1. Природа літературного редагування й етапи розвитку. 2. Методика праці редактора над фактичним матеріалом. 3. Текст-розповідь і особливості його редагування. 4. Зародження літературного редагування як свідомого процесу. 5. Психологічні причини авторських помилок. 6. Текст-опис і специфіка його редагування в різних ЗМІ. 7. Становлення літературного редагування як професійної діяльності в Україні. 8. Психологічні закономірності, що є визначальними для глибокого авторського аналізу тексту. 9. Особливості редагування тексту-роздуму в різних ЗМІ. 10. Поняття про літературне редагування. 11. Умови додержання законів і норм логічно правильного мислення. 12. Специфіка редагування тексту-визначення. 13. Газетно-журнальне редагування в Україні. 14. Основні завдання редактора в оцінюванні тексту журналістського твору з логічного погляду. 15. Різновиди журналістських текстів за їх жанрово- та структурно-стилістичними особливостями. 16. Поняття „мотивація”, „редакторський аналіз”, „правка”, „контроль”. 17. Особливості роботи редактора радіопрограм. 18. Типові фактичні помилки. 19. Система організації редакторської діяльності. 20. Чотири основні закони правильного мислення та умови їх додержання в журналістському тексті. 21. Етапи роботи редактора. 22. Структура редакторської діяльності. 23. Формування в редактора навиків усунення логічних помилок. Класифікація логічних помилок. 24. Методи редагування радіосюжетів. 25. Поняття «професійне мовлення». 26. Технологія літературного редагування. 27. Редагування непрофесіонального мовлення. 28. Механізми породження висловлювання. 29. Метод фразового членування тексту. Поняття ”фраза” і „фрагмент”. 30. Функції літературного редактора на різних етапах створення телевізійної передачі. 31. Метод пофразового визначення тематичної системи тексту. 32. Особливості редагування дикторського тексту телесюжету. 33. Типологія помилок. 34. Загальні закони побудови журналістського тексту. 35. Метод тематичного прогнозування. 36. Особливості редакційно-видавничої діяльності веб-редактора. 37. Жанрові правила побудови творів. 38. Метод рубрикації. 39. Етапи роботи веб-редактора. 40. Коректорські знаки заміни. 41. Класифікація логічних помилок. 42. Робота редактора над фактичним матеріалом. 43. Аспекти розуміння журналістського тексту. 44. Особливості редагування різних видів текстів. 45. Види правки. 46. Ефективність журналістських повідомлень. 47. Текст-розповідь і особливості його редагування. 48. Методи роботи з текстом. 49. Функції тексту. Контактна функція. 50. Техніка аналізу. 51. Текст-опис і специфіка його редагування в різних ЗМІ. 52. Співвідношення тексту і факту. 53. Редакторський аналіз. 54. Особливості редагування тексту-роздуму в різних ЗМІ. 55. Фактологічна структура твору. 56. Аналіз тематичної структури матеріалу. 57. Типологія помилок. 58. Редакторський висновок. 59. Різновиди журналістських текстів за їх жанрово- та структурно-стилістичними особливостями. 60. Межі втручання редактора в текст. 61. Композиційна структура твору. 62. Аналіз актуальності теми. 63. Типові психологічні помилки. 64. Архітектонічна структура твору. 65. Аналіз розкриття теми. 66. Коректурні знаки для виправлення текстової частини повідомлення. 67. Праця редактора як співтворчість з автором. 68. Мета правки. 69. Методи редагування радіосюжетів. 70. Особливості редагування різних видів текстів. 71. Функції літературного редактора на різних етапах створення телевізійної передачі. 72. Методика праці редактора над фактичним матеріалом. 73. Мовностилістичні особливості тексту в засобах масової інформації та завдання редактора. 74. Назвати основні правила оформлення числового матеріалу в журналістському тексті. 75. Охарактеризувати види логічних помилок.1. Природа літературного редагування й етапи розвитку.

Редагування не єдиний процес, що відокремився від мовця і почав виконуватися чужою відносно твору і його автора людиною. В індустрії масового інформування і масової комунікації всі процесії живого текстотворення спеціалізовані, дискретні у просторі й часі. Моделлю живого мовця виступає інформаційний гігант, яким є той чи інший засіб масової комунікації — газета, журнал, радіо, телебачення тощо. Інформаційна індустрія настільки спеціалізована, що виникає, як на будь-якому виробництві, проблема контролю за стикуванням виробничих процесів, дотриманням технології процесів і т.д. В інформаційній індустрії теж є своєрідний відділ технічного контролю у вигляді інституту редакторів — літературних, технічних, художніх, які и зобов'язані контролювати процес продукування твору.

Таким чином, розглядаючи природу редагування й основні періоди його природного розвитку, ми можемо виділити три етапи становлення редагування: (і) редагування як психофізіологічна функція контролю за власним мовленням (прообраз редагування в епоху несвідомого авторства); B) редагування як авторська свідома дія контролю за власним мовленням, що є проявом авторства на ранніх етапах переходу від несвідомого до свідомого авторства в епоху виникнення письма; C) редагування як професійна діяльність, спрямована на аналіз, обробку чужих текстів в епоху виникнення друкарства.

Такий хід історії редагування визнає й М.Д.Феллер. "Редагування, яке зародилося з появою мовлення як елемент акту мовлення і з самого початку поєднує в собі прагматичні, формально-структурні моменти, а також контроль за тим, чи об'єктивно відображається дійсність,— з появою великих мовних творів перетворюється в самостійний процес (переробка автором), а потім у спеціальну форму діяльності — суспільної, політичної, наукової, в обробку текстів уже не автором, а іншою людиною (редактором) з урахуванням читацького сприймання.

2. Методика праці редактора над фактичним матеріалом.

Термін фактичний матеріал, прийнятий у редагуванні, охоплює всі опорні для тексту елементи — поняття і предметні відношення. Навідміну від терміна факт, трактується як результат осмислення й переробки інформації, що має форму судження. Фактичний матеріал реалізується в текстових конструкціях, що позначають не тільки події, але і речові елементи предметного ряду, властивості, якості, стан, позначення осіб, відношень, кількості. Фактичний матеріал може виконувати функцію інформації, входити в логічну побудову, бути ілюстрацією, то доповнює те чи інше спостереження. Редактор відповідальний за правильність і вірогідність опублікованого фактичного матеріалу Існують три основних види його перевірки: внутрішня (співвіднесення фрагментів тексту в межах редагованої публікації), перевірка факту за авторитетним джерелом, а також офіційне підтвердження Редактор повинен уміти швидко знайти потрібну довідку, перевірити правильність даних, орієнтуватися в довідкових посібниках, володіти прийомами аналізу тексту.

Причиною фактичних помилок і неточностей може бути недостатня поінформованість автора, неадекватність його уявлень про дійсність, бідність мови, технічна недбалість при відтворенні тексту.

Вимога точності номінацій у першу чергу визначає роботу редактора над іменами власними і термінами, крім того, вона поширюється й на оцінку правильності слововживання й написання найменувань, дотримання принципу їхньої уніфікації.

Редакторський аналіз фактичного матеріалу завжди здійснюється у двох напрямках: визначаючи, наскільки точний був автор, будуючи фактичну основу публікації, редактор через свій досвід, професійні знання, своє сприйняття першого читача перевіряє автора Визначаючи роль фактичного матеріалу в загальній структурі журналістського матеріалу, він судить про способи його розробки й подачі, оцінює логічні зв'язки в тексті, прийоми і літературну майстерність автора Редактор поділяє з автором відповідальність за висновки, що пропонуються читачу, за відповідність фактичного матеріалу сучасному рівню знань про предмет, за стичний зміст публікації.

Основні позиції, за якими ведеться оцінка редактором фактичного матеріалу:

1)виваженість добору,

2)точність передачі;

3)обгрунтованість послідовності подання;

4)строгість логічної побудови.

3. Текст-розповідь і особливості його редагування.

Текст-розповідьподає інформацію про події, явища, вчинки людей (або персонажів, якщо текст художній). Розповідь є основним елементом прозового художнього твору. До тексту-розповіді належить також переказ. В основі розповіді — розміщення матеріалу переважно в хронологічній послідовності. Проте не завжди. Під час редагування цього виду тексту варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше — хронологічний, проте може бути й тематичний, географічний чи ін.

Редагуючирозповіднийтекст, требаперевіритиспівмірністьйогочастин, пам'ятаючи, щоважливістьподіїнезавждивизначаєтьсяїїтривалістю, усунутинепослідовністьвикладу, атакожскоротитиподробиці, якінеєобов'язковимидлярозкриттятеми. Крім інформації про самі події, розповідний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швидко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від одного стану до іншого.

Розповідь повинна мати свій ритм, свою інтонацію. І що точніше й продуманіше побудовано розповідь, то простішою й природнішою вона виглядає. Є два основні способи розповіді — епічний і сценічний.

У першому автор оповідає про події, які відбулися, про наслідки якихось дій. У другому — події викладають не описово, не узагальнено, а наочно, зміст того, що відбувається, передають через жест, рух дійових осіб, увагу читача (слухача, глядача) приверта-ють до подробиць, до частковостей. Епічний спосіб розповіді більш характерний для наукового викладу, сценічний — для образного висвітлення подій. У публіцистиці поєднуються або чергуються обидва способи розповіді. 4. Зародження літературного редагування як свідомого процесу.

У часи середньовіччя в Україні у великих майстернях, де виготовляли рукописні книги, працювали так звані "справники", які звіряли переписані копії з оригіналами книг. "Справники" виконували одночасно функції і коректора, і редактора, і текстолога. "Справником" був і першодрукар Федоров, який прибув в Україну (до Львова) з Москви. У Росії така праця дорого обійшлася йому, оскільки саме через "справництво" І. Федоров був змушений покинути. У XIX ст. українські вчені зробили значний внесок у збір закономірностей для майбутньої теорії редагування.

Після ліквідації незалежної держави розвиток редагування в Україні відбувався в складі СРСР. Його центром став Український поліграфічний інститут , який після Другої світової війни перевели з Харкова до Львова. Спеціалісти цього інституту створили так звану "львівську школу редагування".

Значний внесок у розвиток редагування не тільки в Україні, айв усьому СРСР зробив М. Феллер.

На початку 80-х років починає розвиватися "київська школа редагування". Її особливістю була, зокрема, увага до редагування художньої літератури та публіцистики. Засновником цієї школи став Р. Іванченко. Після здобуття Україною незалежності першими виданнями з едитології були дві книги В. Різу на: "Моделювання і технологія редакторських систем" (Київ, 1995) і "Літературне редагування: Підручник" (Київ, 1996).

У 80-х роках XX ст. українське академічне (наукове) книговидання посідало у світі третє місце. 5. Психологічні причини авторських помилок.Усунення труднощів розуміння, розв'язання суперечності слова й думки - одне з найважливіших завдань редактора. При цьому дуже важливо для редактора з'ясувати можливі психологічні причини авторських помилок. Н.В.Зелінська саме й намагається виявити таку психологічну спричиненість авторських помилок. Вона так класифікує авторські помилки: "помилки втомленості або, навпаки, великої активності автора (відхилення від основного напряму викладу, пропуски потрібних деталей, повторення вже сказаного) і наслідки так званої інерції авторського письма (використання готових лексичних форм-штампів, застиглих синтаксичних конструкцій тощо) та ін.. Всі вони спричинені специфічною організацією процесу мислення в людини, а тому, на жаль, автор їх практично не зауважує7. Окремі помилки зумовлені природою внутрішнього мовлення, основними особливостями внутрішнього мовлення такі: 1. своєрідний синтаксис-скорочений, згорнутий, гранично предикативний; 2. зредукованість фонетичного боку мовлення; 3. переважання "змісту" слова (індивідуального) над його значенням (загальновживанимL. "Через усі ці особливості внутрішнє мовлення не призначене для передачі у "чистому вигляді", а тому на "виході" замінюється зовнішнім - відбувається своєрідний переклад... Переклад же, як відомо, ніколи не буває абсолютно точним і, до того ж, він пов'язаний з певними втратами.