Охорона тваринного світу

Серед антропогенних факторів значну позитивну роль відігра­ють природоохоронні. Охорона тварин - сукупність міжнарод­них, державних і регіональних господарсько-адміністративних і громадських заходів, спрямованих на збереження популяцій­но-видового складу і підтримання чисельності тварин на рівні, який забезпечує їх існування.

Зусиллями окремих держав неможливо раціонально викорис­товувати і зберігати природні ресурси морів і океанів, рік, мігрую­чих риб, птахів, морських ссавців. Збереження генофонду тварин планети потребує колективних зусиль усіх країн, координації дер­жавної і громадської діяльності в розв’язанні загальносвітових екологічних проблем. Склалися основні форми такого співробіт­ництва: діяльність міжнародних природоохоронних організацій, двосторонні і багатосторонні міждержавні угоди. Основним інтер­національним органом, що розв’язує питання охорони природи у світовому масштабі, є Міжнародна спілка охорони природи і при­родних ресурсів (МСОП), створена в 1948 році. Комісією з рідкіс­них і зникаючих видів при МСОП було видано міжнародну Черво­ну книгу (вперше надрукована в 1963 р.). Червона книга періоди­чно поповнюється новими даними. Вийшли такі томи цієї книги: «Ссавці» (310 видів), «Птахи» (320 видів), «Земноводні й плазу­ни» (162 види), «Риби» (40 видів). Червона книга МСОП охоплює тваринний світ у глобальному масштабі і містить рекомендації щодо охорони, адресовані країнам і урядам, на території яких склалася загрозлива для тварин ситуація. До Червоних книг МСОП вида­ються «Чорні списки», що включають види і підвиди тварин, які вимерли за період з 1600 р. і до наших днів.

Міжнародна організація Всесвітній фонд охорони природи (ВФОП) розробляє і здійснює заходи щодо збереження рідкіс­них і зникаючих видів тварин (наприклад, разом з урядом Індії проводиться операція «Тигр» для збереження бенгальського ти­гра). Створено Міжнародну раду захисту птахів, Міжнародне бюро з вивчення водоплавних птахів, Міжнародну раду з полю­вання й охорони дичини та ін. У роботі ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища) бере участь і Україна. Ця міжна­родна організація покликана сприяти розв’язанню ключових проблем сучасності і насамперед збереження миру й самого життя на Землі - найціннішого дару навколишнього середовища.

За участю України укладено ряд міжнародних угод: конвен­ції про водно-болотні угіддя, що має значення, головним чином, для охорони середовища існування водоплавних і навколовод- них птахів (1971); про охорону дикої флори і фауни та природ­них середовищ їх існування в Європі (1979); про збереження мігруючих видів диких тварин (1979); про захист Чорного моря від забруднення (1992); про охорону біологічного різноманіття (1994); Всеєвропейську стратегію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995).

Відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну про­граму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (2000) передбачається співробітництво України з такими державами, як Польща, Румунія, Словаччина, Росія, Білорусь, Молдова в галузі створення спільних транскордонних природоохоронних об’єктів - біосферних і природних заповід­ників, національних парків - з метою формування національної та Всеєвропейської екологічних мереж.

Проблеми охорони природи в цілому і тваринного світу зок­рема регламентуються в Україні цілим рядом законодавчих ак­тів, серед яких першочергове значення мають Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1992), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), «Про тварин­ний світ» (2002), «Про Червону книгу України» (2002) тощо. Серед завдань законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища відмічаються, зокрема, такі, як запобі­гання і ліквідація негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

У 1976 р. в Україні було засновано Червону книгу (її перше видання з’явилося в 1980 р.), до якої занесено видів тварин: ссавців - 29, птахів - 28, плазунів - 6, земноводних - 4, комах

• 18. А список тварин, що занесені до другого видання Червоної книги України (1994 р.), налічує вже 382 види. Всього ж фауна України нараховує майже 45 тис. видів. Такі види тварин з укра­їнської Червоної книги, як хохуля, тюлень білочеревий, зубр, пелікан кучерявий, орлан-білохвіст, сапсан, осетер атлантич­ний та ін., занесені й до Міжнародної Червоної книги. У Законі «Про Червону книгу України» вказується, що об’єкти Червоної книги можуть належати (відповідно до форм власності) держа­ві, комунальним підприємствам, а також бути приватною влас­ністю юридичних чи фізичних осіб.

З метою збереження рідкісних видів тварин, занесених до Червоної книги, а також видів, відтворення яких у природних умовах неможливе, місцеві органи влади, спеціально уповнова­жені державні органи управління в галузі охорони навколиш­нього природного середовища, використання природних ресур­сів зобов’язані вживати необхідних заходів щодо забезпечення охорони зазначених видів тварин, поліпшення середовища їх перебування, створення належних умов для їх розмноження або розведення та розселення.

Для збереження і використання тварин у народному госпо­дарстві важливе значення має Закон України «Про тваринний світ». У преамбулі до Закону зазначається, що тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього природного сере­довища, національним багатством України, джерелом духовно­го та естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом нау­кових досліджень, а також важливою базою для одержання про­мислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. У статті 2 Закону зазначено, що об’єк­ти тваринного світу в Україні можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності, однак вони знаходяться під охороною держави незалежно від права власності на них.

У Законі (стаття 9) сформульовано основні вимоги та прин­ципи охорони, раціонального використання і відтворення тва­ринного світу, серед яких слід особливо виділити такі:

• збереження умов існування видового і популяційного різно­маніття тваринного світу в стані природної волі;

• недопустимість погіршення середовища перебування, шля­хів міграції та умов розмноження диких тварин;

• збереження цілісності природних угруповань тварин;

• додержання науково обґрунтованих нормативів і лімітів ви­користання об’єктів тваринного світу, забезпечення невиснаж- ливого використання диких тварин та їх відтворення;

• раціональне використання корисних властивостей і продук­тів життєдіяльності диких тварин;

• регулювання чисельності тварин в інтересах охорони здоро­в’я населення і запобігання заподіянню шкоди довкіллю, го­сподарській та іншій діяльності.

У Законі наголошується, що громадяни зобов’язані:

• охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин;

• сприяти відтворенню відновлюваних об’єктів тваринного світу (стаття 10).

Закон націлює на вивчення тварин без вилучення їх із при­роди, що також сприятиме збереженню тваринного світу. Стат­тя 28 Закону допускає вилучення з природного середовища об’­єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, вихов­них та естетичних цілях тільки з дозволу спеціально уповнова­жених державних органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

На даному етапі використання тваринного світу спостеріга­ється перехід від чистого промислу до елементів господарюван­ня (розведення диких тварин на фермах, в інкубаторах, рибоза­водах з метою випуску їх у природу; одомашнення; споруджен­ня переходів для наземних тварин, рибопідйомників - для риб; підгодівля тварин узимку; захист від хижаків та ін.).

Збагаченню фауни сприяють акліматизація (пристосування тварин до нових умов середовища, до нових біоценозів) і реаклі­матизація (переселення видів у місця, де вони раніше жили, але з різних причин зникли).

Успішно здійснено акліматизацію тварин, завезених з інших країн: ондатри, нутрії, американської норки, єнотовидного соба­ки та ін. Реакліматизація сприяє збільшенню чисельності бобрів, плямистих оленів, фазанів, сірих куріпок та інших тварин.

Охороні тварин сприяє й комплекс біотехнічних заходів: штучне розведення дичини, підгодівля тварин, боротьба з пара­зитами тощо.

Велику роль в охороні тваринного світу відіграє громадсь­кість: товариства мисливців та рибалок, громадські інспектори, молодіжні пости і т.п. Багато добрих справ з охорони тварин на рахунку шкільних лісництв та заказників, товариств юних на­туралістів, «блакитних» патрулів.

Запитання і завдання. 1. На які групи поділяються тварини залежно від існування в різних частинах біосфери? 2. Які групи фак­торів навколишнього середовища впливають на тварин? Як тварини адаптуються до їхнього впливу? 3. Які існують форми міжвидових і внутрішньовидових зв’язків тварин? 4. Дайте характеристику однієї з місцевих популяцій тварин (статеву, вікову, просторову); на основі даних мисливського господарства простежте динаміку чисельності по­пуляції одного з промислових видів. 5. Наведіть приклади позитивно­го і негативного впливу на тварин антропогенних факторів. 6. Назвіть заходи, спрямовані на охорону тваринного світу. 7. Опрацюйте Закони України «Про тваринний світ» (2002) та «Про Червону книгу Украї­ни» (2002).СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ПРИРОДНУ СИСТЕМУ ТВАРИННОГО СВІТУ

На даному етапі розвитку зоології описано понад 1,5 млн. видів тварин (хоч їх існує набагато більше), і без наукової класифіка­ції неможливо було б зорієнтуватися в цій величезній різнома­нітності.

В основу зоологічної класифікації покладено споріднені зв’яз­ки та відносини між окремими групами тварин, що виникли в процесі їхнього історичного розвитку, подібність тварин за морфо­логічними, фізіологічними, екологічними та іншими ознаками.

Окремі категорії систематики - царство, тип, клас, ряд, родина, рід, вид - називають таксонами. Основною одиницею природної системи організмів є вид. Вид - сукупність близько- споріднених організмів, що характеризуються певними, тільки їм властивими морфофізіологічними властивостями. Для всіх особин даного виду характерна також єдність філогенетичного походження, однаковий тип обміну речовин, плідність потомст- ва і поширення в межах певної області (території або акваторії), яку називають ареалом виду. Особини різних видів, як прави­ло, не дають гібридів, а якщо це й відбувається, то потомство залишається безплідним, як, наприклад, мул, лошак - гібриди коня та осла.

Поширення особин одного виду в межах його ареалу нерівно­мірне: в одних місцях вони численні, в інших - зустрічаються рідко. Таким чином, кожен вид, як правило, складається з вели­кої кількості популяцій, які відрізняються одна від одної залеж­но від умов існування. Наприклад, популяція білки звичайної, яка живе в Карпатах, відрізняється від популяції цього ж виду, що населяє східно-сибірську тайгу, розмірами, забарвленням та густотою хутра і т.д. В результаті таких змін виникає ряд геогра­фічних рас або підвидів, наприклад, у Карпатах зустрічається підвид виду білки звичайної - білка звичайна карпатська.

Назва кожного виду позначається двома словами (бінарна номенклатура), з яких перше - назва роду, а друге - власне видова. Наприклад, рід Зайці у фауні України представлений двома видами: зайцем-біляком (Ьериз іітісіиз Ь.) і зайцем-руса- ком (Ьериз еигораеиз Раїїаз).

У систематиці прийнято використовувати латинські назви видів тварин, що є інтернаціональними. При написанні видової назви вказується (скорочено або повністю) прізвище вченого, який уперше описав дану тварину. Наприклад, після латинсь­кої назви зайця-біляка стоїть літера Ь., бо цю тварину описав Лінней, а зайця-русака описав Паллас.

Відповідно до сучасної систематики подібні за ознаками та близькі за походженням види об’єднуються в один рід (Оепиз), близькі роди - в родини (Гатіїіа), родини - в ряди (Огсіо), ряди в класи (Сіаззіз), класи - в типи (РЬуІит).

Усі основні категорії розподіляють на одиниці другого по­рядку: підтипи, підкласи, підродини, підвиди. Крім згаданих таксонів у систематиці застосовують ще численні проміжні, зо­крема, надряд, надродина, надклас та ін.

Загальноприйнятої системи тваринного світу ще не існує, хоча вчені постійно працюють над її вдосконаленням.

Першу спробу створити систему тваринного світу здійснив Арі- стотель (384-322 рр. до н.е.). Він описав 454 види тварин, поділи­вши їх на «тварин із кров’ю» та «тварин без крові», що приблизно відповідає сучасному поділу на хребетних і безхребетних.

Як наука систематика сформувалася лише в першій полови­ні XVIII ст. Цьому сприяв вихід у світ праці шведського приро­дознавця К. Ліннея (1707-1778) «Система природи» (1735). Лін­ней описав 4208 видів тварин, об’єднавши їх в ієрархічну систе­му з таких підпорядкованих категорій: вид, рід, ряд, клас. Тва­ринний світ Лінней розділив на 6 класів:

Перший ступінь 1. Четвероногі	Серце з двома шлуночками, кров
2. Птахи	червона і гаряча
Другий ступінь
3. Гади	Серце з одним шлуночком, кров
4. Риби	червона і холодна
Третій ступінь
5. Комахи	Холодна біла рідина замість
6. Черви	крові

Четвероногих він пізніше назвав ссавцями. До гадів відно­сив плазунів і земноводних, до комах - усіх членистоногих.

Усі інші безхребетні (найпростіші, губки, кишковопорожнин­ні, голкошкірі) були об’єднані в клас Черви. Лінней помилко­во вважав, що в червів немає червоної крові (у дощового чер­в’яка, наприклад, кров червоного кольору). Часто в одну сис­тематичну групу потрапляли тварини, далекі одна від одної, бо за основу бралася одна ознака, переважно зовнішньо-мор- фологічна. Так, до червів Лінней відніс тропічних підземних земноводних (червуг) лише тому, що вони не мають кінцівок. Тому така система природи, як і системи послідовників К. Лін- нея, була штучною, формальною, будувалася переважно на зо­внішніх морфологічних ознаках. При її створенні не врахову­валися філогенетичні зв’язки організмів, недооцінювалося зна­чення для систематики анатомічної будови. Безперечно, заслу­гою Ліннея є те, що він дав визначення поняття «вид», ввів у систематику бінарну номенклатуру. Проте К. Ліннею було вла­стиве метафізичне тлумачення виду. Він вважав, що види не­змінні і їх стільки, скільки створив Бог. Слід зазначити, що людину як вид К. Лінней за 120 років до появи теорії Ч. Дар- віна відніс до класу ссавців, ряду приматів разом із мавпами та напівмавпами.

Одним із перших учених, що сприяв розвитку еволюційних ідей, був французький натураліст Ж.Б. Ламарк (1744 1829). Як і інші деїсти, Ламарк допускав, що Бог створив матерію і при­роду, але подальший розвиток природи здійснювався на основі її власних законів. Матерії було створено певну кількість, вва­жає він, але оскільки вона мінлива, то в ній весь час відбуваєть­ся утворення нового.

Ламарк висловив геніальну думку, що процес історичного розвитку живих організмів має поступальний характер. Форми живих організмів розвивалися і розвиваються від простих до складних.

Розробляючи природну систему тваринного світу, Ламарк виділяє 14 класів, які розміщує на шести ступенях в порядку ускладнення їх організації від найпримітивніших (клас Інфузо­рії) до найбільш високорозвинених (клас Ссавці). Кожний з них відрізняється від попереднього будовою основних систем орга­нів - нервової і кровоносної. Цей порядок відображає процес історичного розвитку органічних форм від простих до склад­них, від низькоорганізованих до високоорганізованих. Ламарк послідовно проводить думку, що організм змінюється під впли­вом умов зовнішнього середовища, і що виниклі зміни переда­ються нащадкам. Отже, у теорії Ламарка вперше були об’єднані ідея мінливості видів та ідея прогресивної еволюції, проте не було знайдено пояснення механізму еволюційного процесу. Ж. Кюв’є (1769-1832) увів у систематику поняття «тип», яке об’єднує класи тварин, що мають спільні ознаки в будові.

Уже наприкінці XVIII ст. розвиваються еволюційні погля­ди, пізніше чітко викладені Ч. Дарвіним (1809-1882) у фунда­ментальній праці «Походження видів» (1859). Перемога еволю­ційної теорії сприяла розробці природних систем органічного світу, при створенні яких основна увага дослідників зверталася на виявлення філогенетичних зв’язків, пошуки відсутніх ланок в еволюції та примітивних предків. Природна система тварин­ного світу ґрунтується на сукупності всіх ознак організації тва­рин і на їхній філогенії.

Природна система тваринного світу, створена в XIX ст., удо­сконалюється й тепер. Проте вже в кінці XIX ст. розпочинаєть­ся третій період розвитку систематики, коли основна увага до­слідників звертається на вивчення еволюції всередині виду і на з’ясування шляхів еволюції видів. Основним об’єктом досліджен­ня стає популяція як елементарна одиниця еволюції. Цей період розвитку систематики триває досі. Зрозуміло, що поряд із дета­льним вивченням видів і популяцій, з яких вони складаються, вдосконалюється вся система органічного світу, а також таксо­номічні одиниці різного рангу. Продовжується виявлення, опис та визначення нових видів. Встановлюються й уточнюються спо­ріднені зв’язки між видами та групами видів. Пильно вивча­ються причини та фактори видоутворення, шляхи еволюції різ­них груп тварин та органічного світу в цілому. Тому не випад­ково систематику називають математикою біології. Вирішуючи складні й різноманітні завдання, систематика створює все до­сконалішу природну систему органічного світу, яка дає змогу не лише швидко орієнтуватися у всій різноманітності тварин­них організмів, а й відображає шляхи еволюції окремих груп, їх споріднені зв’язки.

За сучасною класифікацією царство Тварини (Апітаїіа) по­діляють на два підцарства: Одноклітинні (Ргоіогоа) та Багато­клітинні (Меїагоа), які, у свою чергу, поділяються на класи, ряди, родини та види, які є обов’язковими систематичними кате­горіями, а також можуть включати таксони з префіксами над-, під-, що є допоміжними і використовуються переважно в систе­матиці великих груп тварин.

Покажемо місце в системі тваринного світу такого виду, як ворона сіра

.Тип Хордові - СЬогсіаІа

Підтип Хребетні, або Черепні - УегіеЬгаіа, або Сгапіаіа Надклас Четвероногі - Теігаросіа Клас Птахи - Ауєз

Надряд Типові, або Новопіднебінні, птахи - ^о^паіЬае

Ряд Горобцеподібні - Раззегіїогтез

Родина Воронові - Согуісіае

Рід Крук - Согуиз

Вид Ворона сіра - Согуиз согпіх Ь.