Хід уроку

І. Організація класу

Є багато країн на землі,

В них озера, річки і долини,

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди – Батьківщина.

II. Актуалізація опорних знань

1. Інсценізація вірша п. Воронька «Журавель».

(Виходить журавель)

Облітав журавель

Сто морів, сто земель.

Облітав, обходив,

Крила, ноги натрудив.

Ми спитали журавля:

– Де найкращая земля? (Всі діти промовляють разом).

Журавель відповідає:

– Краще рідної немає.

2. Вправа «Мікрофон».

Учитель. Діти, подумайте, чому так відповів журавель.

Друже, спробуй, відгадай, Де знаходиться цей край. Ти, напевно, здогадався, Хоч раніше помилявся, Що лани, гаї квітучі, Ще й степи, поля родючі, Річка з назвою Інгул. У садах плоди рясненькі,

Восени в лісі гриби, Наче виросли з води, Ще й травичка зелененька, На ній квіточка гарненька, Не одна – суцільний килим, Що весною став красивим. Все це рідна Україна – Лозуватка рідний край.

ІІІ. Основна частина

1. Гра «Місце, де я почуваюся щасливим».

1) намалюйте місце, де вам найбільше подобається бути;

2) розкажіть про нього своєму товаришеві.

Учитель. А тепер на карті нашої Батьківщини спробуємо знайти ту маленьку батьківщину, де ми з вами живемо. Кожна людина живе в селі чи у місті, і саме вони складають нашу велику Батьківщину, що зветься Україною.

- Чи знаєте ви, скільки людей проживає в Україні? (Близько 46 млн.).

Учитель. У кожної людини є свій рідний куточок на землі. Це край, де вона народилася, живе. І називається він – Батьківщина. Наша мала Батьківщина – це село Лозуватка. Наш рідний край – Кіровоградщина. Кожна людина повинна знати минуле свого краю. Дізнавшись про історичне минуле Лозуватки, ви зрозумієте, що це село самобутнє, незвичайне, чудове. І всі прекрасні пам’ятки та споруди створили люди, які тут жили і проживають.

2. Групова робота з прислів’ями.

З давніх-давен людина висловлювала свою повагу та любов до рідної землі в легендах, піснях, приказках та прислів’ях. Давайте пригадаємо декілька прислів’їв.

* Кожному мила своя сторона.

* За рідний край життя віддай.

* Рідна земля і в жмені мила.

3. Сторінками історії. Заочна мандрівка.

1) «Мій край - моя історія».

Чому село названо Лозуваткою? Ще коли була Запорозька Січ на берегах річки Інгул оселялися козаки-запорожці. Трава тут росла така, що вершник міг сховатись. Козаки оберігали степовий край від набігів татар і турків. Ще й тепер у полі височать могили із залишками веж. То на них запорожці запалювали сигнальні вогні, щоб попередити Січ про напад ворога.

Маленькі зимівники запорожців-сторожів обростали хатами. Виросло в долині ріки козацьке село. А через те, що Інгул густо був оброслий вербам та верболозами, то село так і назвали – Лозуватка.

2) «Свідки сивої давнини».

За селом, серед степу, височить високий курган – могила, як кажуть у селі. Хто її насипав ніхто не знає, вже в ті часи, коли люди оселились в цих місцях, їх десятки стояли серед степу.

Старожили кажуть, що це козацькі могили. Таким чином козаки вшановували своїх бойових побратимів, які героїчно полягли в боях з поневолювачами. Інші кажуть навпаки, що могили тут стояли з давніх давен, і насипані народом, який прожив тут в незапам’ятні часи.

За давніми переказами, на село були великі набіги ворогів. У степу могили – там було все стоять верхові козаки і виглядають орду. Як тільки побачать здалеку куряву – ото вже знай, що орда не далеко. Козаки тоді й дають знати в слободу або кошовому. Уночі, бувало, припаде козак до землі та й слухає. Як стугонить земля, то суне орда. Тоді козаки розкладають на могилах вогнища, а самі на коней та й скачуть до свого табору.