22. Структура редакторської діяльності.

Процесліт. редагуванняявляєсобоюсистемутакихдій: 1. редакторськечитання; 2. редакторськийаналіз (визначенняактуальностітемичерезспіввідношеннязпроблемою; аналізрозкриттятеми: хар-каякостіфактичногоматеріалуікомпозиції); 3. ред.. висновок; 4. ред.. правка (корекція розкриття теми і корекція композиційної структури твору).

Від розуміння журналістського матеріалу і ролі літредактора у журналістській сфері, специфіки використання технологічних засобів, залежить структура редакторської праці, що визначається певною послідовністю виконання тих чи інших дій, які в своїй системі становлять багатофазовий, ієрархічно організований технологічний процес.

Редакторською системою називається така технологічна система: 1. редактор – носій функції ред.. системи. 2. предмет ред.. впливу – твір (повідомлення). 3. автор. 4. реципієнт (читач, глядач, слухач). 5. засоби редагування. Редакторські підсистеми: 1. редактор-аналіз-твір. 2. редактор-правка-твір. 23. Формування в редактора навиків усунення логічних помилок. Класифікація логічних помилок.

Виховати у собі здатність професійно оцінювати текст з логічного боку важливо для кожного журналіста. Але не всі здатні виявляти істотні риси предметів, включати їх в категорії, виконувати складні мисленнєві операції, абстрагуючись від практичного досвіду. Однак навчитися цьому необхідно. Журналісту слід чітко уявити роль логічних зв'язків у тексті, володіти прийомами і методами логічного аналізу. У нього повинен бути вироблений рефлекс на порушення логічної норми. Літературний текст - явище складне, і логічні зв'язки в ньому завжди мають в своїй основі глибокі і серйозні причини гносеологічного характеру. В уявленні журналіста логіка думки і логіка подій і фактів існують як нероздільна єдність. Крім того, "логіка викладення принципово відрізняється від формальної логіки тим, яке значення надається способам вираження думки".

У наші дні практичний додаток цієї фундаментальної науки привертає увагу дослідників тексту. Традиційний підхід до проблеми - вияв можливих порушень правил логіки стосовно різних мисленнєвих операцій, відображених у тексті. Інформатика розглядає логічні помилки тексту як різновид інформаційних перешкод. Назакономірності, які виведені логікою, спираються лінгвісти, аналізуючи синтаксичні зв'язки (логічний синтаксис). У результаті зближення логічних і синтаксичних критеріїв оцінки тексту виникло поняття "логіко-стилістичні помилки". Плеонастичні конструкції, відношення роду і виду, точність слововживання, широке коло питань, пов'язаних з розробкою і вживанням термінів, - такий далеко не повний перелік тем, які входять в цей розділ практичної стилістики.

Прийнято в певній мірі протиставляти художню своєрідність літературної творчості і логіку. Однак це протиставлення з позиції редактора не виділяється так різко, як з позицій автора. Оцінюючи художній твір, редактор повинен переконатися, чи відповідає він вимогам логіки. Для журналістського твору точність логічної побудови - вимога першорядна.

Цілісність, логічна організація тексту, виражені переходи від однієї частини до іншої допомагають створити внутрішньо стрункий і закінчений текст. Цілісність тексту надає наявність головної думки. Розвиток її в тексті відбувається через розвиток мікротем. Показником переходу від однієї мікротеми до іншої служить абзац. Поділ тексту на абзаци полегшує його сприйняття і розуміння.

Суперечність висловлювань, порушення послідовності викладу, відсутність переходів від однієї частини до іншої, помилки у виборі засобів міжфразового зв'язку призводять до порушення логічності тексту в цілому. Усе це заважає тексту виконувати комунікативну функцію і утруднює процес спілкування.

Тільки у виняткових випадках алогізми можуть використовуватися у стилістичних цілях у художньому та публіцистичному творах, наприклад, як засіб створення комічного ефекту. Алогізм може бути покладений в основу творів гумористичного або жартівливого характеру: анекдотів, афоризмів, байок і пародій.

Логічність як спільна комунікативна якість властива тестам будь-яких функціональних стилів. Але проявляється ця мовна якість специфічно - в залежності від конкретних умов комунікації. Вимоги, які ставляться мовленню з боку його логічності, особливо високі в науковому стилі. Науковий виклад найбільш жорстко підпорядкований законам логіки. Однак і в публіцистичному тексті логічність має велике значення для впливу на читача (слухача).

Класичною логікою виведені і сформульовані чотири основних закони правильного мислення, дотримуючись яких можна досягти його визначеності, несуперечливості, послідовності і обґрунтованості: закон тотожності, закон суперечності, закон виключення третього, закон достатньої підстави.

Контроль за дотриманням основних законів логічного мислення - обов'язковий етап аналізу тексту. Варіантність його смислової організації не безмежна: закони правильного мислення визначають ясний розвиток думки. Логічна доброякісність інформації, яку несе текст, визначається її достовірністю, точністю і несуперечливістю. Ефект впливу журналістського твору досягається переконливістю аргументації, доказовістю побудови. Редактор повинен не тільки знати формулювання основних законів логіки, але й уявляти собі механізм виникнення логічних помилок, їх закріплення в тексті, вплив помилок на комунікативний ефект і широко тлумачити цю частину роботи над літературним матеріалом.

Закон тотожності полягає в тому, що кожна думка тексту при повторенні повинна мати визначений, стійкий зміст. Це фундаментальний закон мислення, який діє і на рівні понять, і на рівні суджень. При його дотриманні ми сприймаємо текст як нормативний, такий, що відповідає законам комунікації і не викликає труднощів у розумінні. Предмет нашого роздуму не повинен змінюватися довільно в ході його, поняття - замінятися і змішуватися. Це передумова визначеності мислення. Порушення першого закону тягне за собою заміну понять при роздумі, може бути причиною неточності термінології, робить роздуми розпливчатими, неконкретними.

Закон суперечності полягає втому, що не можуть бути одночасно істинними два протилежних судження про один і той же предмет, узятих в одному і тому ж відношенні в один і той же час. Формулювання "в одному і тому ж відношенні" означає, що предмет характеризується з однієї точки зору. Обмовка "в один і той же час" введена у формулювання закону в зв'язку з тим, що з часом ситуація може змінюватися й істинне раніше стає неістинним. Цей закон відомий з часів Аристотеля, який сформулював його так: неможливо, щоб протилежні твердження були разом істинними. Причиною допущених суперечностей можуть бути недисциплінованість, плутанина думок, недостатня інформованість, різного роду

Закон виключеного третього говорить: з двох протилежних суджень про один і той самий предмет, що взяті одночасно в одному і тому ж відношенні, одне обов'язково істинне. Третього не дано. Аристотель формулював цей закон так: не може бути нічого посередині між двома суперечливими судженнями.

Третій закон забезпечує зв'язність, несуперечливість думки, служить основою для вибору істинного судження.

Точність підбору протилежних висловлювань, чіткість їх формулювання, конструктивна ясність тексту роблять очевидним дію цього закону, сприяють логічній визначеності викладу, дозволяють досягнути послідовності розвитку думки.

Закон достатньої підстави стверджує, що будь-яка істинна думка повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена. При його дотриманні усі думки, висловлені в тексті, витікають одна з одної. Логіка висловлювань вважає обґрунтування мислення спільною методологічною вимогою і розглядає ряд законів, які забезпечують його виконання (закон подвійного заперечення, тавтології, симпліфікації, кон'юнкції та ін.).

У будь-якому роздумі думки повинні бути внутрішньо пов'язані одна з одною, витікати одна з одної, обґрунтовувати одна одну. Істинність суджень повинна бути підтверджена надійними доказами. Четвертий закон формулює цю вимогу в найбільш загальному вигляді. Достатність підстави істинності суджень у кожному конкретному випадку - предмет розгляду спеціальних наук, логічне обґрунтування - необхідна якість кожного журналістського виступу.

24. Методи редагування радіосюжетів. 25. Поняття «професійне мовлення».Професійним комунікатором є той комунікатор, який усвідом­лює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ни­ми, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто май­стерно) організовує процес передачі або переробки інформації.В основі будь-якої професійної діяльності лежить активність лю­ди­ни у вигляді системи умінь та навичок. В цілому, ця система властива людям у звичайних, не виробничих ситуаціях, у яких проявляються прості форми відносин між людьми. Усвідомивши цю активність, на науковій основі оцінивши доцільність і необхід­ність своїх навичок як автоматично і точно виконуваних дій, спря­мо­ваних на досягнення певного результату, удосконаливши систему навичок, людина таким чином перетворила цю активність у програ­му, а результат — у мету специфічної для неї — виробничої діяль­ності. Те, що в звичайних ситуаціях людина робить автоматично, майже несвідомо, у виробничій ситуації вона добре усвідомлює. Во­на контролює свої дії, керує ними, удосконалює їх структуру. З цьо­го випливає, що психологічною основою формування людини як спеціаліста є обов’язкове усвідомлення своєї активності в звичай­них ситуаціях, контроль за нею, можливість удосконалення її струк­тури на науковій основі й перетворення її в предмет особ­ливого виду діяльності, що називається виробничою або професійною. На цій психологічній основі виникає виробничник, ділова людина, про­фесіонал.Таким чином, оволодіння спеціальністю можливе завдяки ви­в­чен­ню свого “виробництва”, тобто завдяки оволодінню тим проце­сом, який є суттю “виробництва”. Відповідно, спеціаліст повинен мати систему таких професійних умінь, які формуються на основі знання про своє “виробництво” і являють собою складну систему інтелектуальних та фізичних дій, спрямованих на оволодіння вироб­ничим процесом з метою отримання необхідного результату. До речі, професійні уміння й покладені в їх основу професійні навички називаються професіограмою.Отже, питання про професійного комунікатора пов’язане з аналі­зом тієї психологічної основи, на якій і формується його профе­сіо­налізм.До професійних комунікаторів належать професійні мовці та про­фесійні співбесідники (аналітики мовлення). Професійні мовці формуються на основі усвідомлення процесів породження висловлювання, механізмів виникнення повідомлення, усвідомлення тих факторів (чинників), які впливають на мовця під час виникнення повідомлення.

26. Літературне редагування. – редагування головною аметою якого є аналіз, оцінка і виправлення мовностилістичної структури твору (вдосконалення мови й стилю оригіналу, уникнення граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок.Л. р. — це редагування з погляду мовного ідеалу та до тримання норм побудови твору, закріплених у практиці публіцистичного, ділового, наукового та інших видів мовлення.Літературне редагування — це вид суспільно-культурної діяльності, пов'язаної з регулюванням інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві через засоби масової інформації і спрямованої на підготовку журналістського матеріалу до друку або виходу в ефір. Як вид діяльності, літредагування є системою професійних дій, спрямованих на виконання виробничих завдань, які формулюються за результатами редакторського аналізу журналістського матеріалу під впливом реальної виробничої ситуації.

27.Непрофесійне мовлення

28. Механізми породження висловлювання:мотив,мета,смисл,ситуація.Мотив - це опредмечена потреба людини. Якщо у людини є потреба зробити добро, то ця потреба має бути виражена у конкретних формах бажання і конкретних предметах людської діяльності, які можуть нести добро. Мотив, таким чином, виступає стимулом, поштовхом діяльності людини. Він визначає зону адекватних для задоволення потреби цілей, а також зону адекватних йому дій. Так, зробити добро, наприклад, у формі матеріальної допомоги передбачає ряд фізичних та інтелектуальних дій, що здійснюються, зокрема, у мовній формі, тобто мовлення.Мовлення при цьому є підсистемою дій, які включаються в загальну систему дій, викликаних мотивом. Мовлення, на думку О.О.Леонтьєва, основоположника радянської психолінгвістики, не є самоціллю. Воно по суті не є діяльністю, а є системою дій, які підпорядковані, як і інші, немовні дії, потребам людини та мотивові. Мовлення - це засіб, знаряддя досягнення певних цілей.Те, які саме дії будуть виконані під впливом мотиву, залежить від інших факторів, зокрема ситуації.Ситуація.Соціальна ситуація має свої параметри: соціальний час, соціальний простір, соціальні ролі.Залежність будь-якої дії, і зокрема мовної, від соціального часу очевидна. У народній свідомості відбита ця залежність через можливість/неможливість вибору тієї чи іншої теми, наприклад, від періоду дня чи ночі або іншого часового періоду. Так, перед сном не можна згадувати чорта; коли квочка висиджує курчат, не можна у дворі говорити про смерть і т. п. Якщо ж необхідність сказати є, то вдаються до евфемізмів.Соціальний простір також впливає на виконання, зокрема, мовних дій. У нас - за кордоном, тут - там, у місті - у селі і т. д. - ось та просторова парадигма, від якої залежить тема, розробки теми і т. п.Ціль - це прогнозований, уявний результат дії, який має бути досягнуто і який зберігається в пам'яті до тих пір, поки реальний результат дії не збіжиться з уявним, тобто поки мети не буде досягнуто. Кожна мета має свій предметний зміст. Предметним змістом комунікативної мети завжди є певна фізична, емоційно-вольова або розумова реакція співбесідника.

29.Фраза і фрагментОсновною одиницею теми – фраза (відрізок мовлення, що характеризується смисловою самостійністю). Фраза може бути частиною речення. Предикативна фраза – підмет і присудок. Напівпредикативна – допоміжні члени речення. З фраз утворюється фрагмент. Тема тримається тільки на рівні повноправних предикативних структур. Напівпредикативні структури є великою загрозою, щодо тематичних відхилень і утворення побічних тем. Латентні (приховані) предикативні структури, які приховано від ока є носіями потенційних тем. На основі латентної предикації утворюються асоціативні теми. З погляду тематичної організації твору відповідно фрази твору бувають: тематично однорідні фрази і тематично неоднорідні фрази. Тематично однорідні фрази формують тематичний фрагмент.

30. Редагування телепередачі передбачає Літературне опрацювання тексту включає в себе стилістичну обробку і літературну правку. Розрізняють чотири види літературної правки правка-скорочення, правка-обробка, правка-переробка, правка-вичитка. Основними вимогами до стилістичної обробки є стислість і простота речень, динамічність тексту, чітке вираження основної ідеї матеріалу у перших фразах, відсутність жаргону, використання в дозволених межах розмовного стилю. На цьому ж етапі слід пам'ятати: текст не повинен повторювати відео, пояснювати його. Перевірка фактичного матеріалу. Починаючи редагування фактичного матеріалу, треба спершу визначитись, наскільки вдалим є відбір основного фактажу, наскільки вдало факти поєднуються між собою та з допоміжними даними. Будь-яка помилка або неточність викладу фактичного матеріалу підривають довіру як до самого тексту, його автора, редактора, так і до телевізійної компанії, яка пропустила неточність. Особливу увагу слід звертати на внутрішнє текстове співвідношення цифр, повторів імен, назв, дат і чисел, а також на уточнення термінів, особливо перекладних, на перевірку джерел, цитат.

31. Метод пофразового визначення тематичної системи твору. Оскільки фраза є носієм теми, то тематично об'єднаний зміст твору формується зі змісту фраз. Це дає підстави редакторові простежити процес розгортання теми, сприймаючи фразу за фразою. Редактор завжди має справу з журналістськими матеріалами, у яких наявні тематичні відхилення, тобто тематична система твору є неоднорідною. Однотемний твірє ідеалізованим об'єктом, реально не існуючим. Завдання редактора — максимально наблизити тематичну організацію конкретного твору до ідеальної структури. Після прочитання першої фрази поставити запитання "Про що розповідається у цій фразі?". До кожної наступної фрази редактор ставить те саме запитання і намагається об'єднати кожну наступну фразу з попередніми тематично, на основі умовиводу. Редактор завжди виділяє першу, початкову тему твору. Всі інші теми, друга, третя, четверта і т.д., є для редактора похідними темами. Теми можуть бути авторськими і читацькими.

32.Редагування дикторського тексту у телесюжетіСпіврозмовник у телесюжеті, як правило, говорить проміжним різновидом мовлення, який можна назвати не інакше, як "усна літературна з елементами розмовної та письмової" (тому що відсутність слухача робить монологічну комунікативну ситуацію перед мікрофоном до певної міри штучною). "Розмовність" звичайно полягає у вживанні емоційно-оцінної лексики, індивідуальній або нераціональній побудові висловлювань, тавтологіях та плеоназмах, вживанні слів- або часток-паразитів, іноді неправильному наголошенні, чи вимові, вживанні русизмів, вставних слів тощо. Мовлення деяких співрозмовників стилістично неоднорідне. Власне мова інтерв'ю це і є розмовна мова, за єдиним винятком. Співрозмовник уникає розмовно-просторічної лексики. Багато слів, яких він вживає, надають висловлюванню "літературності", "книжності", "науковості", "офіційності". Це книжні слова, наукова термінологія, штампи, кліше тощо. При переведенні саме такої монологічної мови в газетний текст з відповідними до нього вимогами, слід уникати відвертих вад розмовної усної мови, які шкодять нормативності, і залишати чи удосконалювати ті елементи розмовної мови, які відіграють функцію мовної індивідуалізації співрозмовника. А саме: зберегти індивідуальну емоційно-експресивну лексику, метафоричність, образність висловлювання, а також особливості авторського синтаксису. Тобто дотриматись такої вимоги: "телевізійне інтерв'ю має бути невимушеною, щирою розмовою".Рівень стилістичної невпорядкованості монологу співрозмовника зумовлюється такими чинниками, як мовна культура співрозмовника, його комунікативні здібності, ораторська майстерність, рівень освіченості та культурного розвитку тощо. Має він і своє психологічне пояснення. Свого часу його дав російський філолог О.М. Пешковський. "Говорити літературно, тобто у повній відповідності до законів письмового мовлення і водночас з урахуванням особливостей усної мови та різниці між психікою слухача та читача не менш важко, ніж говорити просто літературно" [9, 165]. У даному разі багато співрозмовників не є професійними комунікаторами, вони не можуть майстерно скерувати свою мову так, щоб вона мала ознаки певного стилю літературної мови і сприймалася слухачами. У газетному тексті така мова найбільше потребує редагування.З погляду технології редагування дещо аморфний, неорганізований мовний потік співрозмовника проходить через редакторський фільтр-трансформатор, який композиційно організовує висловлювання, надає йому "літературності" відповідно до вимог інформаційно-публіцистичного стилю і зберігає особливості мовної індивідуальності. У результаті перетворень мовлення можна класифікувати як "розмовне літературне письмове". Його ознаки полягають у втраті усності, набутті унормованості та наявності індивідуальності, притаманної особистій манері висловлювання реальної людини. "Розмовне публіцистичне письмове" мовлення в усіх своїх структурних компонентах витримано в ключі усного мовлення відповідно до його типологічних особливостей, але без типових вад.Дикторський текст телесюжету як зразок професійного мовлення інформаційно-публіцистичного стилю не підлягає такому ретельному опрацюванню, як текст співрозмовника. Йдеться про те, щоб замінити те чи інше слово більш доречним, висловлювання та формулювання зробити більш чіткими і точними. Іншими словами, редагування йде в руслі підсилення інформативності, логічності, аргументованості та лаконізму висловлювань.

33.Типологія помилок:Інформаційні помилки. Їх визначає відсутність новизни, повторювання вже викладеної тези, неврахування фонових знань реципієнта, згадування про очевидні речі, про які з причин їх очевидності ніхто не писав, і видавання їх за нову суспільну інформацію, кількаразова публікація наукової статті, що містить одні й ті ж дані тощо. Модальні помилки виникають через те, що автори інколи неправильно враховують відношення матеріалу до дійсності. Визначаючи його, вони можуть помилятися, наприклад, коли видають наукову гіпотезу за фактичний стан речей (наприклад, роботи про ефір в науковій літературі кінця XIX – початку XX ст.). Трапляється й так, що інколи самі реципієнти помилково сприймають модальність повідомлення.Фактичні помилки є окремим підвидом модальних. До них належать такі твердження, модальністю яких є реальність, проте ці висловлювання хибні. Зокрема, неправильне вживання числових відомостей, наприклад: "Рекорд світу в стрибках у довжину становить 7,25 м".Темпоральні помилки виникають внаслідок відхилення часу, зазначеного в повідомленні, від часу у світі, описуваному в тексті (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Через кілька днів після події буде неправомірним вживання прислівника "сьогодні" для визначення часу.Локальні помилки визначають відхилення місця, зазначеного в повідомленні, від місця у світі, описуваному в матеріалі (реальному, псевдореальному чи ірреальному).Ситуативні помилки характеризуються відхиленням ситуації, зазначеної в повідомленні, від ситуації у світі, описуваної в тексті (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Вони можуть виникати також унаслідок відхилення ситуації, на яку під час сприйняття повідомлення реципієнтами розраховував автор, від ситуації, яка виникла у час його сприйняття насправді. Семіотичні помилки. Серед семіотичних вирізняють кодувальні, відображувальні та значеннєві помилки.Кодувальні помилки полягають утому, що в коді знака (слова) є відхилення від норми. Тому кодувальними помилками є, наприклад, більша частина спотворень, хоча вони можуть бути і складнішими.Відображувальні помилки полягають утому, що у реципієнта при сприйманні знака виникає інший відображений образ, ніж в автора повідомлення.Значеннєві помилки полягають у неправильному слововживанні. Особливо часто вони трапляються при аудіовізуальній передачі інформації. Тезаурусні помилки виникають у реципієнтів тоді, коли в повідомленні вживають знаки (слова), відсутні в їх тезаурусі або не мають жодних зв'язків з іншими словами тезауруса. Такі помилки можна назвати ще релятивними (вони є помилками лише стосовно якоїсь певної групи реципієнтів).Сприйняттєві помилки. Виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення і спричинені певною двозначністю у тексті. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають. Таке речення, як Лист матері надійшов учора, можна сприймати за двома моделями: одна передбачає, що на першому місці стоїть суб'єкт дії, а на другому – об'єкт (Лист матері надійшов [до мене] вчора); інша, натомість, ставить на перше місце об'єкт, а на друге – суб'єкт (Лист [від мене до] матері надійшов учора). Під час первинного сприймання близько 80 % реципієнтів використовують першу модель сприйняття, хоча автор повідомлення міг ужити другу, в результаті чого й виникне сприйняттєва помилка. Атенційні помилки. З'являються внаслідок порушення в повідомленні контактної функції мови й переключення реципієнтами уваги на інші об'єкти. Ці помилки пов'язані з волею реципієнта щодо сприйняття: автор намагається змусити реципієнтів сприймати повідомлення, а реципієнти або не почали його сприймати, або, розпочавши, припинили внаслідок переключення уваги.Копіювальні помилки (спотворення). Найчастіше трапляються тоді, коли повідомлення копіюють (наприклад, авторський оригінал передруковують у ЗМІ після редагування, проект видання передають каналами зв'язку із ЗМІ у друкарню тощо). Для пошуку й видалення з повідомлення спотворень у видавничій справі здійснюють коректуру.Психологічні помилкипов'язані з вищенаведеними психологічними причинами анормативності тексту, особливостями мислення людини і декодування з "внутрішньої" мови. Це і недостатня уважність до "дрібниць", що призводить до неточностей в ефірі, до помилок у газеті, і помилки занадто великої активності автора (багатослівність тощо), і помилки втомленості автора (повтори та ін.), і власне помилки під час перекладу з "внутрішньої" мови на "зовнішню" тощо. Логічні помилки.Вони можуть бути ненавмисними (як наслідок помилки автора) і навмисними, від чого вага їх значно зростає (журналістські матеріали, спрямовані на дискредитацію певної особи, що будуються на хибних тезах чи висновки в яких суперечать законам логіки). Мають багато підтипів, що пов'язані з порушенням конкретних законів логічного мислення і висловлення.

34.Закони побудови журналістського тексту: 1 дотримуватися чіткість пред'явлення текстових елементів у їх власних кордонах. Кожен текстовий елемент - мікросущность, і, щоб вона могла бути адекватно сприйнята, її потрібно адекватно висловити. 2 необхідно контролювати, як співвідносяться текстові елементи фактологічного шару інформації з текстовими елементами шару оцінної інформації, дотримуючись пропорції, підказуються жанровою специфікою матеріалу. Порушуючи це правило, автор ризикує впасти в один з двох гріхів: він може або «потонути» у фактах, не будучи в стані розкрити їхній зміст, або «загрузнути» в безпідставних оцінках, не сприймаються аудиторією, оскільки вони слабо аргументовані. 3 слід витримувати смислову, стилістичну, інтонаційну цілісність знайдених монтажних прийомів, прагнучи до естетичної завершеності тексту. Але монтаж - лише один із засобів організації журналістського тексту. Друге, але не менш важливе - композиція. Це поняття теж пов'язане з побудовою тексту, але вже з точки зору його внутрішньої логіки (недарма іноді композицію називають «внутрішньою формою» твори). У ній знаходять відбиток глибинні зв'язки тексту. Композиція є засіб організації тексту, що виступає як система правил його побудови з точки зору поєднання підтем. Правило перше: необхідна і достатня кількість підтем в журналістському тексті має відповідати кількості стоять перед автором завдань з організації контакту тексту з адресатом інформації і бути принципово зводиться до чотирьох. Число "чотири" береться не зі стелі: це стійка кількісна характеристика завдань, вирішення яких забезпечує успішний контакт журналістського тексту з адресатом інформації в переважній більшості випадків. А їх якісна специфіка нам вже знайома і може бути описана в наступних поняттях: 1) введення в ситуацію; 2) позначення проблеми; 3) пред'явлення оцінок і аргументів; 4) практична постановка питання. ПРАВИЛО ДРУГЕ: послідовність «композиційних підтем» журналістського тексту може змінюватися, але в будь-якому випадку вона повинна бути узгоджена з жанровою специфікою матеріалу (мотивована жанром) і підкріплена (виправдана) відповідними монтажними прийомами.

35.Метод тематичного прогнозування. Цей метод дозволяє від кожної фрази спрогнозувати подальше логічне розгортання теми, створюючи при цьому у свідомості уявний загально тематичний фон. Зіставляючи реальний зміст наступних фраз зі спрогнозованим змістовим фоном, редактор робить висновок про їхній збіг чи їхнє розходження. Останнє, звичайно, є сигналом для редактора про недосконалість тематичної організації твору.

36.Особливості редакційно-видавн. Діяльності веб-редактора

37. Жанрові правила побудови твору

Основні правила побудови

твору такі: послідовність частин має бути вмотивованою, частини спів-

мірними, а прийоми композиції визначає зміст і характер твору.

Міцності конструкції публіцистичного твору досягають виокремлен-ням центральної проблеми, вмінням відібрати потрібне й відмовитися

від усього зайвого, гармонійністю поєднання частин. Композиційна

повнота, необхідність і єдність - вимоги спільні для побудови всіх

творів. Зазвичай розрізняють композицію художнього твору, що

ґрунтується на сюжеті, й композицію нехудожнього твору (того, який не

належить до творів художньої літератури), що ґрунтується на плані, тобто

йдеться про художній образ у першому випадку й логічну побудову -

в другому1.

Композиція журналістського твору залежить від екстралінгвістичних

і від власне лінгвістичних чинників, під упливом яких перебуває автор

як суб'єкт дії. Тут виразно розрізняють два аспекти: зовнішній -

конфлікт і внутрішній - проблема. Перший лежить на поверхні, другий

журналіст має виявити. Проблема, яку порушить журналіст у тексті,

має пройти певні стадії розвитку на шляху до її вирішення. І тут автор

виконує роль організовувального чинника. Тому в плані змісту важливу

роль відіграють такі композиційні вузли:

а) опис і аналіз події, яка спричинила проблему (констатація фактів);

б) аналіз причин виникнення проблеми;

в) характеристика учасників події;

г) загальна оцінка конфліктної ситуації, соціальної проблеми, яка

стоїть за конфліктом;

ґ) шляхи до практичного вирішення проблеми.

Композиційні вузли в журналістському тексті можуть бути розміщені

в довільному порядку. Розміщення композиційних вузлів на площині

тексту, як і мовностилістичне втілення їх, залежить від авторського

задуму і є засобом виявляння образу автора.

Лінгвістика й літературознавство в понятті, позначеному словами

"образ автора", виокремлюють кілька його аспектів:

1. автор біографічний, про якого ми знаємо, коли він народився, де

жив і т. ін.;

2. автор художнього чи публіцистичного твору як об'єкт літературо-,

медіазнавчих досліджень;

3. образ автора, певною мірою схожий на інші образи художнього

чи публіцистичного твору, проте менш експлікований (це

своєрідний об'єкт, з яким спілкується читач під час ознайомлення з

текстом, заглиблення в нього).

38.Метод рубрикації. Суть методу -складання плану твору з метою групування фраз у тематичні фрагменти. В ідеалі однотемний текст має являти собою однотемний фрагмент. Порушення цієї структури веде до утворення кількох паралельних тематичних фрагментів.

39.Етапи роботи веб-редактора

40.Коректурні знаки заміни

41.Види логічних помилок1. Суперечності в самому визначенні (contradictio in adjecto). Цю помилку мають у собі вислови про поняття, що містять протилежні ознаки, які не можуть одночасно в ньому бути (холодне полум'я, квадратне коло).2. Визначення невідомого через невідоме (iqnotum per ignotum). Така помилка трапляється тоді, коли промовець не знає освітньогорівня, пізнавальних можливостей слухачів і посилається як на приклад на те, чого вони не знають. В результаті не виникає сподіваного ефекту пізнання і зворотного зв'язку, крім запитання: а це що таке?3. Заперечення замість визначення (via negationis) — така помилка трапляється тоді, коли, не знаючи точної дефініції, йдуть від протилежного (чорне — це не біле; доведи, що ти не ведмідь).4. Тавтологія (гр. tauto logos — те саме слово; лат. idem per idem — те саме, за допомогою того самого) — помилка, при якій поняття визначається само через себе ("я" є "я"), тобто двічі відтворюється те саме, не поповнюється новою інформацією.5. Плеоназм (гр. pleonasmos — надлишок, надмірність)—близька до тавтології помилка. Різниця між ними полягає в тому, що тавтологія—це повний повтор, а плеоназм—частковий, при якому зміст одного поняття є частиною іншого, здебільшого ширшого поняття: місяць березень (березень тільки місяцем і є),рівна половина (якщо половина, то вже рівна) тощо.6. Полісемія (гр. polysemos — багатозначний) також може стати причиною помилки, якщо обрати з двох чи кількох значень не те, що треба, що відповідає меті спілкування.7. Номінативна підміна (fallacia secundum dictionem) також може стати помилкою, коли позначене певним словом поняття на наступному етапі вже позначається іншим словом (продукти — їжа — харчі).8. Непорівнювані поняття (notiones disparatae) — ця помилка трапляється при аналогійній аргументації, коли предмет порівнюється з дією або дія з обставинами тощо.9. Порівняння замість визначення (via negationis) — ця помилка трапляється тоді, коли мовець, не знаючи точного визначення, намагається приблизно пояснити через порівняння з чимось, чого також точно не знає (кава — це щось як наркотик).10. Змішування суттєвого з випадковим (fallacia accidentis) трапляється тоді, коли промовець не знає категоріальних, обов'язкових ознак та факультативних, тимчасових, додаткових і ці додаткові представляє як основні, але це не є так (Всі жінки люблять телевізор).11. Називання роду замість виду і виду замість роду, перенесення предмета з одного роду чи виду в інший — такі помилки трапляються тоді, коли промовець не володіє таксономією предмета розмови і не вміє розрізняти рід та вид.12. Побудова лінійних ланцюжків там, де мають бути ієрархічні: дерева і яблуні зацвіли; ми і люди уважно слухали.

42.Робота редактора над фактичним матеріалом Основою фактологічної структури є логіко-поняттєві й асоціативні зв’язки між фактами. Елементом структури виступає факт. Фактологічна система тексту - річ відносна, оскільки те, що автор вважає фактом, для читача може й не бути таким. Критерії виділення фактологічної системи і структури - тематична однорідність фактологічного членування змісту (необхідно виділяти ті факти, які стосуються теми), а також логіко-категоріальна однорідність членування у межах заданої теми (щоб факти були одного рівня або підрівня узагальнення). Для здійснення фактологічного аналізу необхідно визначити тематичну організацію твору, актуальну тему, а потім зробити членування змісту твору на факти в межах актуальної теми.Мета аналізу – правильно визначити фактологічну систему твору. Предмет аналізу: редакторський аналіз розкриття теми автором є аналізом її системно-структурної поняттєвої організації, що включає визначення поняттєвої повноти, обсягу теми, зв'язків між поняттями, що становлять основу теми. Тезисно-аргументальна чи факто-логічно-висновкова організація теми є предметом безпосереднього аналізу редактора на етапі розгляду розробки теми автором. Основною формою існування поняттєвої системи теми у журналістиці визнають ФАКТ як поняття про певний елемент дійсності, відображений у свідомості автора. Фактично аналізується зв'язок між фактами у тексті. І теза — факт, і аргумент — факт, і висновок — факт. Але кожен із цих фактів різного рівня узагальнення, точності, чіткості. Завдання редактора й полягає в тому, щоб не залишити в тексті недоведених, неточних, непрозорих для читацького розуміння фактів. Аналізуючи журналістський матеріал, основну увагу необхідно звертати на факт-аргумент або факт-основу висновків, щоб у тексті не залишалися неточні, недоведені тези або безпідставні висновки. Інша річ, коли теза є аксіоматичною, доведеною життям, тоді аргументації можна уникати.Структура аналізу розкриття теми: окреслити фактологічну систему матеріалу, встановлюючи логічні зв'язки між фактами і аналізуючи логіку цих зв'язків, а саме: чи не порушуються логічні зв'язки між тезою і її аргументами; чи випливає логічно висновок з фактів; чи задовільна композиція й архітектоніка подання фактів; дати оцінку фактичному матеріалові; з погляду його достатності для розкриття теми; з погляду його якості.

43.Розуміння журн. тексту"Будь-який перегляд про-кидування має коріння в можливості про-кидування вперед себе нової проекції змісту; можуть існувати поруч одна з одною проекції, що суперничають, поки не встановиться скільки-небудь однозначна єдність змісту: тлумачення починається з попередніх понять(виділено нами. - В. В.), котрі з часом замінюються більш адекватними поняттями - ось це безперервне про-іціювання, про-кидування змісту, яке складає змістовий рух розуміння та тлумачення, і є процес, який описує Гайдеґґер". Напевно, на теренах мистецтва це справді так. На теренах журналістики - ні. Переддумка, як ми щойно переконалися, є аргументом лише у власних міркуваннях, однак, її не викладеш на стіл як аргумент перед редактором чи суддею. Журналістика живиться фактом, інформацією; переддумки і все до них подібне тут мають дуже обмежене значення - обмежене саме їх невіднесеністю до факту. Отже, апперцепція є ще й шляхом встановлення помилок: минулих, прихованих у попередньому знанні, та тих, що можуть бути принесені з новою інформацією. Комунікативні аспекти апперцепції мають такий вигляд: вона, як і в цілому інтерпретація, є етапом розуміння інформації масовою аудиторією, але відбувається в індивідуальних свідомостях. Слід визнати, однак, що вона несе у собі потенційну можливість її перекручення. Управління апперцепцією є таким же бажаним у масовому спілкуванні, як і управління інтерпретацією. І тут у контексті інтерсуб'єктних відносин відкриваються незчисленні можливості. Поза сумнівом, читач може бути більш освіченою, мудрою людиною, аніж автор. "Той, хто слухає, може набагато краще від того, хто говорить, розуміти, що приховано за словом, й читач може краще від самого поета осягати ідею його твору".У журналістиці так не повинно бути, це кричущий непрофесіоналізм, за такі "вільнощі" виставляють з редакції й нікуди більше на творчу роботу не приймають. У цьому, напевно, й відмінність журналіста від поета, а журналістики від мистецтва. Багатство інтерпретації є заслугою художнього твору - і великим недоліком твору журналістського. Апперципувати читачеві ужурналістиці бажано так, як входило в задум автора. Але ж попередні знання у кожного свої, і програмування апперцепції може найкраще йти шляхом впливу на стереотипи масової свідомості. Можливість того узагальнення та поглиблення ідеї, яке можна назвати самостійним життям твору, не лише не є відкиданням нероздільності ідеї й образу, але, навпаки, обумовлюється ним. Погано, якщо апперцепція не завершується проясненням, а лишає думку більш заплутаною, ніж вона була. З цього виникає прагнення додаткової, ще новішої інформації, поглиблення апперцепції - аж до прояснення думки, тобто до настання розуміння. Апперцепція постійно оновлює інформаційний образ, вона протидіє його "спресуванню" у стереотипи. Допоки надходить нова інформація й триває її конфлікт зі старою - стара не зможе застигнути від незапитаності та неоновлюваності або з часом колапсувати через ізольованість від зовнішнього світу, тому що не витримає надходження "надто нової" інформації, сприйняти яку стара система знань буде не здатна й її доведеться відкинути цілком.

44.Особливості редагування різних видів текстів: Розповідь. В основі розповіді - розміщення матеріалу переважно хронологічній послідовності. Під час редагування цього виду тексту варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше - хронологічний, проте може бути й тематичний, географічний чи ін. Звичайно, не можна вимагати, щоб цього принципу було додержано впродовж усього тексту. Однак пам'ятати про принцип, що визначає побудову невеликого фрагмента тексту, й дотримуватися цього принципу автор зобов'язаний. Якщо такої чіткості нема, ми маємо справу з невпорядкованим нагромадженням матеріалу, зрозуміти й проаналізувати який часом нелегко. Прикладами розповіді є біографічні твори чи тексти, в яких ідеться про подорож. Редагуючи розповідний текст, треба перевірити співмірність його частин, пам'ятаючи, що важливість події не завжди визначається її тривалістю, усунути непослідовність викладу, а також скоротити подробиці, які не є обов'язковими для розкриття теми. Крім інформації про самі події, розповідний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швидко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від даного стану до іншого. Опис. описовими називаються тексти, в яких предмети (явища, події) зображують через перелічування ознак (властивостей, рис), характерних для них у певний момент. На початку або в кінці опису дають уявлення про предмет у цілому. Редагуючи описовий текст, корисно виокремити частину, в якій дано загальну характеристику явища, і т. зв. "елементи опису", що характеризують окремі частини цього явища. Звичайно елементи опису наводять за певною системою: за важливістю, послідовністю розташування тощо. Редагуючи описові тексти, треба домагатися того, щоб ознаки, які повідомляють у них, створювали уявлення про предмет у цілому. Треба виключити вступні частини, не пов'язані з основною темою, а також деталі, які захаращують виклад. Роздум - це вид тексту, в якому досліджують предмети і явища. Роздуми - це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох висловлювань виводиться інше висловлювання. У роздумах розрізняють тезу (положення, істинність якого доводять), аргументи (судження, що обґрунтовують правильність тези) і демонстрацію (спосіб доведення, тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). Редагуючи роздум, треба досягати того, щоб теза була відокремлена від аргументів, виключати аргументи, що не стосуються тези, ретельно перевіряти істинність аргументації. Завдання ускладнюється тим, що редактор має справу не з доказами, так би мовити, в чистому вигляді, де всі їх частини лежать на поверхні, а з такими структурами, в яких докази часом відокремлені від тези багатьма абзацами. Насамперед редактор має з'ясувати те, чи справді роздум, який запропонував автор, необхідний. Визначення (дефініція). Операція логічного визначення, як відомо, ґрунтується на перелічуванні основних, істотних ознак предметів або явищ. Основна мета визначення - з'ясувати зміст відповідного поняття, виявити суть певного об'єкта. У визначення ми включаємо не звичайні ознаки, хай навіть яскраві й такі, що запам'ятовуються, як це робили під час побудови описів. У визначення ми включаємо ознаки істотні, характерні для всіх предметів і явищ певного ряду. Такі ознаки можна виявити й сформулювати тільки внаслідок дослідження й узагальнення. Якщо завдання описів - передати безпосередні враження й відчуття спостерігача, то завдання визначень - з'ясувати зміст поняття в узагальненій формі, і праця редактора над ними спирається насамперед на знання логіки. Звичайно визначення вказує на зв'язок предмета (явища) із суміжними щодо нього й на відмінності від них, тобто називає родові й видові ознаки певного поняття. Визначення має бути лаконічним, ясним, точним і встановлювати істотні риси предмета й відмінності від подібних до нього. Воно не може містити замкнутого кола, тобто повторення в тому понятті, яке визначаємо, і в тому, за допомогою якого визначаємо. Обсяг того поняття, яке визначається, має дорівнювати обсягові того, яке визначає. Визначення не повинне бути заперечним (винятком є явища, відсутність у яких певної властивості є їх істотною ознакою). Будувати логічне визначення за допомогою образних засобів не можна. Не можна визначати невідоме через невідоме.

45.Види правки:Виправлення тексту має на меті внесення до нього змін. Виправлений текст не повинен бути складним для читання. У процесі виправлення навчальних текстів користаються знаками видавничого виправлення, що не дублюються (як при коректорському виправленні) на полях рукопису. Пре композиційному виправленні переміщувані частини тексту обводять і проти них на полях дають вказівку, на яку сторінку їх варто перенести, а на відповідній сторінці стрілкою позначають їхнє нове місце і номер сторінки, з якої робиться перенос тексту. Фрагмент, що скорочується, обводять і перекреслюють двома рисками. Стирати текст не варто, адже в процесі виправлення може виникнути необхідність його відновити.Виправлення вноситься чорнилом чи пастою чорного, фіолетового, синього кольору. Робити це слід акуратно, чітко, розбірливо. Скорочене написання слів не допускається.За характером змін, внесених редактором в авторський матеріал, розрізняють чотири види виправлення: виправлення-вичитування, виправлення-скорочення, виправлення-обробку і виправлення-переробку.Умови редакторської правки: Не починати правку, не познайомившись із твором у цілому. Правити тільки після того, як точно визначена "хвороба" твору. Під час правки не виходити за межі доцільного редакторського втручання в авторський твір. Робити мінімум правок, намагаючись зберегти авторський текст і використовуючи авторські мовні засоби. Не зосереджуватися довго на важких місцях правки, повертатися до них тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту. Брати під сумнів свої власні правки. Погоджувати усі правки з автором. Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами літературної правки: Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок. Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну мету. Визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу. Залишати для розкриття теми тільки якісні факти. Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою Обирати найкращі архітектонічні форми вираження теми. Тільки після цього зробити правописну й мовну правку з погляду літературної мови. Мета правки: літературно досконалий конкретний твір, який аналізувався і в якому були зафіксовані різнохарактерні порушення.

46. Ефективність журн. текстів - це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних, культурно-розважальних, гносеологічних та ін. функцій; це міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації."Ефект" - це будь-який наслідок діяльності засобів масової інформації в процесі споживання повідомлень аудиторією; з цього погляду в діяльності органів масової інформації може бути наявний побічний чи навіть непередбачуваний ефект. Ефективність же - це результат, що збігається з намірами суб'єкта діяльності, засвідчує досягнення свідомо поставлених цілей у процесі створення та поширення інформації.Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою, ступенем досягнення визначених цілей на базі використання більших чи менших витрат (не лише матеріальних, але й духовних, творчих) засобів і ресурсів. Найважливішого значення для журналістики набуває категорія мети, адже від її правильного визначення, реалістичної оцінки залежить і можливість її досягнення. Мета в кожній конкретній ситуації визначає зміст, вибір форм і методів упливу на людину того чи іншого органу масової інформації. Мета - це майбутній рівень суспільної свідомості й стан громадської думки, які в кінцевому підсумку визначатимуть поведінку соціальних груп, колективів і окремих осіб. Тому дуже важливо, щоб постановка цілей і завдань журналістики здійснювалася в межах загальнолюдських цінностей, орієнтації на гуманістичні ідеали, випливала з прагнення забезпечити гармонійний розвиток суспільства.Читаючи газету день у день, день у день, підпадаючи під вплив її "точки зору", знайомлячись із застосуванням цієї точки зору до всіх галузей людського життя, газетний читач непомітно для себе починає засвоювати те коло ідей, яке проповідує цей друкований орган. Газета впливає повільно, але постійно; вона щодня з'являється до читача, приносячи цілу купу свіжих новин, згруповує повідомлення відповідно до своєї точки зору, з цього погляду висвітлює їх і непомітно відкладає в свідомості читача крихти своєї істини; завтра вона знову приймається за те ж саме завдання. І так триває цілі роки.

47.Розповідь. В основі розповіді - розміщення матеріалу переважно в хронологічній послідовності. Проте не завжди. Під час редагування цього виду тексту варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше - хронологічний, проте може бути й тематичний, географічний чи ін. Звичайно, не можна вимагати, щоб цього принципу було додержано впродовж усього тексту. Однак пам'ятати про принцип, що визначає побудову невеликого фрагмента тексту, й дотримуватися цього принципу автор зобов'язаний. Якщо такої чіткості нема, ми маємо справу з невпорядкованим нагромадженням матеріалу, зрозуміти й проаналізувати який часом нелегко. Розповідь- найпоширеніший, найприродніший і, на перший погляд, найпростіший спосіб викладу. У розповіді виокремлюють основні (вузлові) події, з'ясовують їх взаємозв'язок. Прикладами розповіді є біографічні твори чи тексти, в яких ідеться про подорож. Редагуючи розповідний текст, треба перевірити співмірність його частин, пам'ятаючи, що важливість події не завжди визначається її тривалістю, усунути непослідовність викладу, а також скоротити подробиці, які не є обов'язковими для розкриття теми. Крім інформації про самі події, розповідний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швидко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від одного стану до іншого. Розповідь повинна мати свій ритм, свою інтонацію. І що точніше й продуманіше побудовано розповідь, то простішою и природнішою вона виглядає. Є два основні способи розповіді - епічний і сценічний. У першому автор оповідає про події, які відбулися, про наслідки якихось дій. У другому - події викладають не описово, не узагальнено, а наочно, зміст того, що відбувається, передають через жест, рух дійових осіб, увагу читача (слухача, глядача) привертають до подробиць, до частковостей. Епічний спосіб розповіді більш характерний для наукового викладу, сценічний - для образного висвітлення подій. У публіцистиці поєднуються або чергуються обидва способи розповіді.

48.Методи роботи з текстом: Метод фразового членування твору. Основною одиницею теми – фраза (відрізок мовлення, що характеризується смисловою самостійністю). Фраза може бути частиною речення. Предикативна фраза – підмет і присудок. Напівпредикативна – допоміжні члени речення. З фраз утворюється фрагмент. Тема тримається тільки на рівні повноправних предикативних структур. Напівпредикативні структури є великою загрозою, щодо тематичних відхилень і утворення побічних тем. Латентні (приховані) предикативні структури, які приховано від ока є носіями потенційних тем. На основі латентної предикації утворюються асоціативні теми. З погляду тематичної організації твору відповідно фрази твору бувають: тематично однорідні фрази і тематично неоднорідні фрази. Тематично однорідні фрази формують тематичний фрагмент.Метод пофразового визначення тематичної системи твору. Оскільки фраза є носієм теми, то тематично об'єднаний зміст твору формується зі змісту фраз. Це дає підстави редакторові простежити процес розгортання теми, сприймаючи фразу за фразою. Редактор завжди має справу з журналістськими матеріалами, у яких наявні тематичні відхилення, тобто тематична система твору є неоднорідною. Однотемний твірє ідеалізованим об'єктом, реально не існуючим. Завдання редактора — максимально наблизити тематичну організацію конкретного твору до ідеальної структури. Після прочитання першої фрази поставити запитання "Про що розповідається у цій фразі?". До кожної наступної фрази редактор ставить те саме запитання і намагається об'єднати кожну наступну фразу з попередніми тематично, на основі умовиводу. Редактор завжди виділяє першу, початкову тему твору. Всі інші теми, друга, третя, четверта і т.д., є для редактора похідними темами. Теми можуть бути авторськими і читацькими. Метод тематичного прогнозування. Цей метод дозволяє від кожної фрази спрогнозувати подальше логічне розгортання теми, створюючи при цьому у свідомості уявний загальнотематичний фон. Зіставляючи реальний зміст наступних фраз зі спрогнозованим змістовим фоном, редактор робить висновок про їхній збіг чи їхнє розходження. Останнє, звичайно, є сигналом для редактора про недосконалість тематичної організації твору.Метод рубрикації. Суть методу -складання плану твору з метою групування фраз у тематичні фрагменти. В ідеалі однотемний текст має являти собою однотемний фрагмент. Порушення цієї структури веде до утворення кількох паралельних тематичних фрагментів. Метод моделювання тематичної структури. Схематичне моделювання тематичних структур виконує навчальну функцію і допомагає редакторові швидше опанувати методику аналізу тематичної організації твору.Метод якісної оцінки теми. Даний метод застосовують для з'ясування можливої розбіжності між основною і головною, головною й актуальною темами або у випадку, коли неможливо виділити потенційну головну тему через наявність багатьох мікротем. Застосування методу передбачає виконання шести операцій: інтерпретацію головної теми; інтерпретацію соціальної ситуації, в якій був написаний твір, і мотиву написання; включення теми у читацький контекст; прогноз читацьких реакцій; інтерпретацію комунікативної мети і смислу.Метод прогнозування читацьких реакцій. Одним із важливих завдань редактора в аспекті осмислення актуальності теми є передбачення можливих реакцій сприймачів на журналістський матеріал. Тема твору тільки тоді актуальна, коли твір виконує комунікативну функцію, тобто певним чином впливає на людину. Підставою для виникнення неадекватних реакцій є будь-яке слово, словосполучення, речення тощо, якщо вони легко викликають позатекстові асоціативні значення. Завдання редактора — вилучити з тексту подібні мовні одиниці, факти.

49. Ф-ії тексту. Контактна функція тексту. Якщо звичайний канал зв’язку починає працювати з того моменту, як його ввімкнули, то канал соціального зв’язку для "зняття трубки" вимагає, щоб текст привернув увагу адресата і був оцінений ним як цікавий. Тільки тоді він буде його читати. Примусити адресата "зняти трубку" повинен сам текст. Є різні засоби для встановлення контакту з читачем. Найпопулярніший - це цікавий, привабливий заголовок; розташування матеріалу на певній сторінці, в певній частині сторінки; цікава ілюстрація або архітектоніка тексту тощо. Організуюча функція тексту. Контакт увімкнений. Але людський канал зв’язку легко вимикається - увага стомлюється і слабне, її заколихують монотонні збудники, губиться канва думки. Структура тексту повинна чинити опір подібним перешкодам. Він повинен мати елементи, що підтримують зацікавленість, вказують напрямок розвитку думки, керують процесом читання.Функція формування поглядів. Цю функцію найчастіше виконують тексти теоретичного характеру (у журналістиці - статті, кореспонденції). Звичайно, дану функцію може виконувати будь-який текст, якщо зміст його організований таким чином, що він формує у свідомості читача нові поняття. Здійснення функції формування поглядів читача неможливе без використання інформації, уже відомої читачеві. Цю інформацію краще за все передавати найбільш економними засобами . щоб не створювати відчуття надмірності тексту. Здійснення функції формування думки вимагає значної (тим більше, якщо менш підготовлений читач) поступовості, навіть іноді ніби сповільненості викладу. При цьому можна вдаватися доповторів змісту в розумних межах із метою запам’ятовування основних положень змісту читачем (вимога дидактики). Аферентна функція. Цю функцію найчастіше виконують тексти так званого інформаційного жанру. Основне завдання цих текстів -- дати інформацію читачеві, яку він використає для прийняття певних рішень у межах задоволення власних або суспільних потреб. Етап прийняття рішення - це мислительна аналітично-синтетична діяльність людини, спрямована на пошук потрібного у даній ситуації рішення. Людина для прийняття рішення може звертатися й до письмових джерел із метою пошуку необхідних фактів. Структури текстів, що покликані виконувати дану функцію, можуть бути без спеціальних реалізаторів контактної функції, оскільки читач у будь-якому випадку прочитає матеріал, бо йому це потрібно. Єдине, що у структурі видання мають бути спеціальні рубрики чи заголовки, які допомагають читачеві відшукати необхідний для нього текст. Ці рубрики та заголовки й можуть бути мінімальними реалізаторами контактної функції. Заклична функція. Цю функцію виконують тексти переважно агітаційного характеру. Структури тексту для здійснення цієї функції мають бути розраховані на дії читача в певному напрямку і з певною метою. Дану функцію можуть виконувати будь-які тексти, але в текстах теоретичного характеру відсутні спеціальні реалізатори для вираження закличної функції. До реалізаторів даної функції можна віднести не тільки прямі заклики типу "Усі на вибори!", а й підбір певних фактів, які в конкретній ситуації змушують діяти адекватним чином; певні судження автора, що стимулюють читача діяти тощо. Структура тексту, що виконує закличну функцію, найчастіше являє собою поєднання відомих для читача фактів, висновків, які переконують читача в необхідності діяти, або має форму безпосереднього предметного заклику.

50.Техніка аналізуДля успішного здійснення редакторського аналізу необхідні професійні знання, володіння мовою та іншими засобами вираження змісту і розвинені мислительні механізми.Під професійними знаннями необхідно розуміти систему наукових понять, що відображають предмет виробничої діяльності у його зв'язках з іншими предметами. Для літредактора такими професійними знаннями є знання з теорії професіонального мовлення, що розкривають поняття журналістського матеріалу як продукту професіонального мовлення автора, як фрагмента суспільної інформаційної системи, як предмета читацького, глядацького чи слухацького сприймання й розуміння. Професійні знання є умовою ефективного і якісного редакторського аналізу. До цих знань відноситься: ретельне вивчення і знання майбутнього читача твору, результатів упливу на нього аналогічних видань; знання редактором особливостей духовного світу автора, що дозволяє добре орієнтуватися в нюансах його замислів, постійно бачити за рядками тексту авторський мотив; знання редактором тих проблем і ситуацій, що створилися або можуть виникнути найближчим часом у тій сфері, яку відбиває твір.В аспекті володіння мовою і правописом літературний редактор повинен насамперед: - володіти нормами українського правопису; - володіти нормами літературної мови (вживати слова у словниковому значенні; не вживати русизмів та слів іншомовного походження, якщо в українській мові є відповідники); - активно володіти синонімічними рядами; - розмежовувати омоніми, пароніми; - уміти аналізувати переносні значення слів, утворені лексико-семантичним способом словотворення; - володіти синтаксичною структурою мови.На основі професійних знань розгортається мислительна діяльність редактора над твором, що мас різні форми вираження змісту. Редакторський аналіз проходить у формі логічного висловлювання — судження про тематичну організацію твору, фактологічне забезпечення змісту твору та його вираження як в аспекті авторського задуму, так і читацького сприймання. З суджень утвор. умовиводи.

51.Опис - спосіб викладу, за допомогою якого картина цілого створюється послідовним перерахуванням його властивостей і характерних рис. У більшості випадків він фіксує зовнішні, видимі особливості предмета, властиві йому у визначений момент. Описи прийнято розподіляти на статичні, якщо об'єкт знаходиться у стані спокою й незмінний, і динамічні, якщо об'єкт рухається й змінюється. Опис має включати найбільш характерні, істотні деталі, розташовані в такій послідовності, щоб читач міг уявити цілісну картину, не перевантажену зайвими подробицями і при цьому не відчув незадоволеності від неповноти викладу. Описи в публіцистиці покликані інформувати читача й емоційно впливати на нього. Одне із завдань редактора - простежити, щоб складниками опису були характерні саме для нього елементи й принцип їх систематизації витримувався послідовно. Мета інформаційного опису — дати точне уявлення про предмет, перелічивши не тільки зовнішні, але і приховані від спостерігача ознаки, властивіоб'єкту спостереження. Для журналістських публікацій акцент робиться на нове знання, корисні відомості. Типові недоліки описових текстів - вибір нехарактерних елементів, що перевантажують текст «несуттєвими деталями», які заважають створенню цілісної картини; порушення обраної послідовності викладу; вибір неадекватних мовних засобів, що призводять до комунікативної неточності опису; перекручування фактичної основи опису, викликане найчастіше незнанням суті справи.

52. Факт і текст. Кожен факт у творі має якісну характеристику: правдивість, або достовірність, типовість, соціально-політична значимість, ідейність, точність і доречність.Правдивість — це істинність факту, знання про який не є хибними і не суперечать фактологічній системі, в межах якої розглядається певний факт. Типовість — основна вимога до журналістського факту. Кожен факт сприймається читачем як такий, що узагальнює, як типовий для суспільства. Факт як типове явище проникає у сферу прийняття рішення читачем, і читач оцінює свою діяльність, прогнозує свої дії з орієнтацією на факт як типовий для суспільства.Соціально-політична значимість — характеристика факту, яка тісно пов'язана з актуальністю теми. Факт, який не відповідає інтересам читачів, суспільства, створює "фактологічний шум" у творі. Накопичення незначимих, другорядних фактів у творі заважає сприйманню теми, відволікає сприймача на побічні теми.Ідейність — така якісна характеристика факту, яка визначає приналежність його до певної ідеї. Основна вимога до ідеологічного забезпечення твору — дбати про ідейну чистоту системи фактів, щоб вони не були ідейно суперечливими. Автор має право сповідувати будь-яку ідею, але він не має права заперечувати самого себе у творі.Точність — одна з важливих характеристик факту, порушення якої веде до неправильного розуміння теми твору. Неточний факт часто є джерелом різночитань у тексті. Точність факту проявляється у наявності всіх необхідних для певного контексту ознак, параметрів, характеристик факту, коли не виникає потреби у додатковому уточненні події... Доречність - така характеристика факту, яка означає його доцільне вживання у творі. Автор має чинити за комунікативною логікою, підказаною ситуацією, метою, смислом. Факт, що порушує комунікативну логіку, є недоречним, він збиває з пантелику сприймача твору, сіє сумніви в його душі стосовно описуваної події, особи і т.д. Окрім якісної характеристики фактів, редактор повинен оперувати й поняттям обсягу фактажу. Кожна тема для її розкриття вимагає певної кількості фактів.

53.Редакторський аналіз як вид суспільно-культурної діяльності включає такі дії:— визначення авторської теми й аналіз тематичної організації матеріалу, — аналіз визначеної авторської теми на актуальність, — аналіз розробки теми автором, - аналіз розкриття теми автором, - редакторський висновок.У систему редакторської діяльності часто включають бесіду з автором. У сфері ЗМК робота з автором як дія є бажаною, але не завжди можливою. Безперечно, робота з автором потрібна, в ідеалі газетний літредактор мав би виконувати її. Так, уміння одним поглядом зіставляти різні фрагменти тексту і перевіряти їхній логічний зв'язок під час аналізу композиції тексту виробляється не відразу, а поступово: спочатку людина має за окрему навчальну дію зіставлення текстових фрагментів, багато разів повторює цю дію, аж до тих пір, поки ця дія не стане операцією-умінням і не буде включеною в іншу дію, наприклад дію, пов'язану з аналізом розкриття теми.Операційний склад дії завжди залежить від умов виконання її. Так, операційний склад дій редактора, пов'язаних із правкою тексту, буде різним при безмашинній і машинній технологіях обробки текстів.Для успішного здійснення редакторського аналізу необхідні професійні знання, володіння мовою та іншими засобами вираження змісту і розвинені мислительні механізми.

54. Роздум - це вид тексту, в якому досліджують предмети і явища, виявляють їх внутрішні ознаки, доводять певні положення. Роздуми - це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох висловлювань виводиться інше висловлювання. У роздумах розрізняють тезу (положення, істинність якого доводять), аргументи (судження, що обґрунтовують правильність тези) і демонстрацію (спосіб доведення, тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). Редагуючи роздум, треба досягати того, щоб теза була відокремлена від аргументів, виключати аргументи, що не стосуються тези, ретельно перевіряти істинність аргументації. Завдання ускладнюється тим, що редактор має справу не з доказами, так би мовити, в чистому вигляді, де всі їх частини лежать на поверхні, а з такими структурами, в яких докази часом відокремлені від тези багатьма абзацами. Цей вид тексту найскладніший і тому вимагає особливої уваги редактора, предметомтурботи якого має бути не тільки логічна правильність роздуму, але і його доступність для читача. Насамперед редактор має з'ясувати те, чи справді роздум, який запропонував автор, необхідний. Серед текстів- роздумів виокремлюють два різновиди: дедуктивні (в них рух думки відбувається від загального положення до його обґрунтування або до його демонстрації конкретними фактами) та індуктивні (в них думкарухається від одиничних, часткових фактів до загального висновку, загального положення.

55.Фактичний матеріал у тексті Термін фактичний матеріал, прийнятий у редагуванні, охоплює всі опорні для тексту елементи — поняття і предметні відношення. На відміну від терміна факт, трактується як результат осмислення й переробки інформації, що має форму судження. Фактичний матеріал реалізується в текстових конструкціях, що позначають не тільки події, але і речові елементи предметного ряду, властивості, якості, стан, позначення осіб, відношень, кількості. Фактичний матеріал може виконувати функцію інформації, входити в логічну побудову, бути ілюстрацією, то доповнює те чи інше спостереження. Лаконізм інформаційних публікацій служить підставою для підвищених вимог до точності фактичного матеріалу. Працюючи над публіцистичним текстом, редактор повинен усвідомлювати складність діалектичних відношень між думкою й фактом у журналістській творчості, коли контакт із дійсністю стимулює розвиток думки, а судження, що сформувалося, визначає добір фактичного матеріалу. Редактор відповідальний за правильність і вірогідність опублікованого фактичного матеріалу Існують три основних види його перевірки: внутрішня (співвіднесення фрагментів тексту в межах редагованої публікації), перевірка факту за авторитетним джерелом, а також офіційне підтвердження Редактор повинен уміти швидко знайти потрібну довідку, перевірити правильність даних, орієнтуватися в довідкових посібниках, володіти прийомами аналізу тексту.

56.Тематична структура творуБудова твору, тобто системно-структурна організація, в плані його змісту називається композицією. Змістові частини твору, які становлять його композицію, мають бути тематично однорідними. Композиція твору завжди тематично зумовлена. В ідеалі будь-який твір має бути однотемним і його композиція являє собою тематично однорідну структуру. Однотемний текст - це ідеалізований об'єкт. Реально одно-темність неможлива. Якщо на рівні автора текст здається однотемним, то на рівні читача він може бути багатотемним. Будь-яке слово, корінь, фонема, можуть викликати побічну асоціацію - і в результаті виникає тематичне відхилення. Завдання редактора - максимально відсікти атематичні структури, очистити твір від тематичних відхилень. Композиція твору в межах конкретної теми зумовлена ще й стилем та жанром твору.

58. Редакторський висновок є основною формою прийняття рішення в усній або письмовій формах. Структура редвисновку така: загальний висновок, конкретні висновки; діагноз (причини порушень); рекомендації авторові у вигляді програми правки (система завдань для автора або редактора). Формулювання редакторського висновку є надзвичайно важливою справою, оскільки на цьому етапі редакторської діяльності проявляється кібернетичний аспект праці редактора, який виконує по відношенню до автора регулюючу, управлінську функцію. Це той момент праці, коли встановлюється комунікативний зв'язок між редактором і автором. Зміст цього зв'язку надзвичайно важливий, адже від нього залежить реакція автора на зауваження, та й наступна робота самого автора. Мета редакторського висновку: поставити перед автором або самим же собою, редактором, конкретні завдання шодо правки твору на основі наукового аналізу матеріалу. Під час формулювання загального й конкретних висновків необхідно уникати багатозначних, неточних, поетичних висловів типу "мова твору барвиста, соковита, яскрава; недостатньо розкрита тема" тощо. Висновки мають бути лаконічними, точними, конкретними, аргументованими. Цього можна досягнути лише через постановку редакторських діагнозів, коли називається не тільки факт порушення, а й причини, що привели до нього, тобто визначається "хвороба" твору. Для цього необхідна система термінів, які позначали б порушення у творі та їх причини. Так, замість формулювання "незрозуміла тема" потрібно давати вислів типу "твір тематично аморфний", оскільки існує визначення тематичної аморфності як неоднорідної тематичної структури, яка утворюється в результаті асоціативних тематичних відхилень. Останні спричиняються або відсутністю усвідомленої комунікативної мети, або поганою роботою механізмів уваги й пам'яті. Письмовий редакторський висновок, крім усього, є єдиним документом після аналізу твору, на який може посилатися редактор і редакція в конфліктних ситуаціях.

59.Види журналістських текстів за жанрово-стил.:Специфіку офіційно-інформативного тексту визначають завдання гранично стислого, об'єктивного, правдивого, точного відтворення фактологічної інформації, насамперед подієвої, відповідно до офіційного етикету. Офіційно-інформативне мовлення відзначається беземоційністю, безсуб'єктивністю, безобразністю, безекспресивністю й семантичною одноплановістю на всіх мовних рівнях. Інформативно-діловий різновид характерні об'єктивність, беземо- ційність, безобразність, безекспресивність, семантична одноплано- вість на всіх мовних рівнях, номінативний характер мовлення, поєднання ускладненості й стандартизованості синтаксису, активність багаточленних номінативних словосполучень поняттєвого характеру. . Неофіційно-інформативний– власна експресія факту. В цьому тексті активно виявляється розповідна манера викладу, якій властиві такі риси: загальна спрощеність синтаксису, розчленовування складних речень, лінійний зв'язок речень у часовій послідовності, активність особових форм дієслова, переважне використання дієслів і дієслівно-іменних сполучень конкретних значень. Інформативно-експресивний різновид журналістського тексту базується на фактах, які здебільшого не мають яскравої незвичності, глобального суспільного значення, але є актуальними для ЗМІ. А отже, для масової аудиторії ця фактологічна інформація має послаблену актуальність і тому вимагає стилістичних засобів привернення уваги й зацікавлювання читача. Інформативно- експресивний текст - сфера найбільш активного виникнення стандартних експресем і водночас народження нових, які також швидко "старіють", перетворюються на стандартні.Інформативно-аналітичний різновид журналістського тексту функціонально спрямованому на читача-нефахівця, який аналізує закономірності сучасного суспільного життя в його специфічних сферах. Властиві аналітичне переорієнтування фактологічного й конкретизація узагальненого аналітичного матеріалу; неповнота й часткова "розмитість" аргументації, а також активність аналітичних значень у "неаналітичних" одиниць мовлення; функціональна двоплановість науково-поняттєвих і ділових номінацій ("загальнозрозуміла термінологія"). В інформативно-аналітичному тексті використовують елементи образної конкретизації, але вони суворо обмежені порівняно з експресивними текстами. Для репортажного різновиду тексту характерним є принцип поєднання конкретної образності з фактологічною достовірністю, активності авторського суб'єктивного чинника з об'єктивністю, документальністю, зображувальності з виявлянням відвертої авторської аналітичної думки. У газетно- науковому тексті активними є спеціальні терміни, які, проте, розраховані на найширше коло читачів і тому вжиті в спрощеному значенні. Тут відбувається й так званий процес метафоризації деметафоризованого терміна. Активно використовують засоби мовної експресії, пов'язані із завданнями популяризації наукових досягнень. Експресивно-публіцистичний різновид журналістського тексту може використовувати найрізноманітніші стилістичні засоби, але добирає й організовує їх якісно по-новому, специфічно, відповідно до свого особливого завдання - відвертого, аналітично обґрунтованого та емоційно насиченого, експресивно посиленого утвердження суспільно важливої ідеї. Як засоби експресії в експресивно-публіцистичному тексті використовують полемічний та ін. різновиди експресивного запитання, іронічне цитування, експресивне перебільшення, повтори й паралеліз- ми, зіставно-протиставну кореляцію, експресивні метафори, емоційно-оцінну лексику, уточнювально-посилювальні "нанизування", образні фразеологізми й крилаті слова, емоційно-експресивні синтаксичні конструкції, ритміко-інтонаційну організацію та багато ін. стилістичних засобів.Узагальнювально-директивний різновид газетного тексту пов'язаний з узагальненим відображенням дійсності в констатувальному, проблемно-аналітичному, перспективно-оцінному й директивно-пропагандистському планах. Відповідно тут активно виявляють себе категорії збірності й множинності на рівні як слова, так і словосполучення та речення. Для узагальнювально-директивного тексту характерні активність однорідних структур і специфічне поєднання функцій супідрядності й підрядності в ряді однорідних членів, а також багатоступеневі однорідні структури. Особливу роль відіграє абзац як надфразна єдність, що здебільшого є наслідком розчленовування потенційно однієї ускладненої фрази. Для узагальнювально-директивного тексту характерний монументальний тон, оцінне забарвлення часто набуває більш чи менш сильного патетичного звучання.Урочисто-декларативний різновид газетного тексту є прямим чи опосередкованим декларуванням принципів і побажань. Гасла й привітання мають тут характер побажання та декларативного утвердження принципів. У цьому тексті є дуже активною своєрідна категорія побажального волевиявлення. В одних випадках її експліковано передають за допомогою лексичних засобів і через гасла та побажальні форми, особливо в завершальних частинах тексту. В інших випадках - більш опосередковано, дипломатично. Для урочисто-декларативного тексту характерна активність мовних засобів опосередкованого, напів- прихованого виявляння побажальних і причиново-наслідкових значень та взаємодії цих значень.Нарисовий різновид журналістського тексту є синтезом елементів експресивно-публіцистичного та репортажного різновидів тексту на порівняно вищому якісному рівні. Нарисовому текстові властиві особлива концентрація й розмаїтість функціонально єдиноспрямова- них стилістичних засобів, витонченість і складність стилістичного малюнку. Тут більшою мірою виявляється індивідуальність авторської манери, підвищуються вимоги до органічності стилістичної єдності цілого за стилістичної розмаїтості. Специфіку фейлетонного тексту створює комічний спосіб реалізації суспільно актуальної проблематики й фактології. Внутрішню й зовнішню стилістичну цілісність фейлетону, побудованого на контрастах, на суперечностях, забезпечує сатиричний задум, "хід" і пов'язані з ними прийоми комічної стилізації. Комічна стилізація базується на навмисному порушенні стандартних мовностилістичних норм за допомогою різних прийомів і деталей, які виявляють одночасне існування в змісті мовлення "двох логік" - логіки здорового глузду й "логіки" сатиричних персонажів.

60.Межі втручання редактора в текстРедакторське втручання в текст зумовлене тим, що "мовленнєве спілкування ефективне тільки за умови однакового розуміння повідомлення його відправником і отримувачем. Неадекватне розуміння вислову чи слова авторське і читацьке (слухацьке, глядацьке) змушує редактора ЗМІ вносити в текст виправлення4. Для редактора усвідомлення труднощів розуміння тексту особливо важливе, оскільки усунення їх, розв'язання суперечності між словом і думкою - одне з найвідповідальніших завдань редагування5. "Не завжди те, що говорить автор, буде адекватно сприйняте адресатом. Особливості породження і сприймання висловлювання зумовлені психологією співбесідників. Існують об'єктивні умови, які ускладнюють процес сприймання твору. У ЗМК це опосередкований текстом або якимось технічним засобом контакт автора з аудиторією. Відсутність безпосередньої комунікації обмежує автора та адресата у формах вираження й отримання змісту твору... Об'єкт впливу при цьому спілкуванні - свідомість людей, розділених часом і простором, що передбачає особливу літературну обробку повідомлень. При цьому суперечність між автором і масою читачів у сприйнятті того самого тексту трактуємо як суперечність між індивідуальним (автор) і соціальним (читачіO. "Труднощі мовного спілкування сягають максимуму, оскільки адресат є невизначеною множиною...

61.Композиція журналістського твору залежить від екстралінгвістичних і від власне лінгвістичних чинників, під упливом яких перебуває автор як суб'єкт дії. Тут виразно розрізняють два аспекти: зовнішній - конфлікт і внутрішній - проблема. Перший лежить на поверхні, другий журналіст має виявити. Проблема, яку порушить журналіст у тексті, має пройти певні стадії розвитку на шляху до її вирішення. І тут автор виконує роль організовувального чинника. Тому в плані змісту важливу роль відіграють такі композиційні вузли: а) опис і аналіз події, яка спричинила проблему (констатація фактів); б) аналіз причин виникнення проблеми; в) характеристика учасників події; г) загальна оцінка конфліктної ситуації, соціальної проблеми, яка стоїть за конфліктом; ґ) шляхи до практичного вирішення проблеми. Композиційні вузли в журналістському тексті можуть бути розміщені в довільному порядку. Розміщення композиційних вузлів на площині тексту, як і мовностилістичне втілення їх, залежить від авторського задуму і є засобом виявляння образу автора. Лінгвістика й літературознавство в понятті, позначеному словами "образ автора", виокремлюють кілька його аспектів: 1. автор біографічний, про якого ми знаємо, коли він народився, де жив і т. ін.; 2. автор художнього чи публіцистичного твору як об'єкт літературо-, медіазнавчих досліджень; 3. образ автора, певною мірою схожий на інші образи художнього чи публіцистичного твору, проте менш експлікований (це своєрідний об'єкт, з яким спілкується читач під час ознайомлення з текстом, заглиблення в нього).

62.Аналіз актуальної теми актуальність Аналіз актуальності теми теми не може бути визначеною поза інтерпретацією факторів мовноїдіяльності, зокрема комунікативної мети. Такий підхід до аналізу актуальності теми передбачає методика наукової інтерпретації актуальної теми, суть якої й полягає у визначенні зумовленості теми факторами, які, за передбаченнями редактора, могли впливати на автора під час написання аналізованого матеріалу. Питання про комунікативне цілепокладання стосовно журналістських матеріалів актуально виникає лише в той момент, коли автор або редактор запитує "Для чого, навіщо написанийцей матеріал?'1, коли необхідно осмислити необхідність матеріалу, його актуальність, його доречність. У цій ситуації оголюються, мов нерв, такі фактори людської діяльності, як комунікативна мета, мотив, комунікативний смисл, а також комунікативна ситуація, зокрема її параметр — аудиторія, якій адресується матеріал. Як бачимо, фактично весь комплекс фак- торів діяльності має бути обговорений під угтливом лише одного найпростішого запитання "Для чого?". Мета аналізу актуальності теми: зафіксувати у матеріалі реально або потенційно актуальну тему. Предмет аналізу: мікротеми в системі факторів мовлення автора. Структура аналізу актуальності теми: — інтерпретація факторів написання матеріалу, зокрема комунікативної мети; — аналіз мікротеми в системі інтерпретованих факторів; — визначення причин, що послаблюють актуальність теми або роблять усі мікротеми неактуальними.

63. Психологічні помилкипов'язані з вищенаведеними психологічними причинами анормативності тексту, особливостями мислення людини і декодування з "внутрішньої" мови. Це і недостатня уважність до "дрібниць", що призводить до неточностей в ефірі, до помилок у газеті, і помилки занадто великої активності автора (багатослівність тощо), і помилки втомленості автора (повтори та ін.), і власне помилки під час перекладу з "внутрішньої" мови на "зовнішню" тощо. Щоб уникнути подібних помилок, авторові варто постійно контролювати процес творення тексту, свідомо і уважно перечитувати його з урахуванням можливої реакції аудиторії. Хоча деякі помилки цього типу може помітити лише стороння людина, адже очевидне і логічне для автора не обов'язково збігається з уявленнями читача.

64.Організація твору в плані вираження його змісту називається архітектонікою. Зміст твору, його тема природно мають три форми вираження: абстрактно-мовну, або вербальну, візуально-образну і чуттєво-емоційну. Тема може одночасно існувати у трьох формах. З елементів цих форм та додаткових, зокрема графічно-знакових засобів, утворюють вторинну, архітектонічну форму існуваннятвору, зокрема у вигляді тексту. Архітектоніка тексту мас бути строго підпорядкованою змістові твору й виражати його композицію. Абстрактно-мовна форма вираження змісту формує вербальний зміст твору, який не вичерпує усі нюанси змісту, що існує в інших формах — образній, чуттєво-емоційній. Усі три форми доповнюють одна одну у вираженні цілісної думки. Візуально-образна й чуттєво-емоційна форми є носіями чітко не структурованого, синтетично чуттєвого відображення дійсності й емоцій людини. Вербальна форма навпаки виражає структурований, опрацьований свідомістю, аналітичний зміст твору. Вербальна форма змісту є чисто людською формою вираження, і вона, як ніяка інша* мас правила організації і культуру використання.

65. Аналіз розкриття теми належить до важливих процедур організації змісту твору. В розкриття теми основі цього аналізу лежить фактологічний аналіз, спрямований на визначення якісного й кількісного фактологічного забезпечення змісту, а також композиційно-архітектонічний аналіз, що включає організацію й вираження змісту твору. Для здійснення фактологічного аналізу необхідно визначити тематичну організацію твору, актуальну тему, а потім зробити членування змісту твору на факти в межах актуальної теми.

69. Редагування радіо сюжетів Редактор, що аналізує радіо-, телетвори, повинен відчувати ритмомелодійний лад української мови, оскільки інтонація, па узи, ритм служать засобом вираження змісту твору. Необхідно володіти відчуттям доречності поєднання мовної форми з образною й музичною. Фото, малюнок, музика мають бути "в темі", вираженій словом. На основі професійних знань розгортається мислительна діяльність редактора над твором, що має різні форми вираження змісту. Редакторський аналіз проходить у формі логічного висловлювання — судження про тематичну організацію твору, фактологічне забезпечення змісту твору та його вираження як в аспекті авторського задуму, так і в аспекті читацького сприймання. Основними механізмами утворення суджень є зіставлення, узагальнення і абстрагування. Зіставляючи слова, фрази, фрагменти і т.д., редактор повинен зробити судження про тему фрази, фрагменту, твору на основі виділення спільного змісту для них (узагальнення) і словесного або схематичного його вираження (абстрагування). На основі цих механізмів розробляються різні прийоми, методи, способи аналізу твору залежно від сфери і виду аналізу. Перша вимога — редактор уміє формулювати судження, тобто уміє зіставляти, узагальнювати і абстрагувати компоненти змісту. Друга вимога — редактор повинен уміти робити умовиводи стосовно аналізованого твору. Третя вимога — редактор повинен враховувати комунікативну логіку в своїх професійних міркуваннях про якість і доречність будь-яких елементів твору.

73. Мовностилістичні особливості журн. текстівПубліцистичний стиль - функціональний різновид літературної мови, який використовується в ЗМІ, в пропагандистських виступах. Для нього характерні популярність, образність, полемічність викладу, яскравість засобів позитивної чи негативної експресії. Поєднання експресії та стандарту - конструктивний принцип мовлення в ЗМІ. У публіцистичному стилі широко використовуються: ■суспільно-політичналексика; ■емоційно-оцінніслова; ■експресивнозв'язанеслововживання; ■перефрастичніпобудови; ■фразовісерії; ■словоформизпрефіксамианти-, псевдо-, нео- тощо та із суфіксами -ац(ія), -фікац(ія), -іст, -тор, -ізм, -овець тощо; ■складніприкметники;■ імперативні форми дієслів, що передають заклики до спільної дії; ■ конструкції з різними видами інверсії; ■ конструкції з повторами слів і синтагм, предикативних ланок складного синтаксичного цілого; ■ риторичні запитання та звертання. Публіцистичний стиль має декілька різновидів; їх виокремлюють залежно від того, які засоби масової інформації ними послуговуються. Найбільш дослідженим і найменш суперечливим з теоретичного погляду є газетний різновид публіцистичного стилю\ Варто з'ясувати для себе специфічність понять, які позначають термінами "текст" і "дискурс" Дискурс - зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними та ін.) чинниками; текст, узятий у подієвому аспекті; мовлення, яке розглядають як цілеспрямовану соціальну дію, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і в механізмах їх свідомості (у когнітивних процесах). Дискурс - це мовлення, "занурене в життя". Тому термін "дискурс" на відміну від терміна "текст" не застосовують до давніх текстів, зв'язки яких із життям не можна відтворити безпосередньо. Дискурс охоплює паралінгвістичний супровід мовлення (міміку, жести). Життєвий контекст дискурсу моделюють у формі "фреймів" (типових ситуацій) або "сценаріїв" (у яких зроблено акцент на розвитку ситуацій). Дискурс звернено до ментальних процесів учасників комунікації: етнографічних, психологічних і соціокультурних правил і стратегій виникнення й розуміння мовлення в тих чи інших умовах (англ. discourse processing), що визначають належний темп мовлення, міру його зв'язності, частку загального й конкретного, нового й відомого, суб'єктивного (нетривіального) й загальноприйнятого, експліцитного й імпліцитного в змісті дискурсу, міру спонтанності, обрання засобів для досягненнямети, фіксування поглядів мовця та ін. Під терміном "текст" мають на увазі переважно абстрактну, формальну конструкцію, під терміном "дискурс" - різні види її актуалізації, які розглядають з погляду ментальних процесів та у зв'язку з екстралінгвістичними чинниками.

74. У повідомленнях числа можуть бути вказані словами (кількісними чи порядковими числівниками) або цифрами (арабськими чи римськими). Для їх контролю слід використовувати такі норми. • Кількісні числівники в межах від нуля до дев'яти включно, біля яких нема одиниць вимірювання, слід подавати у словесній формі.Приклад. На вулиці стояло три машини.Кількісні числівники десять і далі в художньому, публіцистичному й дитячому видах літератури слід записувати словами, а в інших видах (офіційний, науковий, популярний, інформаційний, виробничий, навчальний, довідковий) — цифрами1. Винятком дляхудожнього, публіцистичного та дитячого видів літератури може бути лише той випадок, коли біля кількісних числівників стоять одиниці вимірювання, наприклад: 5 р.; 235 т; 2347 осіб; 20 л; 8 га. Ще одним винятком є той випадок, коли в офіційному, науковому, популярному, інформаційному, виробничому, навчальному й довідковому стилях мова йде про одну й ту ж величину, яка має значення від одиниць—до десятків і т. д. (у цьому випадку цифри від одиниці до дев'яти також пишуть цифрами).• Коли абзаци чи речення зв'язного тексту починаються з кількісного числівника, то його слід подавати в словесній формі.Приклад. Дванадцять годин між телефонними станціями не було зв'язку (неправильно було б писати: 12 годин між телефонними станціями не було звязку).• Між цілою та десятковою частинами числа слід ставити кому'. У текстах програм, згідно з прийнятими в мовах програмування стандартами, слід ставити крапку. Числа одне від одного слід відділяти крапкою з комою. У цифрових даних, що включають більше п'яти цифр зліва і справа від коми, після кожних трьох цифр слід ставити пробіл.Винятком щодо пробілу є лише той випадок, коли цифри є літерними константами {патент № 725364). Приклад. 13 456,789; 123,456 789; 76865 л; 46 532,5 кг.• Порядкові числівники нульовий—дев 'ятий у тексті слід писати словами. Порядкові числівники більше дев'яти наводять у тексті у формі цифр із нарощенням.Нарощення повинно складатися з однієї літери (коли закінчення має дві голосні, приголосну чи -й) або двох літер (коли закінчення має приголосну й голосну). Приклад. 22-ї камери, 16-й рік, 70-х років, 5-та річниця, 3-тя редакція. Якщо кілька порядкових числівників ідуть один за одним, то літерне нарощення додають лише до останнього числівника. Приклад. ІЗ, 14,15 і 21-й саджанці. Винятки, коли нарощення не ставлять: а) порядкові числівники, які стоять після іменника, наприклад: у формулі A8), частина 3, таблиця 17, у розділі 10; б) порядкові числівники, що стоять у датах, наприклад: 24 серпня 1991 р.; в) римські цифри.• Вживати арабські чи римські цифри слід згідно з традицією. Приклад.XII Олімпійські ігри, Сигізмунд III.Складні прикметники, першою частиною яких є числівник, а другою — одиниці вимірювання, проценти, градуси тощо в художній, публіцистичній та дитячій літературі слід писати словами.Приклад. Столітній ювілей, десятиградусний мороз (виняток: надто велика довжина слова, наприклад: тристасімдесятигіятиріччя). У науковій та технічній літературі першу частину слова слід заміняти цифрами, наприклад: 99-процентний, 10-градусний, 42-кілометровий. Недопустимими є цифрово-знаково-літерні комбінації типу 10% -й.• Числа, що входять в один ряд, повинні мати одну й ту ж розмірність.Приклад. 125,35; 125,40; 125,20 (помилковим є такий варіант запису того ж ряду: 125,35; 125,4; 125,205).• Дати слід писати за такими шаблонами: — у науковому, виробничому, інформаційному та довідковому видах літератури: 1.02.1997 р.; — в офіційному, навчальному та публіцистичному видах літератури: 1 лютого 1997 р. — у художньому виді літератури допустимим є подання дати словами: Було двадцять друге червня тисяча дев'ятсот сорок першого року... .Помилковим є написання дати за допомогою арабських та римських літер одночасно та інших розділювачів A/ІІ-97). Роки, що не збігаються з календарними, слід подавати за таким шаблоном: 1997/98 навчальний рік; 1996/97 бюджетний рік. Під час редагування дат слід враховувати, що деякі країни мають спеціальні стандарти щодо їх написання1. Це треба мати на увазі при опрацюванні перекладної літератури.• Позначення десятиліть і століть слід подавати за таким шаблоном: у 20-тіроки XIXст. ...; у V—VIII століттях...; у IX—XстПомилковими слід вважати варіанти з повтореннями:у 20-тірр. ...;у V—VIIIcm.cm....; XIII і XIV вв.• Числові інтервали слід оформляти за таким шаблоном: 10... 16 кеглі, 36—44розміри, 20-30 мм залежно від компактності видання.

24