2.3 Камеральні роботи

Камеральний період вважається заключною стадією картування ґрунтів. Він включає:

а) перегляд ґрунтових зразків і польового щоденника;

б) визначення видів і методів лабораторних аналізів ґрунтів;

в) агровиробниче групування ґрунтів;

г) складання ґрунтової карти;

ґ) складання ґрунтових картограм;

д) складання технічного звіту про польову навчальну практику.

При перегляді ґрунтових зразків ми уточнили записи у польовому щоденнику, внесли зміни і доповнення.

Виконуючи лабораторні аналізи, ми дотримувались такого мінімуму, який, по-перше, дав би змогу використовувати усі дані, отримані в результаті виконаних аналізів, по-друге, дав би можливість з необхідною повнотою охарактеризувати властивості ґрунтів, істотні з погляду їх класифікації та виробничого використання, насамперед, такі, як оглеєння, солонцюватість, ступінь гумусованості тощо.

Залежно від характеру ґрунту рекомендується застосовувати такі види і методи лабораторних аналізів для різних видів ґрунтів:

а) для кислих грунтів

б) для нейтральних грунтів

в) для солонців і солончаків

г) для торфових грунтів і горизонтів

Кінцеву карту ґрунтів складаємо на основі .

На основі польових визначень, морфологічних таблиць і результатів аналітичного опрацювання зразків складаємо систематичний або номенклатурний список ґрунтів досліджуваного об'єкта. Для орних ґрунтів вказуємо ступінь їх окультуреності.

Також на основі даних польової ґрунтової карти, польових щоденників, морфологічних таблиць і результатів аналізу ґрунтових зразків складаємо кінцеву карту ґрунтів.

За спеціальною програмою розфарбували кінцеву ґрунтову карту відповідно з встановленим списком ґрунтів і прийнятою ілюмінацією.

Агровиробниче групування ґрунтів - це об'єднання окремих контурів видів та різновидностей ґрунтів у більші групи (масиви) з близькими властивостями і рівнем родючості, для яких можна запровадити однакове використання і відносно однакові заходи щодо підвищення їх родючості.

Основне завдання агровиробничого групування ґрунтів полягає в тому, щоб подати всю, інколи надто велику різноманітність ґрунтових

видів, відмін і показників у вигляді невеликого, а, за можливості, ще і меншого числа індивідуалізованих ґрунтових груп. Це спрощує карти

ґрунтів, робить їх доступнішими для використання.

Не можна об'єднувати дерново-підзолисті ґрунти з чорноземами або солонцюватими ґрунтами, бо вони різні як за генетичними, так і виробничими показниками.

В окремих випадках допускається об'єднання видів ґрунтів, які належать до різних генетичних підтипів і є перехідними між різними типами ґрунтів. Так, чорноземи типові допускається об'єднувати з чорноземами опідзоленими, слабкоопідзоленими або зі слабко змитими, тобто, коли ознаки, створені іншим ґрунтотвірним процесом ще не набули чіткого прояву і не впливають істотно на властивості ґрунтів.

Для ґрупування ґрунтів велике значення має гранулометричний склад, який визначає водопроникність, водопідіймальну здатність, швидкість всихання, вологоємкість, доступність ґрунтової вологи для рослин, швидкість фільтрації і всмоктування води, тепловий і водно- повітряний режими.

Велику роль відіграє також ґрунтотвірна порода, її будова, гранулометричний і хімічний склад, властивості, а також глибина залягання підстилистих, особливо щільних порід. Доведено, що в деяких випадках значення породи настільки велике, що грунти одного генетичного виду мають належати до різних агровиробничих груп. У процесі агровиробничого групування грунтів варто врахувати також ступінь і характер їхнього окультурення. Особливої уваги заслуговують ґрунти, які потребують спеціального використання та різних меліорацій. До цієї категорії належать змиті, дефльовані, заболочені, солончакуваті та солонцеві ґрунти і більшість пісків.

При агровиробничому нрупуванні ґрунтів слід врахувати також ступінь і характер їхнього окультурення. Особливої уваги заслуговують ґрунти, які вимагають спеціального використання та різних меліорацій. Неправильне використання таких ґрунтів може не тільки погіршити їх, а навіть вивести з ладу.

Для ґрунтів, об'єднаних в одну агровиробничу групу, доцільно враховувати такі критерії:

Генетична близькість і подібність їхніх властивостей;

Однакове для всіх ґрунтів використання і близька їх родючість;

Однорідність рельєфу та гідрологічних умов, схожість за гранулометричним складом;

Приблизно однакові фізичні, фізико-хімічні та фізико-механічні властивості, водний, повітряний і тепловий режими;

Приблизно однакова потреба у меліороціях.

Існує такий номенклатурний список агровиробничих груп грунтів України:

1. Дерново-підзолисті;

2. Опідзолені;

3. Чорноземи типові;

4. Чорноземи звичайні на лесах;

5. Чорноземи південні на лесах;

6. Чорноземи на щільних глинах;

7. Чорноземи на пісках;

8. Чорноземи дернові грунти на елювії щільних порід;

9. Каштанові;

10. Лучно-чорноземні й лучно-каштанові;

11. Лучні, чорноземно-лучні та каштаново-лу чи і;

12. Болотні;

13. Солонці та солончаки;

14. Подові;

15. Дернові грунти на водно-льодовикових, делювіальні, давньоалювіальних, сучасних алювіальних відкладах;

16. Буроземно-підзолисті, дерново-буроземні та бурі гірські;

17. Коричневі і передгірні чорноземи;

18. Намиті;

19. Техногенні;

20. Виходи порід і розмін.

Картограми є складовою частиною картування ґрунтів. Вони доповнюють карту ґрунтів графічним матеріалом, за допомогою якого розробляються заходи щодо підвищення родючості ґрунтів. Найчастіше розробляються такі агрохімічні картограми: кислотності ґрунтів, забезпеченості ґрунтів рухомими формами азоту, фосфору і калію.

Камеральний період навчальної практики з картування ґрунтів завершується складанням технічного звіту з пояснювальною запискою.