2. Система законодавства Поняття системи законодавства її співвідношення з системою права

Система права дуже тісно пов'язана із системою за­конодавства. Вона включає законодавство і підзаконні нормативні акти. Разом з тим в системі права виділяють­ся окремі структури, які не можна віднести ні до окремих інститутів права, ні до галузей права. До такої специфіч­ної форми вираження нормативного матеріалу належить система законодавства. Якщо система права складається в суспільстві історично, то система законодавства ство­рюється раціонально в процесі упорядкування норма­тивних актів, створення кодексів, збірників законів. Термін "система законодавства" має два значення. По -перше, з науковою і навчальною метою в поняття "система законодавства" включають як самі закони, так і підзаконні нормативні акти. По - друге, термін "законодавство" включає тільки закони. Тому таке ро­зуміння є більш точним, оскільки воно включає систему законів, створених Верховною Радою України. Система законодавства відрізняється від системи права наступними ознаками:

1) розглядаючи співвідношення "системи права" і "системи законодавства", потрібно врахувати, що первинним елементом системи права є норма права, а первин­ним елементом системи законодавства є нормативний акт;

2) за об'ємом матеріалу законодавство ширше від си­стеми права, оскільки воно включає в свій зміст, крім норм права, правові поняття, завдання, цілі і мотиви прийняття нормативних актів, програмні положення, де­кларації, які не входять в систему права;

3) внутрішня структура системи права не співпадає з внутрішньою структурою системи законодавства;

4) законодавство не співпадає з галузями і інститута­ми системи права, оскільки воно включає норми різних галузей права і виконує потреби державного управління, потреби громадянського суспільства. Наприклад, окремі закони можуть включати норми цивільного, фінансового, кримінального права і т. п. Верховна Рада, приймаючи за­кони, не може виходити тільки із галузей і інститутів права, тому що закон регулює різноманітні суспільні відносини.

Таким чином, система законодавства — це сукупність законів і підзаконних нормативних актів, які виражають зміст правових норм, принципів, декларацій і спрямовані на регулювання неоднорідної сукупності суспільних відносин .

Фактори побудови та розвитку системи законодавства в Україні.

У науковому і практичному відношенні законодавство — насамперед форма права, тобто засіб існування, вира­ження та організації його норм у цілісну, внутрішньо по­годжену систему. В цьому полягає головне призначення законодавства, і значною мірою завдяки йому стають можливими гарантоване державою функціонування права як соціального інституту і культурної цінності суспільства, а також виділення правових норм із системи інших еле­ментів нормативного регулювання. Водночас у зміст тер­міну "законодавство" у правознавстві вкладаються не завжди однакові за формою, рівні за юридичною силою нормативно-правові акти державних органів і громадських організацій. Так, в одних випадках склад законодавства обмежується лише законами і постановами органів дер­жавної влади України; в інших - до законодавства, крім актів вказаних державних органів, включаються і норма­тивні акти виконавчих органів державної влади; в третіх — законодавство розглядається як система всіх норматив­но - правових актів Української держави.

Нині існує кілька основних типів ро­зуміння категорії "законодавство": таке, що включає тільки закони і постанови (законодавчі акти) вищих ор­ганів державної влади; таке, що охоплює законодавчі й урядові акти (нормативного характеру) як системи всіх нормативних юридичних актів держави, тобто законів і підзаконних актів. Виходячи з принципів правової держави, щоб насправді забезпечити в державі та суспільстві панування законів, права, треба подолати різні тлумачення поняття "законодавство".

Діяльність Верховної Ради як постійно діючого зако­нодавчого та контрольного органу державної влади має забезпечити зростання авторитету законів у правовій си­стемі, поступове витіснення з правового регулювання суспільних відносин значної кількості підзаконних актів, особливо відомчих. Цьому сприяють нові механізми — процедури підготовки й прийняття законодавчих актів, які закріплено в регламенті Верховної Ради України. Тому йтиметься головним чином про нормативні акти вищих органів державної влади. В такому контексті поняття законодавства охоплює лише закони і постанови (законодавчі акти), прийняті Верховною Радою України.

Разом з тим сама категорія "законодавства" являє собою інтегративне поняття, в якому відображені важливі риси і властивості складного, внутрішньо диференційного цілісного утворення. Окремі законодавчі акти, відносно автономні підрозділи, що входять до складу законо­давства, відрізняються за своїм соціальне - економічним та правовим змістом, формами вираження, юридичним стату­сом, призначенням у регулюванні суспільних відносин і в правовій системі. Ці та інші фактори й підстави зумо­влюють існування і функціонування законодавства як поліструктурної системи, всі підрозділи якої тією чи іншою мірою виражають властивості, риси й структурні особливості права та його системи.

До основних факторів формування системи законо­давства України можна віднести: еко­номічну систему; політичну систему; нинішню систему пра­ва; об'єктивні потреби суспільства та їх правовий вираз; форму державного устрою; структуру органів влади та управління; традиції і рівень якості законодавчої техніки; правову культуру суспільства загалом і працівників зако­нотворчих органів зокрема.

Проблему дослідження факторів формування законо­давства України потрібно починати з аналізу матеріаль­них умов розвитку держави. Саме розвиток економіки визначає рівень і темпи соціального розвитку, становить ту реальну основу, на якій будуються правові і політичні установи. Всі правові явища, утому числі й законодавство, є специфічним способом опосередкування економічного розвитку суспільства.

Таким чином, розвиток економіки України на сучас­ному етапі безпосередньо впливає на вдосконалення си­стеми законодавства. Схематично його можна подати так:

1) зміни в економічному розвитку викликають потре­бу змін змісту існуючих нормативних актів, а також виділення в них нових розділів, глав та пунктів;

2) економічні реформи передбачають створення нових нормативних актів, брак яких негативно впливає на функціонування економічної системи;

3) ускладнення економічних відносин вимагає ство­рення єдиної системи правового регулювання, яка б скла­далася з комплексу взаємопов'язаних та взаємоузгоджених законів, що встановлюють загальні правила діяльності в економічній сфері;

4) підвищення регулятивної ролі закону в системі нормативних актів, що регулюють економічні відносини, сприяє зміцненню законності та підвищенню ступеня єдності системи законодавства;

5) управління економічними процесами вимагає вдо­сконалення підзаконних актів, їх узгодженості та відповідності закону;

6) важливим напрямком розвитку системи законо­давства, котрий пов'язаний з регулюванням економіки, є збільшення кількості комплексних нормативних актів, що вміщують норми ряду галузей права, комплексно регла­ментують різні відносини у певній галузі народного гос­подарства чи сфері управління.

Політичні інститути і процеси у своїй сукупності виступають необхідною умовою функціонування системи законодавства. Перш за все вони формують потреби в правовому регулюванні, що відображають закономірні інтереси суспільного прогресу та потребу їх перетворення у сферу реальної поведінки громадян. Держава як базовий елемент політичної системи і як гака, що має прерогативу на створення загальнообов'язкових норм, визначає потре­би та інтереси, що виникають у суспільстві, залагоджує і врівноважує їх. Визначення потреб у регулюванні, їх вив­чення та правове закріплення є умовою відображення за­конодавством реальних інтересів різних верств суспільства, відповідності правової системи об'єктивним факторам, співвідношення потреб, а також інтересів на суб'єктивному рівні та єдності й узгодженості на юридичному рівні.

Простежується два основних напрямки впливу держа­ви на законодавство. По - перше, це правотворчість. Відо­бражаючи об'єктивні потреби і специфіку окремих видів суспільних відносин, держава визначає методи правового регулювання відповідних суспільних відносин. По-друге — це реалізація законодавства, яка неможлива без відповідних державних органів і служб. Держава в особі своїх органів є суб'єктом, який створює реальні умови для реалізації правових приписів іншими суб'єктами політичної системи суспільства.

Як відомо, держава складається із сукупності органів, що становлять систему й утворюють апарат держави. Кожний з них у своїй діяльності так чи інакше сприяє підвищенню єдності та дієвості законодавства. Так, вико­навчі й розпорядчі органи мають забезпечувати управлін­ня державою на основі єдиних принципів, проголошених у нормах. Діяльність правоохоронних органів, з одного боку, зміцнює єдність системи законодавства, з іншого — заснована на ній. Кожний орган держави уповноважений видавати нормативні акти, що мусять відповідати певній ієрархічній підпорядкованості, її наявність двох систем органів федеративної держави свідчить про потребу їх більш складної субординації, що в свою чергу безпосе­редньо впливає на систему законодавства і формулює певні вимоги до системи органів держави. Насамперед це чітка визначеність органів влади. Право на існування мають лише ті органи, які передбачені Конституцією, їх функціями є детальна врегульованість повноважень (компетенції) державного органу завдяки прийняттю зако­ну, що регламентує його діяльність; розмежування повно­важень органів держави на функціональному рівні; визна­ченість юридичної сили нормативних актів, що прий­маються органами влади, та питань їх субординації серед актів, що входять в систему законодавства.

Унітарна держава є моно державою з єдиною системою вищих органів влади та єдиною системою законодавства. Вона має у своєму складі лише адміністративно-територіальні одиниці, які приймають певні нормативні рішення, що регулюють питання місцевого значення, не поширюючись на функціонування системи законодавства загалом. Саме тому дослідження питань побудови і структури системи законодавства неможливе без аналізу форми Української держави.

Галузева структура законодавства

Галузева структура має велике значення для законотворчості і правозастосовчої практики зміцнення законності право реалізації; вона безпосередньо відображає рівень впливу системи права на законодавство як форму зовнішнього виразу правової дійсності. Галузеву структуру законодавства України можна уявити як взаємопов’язані підсистеми законодавства, законодавчі акти, інститути, галузеві нормативні приписи.

У горизонтальній структурі законодавства України поняття загального являє собою система законодавства загалом, особливого — нормативні приписи, інститути, галузі.

Зміна сфери правового регулювання — складний процес, у якому збігаються протилежні тенденції — роз­ширення та звуження юридичної регламентації. Вказані напрямки здійснюються різними шляхами, основними з них є: поширення правового регулювання на раніше не регламентовані правом сфери правового регулювання со­ціальної дійсності; перерозподіл сфери правового регулю­вання між окремими галузями; заміна правового регулю­вання іншими формами соціального регулювання.

На розвиток системи законодавства значною мірою впливає процес інтеграції правового регулювання, що сприяє встановленню єдиного регулювання у межах одно­го правового інституту, поглибленню дії норми на подібні відносини. Інтеграція здійснюється завдяки централізації правового регулювання найбільш важливих питань, по­ширенням сфери дії закону, що підвищує ступінь єдності законодавства.

Іншою тенденцією розвитку системи права, що впли­ває на формування і функціонування законодавства, є ди­ференціація правового регулювання суспільних відносин. Загальні процеси зміни сфери правового регулювання значною мірою впливають на розвиток системи законодавства, що виявляється у розвитку основних його струк­тур.

У галузевій структурі законодавства процес диферен­ціації викликає відокремлення деяких галузей у самостійні формування нових суспільних відносин і потребу у їх пра­вовій регламентації та ін.

Інтеграція у межах ієрархічної системи законодавства вимагає підвищення ролі закону в системі законодавства; реалізації потреби у прийнятті підзаконних актів на основі та для виконання закону реалізації принципу вер­ховенства закону; законодавчого закріплення свобод особи і найважливіших аспектів життя суспільства; значного впливу на розвиток законодавства України норм міжна­родного права.

Процес інтеграції галузевої структури законодавства відбувається шляхом збільшення кількості комплексних і суміжних інститутів та галузей; ліквідації прогалин у си­стемі законодавства; єдиного роіуміння тлумачення актів. Отже, двоєдиний процес розвитку сфери правового регу­лювання безпосередньо впливає на процеси диференціації, інтеграції системи законодавства в Україні.