22. Інспектування, контролювання і перевірка діяльності аптечких закладів.

Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів МОЗ України (Держлікінспекція), яка здійснювала переважно контроль за дотриманням роздрібними фармоператорами «Ліцензійних умов»;

Державна інспекція з контролю за цінами (Держцінінспекція), яку, звичайно, перш за все цікавить процедура ціноутворення на лікарські засоби;

Антимонопольний комітет України (АМКУ), співробітники якого, окрім цін на фармринку, можуть робити висновки щодо правомірності змісту тих чи інших рекламних матеріалів, в тому числі розміщених в аптеках;

окрім того, цінами в аптеках часто цікавляться Державна служба по боротьбі з економічною злочинністю та прокуратура;

податкові органи, напрямок та мета роботи яких, зазвичай, зрозумілі.

Крім названих органів перевірку господарської діяльності аптек також можуть проводити органи з контролю за дотриманням використання державного та комунального майна, органи з контролю за дотриманням законодавства про працю, пожежної, екологічної, санітарно-гігієнічної безпеки, безпеки виробництва та праці, а також правоохоронні органи, які уповноважені проводити оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

планові перевірки проводяться за умови письмового повідомлення аптеки про їх проведення не пізніше ніж за десять днів до дня проведення. При цьому аптека має право не допускати посадову особу відповідної інспекції до здійснення перевірки у разі неотримання такого повідомлення.

Перевірки здійснюються за місцем знаходження аптеки, в її робочий час в присутності керівника, його заступника або іншої уповноваженої аптекою особи. Перед початком проведення перевірки посадова особа відповідної інспекції має внести запис у відповідний журнал перевірок аптеки. При проведенні перевірок інспектори або працівники аптеки мають право фіксувати цю процедуру засобами аудіо- і відеотехніки. Строк здійснення планової перевірки не повинен перевищувати п'ятнадцяти робочих днів, а для суб'єктів малого підприємництва – п'яти робочих днів.

23. Основи трудового законодавства україни

Основною функцією трудового права є захист трудових прав працівників, які працюють за наймом. З цією метою трудове законодавство встановлює систему правових гарантій та правил охорони праці усіх працюючих.

Трудові відносини являють собою врегульовані нормами права відносини щодо застосування праці громадянина як працівника, який уклав трудовий договір з підприємством, установою, організацією або фізичною особою. Ці відносини регулюються нормами трудового права. Правовідносини - це завжди двосторонній зв'язок конкретно визначених суб'єктів, у якому одна сторона має право, а інша - відповідні обов'язки, виконання яких забезпечується примусовою силою держави. Кодекс законів про працю України (КЗпП) - це єдиний систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми права, що регулюють галузь суспільних трудових відносин працівників і закріплюють суспільну організацію праці. Колективний договір - це нормативно-правовий договір, що укладається на виробничому рівні між роботодавцем і найманими працівниками з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів суб'єктів соціального партнерства.

Колективний договір укладається між роботодавцем і одним або кількома профспілковими. ТРУДОВИЙ ДОГОВІР - це така двостороння угода, за якою працівник зобов'язується особистою працею виконувати обумовлену договором роботу з дотриманням встановленого трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові відповідну заробітну плату та забезпечити належні умови праці, визначені трудовим законодавством, колективним договором та угодою сторін. Контракт - особливий вид трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Робочий час - це норма тривалості часу, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки відповідно до закону і правил внутрішнього розпорядку, обумовлених трудовим договором. Нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень.

24. МОТИВУВАННЯ ПРАЦІ, СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ, ТА КОМПЕНСАЦІЇ У ПРОЦЕСІ ТРУДОВОЇ ДІЯЛ Поняття мотивації трактується як одна із функцій управління. Під ним розуміється процес свідомого й доцільного впливу на трудову поведінку людей. Мотивація − це сукупність чинників, які зумовлюють поведінку людей. Мотивування праці – це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання людини до діяльності, що спрямована на досягнення особистих цілей і цілей організації. Стимулювання праці – один із загальних способів соціального управління, впливу на поведінку, діяльність індивідів, соціальних груп, трудових колективів. Стимулювання й соціальний контроль містять у собі зовнішні спонукання й елементи трудової ситуації. До них відносяться умови, що безпосередньо визначають заробітну плату, організацію й зміст праці, тощо. Під стимулюванням працізвичайно розуміють вплив на трудову поведінку працівника через створення особистісних значимих умов (трудової ситуації), що спонукають його діяти певним чином. Стимулювання трудової мотивації здійснюється на основі таких методів:

традиційні, що не вичерпали стимулюючих "ресурсів";

цільові, що полягають у використанні для підвищення стимулюючого впливу на трудову мотивацію системи цілей, тобто бажаних орієнтирів, досягнення яких заохочує певну трудову поведінку;

індивідуальне збагачення праці, яке через "включення" механізмів задоволення соціальних, потреб вищого рівня, пов'язаних з наданням працівникам більш складної, відповідальної роботи, активно стимулює їхню трудову мотивацію;

співучасті, пов'язані із залученням працівників в управління виробництвом, трудовими колективами. Застосовується безліч форм промислової демократії, спрямованих на залучення працівників у систему керування виробництвом, що інтенсивно стимулює їхню трудову активність.