194. Проблема визначення поняття “культура”.

Поняття «культура» виникає одночасно з формуванням науки Нового часу і зародженням буржуазних відносин. Цей латинський термін спочатку означав культивування, обробку землі, щось таке, що має штучний характер на відміну від природних речей.

Саме у XVII столітті, коли здійснилися величезні зміни у соціально-економічному становищі людини, в її взаємозв'язках з природою, з'являється ідея людини-творця як володаря природи. Саме тоді виникає уявлення про культури як про штучний, надприродний світ соціуму в протилежність природному. Постає як світ людини, її творчої діяльності.

У буденному розумінні культура — це сукупність цінностей, духовного і матеріального багатства людства. Дійсно, певним чином всі предмети матеріального і духовного виробництва є сферою культури, предметним втіленням здібностей людини, її сутнісних сил та відносин. Але культуру не можна розуміти лише як емпіричну сукупність результатів людської діяльності, це — лише її зовнішня, предметна сторона.

У філософії проблема культури розкривається як проблема зміни, розвитку самої людини. Сутність і сенс культури полягає у реальному історичному процесі самостворення людини. Культура є способом і засобом саморозвитку здібностей індивіда, його матеріального і духовного світу. Вона є мірою «олюднення» самої людини, мірою людяності її відношень до природи, до суспільства, до інших людей, до самої себе. Культура є тим виміром людського буття, який відповідає саме за розвиток людини як Людини.

195. Цінності та їх функції.

Є різні визначення цінностей, ось наприклад, як таке: цінність - це властивість матеріальних об’єктів та явищ загальної свідомості, що характеризують їх значення для суспільства, класу і людини.

Цінність - це також феномен, який об’єктивно, за своєю природою є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.

Існують різні підходи до розуміння цінностей, зокрема: об’єктивістський та суб’єктивістський, а також поділ цінностей на вітальні та надвітальні. Ці підходи виражають двояку природу цінностей, які з одного боку - мають своїм витоком потреби людей і виступають життєзначущими предметами людської життєдіяльності, а з іншого - характеризують людське буття як культурне, здатність людини піднятись над природною необхідністю.

Цінності виконують у людському бутті кілька функцій. Вони виступають як:

1) форми утримання й закріплення споріднених смислів;

2) "поля взаємності", грунт для поєднання індивідуальних людських світів;

3) підвалини, засади для розгортання певного світу;

4) "мотиви мотивів", смислове обгрунтування цілей діяльності;

5) життєві та історичні орієнтири;

6) певні зразки канони смислотворення.

Пов'язаність цінностей з життєвими смислами, а через них з буттям здійснюється завдяки активності сумління, яка й виявляє остаточно єдність свідомого й неусвідомлюваного в межах свідомості. З іншого боку - від світу -пов'язаність цінностей з буттям здійснюється завдяки культурі. У такий спосіб людське буття повертається до себе, а разом з тим і зберігає свою відкритість, свою готовність до смислового самозростання.