3.4 Болотний процес грунтотворення
Болотні грунти формуються в умовах надмірного зволоження, під впливом болотного процесу ґрунтоутворення, характерною ознакою є оглеєння і торфоутворення. Останнє пов’язано з тим, що на заболочених територіях в умовах достатньої кількості вологи внаслідок значного приросту різних трав відбувається нагромадження великої маси органічних речовин. Надмірне зволоження грунту перешкоджає вільному доступу повітря в грунт, що сприяє розвитку анаеробних процесів при розкладанні органічної маси. Уся ця органічна маса не встигає розкладатися мікроорганізмами, з року в рік її нагромаджується все більше і більше у вигляді торфу. Цей тип ґрунтоутворення зумовлюється різним розвитком болотного процесу. Для кожної фази характерні свої рослинні формації, які змінюють одна одну залежно від умов життєдіяльності рослин та наявності анаеробних мікроорганізмів.
Оглеєння - це відновлення в анаеробних умовах окисних сполук грунту (гол. чин. заліза) в закисні, шкідливі для рослин сполуки. Дуже оглеєний грунт втрачає структуру, що погіршує родючість грунту. О. г. зумовлюється неглибоким заляганням підґрунтових вод, які підтоплюють грунт знизу, або періодичним затоплюванням грунту зверху. Залежно від ступеня оглеєння розрізняють грунти глеюваті (оглеєнням зачеплена лише верхня частина материнської породи), глейові (оглеєні середні горизонти з глибини 40—50 см) і болотні (ґрунтова товща оглеєна доверху). Періодично затоплювані грунти називають поверхнево оглеєними. На Україні оглеєні грунти поширені на Поліссі та в Передкарпатті, а також у заплавах річок. Глейові грунти поліпшують зниженням рівня ґрунтових вод, а поверхнево оглеєні — відведенням з поверхні застійної води.
Болотні грунти залежно від походження, ботанічного складу рослин болота, з яких утворюється торф, рельєфу місцевості та інших ознак поділяють на три основних типи: низинні (осоково-очеретяні, зелено мохові, вільхові), перехідні (осоково-сфагнові і гіпнові), верхові (сфагнові із сосною, пухівково-сфагнові, багрово-сфагнові болота.
Список літератури
1. Атлас почв Украинский ССР/под. ред.
И. К. Крупского, Н.И. Полупанов. – К. Уражай, 1979. – 159с.
2. Растение и почва/пер.с англ. Э.И. Шкрндде – М. : 1977. – 503 с.
3. Лико Д.В., Клименко М. О.
Навчальні польові практики: навч. посіб./ М.О. Клименко, Д.В. Лико. – К.: Кондер., 2004. – 204 с.
4. Агрофізичне обстеження земельних ділянок для обгрунтування точного обробітку грунту: метод. рекомндації/Ін-т. грунт. та агрохімії ім. О.Н. Соколовського. - Х.: Друкарня №13, 2009. – 43с.
Висновки
Грунт — це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом
фізичного, хімічного і органічного вивітрювання. Це ланка, що зв'язує
живу і неживу природу. Складається з твердих речовин, ґрунтової води,
повітря і живих організмів.
Процес утворення ґрунтів пов'язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом,
діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя і працею
людини.
Найважливіші морфологічні ознаки ґрунтів: забарвлення, структура,
будова, механічний склад, включення.
Район дослідження представлений такими грунтами: чорнозем типовий середньо суглинковий слабо змитий на лесі,чорнозем намитий середньо суглинковий делювіальний на лесоводному суглинку,чорнозем слабо реградований середньо суглинковий на лесовидному суглинку,чорнозем опідзолений середньо суглинковий на делювіальному лесовидному суглинку,чорнозем намитий середньо суглинковий слабо солончакуватий на делювію.
Чорнозем - багатий гумусом, Темна тип грунту, що сформувався на лесовидних суглинках або глинах в умовах суббореального і помірно-континентального пояса при періодично промивний або непромивного водному режимі під багаторічною трав'янистою рослинністю. Чорноземи мають гарні водно-повітряними властивостями, відрізняються груднястій або зернистою структурою, змістом в грунтовому поглинаючому комплексі від 70 до 90% кальцію, нейтральною або майже нейтральною реакцією, підвищеним природним родючістю, інтенсивної гуміфікації і високим, порядку 15%, вмістом у верхніх шарах гумусу.
Чорнозем ідеальний для будь-якого виду посадки. Він не потребує додаткової обробки і застосування органічних і мінеральних добрив. В умовах гарної зволоженості чорнозем дуже родючий - він може використовуватися для вирощування зернових, овочевих та кормових культур, при розведенні садів і виноградників, у озеленювальних роботах у ландшафтному дизайні.
Чорноземи родючі грунти,але за різних факторів та умов грунтотворення втрачають свою родючість. Через водну ерозію велика кількість поживних речовин ,змивається униз по профілю,тому дані грунти не можна використовувати під сільськогосподарські культури,тому що їх розорення буде сприяти водній ерозії. Грунти мають високий вміст азоту та калію,але мало фосфору. Саме краще грунт використати під сінокоси та пасовища та насадження парку(чорнозем типовий середньсуглинковий слабо змитий на лесі).
Засоленим ґрунтам притаманна висока лужність, що обумовлена наявністю в них карбонатів ,лужних і лужноземельних металів. Ґрунти низькородючі, набувають великої в’язкості, стають водонепроникні або надто тверді. На таких ґрунтах в посушливі роки рослини страждають від нестачі вологи, а у вологі – від нестачі повітря. Для поліпшення ґрунтів використовують гіпсування, а також вирівнювання поверхні поля, висів солестійких рослин.
Ці грунти характеризуються високим вмістом гумусу. Сонячної енергії і тепла тут достатньо для розвитку сільськогосподарських культур з тривалим вегетаційним періодом і одержання високих урожаївЧасті посухи наносять сільському господарству велику шкоду. Різке зменшення валового збору зерна та інших культур у посушливі роки негативно позначається на кормовій базі тваринництва, що знижує його продуктивність.
Висока родючість чорноземів і економічне значення їх привертали увагу багатьох вчених - ґрунтознавців. Але досягнути максимальних врожаїв можливо за умови інтенсивного зрошення. Зрошення — вирішальний фактор для вирощування високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур на південних чорноземах. На зрошуваних землях господарства вирощують високі врожаї рису, овочів, кормів.
Застосування зрошення і хімізації землеробства сприяє розширенню асортименту і зміні структури посівних площ сільськогосподарських культур, розвитку рисосіяння і промислового овочівництва. Без добрив неможливо виростити високий стабільний врожай навіть основної культури зони — озимої пшениці. Саме це і визначає збільшення об'ємів застосування мінеральних та органічних добрив.
В умовах інтенсивного землеробства особливу увагу слід приділяти вмісту в ґрунті органічної речовини, зокрема гумусу. Зниження запасів гумусу в ґрунті при екстенсивних системах землеробства призводить до погіршення його структури, порушення оптимальних умов водного, повітряного і теплового режимів. Спостерігаються зміни біологічних процесів, підвищується нагромадження залишків пестицидів і солей важких металів, розвиваються ерозійні процеси.
Отже, можна зробити висновок, що сільськогосподарська продукція вирощена на чорноземах, характеризується високою якістю. Особливо це стосується твердих пшениць, які завжди користувалися популярністю на світовому ринку. До того ж у чорноземній зоні інтенсивно розвивають тваринництво, птахівництво, бджільництво тощо.
Чорноземи південні, завдяки своїй високій родючості, є ґрунтами універсальної придатності під усі сільськогосподарські культури і плодово – ягідні насадження.
Заходи покрашення родючості ґрунтів.
Існують певні заходи які покращають родючість чорноземних ґрунтів. Першочергове значення має зяблева оранка плугами з передплужниками на глибину 22-25, а під цукрові буряки, кукурудзу - на 25 - 30 см, проведена слідом за збиранням урожаю. У посушливі роки на чистих від бур'янів полях кращі результати дає поверхневий обробіток ґрунту дисковими лущильниками на глибину 10-12 см з наступним боронуванням. Раціонально застосовувати на цих ґрунтах такі способи обробітку, які б сприяли поліпшенню водного ґрунту в передпосівний період з метою одержання своєчасних і дружних сходів, а також способи, які сприяють нагромадженню та збереженню максимальних запасів вологи в глибоких горизонтах ґрунту (затримання , талих вод навесні, снігозатримання, насадження лісосмуг тощо).
Чорноземні ґрунти, незважаючи на високу їх природну родючість, ефективно реагують на внесення добрив.
Калійні добрива на чорноземах насамперед необхідно вносити під такі культури, як цукрові буряки, соняшник тощо.
Ефективність зрошення підвищується при внесенні добрив. Забезпечення рослин вологою та елементами живлення дає можливість збільшити густоту насадження рослин.
Зрошення уже в перший рік знижує інтенсивність нітрифікації. Вміст у ґрунті нітратного азоту зменшується. Після багаторічного зрошення початковий рівень забезпечення рослин нітратним азотом треба підтримувати щорічним внесенням азотно-фосфорних добрив.
Якщо в сівозміну вводять люцерну і мінеральні добрива застосовуються разом з гноєм, то при тривалому зрошенні в ґрунті нагромаджується органічна речовина, яка легко гідролізується, що підвищує вміст у ґрунті нітратного азоту.
Фосфорні добрива на зрошуваних землях мають тривалу післядію. Тому їх дози необхідно визначати залежно від вмісту в ґрунті засвоюваних фосфатів. Для ґрунтів південного Степу оптимальний вміст в орному шарі засвоюваних фосфатів 30—40 мг на 1 кг ґрунту.
Досить ефективним на зрошуваних землях є внесення гною. Він посилює використання рослинами елементів мінерального живлення.
Запаси гумусу в ґрунті стабілізуються при щорічному внесенні на 1 га сівозмінної площі чорноземів звичайних 4 т гною. Нагромадження його запасів можливе при внесенні 6 т/га і більше високоякісного підстилкового гною.
Щоб запобігти зменшенню запасів органічної речовини в ґрунті, вносять і мінеральні добрива. За даними Ерастівської дослідної станції, в дев'ятипільній зерновій сівозміні при внесенні за ротацією повного мінерального добрива (N130P140K150) вміст гумусу практично не змінився: на початку ротації становив 4,15, а наприкінці — 1,1:5 %.
У північному Степу па чорноземі звичайному при внесенні мінеральних добрий па фоні оптимальних норм гною в перші два періоди запаси гумусу дещо зменшувались, а в третьому періоді помітно збільшилися і поліпшився поживний режим ґрунту.
Отже, можна зробити висновок, що серед усіх ґрунтів чорноземи найбільш агрономічноцінні. Ці ґрунти мають найбільшу потенціальну родючість, максимальне використання якої - основне завдання сільськогосподарського виробництва. Основними агротехнічними заходами, спрямованими на підвищення родючості чорноземів, є раціональні способи обробітку їх, нагромадження вологи, внесення добрив, поліпшення структури посівних площ, вирощування найбільш високоврожайних культур і сортів тощо.