйця (моногенеї - гер­мафродити) розвивається личинка, яка деякий час вільно пла­ває за допомогою вієчок, потім прикріпляється до шкіри чи зя­бер риби (у цьому їй допомагають гачки, які є на задньому кінці тіла), де й закінчує свій метаморфоз. Так розвивається більшість моногеней, що паразитують на рибах.

Складніший життєвий цикл має жаб’ячий багатоуст (Роїузіотит іпіе.деггітит), статевозріла форма якого живе в сечовому міхурі жаби. Весною, коли в жаб відбувається ікроме­тання, багатоусти відкладають запліднені яйця, які через клоа­ку виходять у воду. Тут розвивається вкрита вієчками личинка, яка певний час плаває, а потім прикріплюється до зябер пуголов­ка (якщо цього не відбувається, вона гине). Тут у неї завершу­ється метаморфоз: личинка перетворюється на дорослого чер­в’яка, який відкладає яйця. У личинок нового покоління цей процес не встигає завершитися, бо зябра в пуголовків зароста­ють. Проте личинки не гинуть - вони мігрують з поверхні тіла в клоаку жаби, а звідти проникають до сечового міхура, де лише через 3 роки (одночасно із жабою) досягають статевої зрілості. Отже, у жаб’ячого багатоуста ектопаразитичні покоління змі­нюються ендопаразитичними (рис. 41).

До моногеней належить паразит зябер прісноводних коропо­вих риб двійчак парадоксальний (Біріогооп рагайохит). Молоді особини двійчака живуть спочатку поодинці, згодом вони з’єд­нуються і зростаються таким чином, що чоловічі статеві прото­ки однієї особини відкриваються в жіночі протоки іншої, вна­слідок чого забезпечується перехресне запліднення. Якщо мо­лодий двійчак не зустрінеться з іншою особиною, він гине. Ко­жна особина має розміри не більше 0,5 см.

Моногенеї, паразитуючи на рибах, викликають їх масові за­хворювання і навіть загибель, особливо в умовах ставкового го­сподарства. Так, на зябрах молоді коропів налічується понад 500 екземплярів дактилогіруса (І)асІуІо£уги.ч иазіаіог), розміри якого 1-2 мм. Живляться паразити слизом, епітелієм, рідше - кров’ю хазяїна, спричиняючи масову загибель риб.

Рис. 41. Життєвий цикл Роїувіошиш іпіе£еггітит: паразит із сечового міхура жаби (а), яйце із зародком (б), личинка (в), зяброва форма паразита (г), незріла форма паразита з сечового міхура (9), пуголовок на початку (е) і в кінці метаморфозу (є):

1 - рот; 2 - глотка; З - середня кишка; 4 - сім’япровід; 5 - яєчник;

- сім’яник; 7 - сім’явиносний канал; 8 - присосок; 9 - гачки; 10 - жовтівники; 11 — жовтівникові протоки; 12 — оотип, що оточений тільцем Меліса; 13 - піхва; 14 - матка; 15 - статевий отвір; 16 - очі; 17 - пояски війок.Усі представники цього класу (близько 3500 видів) - ендопара­зити. В Україні поширено понад 500 видів. У статевозрілій ста­дії вони, за деяким винятком, паразитують у кишках людини і хребетних тварин. І лише представники одного роду паразиту­ють у безхребетних (малощетинкових червів).

Тіло сплющене, видовжене, у більшості видів поділяється на членики (проглотиди) (рис. 42). Розміри - від 1-2 мм до ЗО м. На передньому кінці знаходиться головка, або сколекс, з орга­нами фіксації: присосками, ботріями (щілинами), гачками, бо- трідіями, які утворені видовженими присосками, поділеними перегородками. Частина тіла позаду сколекса є зоною росту і називається шийкою. Тут відростають членики, які в сукупності утворюють тіло паразита, або стробілу (кількість члеників бу­ває від 3-4 до кількох тисяч). Задні членики в міру розвитку і дозрівання відриваються від стробіли і виходять назовні. По­криви тіла цестод виконують також функцію живлення, оскіль­ки травна система в них редукована. Зовнішня поверхня тегу- мента вкрита мікроворсинками (мікротрихіями) двох типів - конусоподібними і трубчастими. Вважають, що перші з них бе­руть участь у прикріпленні та русі паразита, а другі виконують трофічну функцію.

Цестоди - малорухливі тварини, тому мускулатура в них розвинена гірше, ніж у вільноживучих плоских червів - турбе­лярій (представлена кільцевими і поздовжніми м’язами). Нерво­ва система складається із центрального вузла, розташованого в сколексі, і поздовжніх тяжів, що проходять через усе тіло. Ор­гани чуття представлені лише чутливими сенсилами, розкида­ними по всьому тілу, проте найбільша їх кількість концентру­ється на сколексі.

Паразитизм є причиною повною відсутності органів трав­лення у цестод. Живлячись поживними речовинами хазяїна, гельмінти всмоктують їх усім тілом за допомогою трубчастих мікроворсинок. Органи виділення - сильно розгалужені прото- нефридії. Є два основних видільних канали, які відкриваються назовні в останньому членику, а також отвори протонефридій у кожному членику.

Стьожкові черви, як і більшість гельмінтів, інтенсивно роз­множуються. Це гермафродити, у яких повний набір статевих органів розвивається в кожному членику. Вони продукують ве­личезну кількість яєць (бичачий ціп’як - понад 10 млрд. за весь період свого життя). Чоловіча статева система складається і

з

Рис. 42. Ціп’як озброєний (свинячий солітер):

а - стробіла; б - сколекс; в - гермафродитна проглотида; г - зріла проглотида; 1 - присоски на сколексі; 2 - гачки; 3 - піхва; 4 - цирусна сумка; 5 - сім’япровід; 6 - третя (додаткова) часточка яєчника,

7 - головний стовбур матки; 8 - сім’яники; 9 - яєчник; 10 - жовтівник;

11 - тільце Меліса; 12 - бічні гілки матки.

сім’яників (від одного до кількох сотень), сім’явиносних прото­ків, що зливаються в сім’япровід, який закінчується копулятив- ним органом - цирусом (останній відкривається в статеву кло­аку). До складу жіночої статевої системи входять яєчник, яй­цепровід, оотип, де відбувається запліднення яєць, матка та піхва, що відкривається в статеву клоаку. Має місце само- і перехресне запліднення.

За типом розвитку цестод відносять до біогельмінтів, тобто в цих тварин спостерігається зміна хазяїв. Організм, у якому відбувається розвиток паразита в личинковій стадії, зветься проміжним хазяїном, а організм, де проходить його статеве до­зрівання, - остаточним (дефінітивним). Із яйця у більшості цестод розвивається перша личинкова стадія - онкосфера. Ця личинка діаметром 20-30 мкм укрита міцною захисною оболонкою і має шість гострих гачечків. За їх допомогою онко- сфера пробуравлює стінки кишок, проникає в кровоносні або лімфатичні судини і розноситься до різних органів проміжного хазяїна. Тут вона локалізується і розвивається в наступну личи­нкову стадію - фіну. Будова фін у різних стьожаків неоднакова. Фіна-цистицерк мас вигляд міхурця завбільшки із горошину, всередині якої розвивається головка майбутнього гельмінта. Фіна- ценур розміром із горіх або куряче яйце, у ній розвивається багато головок. Фіна-ехінокок має великі розміри і складну бу­дову. В ехінококовому міхурі формуються дочірні міхурці з ба­гатьма головками. Дефінітивний хазяїн заражається цестода- ми, поїдаючи фіни. У його кишках головки вивертаються, при­кріпляються до стінки кишки, і розпочинається ріст стробіли.

В Україні поширений свинячий солітер (ціп’як озброєний) - Таепіа зоїіит, завдовжки 2-3 м (рис. 43). Дефінітивний хазяїн - людина; солітер живе в тонких кишках людини по одному, по двоє, зрідка їх буває навіть п’ять. Органи фіксації - присоски і хоботок із гачечками. Із випорожненнями дефінітивного хазяї­на дозрілі членики паразита виділяються назовні ланцюжками по 3-5. Проміжний хазяїн - свиня - заражується солітером, поїдаючи членики з травою або риючись у нечистотах. У кож­ному членику міститься до 50 тис. яєць. Розвиток фіни з онко- сфери триває 2-4 місяці. Людина заражується, якщо споживає недоварене або недосмажене фінозне м’ясо. Свинячий ціп’як може жити в кишках кілька років, спричинюючи зниження апетиту, нудоту, біль під грудьми, розлади процесу травлення. Коли носій свинячого ціп’яка через неохайність проковтне з їжею або водою яйця паразита, то він стає і проміжним хазяїном. У його органах локалізуються фіни. Особливо небезпечно, коли фіни розвиваються в мозку, тоді виникає тяжке захворювання, що може призвести до смерті.

Бичачий солітер (ціп’як неозброєний) ТаепіагНупсНив задіпаїиз - має довжину 4-10 м. Живе у тонких кишках люди­ни, здебільшого один, іноді по два або три. Органи фіксації - присоски. Членики паразита виділяються з випорожненнями хазяїна або виповзають самі поодинці. У кожному із члеників міститься 150-170 тис. яєць. Проміжний хазяїн - велика рогата худоба. Людина заражується, споживаючи м’ясо цих тварин, яке не пройшло достатньої термічної обробки. Іноді ослабленим дітям дають їсти сиру печінку, яка також може бути джерелом зараження. Паразит може жити в кишках людини до 10 років. При ураженні бичачим ціп’яком розвивається загальна слабість,

Рис. 43. Життєвий цикл Таепіа воііиш - передній кінець дорослої особини (а), основний хазяїн (б), яйце з онкосферою (в), м’ясні продукти з фінами (г), фіна з вивернутим сколексом (3), фіна (е), проміжний хазяїн (е), онкосфера (ж), дозрілий членик (з).

нервовість, виникають головні болі, болі в животі, порушується робота органів травлення. Все це виснажує людину, негативно позначається на її працездатності.

Широкий стьожак (ОірНуІІоЬоіНгіит Іаіит) паразитує в тон­ких кишках людини та рибоїдних тварин, зокрема собак і ко­тів. Стробіла складається з 3-4 тис. члеників, досягаючи довжи­ни 10-15 м. Органи фінсації - ботрії. Розвиток відбувається зі зміною не одного, а двох хазяїв. Запліднене яйце для подальшо­го розвитку має потрапити у воду, де з нього розвивається вкри­та вієчками личинка - корацидій. Корацидія проковтують вес­лоногі рачки (циклопи, діаптомуси), у шлунку яких розвива­ється наступна стадія - процеркоїд - дрібна (0,5 мм) червоподібна личинка; для її розвитку потрібно близько 3 тижнів. Зараже­них рачків поїдають риби (щука, окунь, минь, судак та ін.), в організмі яких процеркоїд пробуравлює стінки кишок і прони­кає до м’язів та інших тканин і органів. З нього розвивається плероцеркоїд завдовжки до 1-5 см, на передньому кінці якого є ботрії. Тут він перебуває доти, поки не потрапить до дефінітив­ного хазяїна. Людина заражається, вживаючи сиру чи недоста­тньо термічно оброблену рибу або ікру. Широкий стьожак пара­зитує один або групами, викликаючи тяжке захворювання - дифілоботріоз. В організмі остаточного хазяїна може жити до 20 років. Для запобігання поширення цього захворювання слід охороняти водойми від забруднення нечистотами, не вживати в їжу рибу, що не пройшла достатньої термічної обробки.

Карликовий ціп’як (Нутепоіеріз папа) має довжину 1-4 см; на сколексі крім 4 присосків є втяжний хоботок з гачками. Паразитує в тонких кишках людини, яка є і остаточним, і про­міжним хазяїном. Найчастіше заражаються ним діти. Чим далі на південь, тим відсоток зараження більший. Із проковтнутих людиною яєць у кишках розвиваються личинки онкосфери, які проникають у ворсинки кишок. Тут вони перетворюються на наступну личинкову стадію - цистоцеркоїд. Пошкоджені ворсин­ки на 5-8-й день руйнуються, а цистоцеркоїди випадають у ки­шечник і досягають статевозрілої стадії. В одній людині може паразитувати велика кількість карликових ціп’яків - до сотні тисяч. Вони, руйнуючи ворсинки, порушують кровообіг і ціліс­ність слизової оболонки тонких кишок. Функція кишок пору­шується, виникають болі.

Ехінокок - ЕсНіпососсиз дгапиіозиз (рис. 44) - складається з 3-4 члеників, 2-6 мм завдовжки. Остаточні його хазяї - соба­ка, вовк, шакал та інші хижаки з родини Собачих, у кишках яких він оселяється; проміжні - численні рослиноїдні твари­ни: вівці, кози, корови, верблюди, північні олені. Випадковим проміжним хазяїном може стати і людина. Трапляються випа­дки захворювання дітей, які заражуються, якщо не миють рук після контактів із собаками, вживають немиті овочі і фрукти. Від остаточного хазяїна яйця ехінокока потрапляють у навко­лишнє середовище. Вони дуже стійкі до температурних і ме­теорологічних коливань: переносять дванадцятиденне висушу­вання або перебування у воді. При температурі від -1°С до +2°С яйця залишаються життєздатними протягом 116 днів. У печі­нці, легенях або інших внутрішніх органах проміжного хазяї­на розвивається пухирчата стадія ехінокока - фіна (ехінококо-

(Рис. 44. Життєвий цикл ЕсЬіпососсиз £гапи1озиз - статевозріла особина (а), яйце з онкосферою (б), проміжні хазяї (в); фіна типу ехінокок (г); основний хазяїн (д):

1 - сколекс; 2 - молодий членик; З - гермафродитний членик;

4 - дозрілий членик).

вий міхур), яка іноді досягає дуже великих розмірів (до 60 кг у великої рогатої худоби). Такий міхур, поступово збільшую­чись, здавлює орган, порушує його функції і спричиняє тяжкі розлади. Хвороба може закінчитися смертю. Лікування лише хірургічне. Хижаки заражуються личинками ехінокока, по­їдаючи трупи загиблих рослиноїдних тварин. Альвеокок (Аіиеососсиз тиііііосиїагіз) за будовою дорослої стадії подібний до ехінокока. Остаточні хазяї альвеокока - лисиці, собаки, вовки; проміжні - гризуни, а також людина, у якої альвеокок уражає здебільшого печінку та легені. Личинка альвеокока, розміром як грецький горіх, має вигляд грона міхурців, кожен з яких містить зародкові сколекси. Вона має здатність розрос­татися, проникаючи з одного органа до іншого (цим вона нага­дує рак). Лікування лише хірургічне.

У боротьбі з цестодами важливе значення має виявлення і вибраковування заражених фінами туш тварин або знешкоджен­ня ураженого м’яса високою (60°-70°С) температурою, концентрованим розчином солі, заморожуванням при темпера­турі -10°-15°С. М’ясо слід купувати лише проконтрольоване пред­ставниками ветеринарної служби; вживати м’ясо і рибу тільки після належної обробки. Тварин, що загинули від ехінококозу, слід спалювати або закопувати, бо вони можуть бути джерелом зараження собак, вовків, лисиць.

Щоб уникнути захворювання на гельмінтози, треба дітям змалку прищеплювати необхідні на все життя навички особис­тої гігієни: мити руки з милом після відвідування туалету, гри із тваринами і перед їдою; не забруднювати випорожненнями ґрунт, поверхневі та ґрунтові води. Суспільна профілактика має бути спрямована головним чином на недопущення розсіювання яєць паразитів разом із фекаліями, які необхідно ретельно дез- інфікувати 20-процентним розчином хлориду вапна або хлора­міном; як добриво фекалії використовувати лише після компос­тування.

Запитання і завдання. 1. Виділіть істотні ознаки типу Плоскі черви. 2. Які особливості будови плоских червів свідчать про їхню єдність із кишковопорожнинними? 3. Які пристосування до па­разитичного способу життя виникли в цестод? 4. Які особливості будо­ви і розвитку характерні для трематод? 5. Які адаптації до паразиту­вання на тілі хребетних є в моногенетичних сисунів? 6. У куточку живої природи проведіть спостереження за регенерацією в планарій

.ТИП КРУГЛІ ЧЕРВИ, АБО ПЕРВИННОПОРОЖНИННІ, - МЕМАТНЕІ.МІМТНЕ5

Відомо понад 20 тис. видів круглих червів, які широко розпо­всюджені в біосфері; з них близько 1500 видів представлені у фауні України. Вільноживучі населяють моря, прісні водойми, ґрунти; паразитичні - органи й тканини всіх груп рослин, тва­рин і людини. Вони паразитують навіть у паразитах, напри­клад, члениках цестод, належачи до надпаразитів. Яйця круг­лих червів розсіюються в зовнішньому середовищі, переносять­ся вітром, водою, що сприяє їхньому широкому розповсюджен­ню. Не буде перебільшенням сказати, що біосфера в цілому - сфера життя круглих червів. Філогенетично вони пов’язані з плоскими червами - турбеляріями.