НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

_{п.п.толочко}

Давньоруські літописи і літописці X—XIII ст.

Київ

"Наукова думка" 2005

Т52

УДК 94(367)

У монографії здійснено дослідження давньоруського літописання X—XIII ст., що дійшло до нашого часу у складі Лаврентіївського, Іпатіївсь-кого, Радзивілівського, Новгородського першого літописних зводів. Воно не вичерпує собою давньоруську історичну писемність, її сліди виявля­ються також у ряді пізньосередньовічних літописів (Новгородському чет­вертому, Московському, Воскресенському, Никонівському, Гусгинському та ін.), свідчення яких залучаються для аналізу. Текстологічне вивчення літописних повідомлень дало можливість автору запропонувати нові по­гляди на історію складання, географію, хронологію та авторство давньо­руського літописання. У X—XI ст. це було явище переважно київське, в XII—XIII ст. — загальноруське, що успадкувало київську літописну тради­цію і неодмінно базувалося на «Повісті минулих літ», створеній у Печер-ському монастирі на початку XII ст.

Для фахівців-літописознавців, викладачів історії, аспірантів і студен­тів гуманітарних вузів, а також усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.

Видання здійснене за державним контрактом на випуск наукової друкованої продукції

Редактор н.С. Колосок Координатор видання а я.Бельдій

_т 0503020200 - 047 2005

I5вn 966-00-0446-х © п.П. Толочко, 2005

^Вступ

ітописи Київської Русі є одним з найпримітніших явищ середньовіччя. На відміну від хронік більшості країн Євро­пи, складених латиною, вони написані рідною мовою, яка хоч і не цілком ідентична розмовній народній, все ж дуже близька до неї. Цим обумовлена надзвичайна популяр­ність літописного жанру на Русі. Літописи були надбанням не лише давньоруської книжної еліти, а й ширших кіл освічених людей. їх чи­тали і переписували впродовж багатьох століть, завдяки чому вони дійшли до нашого часу.

Академік XVIII ст. Г. Міллер, вражений широтою літописної ін­формації та рівнем її систематизації, писав, що літописець Нестор ійого послідовники створили настільки повну систему руської істо­рії, що жодна інша нація не може похвалитися таким скарбом. БО. Рибаков порівнював давньоруські літописи зі світильником, який був запалений першими невідомими літописцями та висвічу­вав тисячі історичних деталей, сотні битв, походів, облог, будів­ництво міст, боротьбу з кочівниками, повені, пожежі, інтриги підступних царедворців, церковні настрої, живу мову і листування руських людей'.

Традиція літописання склалася в Києві в Хет., але згодом поши­рилася практично на всі руські землі. Літописи створювали в Нов­городі, Переяславі, Чернігові, на Волині, у Галичі, Ростові, Суздалі, Во­лодимирі на Клязьмі, в інших удільних центрах. їх авторами були ченці, ігумени, представники князівської адміністрації і навіть князі. Практично всі літописи у своїй основі мають загальний київ­ський літописний звід, відомий під назвою «Повість минулих літ* з її широким загальноруським охопленням історичних явищ і подій. Із середини XII ст. єдине літописання розгалужується на цілийряд зе­мельних хронік, які висвітлювали переважно місцеву історію.