Розділ №3

Повість минулих літ

с кравою пам'яткою давньоруського літописання кінця XI — початку XII ст. є «Повість минулих літ». Вона являє собою літописний звід, який увібрав не лише весь попередній досвід історичних знань Русі, а й досягнення європейської історичної думки, тра­диції візантійської християнської культури. Особливо сильне враження справляє вступ до «Повісті минулих літ», в якому відображено широку картину світової історії, здійснено спро­бу визначити в ній місце слов'ян і Русі, стверджено прогресив­ну філософську ідею взаємозв'язку і взаємозумовленості істо­рії всіх народів.

Вражає широка ерудиція укладача «Повісті минулих літ». Він постійно звертається не лише до Біблії, що була вищим ав­торитетом знань у середньовіччі, а й до візантійських історич­них хронік. Це насамперед «Хроніка» Георгія Амартола, від якої запозичена і перша частина заголовка, «Хроніка» Іоанна Малали, «Літописець» константинопольського патріарха Ни-кифора, житія грецьких святих, притчі Соломона, «Одкровен­ня» Мефодія Патарського та ін.^!

Початково «Повість минулих літ» складалася зі вступу, літо­писів і літописних зводів 996, 1039, 1073, 1093—1095 рр. і да­тованої хроніки, доведеної до 1110 р. Згодом, очевидно в ре­зультаті редакції 1118 р., до неї було внесено «Повість про осліплення Василька», а також щорічну хроніку до 1117р.

На думку С.М. Соловйова, М.І. Костомарова, Б.О.Рибакова та інших дослідників літописів, власне «Повістю минулих літ», можливо, слід вважати не весь звід, а лише розширений вступ До нього. Втім практично ніхто з літописців не намагався поставити під сумнів той факт, що автор вступу є й укладачем усього зводу.

Укладач цієї неординарної праці, що стала основою прак­тично всіх наступних літописних зводів, виявив себе не лише як старанний продовжувач справи своїх попередників — хро-

трин В. М. Хроника Георгия Амартола. — Пі\, 1920. — Т. 1. — С. 9; ПВЛ. — ^{Ні 2}- ~ С 50; Рьібаков Б. А Древняя Русь... — С. 127.

ністів, а й як історик. Це добре видно вже із заголовка «Повісті минулих літ», у якому поставлено дві важливі дослідницькі про­блеми: «Откуда єсть пошла Руская земля» і «Кто вь Києві на-ча первье княжити»'. Характерно, що на відміну від багатьох своїх сучасників (і навіть наступників) він усвідомлював орга­нічний взаємозв'язок цих явищ, їхню обумовленість внутріш­нім розвитком східнослов'янського суспільства.

Не випадково виникнення Києва літописець пов'язує з дія­льністю першого слов'янського князя Кия, влада якого поши­рювалася на Полянську землю, а дипломатичні зв'язки сягали Константинополя. Опонентів (у тому числі й своїх більш ран­ніх колег — хроністів), які не вірили в князівське походження Кия і називали його звичайним перевізником-човнярем через Дніпро, літописець називає «не свідущими». При цьому він на­водить такі подробиці з життя Кия (візит до Царгорода, при­йом візантійським імператором, спроба закріпитися на Ду­наї), які аж ніяк не можна віднести до розряду вигаданих. На користь цього свідчить і той факт, що літописець, не знаючи імператора, який приймав київського князя, не став вигадува­ти його ім'я.

Вступ до «Повісті минулих літ» не має дат, однак це не озна­чає, що літописець не орієнтувався у відносній хронології ви­кладених ним історичних подій. Розповідь про князя Кия зна­ходиться у своєрідній хронологічній рамці: їй передує легенда про відвідування Русі Апостолом Андрієм, а за нею слідує по­відомлення про прихід на Дунай болгар і білих угрів. Останні, як уточнює сам літописець, прийшли на слов'янські землі за імператора Іраклія («Си бо угри почата бити при Ираклии цари»²), правління якого припадало на 610—641 рр.

У логічному зв'язку з розповіддю про князівське похо­дження Кия знаходиться і повідомлення про князювання в по­лян, древлян, словен, дреговичів, сіверян та інших племен. «И по сихь братьи держати почата родь ихь княженье в поляхь, а в деревляхь своє, а дреговичи своє, а словіни своє...» ³.

Концептуальною послідовністю характеризується опис літописцем знаменитого шляху «ш Варяг в Греки». Така назва закріпилася за ним в історичній літературі, хоча належить во­на не укладачеві «Повісті минулих літ», а його пізнішим редак­торам і тлумачам. Насправді він описав шлях не з півночі на південь, а з півдня на північ. Відправним його пунктом висту­пає не Варязька земля, а Грецька. Без пізнішої редакторської вставки — «Бі путь изь Варягь вь Греки» — початок розповіді

¹ лш — ч. і. —СЯ

² Там само. — С. 14.

3 Там само. — С. 13-

про цей шлях виглядає логічним і послідовним; «Бе путь... изь Грек по Дніпру, и ввірхь Дніпра...» ¹. '-

Після докладного опису шляху «изь Грекь» літописець «проводить» по ньому Апостола Андрія, котрий від Новго­рода «йде вь Варяги», а потім слідує в Рим. Тими ж орієнтира­ми завершує літописець і розповідь про шлях: «Из того озе­ра внидетьустье в море Варяжьское. И по тому морю йти до Рима»².

Крім недатованого вступу, укладачу «Повісті минулих літ», згідно з історіографічною традицією, належать літописні статті з 1093(95) р. по 1110 р. Його авторська і редакторська присутність чітко простежується також у цілому ряді статей, які розповідають про події X—XI ст. Зрозуміло, що в такому ви­падку він користувався текстами, які збереглися в князівсько­му і церковних архівах. Д.С. Лихачов вважав, що в руках автора «Повісті минулих літ» були тексти договорів Русі з греками, а також перекладні грецькі джерела³. Згідно з О.О. Шахматовим, який виявив у першому Новгородському літописі уривки, як йому здавалося, давнішого, ніж «Повість минулих літ», літопи­су, розповідь про четверту помсту Ольги записана, напевно, тільки літописцем кінця XI — початку XII ст. Стаття 1091 р., яка розповідає про розкопування і перенесення мощів Феодосія Печерського, безперечно, належить до творчості автора «По­вісті минулих літ», що добре показав Д.С. Лихачов ⁴.

Нижче ми неодноразово будемо звертатися до проблеми оригінальності текстів «Повісті минулих літ», оскільки це пи­тання тісно пов'язане з визначенням її авторства. Незважаючи на усталену історіографічну традицію, згідно з якою «Повість минулих літ» пов'язується з ім'ям літописця Нестора, дослідни­ків не полишають сумніви в непорушній істинності такого ви­сновку. В літературі неодьіоразово висловлювалась думка, що її автором варто вважати ігумена Михайлівського Видубиць-кого монастиря Сильвестра ⁵.

Суперечливі висновки про авторство «Повісті минулих літ» зумовлені розбіжністю свідчень літописних зводів. У Хлєбниковському списку в заголовку «Повісті минулих літ» го­вориться, що літопис написаний ченцем Печерського монас­тиря Нестором. Літописця Нестора знає і Печерський пате-

¹ЛШГ.-Ч.1.-С. 11.

² Там само.

^ь Там само. — Ч. 2. — С. 49—50.

^ Там само. — С.416.

Казанский П. Еще вопрос о Несторе // Временник общества истории и древ­ностей Российских. — М, 1849. — Кн. 1, отд. 1. — С. 23—30;КостаиаровНЛ.Ле-^ии ■■• ~ С. 26—38; Кузьмин АГ. Начальньїе зтапьі древнерусского летопи-ания, — м., 1977. —С. 133— 15 5; Тапочко О. П. Нестор-літописець: біля джерел Днієї історіографічної традиції // Київ, старовина. — 1996. — № 4—5. —

рик. Його кілька разів згадує чернець Полікарп як автора і «Літописця»: «Иже написалетописец», Три списки з ім'ям Не-стора, як запевняв В.М. Татищев, були в його руках, коли він пи­сав «Історію Російську». Це вже названий Хлєбниковський, а також Раскольничий і Галіцинський. В останньому збереглося ім'я не лише Нестора, а й Сильвестра. У Лаврентіївському літо­писі імені Нестора немає, проте в закінченні статті 1110 р. го­вориться, що цей літопис написаний Сильвестром. «Игумень Скльвестрь святаго Михайла написах книги си Літопи­сець» К Сильвестр як автор початкового літописання згадуєть­ся в деяких зводах XV ст. північно-східної традиції. Взагалі літописання Північно-Східної Русі, яке стало продовженням переяславського, знало лише Сильвестра, у той час як літопис­на традиція Печерського монастиря вважала автором «Повісті минулих літ» Нестора.

Історики з часів В.М.Татищева складну проблему вибору вирішували так: Нестор був автором «Повісті минулих літ», а Сильвестр — її продовжувачем і редактором. Саме до такого висновку схилявся М.І. Костомаров, який вважав, що «Сильве-стру можуть належати лише найближчі до його часу повідом­лення і розподіл за числами інших з деякими доповненнями. Справою Сильвестра було зведення окремих сказань. Цей Сильвестр вніс до свого твору Несторовий літопис Києво-Пе­черського монастиря, який становив лише незначну частину всього літопису»².

Якби приписка з ім'ям Сильвестра знаходилася в статті 1116 р., висловлене вище припущення не потребувало б будь-яких додаткових обґрунтувань. Нестор закінчив літопис у 1110 р., а Сильвестр продовжив його до 1116 р. Проте припис­ка чомусь знаходиться в статті 1110 р., і це породжує ряд сум­нівів, що не знаходять задовільного пояснення. Якщо Силь­вестр справді мав відношення до літописання, важко припус­тити, що б він, переписавши в 1116 р. літопис Печерського мо­настиря, доведений до 1110 р., не продовжив його своїми текс­тами. Якщо ж, як вважав С.О. Бугославський, Сильвестр був не літописцем, а лише простим переписувачем, тоді взагалі відпа­дає питання про його редакцію «Повісті минулих літ». Ще біль­ше ускладнює ситуацію з авторським втручанням Сильвестра в працю попередника і та обставина, що приписка ця зробле­на не по закінченні списування літопису, а через деякий час: <-А мні в то время игуменящюу святаго Михайла вь 6624' ³.

У 1118 р. Сильвестр був уже переяславським єпископом і, очевидно, лише в Переяславі йому спало на думку пов'язати своє ім'я з переписаним у стінах Видубицького монастиря (на-

1 ЛЯ/?. —Ч 1.—С 188.

² Костомаров Н.И. Лекции ... — С. 30. і Ч. 1, —С. 188.

Освячення собору Архангела Михаіла у Видубицькому монастирі Києва. Мініатюра з Радзивілівського літопису

ч

певно, під його наглядом) літописом. Немає й найменшого су­мніву в тому, що з моменту завершення переписування і до 1118 р. «Повість минулих літ» не була доповнена записами за 1111 — 1118 рр. Для хроніста це річ неймовірна. Сильвестр на­гадує в цьому плані ченця Лаврентія, який переписав (зі спів-товаришами) у 1377 р. літопис («книги ветшани»), що опини­вся в його руках і закінчувався записом 1305 р., і не доповнив його жодною своєю статтею.

Сказане вище не дає змоги вважати Сильвестра співавто­ром «Повісті минулих літ», а тим більше єдиним її творцем, як це запропонував свого часу АГ. Кузьмін ¹. Мабуть, він взагалі не мав прямого відношення до літописної творчості, і навряд чи продуктивним є намагання визначати його авторську участь у складанні чи редагуванні «Повісті минулих літ» лише на під­ставі наявних у ній симпатій до «даму Всеволода».

Ситуація з авторством Нестора виглядає значно краще. Адже про нього є й додаткові дані: йому належать «Житіє Фео­досія» і «Читання про Бориса і Гліба». Однак саме ця обставина стала джерелом нових сумнівів із приводу авторства Нестора «Повісті минулих літ».

Дослідники, які намагалися заперечити участь автора жи­тійних сказань, ченця Печерського монастиря Нестора в скла­данні руського літопису, аргументують це цілком різною сти­лістичною манерою викладу, наявністю різночитань у «По­вісті минулих літ» (статті 1051,1065,1074 і 1091 рр.) і «Житії», а

АГ. Начальньїе зтапьі... — С. 155—183.

також тим, що його участь у літописанні засвідчена лише в Па­терику '. Щодо прийомів творчості, то вони диктувалися жан­ром творів. «Житіє» писалося за одними канонами, а літопис — за іншими. Якби літературознавці не знали, що «Історія Пуга-чова» написана О.С. Пушкіним, то, напевно, збилися б з ніг у пошуках її автора. Істотнішим видається питання про різночи­тання. А.Г. Кузьмін нарахував десять таких розбіжностей між «Житієм Феодосія» і літописом. Звичайно, це серйозно, але ко­ли б він спробував аналогічно проаналізувати творчість ко­гось із літописознавців, таких різночитань було б набагато більше *.

Не викликає сумнівів, що «Житіє Феодосія» писалося як літературний твір, і це не зобов'язувало його автора до прото­кольно точних записів і формулювань. До того ж у нас не може бути впевненості в тому, що всі ці різночитання не з'явилися в результаті пізнішої редакції літопису. Адже знаємо, що «По­вість минулих літ», незалежно від того, хто був її автором, не зберегла свою первинну оригінальність.

Суттєвою розбіжністю між «Житієм Феодосія» і літопис­ною статтею 1051 р., яка ставить під сумнів їхню належність одному автору, є повідомлення про час його приходу в монас­тир. У статті він стверджує, що прийшов до Феодосія у 17 років, а в «Житії», що це було при ігумені Стефані. «Приать же бьіхь вь нь (монастир. — П.Т.) преподобньїмь игуменомь Стефа-иомь, яко же оть того пострижень бьіхь, имнишескиа одіж-да сподоблень, паки иже на диаконский сань возведень сий от него»².

Тут необхідно внести ясність щодо двох історіографічних стереотипів, які переходять із праці в працю. По-перше, всупе­реч твердженню істориків автор літописної статті 1051 р. не говорить про свій постриг у монастир преподобним Феодо-сієм. Прихід у монастир і постригу ньому — події не одночасо-ві. Про це свідчить сам Нестор у «Житії Феодосія». Згідно з ним, людина, яка прийшла у монастир, якийсь час звикала до мона­стирських порядків і ходила у своїй одежі. Потім її вдягали в чернече облачення і випробовували тяжкими церковними службами. Лише після всіх цих випробувань здійснювався об­ряд постригу в монастир і облачіння в чернечу мантію ³. По-друге, автор «Житія Феодосія» ніде не стверджує, що він не ба­чив Феодосія, а лише повідомляє, що його прийняв і постриг у монастир Стефан.

і КузьминАГ. Начальньїе зтапьі... — С. 133—155; Тапочко О.П. Нестор-літопи-сець...-С. 11-35.

* Удаваність деяких розходжень між літописною статтею 1051 р. і «Житієм Фео­досія» переконливо довів Д.С. Лихачев. — Див.: ЛЙ/7. — Ч. 2. — С. 386—387.

² ПатерикКиевскогоПечерскогомонастиря. — СПб., 1911. — С. 57—58.

3 Там само. — С 28.

35?

Винесення з печери мощів Феодосія Печорського в присутності ігумена Стефана. Мініатюра з Радзивіпівського літопису

Не виключено, що в цьому просторому житійному по­відомленні міститься ключ до розгадки розбіжності між літо­писом і «Житієм». У монастир Нестор прийшов ще за Феодо­сія, можливо, вже перед самою його смертю, але був пристав­лений до Стефана, який і здійснив через якийсь час обряд постригу. Ще пізніше, коли Стефан був ігуменом, він висвятив Нестора на диякона. Зрозуміло, у нас немає цілковитої впев­неності, що все так і було насправді, але вважаємо, що так мог­ло бути. Якби преподобний Феодосій сам описав свій прихід у Печерський монастир і постриг у ньому, він би неодмінно зазначив, що прийняв його Антоній, а обряд постригу здійс­нив Никон. І якби це повідомлення виявилося розірваним у складі двох різних текстів, то, напевно, наступні історіографи зіткнулися б з аналогічними складнощами у визначенні їх­нього авторства.

Навряд чи є достатньо підстав відносити визначення Не-сторового авторства «Повісті минулих літ» лише на рахунок патріотизму пізніших печерських книжників. Який у цьому сенс? Хіба їм не однаково було, коли б цим автором був, ска­жімо, Іоанн або ще хтось з печерської братії?

Найбільше в цьому підозрюється Касіан, котрий двічі реда­гував Печерський патерик у 60-х роках XV ст. і приписав ченцю Нестору ряд повістей, у тому числі й про початок Печерсько-го монастиря. Дослідники справедливо сумнівалися стосовно того, що в Касіана були якісь ранні тексти з авторством Несто-Р^а> °Днак, здається, невиправдано поширили свій сумнів і на йо­го причетність до літописання взагалі. В Арсеніївській редакції, Що дійшла до нас у рукописі 1406 р., про це сказано цілком чіт­ко: «Нестерь, иже написа літописець*. ДЛ.Абрамович вважав

цю приписку авторитетним свідченням того, що Нестор мав і відношення до нашого давнього літописання '. Це тим більше справедливо, що ця редакція, як вважають дослідники, цілком може відповідати оригіналу XIII ст.

Розв'язання проблеми авторства «Повісті минулих літ» значною мірою пов'язане з аналізом головним чином статей 1015, 1051, 1065, 1074, 1091 і 1096 р., а також недатованого вступу. Суперечливі результати такого аналізу, які частіше ста­влять під сумнів участь Нестора в складанні літопису, ніж під­тверджують його, змушують дослідників знову і знову зверта­тися до цих текстів.

Стаття 1015р. Пам'ятаючи проте, що Несторові нале­жить «Читання про Бориса і Гліба», дослідники спочатку були схильні відносити до його авторства і статтю 1015 р. «Повісті минулих літ», яка розповідає про трагічне вбивство синів Во­лодимира Святославича. Згодом з'явилися сумніви в тому, що автор «Читання» і статті 1015 р. є однією й тією самою особою. Підставою для цього стали різночитання в обох текстах. Ситу­ацію ще більше ускладнила наявність «Анонімного сказання про Бориса і Гліба», яке, як здавалося ще П. Казанському, є бли­жчим до літописної статті 1015 р.² Дослідники не змогли ви­значитися в тому, який з цих трьох текстів з'явився раніше, а отже, і вплинув на інші. С.О.Бугославський вважав, що «Ано­німне сказання» виникло в останні роки князювання Ярослава Володимировича і Нестор використав його при написанні своїх текстів ³. О.О. Шахматов схилявся до думки, що в основі «Читання» і літописної статті 1015 р. спільне джерело, яке чи­талося вже в Найдавнішому зводі.

Присвятивши спеціальне дослідження «Анонімному ска­занню», М.М. Вороній дійшов висновку, що більш раннім тво­ром варто вважати «Читання про Бориса і Гліба» Нестора ⁴. Польський історик А. Поппе вважає, що «Читання» і «Сказан­ня» — твори, незалежні один від одного. Щодо статті 1015 р., то вона з'явилася під час створення Початкового зводу, хоча піз­ніше могла неодноразово редагуватись. О.О.Шахматов ствер­джував, що первинний текст статті 1015р. Найдавнішого зводу був уточнений і доповнений укладачем Початкового зводу, хоч і звернув увагу на те, що «у Несторовому сказанні, у тій йо-

¹ Абрамович Д. Киево-Печерский патерик. — С. 126.

² Казанский П. Разбор ответа г-на П.Б. на новьій вопрос о Несторе // Отечест- венньїе записки. — 1851. — Т. 74. — № 1, отд. 5. — С. 80—85.

3. Бугославский САК вопросу о характере и об-ьеме л итературной деятельнос- ти преподобного Нестора // Известия Отделения русского язьїка и словесно­ сте Российской АН. — СПб., 1914. —Т. 19,кн. 1. —С. 135—143.

4. Воронин Н.Н. Анонимное сказание о Борисе и Глебе, его время, стиль и ав­ тор // Трудьі отдела древнерусской литературьі. — М.; Л., 1957. — Т.13. — С. 13-17.

Осліплення князя Василька Теребовльського торчинам Берендеєм. Мініатюра з Радзивілівського літопису

го частині, яка не має прямого відношення до Бориса і Гліба (на початку сказання), виявляються місця, спільні з літописом, що дуже його нагадують»'.

Найімовірніше, над складанням статті 1015 р. насправді працювало не одне покоління літописців. Проте серед них був і Нестор, чия редакторська участь прослідковується під час зіставлення текстів «Читання» і літопису. Ця робота добре ви­конана О.О. Шахматовим, і немає потреби наводити тут при­клади змістових і текстуальних збігів обох пам'яток. Слід від­значити лише вражаючу тотожність у літописі й у «Читанні» питання, вкладеного у вуста людей, які розвозили по місту ми­лостиню: «Кде болнии и нищь, немоги ходити? Тімьраздаваху на потребу»².

Стаття 1051р. Свого часу О.О. Шахматов, який намага­вся обгрунтувати участь Никона в печерському літописанні і навіть виділив його авторський звід 1073 р., відносив на його рахунок і сказання про початок Печерського монастиря. Спо­чатку воно нібито знаходилось у літописній статті 1062 р., а пізнішим редактором було перенесено у статтю 1051р.³

Неупереджений аналіз сказання не дає можливості прийня­ти такий висновок У тексті є місця, які дають серйозні підстави взагалі сумніватися в тому, що до цієї статті мав відношення Ни-кон Печерський. Розповідаючи про просвітера Іларіона, літо­писець повідомив, що той ходив з Берестового на Дніпро, на пагорб, «кді нинь ветхийманастирь Печерский»⁴ . Аналогіч-

Шахматов АА. Разьіскания о древнейших русских летописньїх сводах — СПб., 1908. - С. 66-70.

^- — 4.1. — С. 86. У «Читанні» ця фраза звучить так «И проповіднику глаго-•™ои<ю сб прошением: егда кто болить кто где?»

Шахматов А А. Разьіскания... - С. 277,444-448,450.

⁴лад-ч.і._с.іо5.

Занесення в Синодик дня пам 'яті Феодосія Печерського. Мініатюра з Радзивілівського літопису

но уточнюється і місце великої печери Антонія: «Яже суть и до сего дне в печері, подь ветхимьманастьіремь». Після передачі ігуменства Варлааму Антоній викопав нову печеру (<<еже єсть подь новьш манастирем»), в якій і помер. Далі літописець за­значає: <<В неп же лежать мощі его и до сего дня»'.

Наведені літописні уточнення, зрозуміло, не могли бути зроблені до 1073— 1074 рр., коли ще не було нового Печерсь­кого монастиря, а отже, і старий не міг називатися «ветхим». Повідомлення про мощі св. Антонія аж ніяк не вказує і на те, що стаття писалася через значний час після його смерті

(1073 р.).

О.О. Шахматов, звернувши увагу на ці літописні уточнен­ня і розуміючи, що вони не можуть належати Никонові, ого­лосив їх пізнішими вставками, які нібито вніс до початкового тексту статті автор Початкового зводу (1095 р.). Чому він, а не автор «Повісті минулих літ», О.О. Шахматов не пояснив, як і не обґрунтував того, чому ці уточнення взагалі потрібно вва­жати вставками. Текстологічно і змістовно вони не випада­ють із загальної канви розповіді, а часта повторюваність свід­чить швидше про їхню оригінальність. Описуючи події, від­далені від нього значним відрізком часу, літописець намагав­ся уточнити їх сучасними йому історико-топографічними орієнтирами.

Абсолютно неймовірним для Никона є й твердження: «К нему же (Феодосію. — П.Т.) и азь придохь худий и недостой-нийрабь, и приятьмялітми сущю 17 отроженьямоего»².3

ІЯД/7.-Ч. І. -С. 106. ² Там само. — С. 108.

_ф

Знамення в Печорському монастирі — поява вогненного стовпа над гробом ігумена Феодосія. Мініатюра з Радзивілівського літопису

Несторового «Житія Феодосія» відомо, що Великий Никон був найстарішим сподвижником преподобного Антонія і за його дорученням здійснив обряд постригу Феодосія. «Таче благо­слови и старьць, и повелі великому Никону остріщи и, про-звитеру тому сущю и черноризьиу искусьну, иже и поимь бла-женагоФеодосияипообичаюсвятьшхь отщьостриги иоб-лече и вьмьнишьскую одежю»¹.

Звичайно, це твердження не належить Никонові. Але кому? І наскільки ця автобіографічна подробиця здається логічною в чужій статті? На перше питання О.О. Шахматов впевнено від­повів, що літописець, який говорить про свій прихід до Феодо­сія, це укладач Початкового зводу ². На друге питання він зо­всім не відповів. Тим часом здається малоймовірним, щоб піз­ніший літописець повідомив про свій прихід до Феодосія не у своєму оригінальному тексті, а в чужому, нехай навіть і злегка підправленому.

Закінчення літописної статті 1051 р., на думку О.О. Шахма-това, безсумнівно, належить Никонові. Дещо збентежила його лише заключна фраза: «А о Феодосьевь житьи паки ска-жемь» ³. «Що таке "паки"»? — запитує О.О.Шахматов. «Чи не припускає воно безпосереднього продовження цієї фрази розповіддю про житіє Феодосія? А тим часом такого продов­ження не знаходимо»⁴.

Проведений текстологічний аналіз статті 1051 р. переко­нує, що участь Нестора у складанні сказання про початок Пе-

' Изборник. — М., 1969. - С. 102. Шахматов А А Разьіскания... — С. 446.

-Ч. 1.-С. 103.

Шахматов А А Разьіскания ... — С. 446.

черського монастиря не обмежилася лише редакцією (напев­но, дуже істотною) тексту попередника. Є всі підстави вважати, що літописна стаття була доповнена його оригінальним текс­том про заслуги Феодосія перед Печерським монастирем.

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що літописна стаття 1051 р. (якщо і не цілком, то значною мірою) була написана тим самим Нестором, котрий згодом склав і «Житіє Феодосія». Сумніви О.О.Шахматова та інших авторитетних дослідників літопису про непричетність Не-стора-агіографа до літописного сказання, як і до літописан­ня загалом, могли б бути переконливими, якби історична писемність часів Київської Русі не зберегла праці, заявленої в статті 1051 р. Проте обіцяне літописцем «Житіє Феодосія» є, і автор сам подбав про те, щоб сучасники та нащадки знали його ім'я.

Стаття 1065 р. У переліку недобрих знамень літопи­сець умістив і розповідь про те, як з київської річки Сетомл і ри­балки витягли дитину-виродка, свідком чого він нібито був. «В си же времена бьість дітищь вверьжень в Сітомль; сего же дітища виволокоша риболове вь неводі, его же позоровахомь до вечера, и паки ввергоша и в воду» '.

О.О.Шахматов, який відносив появу цієї статті до зводу 1074 р., висловив думку про те, що її зміст «начебто не дає мож­ливості визнати самого Никона укладачем продовження до Найдавнішого зводу» ². Однак цю складну ситуацію він пояс­нив тим, що над літописом у Печерському монастирі працював й інший автор, а може і не один, який говорить про себе, що ба­чив витягнутого із Сетомлі виродка ³.

Напевно, в часи Никона в Печерському монастирі працю­вав не один літописець, але підставою для такого твердження не може бути стаття 1065 р. Повідомлення «позоровахомь до вечера» не свідчить про те, що цим страшним видовищем ми­лувався протягом цілого дня благочестивий печерський чер­нець — колега Никона. Це безсумнівний спогад про своє дитя­че враження, записаний в зрілому віці. І якщо це насправді так, то ні Никон, ні його невідомий співавтор до цього повідомлен­ня не причетні. То був пізніший літописець, який у 1065 р. був ще дитиною.

А.Г.Кузьмін був переконаний, що «Повість минулих літ» складена Сильвестром і саме його вважав автором статті 1065 р. На цій підставі він вирахував навіть дату його наро­дження — 1055 р., вважаючи, що сетомльське диво він спосте­рігав у 10-літньому віці⁴.

і лея. — ч. і, —с. по.

² Шахматов А А Разьіскания... — С.431.

3. Там само. — С. 432.

4. Кузьмин АГ. Начальньїе зтапьі... — С. 162.

В одній зі статей ми зробили подібний розрахунок стосов- < по Нестора. Приписувана йому мумія в лаврських печерах бу- Щ ла досліджена антропологами. Вдалося встановити, що вік по­мерлого сягав 60—65 років. Припустивши, що помер він бли­зько 1113 р., одержимо приблизну дату народження — 1053 Р-У1065 Р-, таким чином, він теж був дитиною і міг згодом описа­ти побачене.

Стаття 1074 р. Відсутність житійного продовження в статті 1051 р. навела О.О. Шахматова на думку, що оповідання про початок Печерського монастиря втратило своє закінчен­ня. Якісь його фрагменти, як йому здавалося, дійшли до нас у ' статті 6582 (1074) р., де мова йде проуспіння Феодосія, а щось і зовсім було втрачене \

Таке поясненім здається занадто складним і штучним. По-перше, у статті 1074 р. говориться не про житіє Феодосія, а про його смерть: «Скажемь же оуспеньи егомало». По-друге, не­має жодних підстав для твердження, що якийсь пізніший реда­ктор—укладач літопису—переніс другу частину статті 1051 р. у статтю 1074 р. Вона становить собою цілком самостійну і ду­же докладну розповідь про останні дні Феодосія, його заповіт монастирській братії, а також про його духовних однодумців. Де ж бути такій розповіді, як не в статті, що повідомляє про смерть Феодосія. Навпаки, у статті 1051р. цей панегірик був би недоречний і неприродний.

Після повідомлення про смерть Феодосія літописець роз­повідає про його сподвижників і учнів Дем'яна, Єремію, Матвія, Ісаакія, що «яко світила в Руси сьяють». О.О. Шахматов вва­жав, що теперішній час дієслова «сіяють» свідчить, що автором розповіді був сучасник Феодосія та його ще живих сподвиж­ників. Навряд чи це переконливий аргумент. Печерські угод­ники «сіяють» завжди, незалежно від того, живі вони чи вже спочили в Бозі. Дем'ян помер раніше Феодосія, про що сказано в цій статті. Не міг бути живим сучасником автора розповіді й Єремія, який «помняще крещенье землі Русьския». Матвій жив ще й за ігуменства Никона. Ісаакій помер не раніше 1088 р. і був похований ігуменом Іоанном.

Про пізнє написання житійних сказань, що містяться в літописній статті 1074 р., свідчить розповідь Матвія про те, як він одного разу побачив на місці ігумена Никона, котрий за­пізнився на службу, осла. Звичайно, неможливо припустити, Щоб такий образливий запис з'явився в монастирському літо­писі за життя Великого Никона. У розповіді про Ісаакія сказа­но, Що він «от игумена Никона припише раньї». Немає сум-^Н1ВУ, що й ця антиниконівська витівка могла з'явитися в літо­писному тексті лише після його смерті.

Шахматов А .А. Разьіскания... — С. 447,451. ⁷ - 5-2086

З усього вищенаведеного випливає, що автором коротких сказань у статті 1074 р. не міг бути сучасник Феодосія. Заключ­на частина похвали чорноризцям Печерського монастиря од­нозначно вказує на те, що складалася вона тоді, коли нікого з видатних сподвижників Феодосія вже давно не було в живих. «Таци ти бьіша черноризци Феодосьеваманастиря, иже сия-ють и по смерти, яко світила, и молять Бога за сді сущую братью,изамирьскую братью»'.

У Печерському патерику міститься пряме твердження то­го, що короткі житійні сказання, вміщені в літописній статті 1074 р., належать Несторові: «Яко же блажений Нестор вле-тописи написа о блаженньїх отцах, о Дамияне, Иеремии, и Матфеи,и Исакьш». Д.С. Лихачов підкреслював, що про Даміа-на говориться, подібно до літопису, й у Несторовому «Житії Феодосія», а отже, є всі підстави стверджувати, що принаймні ця частина «Повісті минулих літ» належить Несторові². Подіб­ність літописного і житійного оповідань про чорноризця Да-міана відзначав також О.О. Шахматов ^і.

Непереконливим здається й припущення О.О. Шахматова про те, що оповідь статті 1074 р. про Феодосія складено Нико-ном на тій підставі, що вона містить детальну інформацію, до­ступну нібито тільки сучаснику. Це було б справедливо, якби Никон був свідком останніх днів життя Феодосія, але він таким не був. У 1073 р. Никон вимушено залишив Київ і вдруге відбув до Тмутаракані. Повернувся в Печерський монастир лише піс­ля смерті Феодосія. Отже, точний, майже протокольний, опис смерті ігумена належить не йому, а якомусь іншому літописцю. Якщо припустити, що Никон скористався детальною інфор­мацією про смерть Феодосія, яка зберігалася в архіві Печерсь­кого монастиря, то чому тоді слід виключати аналогічну мож­ливість для його пізніших колег-літописців?

Стаття 1091 р- Переконання О.О. Шахматова в тому, що пріоритет авторських свідчень «Повісті минулих літ» на­лежить укладачу Початкового зводу, ставить під сумнів літо­писна стаття 1091 р. Вона, напевно, написана іншим літопис­цем. У Печерському патерику аналогічна (хоч і не абсолютно ідентична) розповідь — «Сказання про знаходження і пере­несення мощів Феодосія Печерського» — приписана ченцю Печерського монастиря Нестору ⁴.1 в літописі, і в «Сказанні»

¹ ПЕНІ. — Ч. 1. — С. 131 • О.О. Шахматов пояснив всі ці свідчення, неможливі для Никона, пізнішими вставками і, таким чином, «врятував» його авторство статті 1074 р.

² ПВЛ. — Ч. 2. — М.; Л., 1950. — С.408.

3 Шахматов АА, Разьіскания ... — С. 448.

4 «Нестора, мниха монастиря Печерьскаго, о принесений мощемь святаго преподобного отца нашего Феодосия Печерьскаго авіуста 14. Слово 9» // Па­ терик Киевского Печерского монастьіря. — СПб., 1911- — С. 58.

розповідь ведеться від першої особи. Після прийнятого на монастирській раді рішення про перенесення мощів препо-добного Феодосія в Успенський собор ігумен Іоанн доручив виконання цієї відповідальної роботи найдовіренішій особі. Навіть якби в нас не було свідчення Патерика, логічно було б припустити, що Іоанн звернувся до Нестора, який склав чи, ймовірніше, працював над складанням житія Феодосія: «Его же (ігумена. — /7.71) повелінью бьіх азь грішний первое само­видець, вже скажю, не слухомь бо сльішавь, но самь о семь на-чалник»¹.

Подібний в деталях опис пошуку могили Феодосія та її роз­копок не залишає сумнівів утому, що літописна стаття 1091 р. і «Сказання», яке міститься в Печерському патерику, написані одним автором. Д.С.Лихачов обґрунтовано вважав, що вступ до літописної розповіді від першої особи вказує на характерну манеру Нестора, що відрізняє і його житійні твори².

Стаття 1096 р. повідомляє, що коли на Печерський монастир напали половці, автор розповіді відпочивав разом із братією після церковної служби: «И придоша на манас-тьфь Печерьский, намь сущим по кільямь почивающим по заутрени» ³.

Далі літописець докладно описує безчинства завойовників у Печерському монастирі. Його уточнення про пограбування притвору, де знаходилась гробниця Феодосія, видає в ньому того самого автора, який розповідав раніше про знаходження і перенесення мощів печерського старця в Успенський собор. Мощі Феодосія поховані «в притворе по правую руку». Полов­ці увірвалися «в притвору гроба Феодосиева». Наступний екс­курс в історію «безбожньїх синов Измайловьіх», взятий літо­писцем у Георгія Амартола, ніби продовжує розповідь, що міс­титься у вступі, про походження народів. Це історичне до­слідження вказує на велику ерудицію автора: «Мефодий (Па-тарський. — П.Т) же свидетельствует», «другие же говорят». Під «другими же», як справедливо вважали О.О.Шахматов і Д.С. Лихачов, мається на увазі Георгій Амартол.

Практично в жодного з дослідників не виникало сумніву з приводу походження статей «Повісті минулих літ» першо­го десятиліття XII ст. Усі вони визнаються як печерські, а от­же, належать тому самому літописцю, який укладав і весь звід. Деякі з них позначені авторською присутністю. Так, по­відомлення 1106 р. про смерть старця Яна, який помер у віці 90 років, супроводжено такою довідкою: «Живь по закону Божью, не хужий бь первих праведник. От него же и азь

1 ЛВИ-Ч.1.-СЛ38.

^Тамсамо.-ч.2.-С416. •> Там само. — Ч. 1. —с. 151

миога словеса слишах, вже и вписах в літописаньи семь» ^х. Таке враження, що, говорячи про Яна, літописець має на увазі статтю 1074 р. і порівнює його з церковними по­движниками, описаними в ній.

Свідченням сучасника позначена також стаття 1107 р., в якій говориться про те, що Святополк перед походами на по­ловців і після них мав звичай молитися в Печерському монас­тирі і відвідувати гробницю Феодосія. Аналогічна розповідь міститься й у Патерику, де вона пов'язується з авторством Нестора. О.О.Шахматов вважав, що початковий текст цього фрагмента літопису зберігся саме у Полікарпа в Патерику².

Дві наступні літописні статті (1108 і 1110 рр.) є також ціл­ком печерськими. У першій з них літописець повідомляє про канонізацію Феодосія Печерського, а в другій описує незви­чайне явище природи — вогненний стовп, що спершу стояв над Трапезною церквою, а потім перемістився на Успенський храм і став над труною Феодосія.

Читаючи тексти 1107,1108 і 1110 рр., які, безперечно, на­писані, як мовиться, по гарячих слідах, важко відмовитися від думки, що їх автор продовжує тему прославлення Феодо­сія. Впродовж всього літописного зводу він ніби домальовує портрет преподобного Феодосія, підносить його до рангу святого. Думка про внесення Феодосія в синодик була вкла­дена ігумену Печерського монастиря Феоктисту самим Бо­гом, а вогненний стовп був не чим іншим, як явленням анге­ла — Божого Посланника: «Ангель бо приходить, кді благая міста имолитвении домове»³. Власне кажучи, стаття 1110 р. завершує собою так звану Печерську повість, розпочату ще в статті 1051 р. її головним персонажем, безперечно, є Феодо-сій. По суті, якщо автором його «Житія» був печерський чер­нець Нестор, природно припустити, що він написав і цю літописну повість.

Свого часу О.О. Шахматов був сильно збентежений за­ключною фразою статті 1051 р.: «Я не можу зрозуміти слова "паки"», — журився він. Це «знову», «ще» у значенні «иньде» (в іншому місці), чи «по семь»⁴. Не цілком упорався з інтерпре­тацією цього слова і Д.С. Лихачов. Не виключивши того, що воно має значення відсилання до статті 1074 р., він одночас­но висловив й інше припущення, відповідно до якого «Житіє Феодосія» насправді містилося в «Повісті минулих літ» чи

І ЛЯ/7.-Ч. 1.-С. 185.

² Шахматов АА. Повесть временньїх лет. — Т. 1. — С. XVIII; Його ж. Нестор ле-

тописец // Привіт Іванові Франкові в сорокаліття його письменської праці.

Львів, 1916. — Частина наукова. — С 49-

іПВЛ. — Ч. 1. — С 188.

4 Шахматов А А Разьіскания ... — С. 446.

в попередньому зводі, але потім було вилучене кимось із літописців '.

Здається, що дослідники надали заключній фразі статті 1051 р. зайвої загадковості. Зміст її простий і ясний. Автор ска­зання про початок Печерського монастиря завершив його обіцянкою окремо написати житіє Феодосія. І навряд чи це житійне сказання замислювалося як продовження літописної статті 1051 р. За своїм жанром воно не могло бути вписане в літописну стилістику, а мало становити самостійний церков­ний твір. Отже, найімовірніше, «Житіє» ніколи і не було в скла­ді літописних зводів.

Очевидно, близьке за змістом літописне зауваження місти­ться й у статті 1074 р. «Скажемь же оуспеньи его (Феодосія. — Л.Т.) мало». Чому мало? Мабуть, все з тієї ж причини. Багато літописець збирався сказати (чи вже сказав) в окремій житій­ній повісті.

Не виключено, що «загадкове» слово «пакьі» є ще одним свідченням на користь Несторового авторства «Повісті ми­нулих літ». Цей церковнослов'янизм, що означає «після», «потому», «потім», не дуже характерний для світських текс­тів. У літописі він трапляється не часто: з 1051 по 1091 р. 13 разів, при цьому п'ять випадків припадає на статтю 1065 р.² У Несторовому «Житії Феодосія» слово це вжите понад 40 ра­зів. Жодна інша з наступних житійних повістей не відзначе­на такою ритуальною прихильністю її автора до слова «пакьі». Виходячи з цього, можна припустити, що статті «Повісті минулих літ», позначені словом «пакьі» (1051, 1065, 1068,1074 рр.), належать Несторові або ж зазнали його реда­кторського втручання.

Ще одним маркером подібного роду є звороти, вжиті зі словосполученням «мало нічто». В літописі цим рідкісним словосполученням позначені виключно сюжети про Феодо­сія у статтях 1074, 1091 і 1110 рр.: «скажамь мало» — у статті 1074 р.; «повімь (реку нічто мало) мало нічто» — у статті 1091 р.; «показають нічто мало видінья» — у статті 1110р.*

Перед «Житієм Феодосія» у Патерику розташоване сказан­ня «Про походження Печерського монастиря», автором якого названий Нестор. Його закінчення: «Приидохжеазькнему,ху-

1ПВЛ. -Ч. 2. -С. 387.

Творогов О.В. Лексический состав «Повести временньїх лет» (Словоуказате-ли и частотний словник). — К, 1984. — С. 102.

Частотність вживання слова «мало» в текстах про Феодосія є доволі показо­вою, у «Повісті минулих літ» воно ірапляється понад 20 разів, із них у статті - 074 р. — чотири рази, у статті 1091 р. — три рази і в статті 1110р. — один раз. "•Дкісним є й слово «нічто». У «Повісті минулих літ» воно вжито, здається, всього чотири рази: три в наведених вище прикладах і один раз у статті 1071 р., записаній літописцем зі слів старця Яна.

дьій и иедостойний рабь Нестерь и приятьмя, тогдами су-щю 17 от рожепия моего» ' — практично ідентичне тому, що міститься в статті 1051р. Д.С. Лихачов вважав, що обидва текс­ти практично тотожні². Зрозуміло, ця подібність не може мати визначальної доказової сили, однак і не брати її до уваги, з'ясо­вуючи питання авторства літописної повісті про початок Пе­черського монастиря, також не можна.

Ще одною і, як здавалося О.О.Шахматову, нездоланною пе­решкодою до віднесення літописного сказання про початок Печерського монастиря на рахунок Нестора є те, що в ньому засновником обителі виступає Антоній, тоді як «Житіє Феодо­сія» таким вважає Феодосія ³. Аргумент справді серйозний і ко­ли б не було у літописній статті 1051р. іншої інформації, з ним можна було б погодитися. Проте сам же О.О. Шахматов по­мітив, що в сказанні не названий ігумен, котрий поставив «церковь велику, и манастьірь огородиша столпеемь, кельі поставиша многи» ⁴. Із буквального змісту сказання випли­ває, що цим ігуменом був не Феодосій, а Варлаам, але ім'я його не вказане. Заслуга заснування монастиря цілком віддана Ан-тонію і монастирській братії. О.О. Шахматов бачив у цьому тенденційність пізнішого редактора, що схоже на правду.

Питання лише в тому, хто був цей тенденційний редак­тор? О.О. Шахматову здавалося, що ним варто вважати все то­го ж укладача Початкового зводу, але переконливих аргумен­тів такого припущення він не навів. Значно більше підстав ду­мати, що цим «редактором» був Нестор. На користь цього свідчить уся друга частина сказання, у якій засновником мо­настиря фактично виступає Феодосій. На питання Антонія, кого б хотіла братія собі ігуменом, ченці відповіли: «Кого хо-щеть Бог и ти». Вибір Феодосія, таким чином, був не лише вибором Антонія, а й Божим промислом, який виявився особ­ливо благодатним для монастиря. У момент обрання Феодо­сія братія нараховувала 20 ченців, його стараннями вона збільшилася до 100. Феодосій турбувався також і тим, щоб Пе-черська обитель отримала монастирський статут, який був списаний зі статуту Студійського грецького монастиря, при­несеного в Київ ченцем Михайлом. Літописець однозначно відносить це до заслуг Феодосія: «Феодосий все то изьобріть, предасть монастирю своєму»⁵.

Від Печерського цей статут був запозичений іншими дав­ньоруськими монастирями, що ставило його в особливе ста­новище як найстаршого і найшанованішого. Заключна фраза

і Патерик... — С. 14.

2/7Я/7-Ч. 2.-С. 386.

З Шахматов А А Разьіскания ... — С. 269—270.

4ЯЙ/7.- Ч 1.- С.106—107.

5 Патерик... — С. 28.

про благодатні діяння ігумена Феодосія — «Феодосьевижежи-вущю вманастири, и правящю добродітелное житье и чер-нечьское правило» — фактично рівнозначна твердженню про заснування ним монастиря. До ігуменства Феодосія печерські пагорби були місцем індивідуального пустинножительства, при ньому виникла монастирська оселя зі своїм статутом і правилами.

У «Житії» Нестор говорить про це ще чіткіше: «И оттоле Божиею благодатию возрасте місто то и бисть монас-тирь славень: се же и донині єсть, Печерьский монастирь наричаемь, иже от святаго отца Феодосия сьставлень

єсть»'.

Зупинимося тепер на проблемі ідеологічної ідентифікації автора «Повісті минулих літ». Для дослідників, які відстоювали участь Сильвестра в її редагуванні, цей аргумент є чи не голов­ним. Сильвестр був ігуменом Видубицького Михайлівського монастиря, заснованого Всеволодом, а потім єпископом у Пе­реяславі, родовому гнізді Всеволода — Володимира, отже, усі захоплені чи співчутливі висловлювання на адресу цих князів мають належати йому *. З одного боку, міркування ці не позба­влені логіки, але з іншого — не враховують того, що симпати­зувати «дому Всеволода» міг не лише Сильвестр. Немає у нас га­рантії й у тому, що в багатошарових літописних зводах ідеоло­гічна прихильність їх укладачів у всіх випадках зумовлювала вилучення позиції попередників. Якщо Нестор укладав літо­пис при Святополку Ізяславичу, виходить, мав простежити, щоб у ній, не дай Боже, не проскочило погане слово не лише про його сюзерена, а й про його батька і навіть рід. У свою чер­гу, Сильвестр зобов'язаний був не тільки славословити Воло­димира Мономаха, але також пройтися цензорським пером по текстах своїх попередників, якщо вони несхвально вислов­лювалися, скажімо, про його батька.

Виключити подібного ми, зрозуміло, не можемо, однак і перебільшувати дослідницькі можливості такого історіогра­фічного стереотипу навряд чи слід. Якщо вже і використовува­ти його, то аналізувати ідеологічну позицію літописців слід за