Року 1679

На початку цього року орди з Яненком підійшли до Козельця “и там великую шкоду у людей учинили коло Дніпра.” Цієї ж весни орди з Хмельницьким здійснюють похід на Україну але через холодну зиму вони змушені були повернутись. Після цього Іван Самойлович посилає сина з військами до Ржищева де взяли замок, людей побили, а потім рушають на Корсунь, але Яненка тут не застають.

В Литві в місті Гродно відбувається сейм на який папа присилає свого легата “жеби конечне король и Річ посполитая розорвали згоду з турчином и приняли згоду з царским величеством и усе християнство, жеби заодно давали отпор поганину турчинові. ” Московський цар зі своїми послами висилає грощі на військо “ и задля докончання згоди, що обіцовали ляхи з своїми войсками допомогати.”

На весну цар висилає великі війська князя Черкаського під Київ. В цей час турки нижче порогів і Січі по обидві сторони Дніпра будують укріплені міста, а Іван Сірко з московськими військами ходили ті міста руйнувати.

Року 1680.

На початку року кримський хан з “ордами немалими” пограбував землі московські і став біля Мерлі, а потім повернувся до дому без втрат бо не зазнав ніякого переслідування.

Автор відзначає, що влітку була посуха велика від якої “повисихали води и трави посохли, с которой сухоти робацтво умножилось.”

В той час царські війська вийшли з московської землі і зібралися під Путивлем у Білих Берегів над якими старшим був боярин Голіцин, а під його керівництвом князь Ромадановський. Вони були сюди вислані для того, щоб попередити напад турків на Київ. З козаків тільки Стародубський полк вийшов до Десни. Але так сталося, що в цьому році ніяких нападів на Київ не було.

Того ж літа “на Запорожю кошовій Іван Сірко, ватаг сильний помер.”

Восени турки вирішили встановити кордон не радячись з поляками і “учинили границю по Стрипу ріку, але и за рікою Стріпою которая граничит , місто Чортов и Терембовля и инніе под себе подвернули, и копци, и слупи медяніе поставили”.

Також автор відмічає, що на “Рождество лядское ” 15 грудня на небі з’явилась величезна комета яка протягом трьох ночей сяяла на небі.

Року 1681

На Воскресіння Христове, посол російського царя Тяпкін, повертався від турецького султана разом з татарським послом. Султан наказував кримському хану укласти з Росією угоду за якою турецький монарх повинен був отримувати данину через ханські руки.

Також автор зазначає, що 21 червня від удару блискавки в Стародубі згоріла церква Різдва Пречистої Богородиці, а 9 серпня відбувся землетрус, який тривав два дні.

Року 1682

У травні цього року помирає російський цар Федор Олексійович, який, як пише автор “любов до нашого народу міл ”. На його місце було призначено молодшого брата дев’ятирічного Петра Олексійовича, якому присягнули бояри. Але московські стрільці не хотіли визнавати Петра своїм государем, бо в нього був старший брат, син від першої дружини Федора Олексійовича Іоан Олексійович.

Цариця Наталя, матір Петра і її брати Наришкіни почали думати як царевича Іоана “уморити”. Але на його захист стали стрільці. “И так великіе бунти повставали на Москві от стрелцов на сенаторов всіх, обравши царем Іоанна Алексіевича того ж часу, жеби оба царами били: Іоан, яко старшій, и Петр яко молодшій; и так два цари на Москві стало, и обоїм присягали на послушенство. ”

З того часу тих, хто не визнавав царя Іоана стрільці страчували та піддавали тортурам. Було вбито приблизно п’ятдесят “сенаторів”, серед яких був царевич Касимовський якого було четвертовано, князі Долгорукий і Ромадановський з синами. Стрільці подавали доноси на своїх полковників, голів, сотників за якими багатьох було вбито. Жертвами цих доносів були не тільки голови та полковники на Москві, але і на Україні, в Києві, Чернігові та інших містах.

“Сродзе виликая тривога на усіх жителей московских била от стрелцов, якої ніколи не бивали, а то знати, же гнів божий.”

В цьому ж році волоський господар зібравши всі немировські волості і “усіх побожан” побудував собі двір у Цекинівці, і залишає від себе наказного гетьмана. “И от того часу особливій господар стал над Україною, почавши от Дністра до самого Дніпра, а у Волохах иній господар над волохами”. З цього часу центром Подільської землі стає Кам’янець. Кам’янецький паша по всіх навколишніх містах розміщує турецьку старшину з військами, а саме в Барі, Меджибожі та інших містах.

В Москві стрілецькі бунти набувають широкого розмаху. Бунтівники задумують згубити всіх бояр, “тилко собі маючи у великой чести князя Андрія Івановияа Хованского.” Малолітніх царів було попереджено що затівається антицарський заколот і вони виїжджають у свої маєтки до Воздвиженська, що неподалік Троїцького монастиря. Стрільці, що приєдналися до царевичів, повідомили їм “раду князя Хованского злую, же скоро би царіе повернули на столицю то оних потратити, а сина князя Хованского царем наставити”. Дізнавшись про це до князя Хованського висилаються кілька сот солдат і боярин Ликов, якого привозять у Воздвиженськ де разом з сином карають горлом. Після цього під Троїцьким монастирем збираються великі війська для придушення свавілля стрільців. “Же видячи стрелци, же своего предводителя, тоест Хованского мусіли ся упокорити їх царським величеством.” Після переговорів царевичі виїздять до Москви, де “не без карности било предводителем тих бунтов: одних на горлі, а инних силкою карано, а остатку не позволено при оружю зоставати.” Цими подіями припиняються бунти на московщині.