Року 1677.

Перше, на що звертає увагу Самовидець змальовуючи цей рік – це на дуже холодну зиму в результаті якої загинуло і померзло багато людей.

В тому ж році до Петра Дорошенка прибув стольник російського царя Алмазов, який запросив колишнього гетьмана до Москви. Коли Дорошенко прибув до російської столиці, було відпущено з вязниці його брата Григорія до України, „а его задержано на Москві и дано ему тисячу дворов, и там жил по смерть свою”.

17 травня в місті Стародубі загорілась церква Різдва Христового. Автор пише, що не знає причин пожежі але може бути, що “з неопатрности паламаровой”. Самовидець зазначає, що церва була дуже гарною і багатою але все загинуло у полум’ї, без останку. Найголовнішою причиною пожежі автор вважає покарання господнє за всі гріхи, які вчинили люди “зась корчми, шинки немал в каждом дворі, а при шинках безецности и й частіє забойства, але тое в жарти оборочано, любо якая явная курва, пиятики без удержанія, набоженства оспалость.” Вигоріло разом з церквою все місто з передмістям.

В цьому ж році турецько-татарське військом разом з Юрієм Хмельницьким пішло на Чигирин. Про це дізнається Іван Самойлович і вирішує виступити з Батурина, де в той час перебував, на допомогу черенігівчанам разом з князем Ромадановським.

23 серпня козацько-російські війська вийшли на переправу до Дніпра навпроти Бужина. Але перед тим як переправлятися через Дніпро г8етьман з князем вислали на перед до Чигирина 1,5 тис. козацький загін “и москви приказ”, які оборонною рукою увійшли до Чигирина. Вночі при підтримці гармат козаки переправляються через Дніпро. В ході боїв було вбито ханського сина. Султан, дивлячись на чотири невдалі тижні облоги, і на великі сили наступаючих військ “пойшол у свою сторону. И так Чигирин зостал волним от того облеження августа 29.”

Вступивши в Чигирин козацько-московські війська відбудували зруйновані мури і позаривали підкопи, які в ході облоги повикопували ворожі війська, “а місто Черкаси, Медведовка, Жаботин, Мошни, Драбовка и інние которіе поздавалися били турчинові, то знову гатманові поклонилися, и залоги по тих городах стали.” Полковником в Чигирині Самойлович призначив “батуринского человіка Коровченка”.

Турецький султан, який не бажав спокою Україні вирішив випустити Юрія Хмельницького з ув’язнення і призначив від себе запорізьким гетьманом “и посилала з тими пашами и з войсками под Чигирин.” Але не взявши міста, Хмельницький з соромом відступає і стає на зимівлю у Волоській землі в містечку Сороці “з его козаками, до которого козаки почали избиратися з тамтих городов Подолских.”

Року 1678.

Весною цього року у великій кількості виходять царські війська на чолі з царевичем Касимовським і князем Ромадановським. В свою чергу Іван Самойлович зібравши свої війська вирушає до Батурина. Автор акцентує увагу на великій кількості військ гетьмана. Він відмічає, що не тільки козаки йшли у військо але й міщани, селяни та убогі. Пішли ці війська “до пристани Бужинской, так козаки, як и поспольство, бо нікому не фоловано: и войтов, бурмистров, райцов, и ремесников всяких, навет и мужиков, скрипников, дудников – усіх гнано до войска. ”

Того ж року посол польський Сапєга їздив до Москви “котрих зразу прийнято з честю, але подарков королевских не принято, а на потом и самих задержано и мало чести оним отдавано”.

10 липня під Чигирин підступають турецькі війська. Російські війська князя Ромадановського і Івана Самойловича розташовуються за Тясмином з боку Черкас, а турецькі з іншого боку біля Чигирина. Турецькі війська розділившись, одна частина яких переправляється через Тясмин і бере в облогу Чигирин. Стягнувши всі війська і дочекавшись допомоги, російські війська, рушили на турецьке “которое отступило било та комонно , як и гарматами”. Війська зустрілись на переправі біля села Шабельник і там було “ немало донцов побито и козаков.” Турецькі війська засіли на горі і міцно тримали оборону але дочекавшись допомоги козаки вибивають їх звідти. “И турки пострах великий узяли, але же войско не пущено за турками, комоник турецкій оглядівшися, знову отвернул, и так аж до самого табору войско козацкое и московское гнали, рубаючи.” Проте , побачивши чисельну перевагу ворога турки відступають за Тясмин,а московські відходять під Чигирин. Турки роблять підкопи під Чигиринський замок, а через кілька днів – під містом “в самій час, як козацтво – одни попилися, а інніе спали, и так, як стал крик, мало хто з войска козацкого кидался бити, але усе наутеки скочило з города, обачивши войско турецкое на той вирві.” Увірвавшись у місто турки багатьох козаків побили, бо “не живили нікого, але усе стинали, а місто палили, где опановали.” Залишки козацької піхоти зібрались за церквою, а московські війська в замку. Вночі московські і козацькі війська шляхом прориву турецької облоги виходять з міста і сполучаються з військами що стояли за Тясмином.

Російсько-козацькі війська вирушають до Дніпра і там окопуються. Візир з Юрієм Хмельницьким роблять спроби дістати табір, але козаки і росіяни вчинили мужній опір “бо не тилко з оружя але рукопаш билися.” Турки змушені були відступити до Чигирина “ и там през три дні тяжири переправляли и Чигирин до остатку зруйновали и гармати забрали и пойшли у свою землю.” В цей же час частина татар і турок з Яненком йдуть на Канів, який “спалили, и монастир, где у церкві мурованой много люду подушили вогнем турки, а остаток черз присягу здалися Хмелницкому, а городи: Черкаси, Мошна, корсун, Жаботин зостали в послушенстві Хмлницкого в власти турецкой”. Тоді ж жолніри відступають з Калника і Чернігова та інших міст які відходять до Хмельницького.

Того ж року посол польського короля Сапєга і литовський Комар і князь Четвертинський ходили до Москви “и о примиря трактовали и учинили згоду, на которой его царское величество присягал. ”