Тема 25. Трудове законодавство

133. Конституційне право на працю і відпочинок

Праця — основа життя і багатства суспільства, джерело внутрішнього зростання духовних якостей людини. Праця - це діяльність людини, що потребує витрат фізичної або розумової енергії і має своїм призначенням створення матеріальних і духовних цінностей. Праця є найважливішою умовою існування суспільства, його розвитку і вдосконалення.

У Конституції України (ст. 43) зазначається, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Конституція України проголошує, що використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законодавством.

Конституція України забороняє використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних та шкідливих для їхнього здоров'я роботах, гарантує захист громадян від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Ст. 44 Конституції України встановлює: ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Конституцією проголошується право не лише на працю, а й на відпочинок. Так, у ст. 45 зазначається, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Детальне регулювання громадян на працю, на страйк, на відпочинок здійснюється чинним законодавством.

134. Трудові правовідносини

Трудові правовідносини - це врегульовані нормами права відносини щодо застосування праці громадянина в якості працівника (робітника або службовця), який уклав трудовий договір з підприємством, установою, організацією або з фізичною особою. Ці відносини регулюються нормами трудового права, через що сторони наділяються взаємними правами і обов'язками. їх виконання забезпечується примусовою силою держави.

Отже, трудові правовідносини - це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, у яких одна сторона — працівник — зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією чи посадою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а друга — власник або уповноважений ним орган чи фізична особа — зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, колективним договором і угодою сторін. Зміст трудових правовідносин становлять права та обов'язки їх суб'єктів.

135. Кодекс законів про працю України (кЗпП)

КЗпП - це єдиний систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми права, що регулюють галузь суспільних трудових відносин працівників і закріплюють суспільну організацію праці. КЗпП України прийнято 10 грудня 1971 р. (з подальшими змінами і доповненнями). Він складається з 18 глав: загальні положення; колективний договір; трудовий договір; забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці; гарантії та компенсації, гарантії при покладенні па працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; трудова дисципліна; охорона праці; праця жінок; праця молоді; пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; індивідуальні трудові спори; професійні спілки, участь працівників в управлінні підприємствами; трудовий колектив, державне соціальне страхування; нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

КЗпП України — це лише основа трудового законодавства України. Верховна Рада України прийняла низку законів, які відіграють значну роль у вдосконаленні регулювання трудових відносин. Це Закони України: "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (зі змінами і доповненнями), "Про колективні договори і угоди" , "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. (зі змінами), "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. та ін.

Визначальне місце посідає Закон України "Про зайнятість населення", прийнятий 1 березня 1991 р. (зі змінами і доповненнями). За умов ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цим Законом визначаються правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Закон вперше дає визначення зайнятості як діяльності громадян, пов'язаної із задоволенням особистих і суспільних потреб і такої, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.