3.2 Буроземний процес грунтотворення
Бурі гірсько-лісові грунти (буроземи) — це найбільш поширений фоновий тин грунтів гірської частини Закарпаття. Вони розвинулись на схилах у межах лісового поясу від підніжжя гір до 1100...1200 м у західній та 1500...1550 м у східній частині області. Їх материнська порода — алювій-делювій флішу кристалічних порід Рахівського масиву та магматичних відкладів Вулканічного хребта. У процесі звітрювання цих порід утворюються переважно суглинисті відклади, лише крупнозернисті пісковики (наприклад, Рахівської світи) дають супіски та піски. Породний склад лісів майже не впливає на характер буроземів. Практично однакові властивості вони мають під буковими, смерековими та мішаними лісостанами.
Генетичний профіль бурих гірсько-лісових грунтів типового дернового габітусу. У ненарушеному стані (під лісом) з поверхні залягає шар лісової підстилки (Но), глибина якої зростає від 2…4 см в нижній частині лісового поясу до 6...8 см біля верхньої межі лісу. Гумусовий горизонт (Н) неглибокий, від 12 до 25 см у різних відмін, має сіро-буре забарвлення, добре виражену зернисто-дрібногоріхувату структуру, яка разом з уламками корінних порід зумовлює добру дренованість і сприятливий водно-повітряний режим буроземів.
Потужність верхнього перехідного горизонту (Нр) 30...60 см. Він виразно бурого кольору, добре гумусовании, більш грубої, грудкуватої або горіхуватої структури, у ньому значно менше міститься уламків корінних порід. Нижній перехідний горизонт (НР) має небагато гумусу, він світлішого забарвлення, тут зростає кількість уламків корінних порід. Якщо у верхній частині горизонту уламки сильно вивітрілі і збагачують грунт глиноземом, то в нижній частині вони мало зруйновані, міцні, поступово переходять у корінну гірську породу.
Буроземний процес ґрунтоутворення відбувається надзвичайно швидко. Постійний змив дрібнозему з поверхні грунту сприяє тому, що в ґрунтоутворення включаються все нові й нові шари гірської породи, яка в умовах вологого та м'якого клімату швидко руйнується.
Уламки гірських порід є в усіх горизонтах, але особливо багатий на них верхній гумусовий шар. Це пов'язано з тим, що дрібнозем виносять води, а кам'янисті частинки залишаються на поверхні. Цей процес виразно посилюється на сільськогосподарських землях, де розорювання схилів прискорює поверхневий змив. На поверхні грунту утворюється панцир з уламків гірських порід, по якому добре стікає вода. Найяскравіше це проявляється на залужених землях, що декілька років не розорюються. Кам'янисті фракції утворюють справжній «протиерозійний екран», який оберігає грунт від інтенсивного змиву та розмиву.
Бурі гірсько-лісові грунти відзначаються високим вмістом перегною. У природному стані, тобто під корінними лісами, вміст його сягає 10...15%, під вторинними луками кількість гумусу зменшується до 5...7%, а на орних землях падає до 3...5%. Гумусовании весь ґрунтовий профіль. На глибині 90...100 см його вміст може досягати 0,5...1,0%.
Гірські породи, на яких формуються бурі гірсько-лісові грунти, дуже, бідні на сполуки кальцію. Це зумовлює їх низьке насичення катіонами двовалентних металів і високу кислотність. Актуальна кислотність ґрунтового розчину гумусового горизонту особливо висока (рН водне 4,0) в неокультурених грунтах. На орних землях цей показник зростає до 5,0-5,2.
Гідролітична кислотність цих грунтів під сільськогосподарськими угіддями висока і дорівнює 3...7 мг-екв на 100 г грунту, зростаючи у грунтах під лісом до 20...23 мг-екв на 100 г грунту. Ступінь насичення основами коливається від 33 до 68%, падаючи до 15...20% У неокультурених грунтах. Висока обмінна кислотність буроземів пов'язана зі значною кількістю рухомого алюмінію у вбирному комплексі грунту (від 1,5...2,0 до 10,0...15,0 мг-екв на 100 г грунту). Рухомий алюміній токсичний для багатьох рослин, особливо культурних, і призводить до зменшення врожайності сільськогосподарських культур.
Бурі гірсько-лісові грунти багаті на валові форми поживних речовин, особливо фосфору, але незадовільні фізико-хімічні властивості зумовлюють їх низьку рухомість і доступність для рослин. Для активізації рухомості поживних речовин необхідне вапнування (15...20 т вапна на 1 га). Не менший ефект дає внесення в грунт декількох центнерів сиромолотого гіпсу, застосування якого для поліпшення бурих гірсько-лісових грунтів запропонував І. М. Гоголєв (1963).
Описувані грунти — це типові лісові землі. В доагрикультурний час вони повністю були вкриті лісами, та й тепер основна їх площа зайнята ними. Найдоцільніше і надалі використовувати бурі гірсько-лісові грунти у лісовому господарстві.