196. Свідомість як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення.

Cвідомість - вища, притаманна лише людині форма відображення об'єктивної дійсності, спосіб ставлення людини до світу, до самої себе, опосередкований всезагальними формами суспільно-історичної діяльності людей.

Ознаки С.:

С. - суб'єктивна реальність. Людське відображення вплетене в дійсність і в спілкування людини, отже це здатність відображати можливості, які виявляє практика, тобто чинник, що породжує С. - не сама дійсність, а процес практичного впливу на цю дійсність.

С. - діяльне відображення (відбиває не чуттєву дійсність предметного світу, а його "діяльну схему", не сам предмет, а спосіб його творення).

С. - творче відображення (відбиває не лише дійсність, а й можливість).

Виокремлення рівнів свідомості пов’язане із усвідомленням того, що не все, що складає зміст свідомості, як суб’єктивної реальності, реально усвідомлюється. Значна частина інформації осідає в „нижчих” шарах свідомості. Частина цієї інформації з часом переходить у зміст усвідомлюваного, а інша може залишитися за межею свідомого назавжди.

Не усвідомлюваний нами зміст нашої свідомості сам не є однорідним. За Фрейдом, із сфери свідомого витісняється те, що суперечить нашим уявленням про належну поведінку, гідне життя. Таке витіснення відбувається, як правило, неусвідомлювано. Тут спрацьовує над свідоме - сприйняті в себе й доведені до автоматизму настанови культури. За Фрейдом структура свідомості має такий вигляд:

Надсвідоме

Свідоме

Передсвідоме

Несвідоме

197. Закон єдності і боротьби протилежностей.

Закони діалектики відбивають найсуттєвіші зв’язки розвитку предмета, явища або процесу й одночасно стають методом та основою теорії.

Закон єдності і боротьби протилежностей є основним із законів діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні. Причини руху і розвитку криються у внутрішніх суперечностях, притаманних процесам і явищам об`єктивної дійсності - боротьбі протилежностей. Кожний предмет, явище, процес є суперечливою єдністю протилежностей, які взаємно переходять одна в одну, перебувають в стані єдності й боротьби.

Єдність, збіг протилежностей означає, що вони взаємопороджують і взаємозумовлюють одна одну, одна без одної не існують.

Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і ,взаємодіючи, стикаються між собою, вступають в взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм. Боротьба протилежностей веде з рештою до розв`язання суперечностей, яка є переходом до нового якісного стану. Боротьба протилежностей приводить до розвитку, під яким ми розуміємо зміни, що пов`язані з оновленням системи, ії внутрішними структурами і функціональними змінами, перетворення їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення.

198. Проблема відчуження в філософії марксизму і неофрейдизмі.

Під "відчуженням" Гегель розумів, по-перше, опредметнення духу, породження ним природи і суспільства; по-друге, будь-яке складне відношення між суб'єктом і об'єктом, уся доцільна діяльність людини (історія виступає в нього як результат відчуження людської діяльності); по-третє, викривлене сприйняття людьми результатів їх власної діяльності, внаслідок чого вони здаються людям чужими силами, які живуть самостійним життям і панують над ними.

В ранніх працях К.Маркса реконструюють такий варіант філософії, в якому вихідною категорією для розуміння людини (субєкта) і світу (обєкта) вважається матеріальна практика, а для розуміння суспільно-історичного процесу використовується категорія "відчуження" (приватна власність, капітал як відчуження "людини", яке необхідно подолати). Цей варіант марксизму розвивали переважно неомарксисти (Д. Дукач і Франкфуртська школа).

Еріх Фромм – основоположник неофрейдизму, своє вчення назвав “гуманістичним психоаналізом”, розробляє проблеми соціопсихоаналізу, однією з центральних проблем якого є проблема відчуження. У своїй першій великій роботі "Утеча від свободи" (1941) Фромм розглянув феномен тоталітаризму в рамках проблеми волі. Він розрізняє "волю від" (негативну) і "волю на" (позитивну). Зворотною стороною "волі від" є самотність і відчуження. Така воля - тягар для людини. Фромм описав три типових невротичних механізми "утечі" (психологічного захисту) від негативної волі. Це авторитарний, конформістський і деструктивний різновиди невротичного характеру. Вихід Фромм бачить у такім реформуванні суспільства, що відкрило би простір "волі на". Головна задача в побудові душевно здорового суспільства - це виховання в людях продуктивного характеру.

Е. Фромм спробував зєднати ідеї психоаналізу, марксизму й екзистенціалізму. Він вважав, що в особистості немає нічого природженого. Усі її психічні прояви - це наслідок заглибленості особистості в різні соціальні середовища. Однак, на відміну від марксизму, Фромм виводить характер формування того чи іншого типу особистості не з прямого впливу соціального середовища, а з подвійності людського існування: "екзистенціального" і "історичного". До екзистенціальної складової людського буття він відносить два факти: 1) чоловік, за його словами, споконвічно знаходиться між життям і смертю, "він кинутий у цьому світі у випадковому місці і часі" і "вибирається з нього знову ж випадково"; 2) існує протиріччя між іншим, що кожна людська істота є носієм усіх закладених у ньому потенцій, але не може реалізувати їх у результаті короткочасності свого існування. Людина не може уникнути цих протиріч, але реагує на них різними способами, відповідно своєму характеру і культурі.