Популяційна організація тварин

У природі представники окремих видів об’єднуються в популя­ції. Популяція є формою існування виду. За незначним винят­ком види складаються з великої кількості окремих популяцій. Рідкісні види можуть бути представлені небагатьма або лише однією-єдиною популяцією. Наприклад, такі види, як білий ве­дмідь в Арктиці, байкальська нерпа і деякі інші, належать до однієї або небагатьох популяцій. Популяції можуть займати рі­зноманітний простір {ареал). У видів з особинами великих роз­мірів ареали популяцій порівняно більші, ніж у видів з дрібни­ми особинами.

Одним із проявів диференціації популяції є її статева і віко­ва структура. Статева структура характеризується співвідно­шенням між її двома елементами - особинами чоловічої і жіно­чої статі, з чим пов’язаний потенціал розмноження популяції і ступінь її панміксії (гр. рап - «все», тіхіз - «змішування») - вільного схрещування особин. Панміксія всередині популяції має бути обов’язково вищою, ніж між сусідніми популяціями. Вікова структура популяції залежить від її типу. Поліцикліч- ні популяції складаються з багатьох поколінь і різних вікових груп: молоді (передрепродуктивного віку); статевозрілих (репро­дуктивного віку) особин, які беруть участь у відтворенні попу­ляції; особин, що втратили здатність до розмноження (постре- продуктивного). Моноциклічні популяції складаються з особин одного віку й одного покоління (наприклад, у багатьох павуко­подібних, комах). Якщо популяція перебуває в сприятливих умовах, то до її складу входять усі вікові групи, і вона здатна до стійкого, тривалого самовідтворення. Між членами популяції існують різні типи внутрішньовидових взаємозв’язків, спрямо­ваних на самовідтворення виду: парування особин протилежної статі, турбота про потомство, його навчання.

Популяціям властива певна просторова структура. Розпо­діл особин на зайнятій території може мати різний характер:

1. Суцільні рівномірні поселення, коли організми рівномірно розподіляються на території, яку займають (наприклад, у морських поліхет).

2. Нерівномірні поселення, які виникають внаслідок неоднорід­ності зовнішнього середовища, а також залежать від біології виду (життя сім’ями, стадами, колоніями). Нерівномірні по­селення можуть бути мозаїчними з незайнятим простором між окремими скупченнями особин (наприклад, поселення граків у гаях та парках, поблизу місць, де легше здобути корм і захиститися від ворога).

Вони бувають також дифузного випадкового типу, як, ска­жімо, у павуків-каракуртів на луках чи личинок-одноденок у струмках.

3. Пульсуючий тип просторової структури властивий популя­ціям з різким коливанням чисельності, наприклад, мишопо­дібним гризунам. У період різкого падіння чисельності осо­бини поселяються на найсприятливіших ділянках ареалу. У роки масового розмноження вони заселяють практично всі біотопи.

4. Циклічний тип просторової структури популяції характе­ризується поперемінним використанням території протягом року. Так, копитний лемінг зимує на сухих прибережних підвищеннях. Улітку він переселяється на знижені ділянки, де влаштовує свої нори.

У будь-якому випадку тип розподілу особин на території має пристосувальний характер, тобто забезпечує їм можливість ра­ціонально використовувати кормові ресурси, а також мати не­обхідний простір для розмноження, спорудження житла у ви­дів, які його мають. Отже, тип розподілу популяції в межах ареалу забезпечує оптимальне використання як кормових, так і просторових ресурсів.

Етологічна структура популяцій обумовлюється особливо­стями поведінки особин і залежить від того, який спосіб життя вони ведуть - поодинокий чи груповий.

Поодинокий спосіб життя серед тварин притаманний ви­дам, які населяють гідросферу і мають зовнішнє запліднення, наприклад актинії. У видів із внутрішнім заплідненням, напри­клад у деяких комах, зустрічі самців і самок відбуваються лише в період розмноження, а решту часу вони живуть незалежно один від одного. Такі види утворюють тимчасові скупчення (на місцях зимівлі, перед розмноженням).

Подальше ускладнення відносин всередині популяції здійс­нюється у двох напрямках: посилення зв’язку між статевими партнерами та виникнення контактів між батьками і дітьми. На цій основі формуються сім’ї, різноманітні за складом і три­валістю існування.

Для багатьох тварин характерний територіалізм - властивість проживати на певній території протягом життя і охороняти її від особин того самого виду. Територія особини, сім’ї - це індивідуа­льна ділянка, що активно захищається (рис. 3). Територіалізм по­в’язаний із ресурсами живлення. Він не властивий видам, які за­довольняють свої потреби в їжі на порівняно великій території.

Колонії - групові поселення тварин: тривалі або на період розмноження (граки, мартини, гагари та ін.). У колоніях птахів зберігаються індивідуальні ділянки (гніздові), проте вони гуртом відганяють хижаків; у пінгвінів утворюються «дитячі садки» де є «няньки» - самки, що доглядають пташенят у той період, коли батьки живляться і добувають їжу для нащадків в океані.

У колоніях комах (бджіл, мурашок, джмелів, термітів) спо­стерігається поліморфізм (гр. роїуз - «численний» і тогрНе - «форма») - наявність у межах одного виду особин, що відрізня­ються зовнішнім виглядом і функціями. Існує обмін інформаці­єю між ними.

Зграї - тимчасові об’єднання тварин з метою полегшення добування їжі, захисту від ворогів, здійснення міграції. Зграї утворюють птахи в післягніздовий період (шпаки, горобці), зві­рі (собачі), риби під час міграції. У зграї легше помітити ворога, захиститися від нього.Рис. 3. Індивідуальні ділянки шести малих ховрахів у Нижньому Поволжі:

1 - межі індивідуальних ділянок у самок; 2 - те саме в самців; 3 -