3) Теорія особистісних рис (ф. Олпорт, Дж. Кеттел, г. Айзенк)

Автори теорії особистісних рис розглядають особистість як комплекс якостей, що властиві певним категоріям людей, або ж намагаються виявити такі риси особистості, які змушують одних людей поводитися більш-менш однаково в різних ситуаціях.

Так, Дж. Кеттел оцінював особистість за 16 шкалами (серйозність -легковажність, відкритість - закритість тощо). Г. Айзенк визначав особистісні риси за двома параметрами: екстраверсія - інтроверсія (відкритість - замкнутість) та стабільність - нестабільність (рівень тривожності).

Розроблені ними методики успішно використовуються в психологічних дослідженнях особистості.

4) Навчально-біхевіористичний напрям ( б. Скіннер та ін.)

Даний підхід базується на ідеї впливу на людину її соціального оточення. Всі форми соціальної поведінки, на думку теоретиків цього напряму, є результатом спостережень за соціальними моделями (батьками, вчителями, друзями, героями кіно тощо). Особистість є результатом взаємодії індивіда (з усіма властивими йому характеристиками) і довкілля, яке він прагне пізнати, щоб пристосуватися до нього.

5) Когнітивний підхід (а. Елліс, д. Роттер та ін.)

Когнітивний (від лат. cognitio -знання, пізнання)

Вказана теорія є спробою пояснити природу контролю людини над своїм існуванням аби надати йому певного сенсу. Людина - не пасивна істота, на яку впливає довкілля. Характер її реакцій на різні ситуації визначається тією чи іншою когнітивною інтерпретацією, яку вона сама дає цій ситуації, та особливостями її особистості. Одні схильні брати відповідальність на себе за те, що з ними відбувається, і впевнені, що можуть впливати на оточення (люди з внутрішньою підтримкою); інші - систематично пояснюють усе, що з ними відбувається, зовнішніми обставинами, вірять в існування щасливого випадку (орієнтовані зовні).

6) Гуманістичний підхід (ф. Перлс, к. Роджерс, а. Мас-лоу та ін.)

Найважливіша концепція гуманістичної психології - концепція становлення. Людина ніколи не буває статичною, вона завжди перебуває в процесі становлення. Пошук людиною істинного і повного сенсу життя є складним, але необхідним. Людська природа позитивна, принаймні, нейтральна. Представники гуманістичної психології визнають пріоритет творчої сторони в людині. Всі люди вільні у виборі свого життєвого шляху.

Структура особистості

До розгляду структури особистості є різні підходи. Ми розглянемо дві з багатьох.

Згідно з концепцією персоналізації А. В. Петровського в структурі особистості можна вирізнити три складові:

Рис. 3.1.4. Структура особистості за А. В. Петровським

А. В. Петровський метафорично трактує справжню особистість як джерело могутньої радіації, що перетворює пов'язаних з нею людей (радіація, як відомо, може бути корисною і шкідливою, може лікувати і калічити, прискорювати й сповільнювати розвиток).

В межах системно-діяльнісного підходу К. К. Платонов вирізняє в структурі особистості наступні підструктури:

Рис. 3.1.5. Структура особистості за К. К. Платоновим

Підструктура спрямованості об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Вона не породжується природними задатками, а формується шляхом виховання і є соціально зумовленою. Спрямованість особистості як система спонукань є головним структурним компонентом особистості.

Підструктура досвіду включає в себе знання, уміння, навички і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості.

Підструктура форм відображення охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі проявляється ще більш чітко.

Біологічно зумовлена підструктура включає в себе темперамент, статеві й вікові особливості особистості.

К. К. Платонов називає запропоновану структуру особистості основною, загальною, динамічною, функціональною і психологічною. Основною вона є тому, що окрім вказаних чотирьох головних, виокремлюють ще дві накладені на них підструктури - характеру та здібностей; загальною вона є тому, що властива кожній особистості, але кожна конкретна особистість має свою індивідуальну структуру; динамічною - тому, що не залишається незмінною в жодної конкретної особистості: з дитинства до смерті вона змінюється; функціональною-тому, що вона як ціле, так і її складові елементи розглядаються як психічні функції; психологічною - позаяк узагальнює психічні властивості особистості.

Особистість як суб'єкт і об'єкт міжіндивідних взаємин.

Будучи істотою соціальною, особистість весь час взаємодіє з іншими людьми. В спілкуванні з іншими особистість може виступати суб'єктом міжіндивідних взаємин, задовольняючи власні інтереси та потреби, а також об'єктом, якщо її активність спрямована на виконання запитів іншої людини. Обидві ролі є позитивними, однак суттєве переважання якоїсь може порушувати процес волевиявлення людини та її взаємодії з іншими особистостями. Так, якщо людина зловживає статусом суб'єкта щодо інших, то стає тираном, маніпулятором та споживачем. Якщо надто часто перебуває в ролі об'єкта міжіндивідних взаємин, то стає пригніченою безвольною жертвою.

Взаємодіючи з соціумом, людина змалечку стає носієм соціальних ролей.

Соціальна роль - система стереотипних установок і дій людини, що визначаються її становищем в суспільстві

Одна і та сама людина зазвичай одночасно виконує декілька різних ролей (наприклад, є сином і батьком, працівником, покупцем, пасажиром тощо).

Існують наступні ознаки соціальної ролі:

Рис. 3.1.6. Ознаки соціальної ролі

Соціальні ролі мають дві класифікації за різновидами:

Рис. 3.1.7. Класифікації соціальних ролей

Епізодичні ролі: пасажир, покупець, читач бібліотеки та довготривалі: родинні - дитина, батько чи мати, сестра, бабуся, тітка, громадські - студент, працюючий, пенсіонер.

Конструктивні - ті, які позитивно впливають на людину, вдосконалюють її, сприяють самовираженню та деструктивні - для них характерне пригнічення людини, погіршення її психологічного стану.

При визначенні виду соціальної ролі не береться до уваги її соціальна прийнятність та корисність, а саме вплив на людину-носія. Наприклад, позитивна для суспільства роль студента для певної людини може бути конструктивною (є пристосування до вузу, вимог викладачів, комфортне самопочуття в колективі одногрупників) чи деструктивною (неправильно вибрана майбутня професія, низька успішність, що пригнічує, загроза виключення через пропуски).

Можлива ситуація, коли одна і та сама соціальна роль несе в собі як елементи конструктивного, так і деструктивного впливу, однак певні з них все ж переважають.

Фактори формування особистості.

Усвідомлюючи те, що особистість - це набута якість людини, можемо розглянути, від яких факторів залежить її формування.

Рис. 3.1.8. Фактори формування особистості:

Спочатку при народженні дитини в неї повинна сформуватись біологічна основа - індивідні задатки. Це означає, що лише на основі суто людської структури та функцій мозку можливе формування особистості. Жодна тварина не спроможна розвинутись до цього рівня через недосконалість своєї мозкової тканини. По-друге, ця мозкова тканина у індивіда повинна бути в здоровому стані. Якщо народившись, дитина має серйозні вади головного мозку, то не зможе стати особистістю (наприклад, діти з олігофренією (вродженою розумовою відсталістю) не стають повноцінними особистостями). Наявність фізичних порушень чи вад не ставить таких глобальних обмежень для формування означеної якості людини, ряд інвалідів стають відомими визнаними особистостями.

Для формування особистості потрібен також вплив соціального фактору-виховання дитини людським оточенням. Тобто для того, щоб засвоїти надбання людської цивілізації, навчитись способам використання побутових речей, щоб інтелектуально та морально розвинутись, людина повинна мати вчителів, наставників вже з дитинства. Історії з дітьми-мауглі, які з дитинства потрапляють в середовище існування тварин (вовків, ведмедів, мавп) та потім знаходяться людьми, виразно показують, що такі діти не формуються як особистості, а набувають тваринних форм поведінки та звичок.

І нарешті, для формування власних особистісних ознак людина повинна проявляти активність - як фізичну, так і психічну. Дана активність забезпечує розвиток та роботу як організму в цілому, так і психіки зокрема.

Отже, сукупність дії всіх описаних вище факторів сприяє повноцінному розвитку особистості.

Зважаючи на те, що особистість є динамічною характеристикою, науковці намагаються встановити, коли саме відбувається завершення процесу її формування. Єдиного погляду на закінчення процесу формування особистості серед психологів нема. Окремі говорять про кінець юності як етап завершення цього процесу (18-21 рік), інші вважають, що особистість формується все життя. Радянський психолог Л. І. Божович припускала, що особистість народжується двічі - вперше в три роки, коли дитина починає вживати займенник "Я", та вдруге при досягненні нею дорослості.

Фундаментальною ідеєю більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини створюється тими суспільними за своєю природою відносинами, в які людина вступає у своїй діяльності. Ситуація розвитку дитини, як відзначав Л. С. Ви-готський, з самого початку є соціальною і культурною ситуацією: всі відносини дитини зі світом опосередковуються для неї стосунками з іншими людьми і насамперед дорослими. Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості.

"Фізично він не може, розумово не знає, психічно не бажає; він би і міг, і знав, якби тільки хотів, але вся біда в тому, що він перш за все не хоче".

Е. Сеген