4.13. Питання шлюбу, сім'ї, батьківства і материнства відповідно до Конституції України.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народ­жені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуа­тація переслідуються за законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохо­чує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Крім того, Конституція України закріплює, гарантує право кожного на невт­ручання в його особисте і сімейне життя.

Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї визначає Сімей­ний кодекс України (далі — СК України).

Регулювання сімейних відносин здійснюється СК України з метою:

• зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

• утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

• побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

• забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між по­дружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, а також відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідни­ми братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком та іншими членами сім'ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і куль­турні права, одруження має відбуватися за вільної згоди тих, хто одружується. Пункт 5 Мексиканської декларації про рівність жінок та їх внесок у розвиток і мир 1975 р. закріплює, що чоловіки і жінки мають рівні права та обов'язки в сім'ї і суспільстві. Рівність чоловіків і жінок має бути гарантована в сім'ї, яка є основ­ним осередком суспільства і в якій формуються відносини між людьми. Чоловіки повинні активніше, творчо і відповідально брати участь у житті сім'ї в цілях її здо­рового розвитку, з тим, щоб жінки могли інтенсивніше брати участь у діяльності своїх общин і з тим, щоб забезпечити ефективне поєднання домашніх і трудових можливостей чоловіка і жінки. Стійкі уявлення про нерівність жінок і чоловіків у шлюбі та відповідна соціальна практика часто ґрунтуються на традиційних і релігійних поглядах, які обмежують жінку в наперед визначених ролях.

Питання шлюбу і сім'ї розглядалося в Загальній рекомендації № 21 Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок. Комітет зазначив, що яких би форм не на­бувала сім'я, ставлення до жінки в сім'ї, згідно із законом і на практиці повинні відповідати принципам рівності і справедливості для всіх людей. Держави-учас-ниці зобов'язуються заборонити або зробити кроки до скасування полігамії і

303

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

забезпечити, щоб жінки мали право на вибір як сімейного статусу, так і чоловіка, скасувавши при цьому примусові і вторинні шлюби. Держави-учасниці зобов'язані реєструвати шлюби.

Пункт (а) ч. 1 ст. 12 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок передбачає рівні права жінок і чоловіків на одруження. Під шлюбом у ст. 21 СК України розуміється сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Право одружуватися є невід'ємним правом жінки і чоловіка і виникає з природного права людини на сім'ю. Відповідно до ст. 4 СК України, особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Кожна особа має право на проживання в сім'ї. Право на одруження виникає після досягнення осо­бою шлюбного віку. Відповідно до ст. 23 СК України, за заявою особи, яка досяг­ла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Різниця у визначенні шлюбного віку жінки і чоловіка пов'язана з особливостями розвитку жіночого організму та здійснення репродуктивних прав і не може розглядатися як порушення рівно­правності представників різної статі.

Рівноправність жінок і чоловіків при одруженні припускає також надання на­реченій і нареченому можливості змінити своє прізвище на прізвище наречено­го/нареченої, або додати прізвище нареченого/нареченої до свого, або залишити своє колишнє прізвище, що передбачено ст. 35 СК України. Це право є логічним продовженням природного права кожної людини на ім'я. Таким чином, дис­кримінаційними будуть будь-які дії, спрямовані на примушення нареченої прий­няти прізвище нареченого, навіть якщо це є традиційним для національної або етнічної групи, до якої належить наречена.

Жінка і чоловік мають рівні права на укладення шлюбного договору при одру­женні. Стаття 93 СК України закріплює, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'яз­ки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки по­дружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Це положення повністю відтворене в ч. 1 ст. 24 СК України. Наведені нор­ми означають, що примушення до шлюбу забороняється, а вільне волевиявлення одружитися повинно бути підтверджено в ході реєстрації шлюбу. Згода особи не вважається вільною, якщо на момент реєстрації шлюбу вона страждала важким психічним розладом, перебувала в стані алкогольного, наркотичного або токсич­ного сп'яніння, внаслідок чого не усвідомлювала повністю значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб був зареєстрований в результаті фізичного або психічного насильства. Незгода батьків (усиновлювачів), опікунів (піклувальників), патронатних вихователів не має значення при одруженні. Повна згода на одруження означає його беззастережність.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 СК України, реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, тягне визнання такого шлюбу недійсним у судовому порядку.

- 304

4. Конституційне законодавство

Рівноправність здійснюється в усіх сферах життя сім'ї і стосується як майно­вих, так і немайнових прав подружжя. Згідно зі ст. 7 СК України учасник сімей­них відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціаль­ного походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та інши­ми ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відно­синах, шлюбі та сім'ї.

Відповідно до ст. 54 СК України, дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішу­ватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Дружина і чоловік мають рівні права стосовно своїх дітей. Законом також передбачені рівні майнові права подружжя, власність якого може перебувати в двох режимах: особистої приватної і сумісної спільної власності.

Стаття 75 СК України гарантує кожному з подружжя, у разі непрацездатності останнього або потребування матеріальної допомоги, право на утримання з боку іншого з подружжя, за умови, що він може надати таку допомогу.

Дружина і чоловік мають рівні права на розірвання шлюбу органом реєстрації актів громадянського стану або в судовому порядку. Відповідно до ст. 107 СК України, кожний з подружжя має право на розірвання шлюбу без урахування думки іншого з подружжя, якщо останній визнаний безвісно відсутнім; визнаний недієздатним; осуджений за скоєння злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років. Процедура розірвання шлюбу для представників обох статей є однаковою. Після розірвання шлюбу жінка і чоловік мають рівні права на повторний шлюб, на відновлення шлюбу в судовому порядку, за умови, що ніхто з подружжя не знаходився після розірвання шлюбу в повторному шлюбі і статті 116, 117 СК України). Відповідно до ст. 76 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездат­ною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо колишній чоловік, колишня дружина може надавати таку матеріальну допомогу.

Положення міжнародних договорів зобов'язують держави-учасниці встанови­ти однакові права та обов'язки чоловіків і жінок як батьків, незалежно від їх сімейного стану, в питаннях, що стосуються їх дітей; у всіх випадках інтереси дітей є переважаючими.

Згідно зі ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунту­ються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Стаття 141 СК України закріплює, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Розділ 13 СК України виділяє такі права батьків щодо своїх дітей: за взаємною згодою визначати ім'я і прізвище дитини (ім'я дитини, народженої жінкою, яка неодружена, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини); за взаємною згодою змінювати прізвище дитини, у разі зміни прізвища одним із батьків; самостійно обирати форми і методи виховання, окрім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства; на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них знаходиться в надзвичайній ситуації (у лікарні, місці затримання і позбавлення волі тощо); визначати місце мешкання дитини; виступати її законними представниками тощо.

305

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

Відповідно до ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Крім того, до основних обов'язків батьків щодо своїх дітей мож­на віднести такі, як: забрати дитину з пологового будинку (зі змісту ст. 143 СК випливає, що батьки зобов'язані це зробити спільно); зареєструвати народження дитини; виховувати дитину в дусі пошани до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та ін.

Відповідно до ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від ди­тини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілку­вання з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Необхідно ще раз наголосити, що всі названі вище права та обов'язки реалізу­ються і виконуються батьками спільно. У разі зловживання одним із батьків за­значеними правами або створення їм перешкод для іншого з батьків у реалізації його прав або виконанні обов'язків, той, чиї права порушуються, має право звер­нутися до суду з відповідним позовом (наприклад, про відбирання дитини у разі незаконної зміни одним із батьків місця проживання дитини, про усунення пере­шкод у спілкуванні з дитиною). Аналогічним чином у судовому порядку розв'язується спір про місце проживання дитини, батьки якої живуть окремо.

Згідно зі ст. 49 СК України дружина має право на материнство. Небажання чо­ловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 57 Основ законодавства України про охорону здоров'я, з метою охорони здоров'я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство. Право на материнство означає, що жінка має право вирішувати питання про кількість дітей і проміжок часу між їх народженням. Вод­ночас, ст. 50 Сімейного кодексу України встановлює, що відмова дружини від на­родження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу. У цьому виявляється відповідальність вирішення питання про кількість дітей.

Вільний характер реалізації репродуктивних прав полягає в тому, що жінка не може бути примушена до народження дитини або до переривання вагітності, або стерилізації. Відповідно до ст. 50 Основ законодавства України про охорону здо­ров'я, операція штучного переривання вагітності (аборт) може бути проведена за бажанням жінки в акредитованих закладах охорони здоров'я.