Основний зміст

У вступі визначаються актуальність теми, мета та завдання роботи. Характеризуються джерельна база, методика дослідження, наукова новизна дисертації та її практичне значення.

Розділ 1 кіммерійська проблема у науковій літературі

Перший період вивчення історії та культури кіммерійців припадає на першу половину ХХ ст. В.О. Городцов у 20-ті рр. виділив серед археологічних старожитностей Східної Європи групу предметів, які відніс до кіммерійської культури. У 40-ві рр. О.О. Кривцова-Гракова пов’язувала з кіммерійською культурою пізньозрубні пам’ятки ХІІ–ІХ ст. до н.е.. На кінець першого періоду було висловлено думку про належність кіммерійцям катакомбної культури (М.І. Артамонов, Б.М. Граков). Цей народ також вважався спорідненим із фракійцями (М.І. Ростовцев, В.Д. Блаватський та ін.). Таким чином, до середини ХХ ст. стала очевидною актуальність кіммерійської проблеми для розуміння історичних подій передскіфського та скіфського часів.

Другий період припадає на початок 50-х – середину 70-х рр. ХХ ст. Він характеризується масштабними археологічними дослідженнями. Були виділені пізніші передскіфські пам’ятки типу Новочеркаського скарбу і типу Чорногорівського кургану та використані центральноєвропейські аналогії для уточнення їх датування, зроблені перші класифікації предметів кіммерійської культури, сформульовано гіпотези щодо їх походження (Иессен 1954; Тереножкин 1961).

Крім нових розробок набули розвитку погляди, які сформувались у попередній час. Гіпотеза В.О. Городцова стала підґрунтям для робіт Є.І. Крупнова, присвячених кіммерійцям на Північному Кавказі.

Третій період розпочався з публікації у 1976 р. книги О.І. Тереножкіна “Киммерийцы”, де було зібрано пам’ятки від Дунаю до Волги. Автор пов’язував кіммерійців зі зрубною культурою, а їх прабатьківщиною вважав Нижнє Поволжя. Передскіфські пам’ятки були розділені на два хронологічні етапи: чорногорівський (900–750 рр. до н.е.) та новочеркаський (750–650 рр. до н.е.). Для першого етапу він називав характерними зібгані поховання з переважанням східної орієнтації, до другого етапу відніс випростані трупопокладення головою на захід.

Помітний слід у розробці кіммерійської проблематики залишили роботи О.М. Лєскова. Він датував чорногорівські пам’ятки серединою VIII – початком VII ст. до н.е., а новочеркаські – кінцем VIII – останній чвертю VII ст. до н.е. З кіммерійцями О.М. Лєсков пов’язував пам’ятки типу Чорногорівки-Комишевахи, вважаючи, що новочеркаська група належала скіфам. Протилежну точку зору висловили В.І. Клочко та В.Ю. Мурзін, які ототожнювали чорногорівські пам’ятки з носіями протоскіфської культури (1987).

О.Р. Дубовськая пояснювала своєрідність новочеркаської групи прийшлим характером її носіїв, на відміну від “чорногорівців”, що генетично пов’язані з місцевими культурами пізньобронзової доби (1979).

У 70-ті рр. було доведено зв’язок кіммерійців з іранською мовною групою (Абаев 1971; Грантовский 1975). Також досить численними були дослідження, присвячені аналізу “фрако-кіммерійських” старожитностей Центральної Європи (Є. Патек, Т. Кеменцеі та ін.). Привертала увагу вчених і проблема взаємин кіммерійців із населенням Північного Кавказу (Н.Л. Членова, М.І. Артамонов, С.Л. Дударєв, С.В. Махортих).

Четвертий період почався у 90-ті рр. ХХ ст. Нові дані дозволили уточнити чи переглянути низку положень, які висловив О.І. Тереножкін.

Вперше було розглянуто причини та шляхи переходу населення Північного Причорномор’я до кочового способу життя, що зумовили формування кіммерійської культури, зокрема погіршення кліматичної ситуації (Махортых, Иевлев 1991; Махортых 1993). Набула змін і хронологія новочеркаських старожитностей, існування яких було простежено з ІХ ст. до н.е. Також виділена група зібганих чорногорівських поховань, яка співіснувала з пізнішими новочеркаськими пам’ятками (Махортых 1999).

В.В. Отрощенко висловив гіпотезу про хронологічний пріоритет поховань Нижнього Подоння у загальній системі чорногорівських старожитностей (1994), а О.Р. Дубовська повернулась до періодизації О.І. Тереножкіна, проте, називала передскіфські пам’ятки не кіммерійськими, як він, а чорногорівськими (1997).

Проблема взаємин кіммерійців та місцевого населення Північного Кавказу була розглянута С.Л. Дударєвим (1999), а контакти кіммерійців з населенням Центральної Європи Я. Хохоровским (1993).

Новочеркаські комплекси і зв’язок їх традиції з ранньоскіфською культурою було досліджено В.Р. Ерліхом (1994). Пам’яткам передскіфського часу Нижнього Дону присвячено монографію С.І. Лук’яшка, який відніс їх до нижньодонського варіанту чорногорівської культури (1999). Новочеркаські пам’ятки українського лісостепу розглянуто С.А. Скорим (1999).

Як показав історіографічний огляд, вивчення кіммерійської проблеми й до сьогодні залишається актуальним для розуміння закономірностей розвитку культури та історії населення Східної Європи І тис. до н.е.