189. Вищі цінності людського існування (життя, свобода, любов, мир).

Цінність — будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе. Вивченню людських цінностей присвячений розділ філософії аксіологія - наука про цінності, учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язку між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини; розділ філософії.

Цінності — це також соціально схвалювані уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба тощо.

3 погляду ролі, яку виконують цінності, їх поділяють на три групи:

• цінності, що мають другорядне значення для людей і суспільства (без яких суспільство може функціонувати);

• цінності повсякденного життя (без яких суспільство не може повноцінно розвиватись і функціонувати);

• вищі цінності, які віддзеркалюють фундаментальні потреби (матеріальні та духовні) суспільства й особи. Без вищих цінностей неможливий розвиток суспільства і формування особистості. Вищі цінності залучають індивіда до суспільного життя, вони визначають зміст і сенс життя загалом. До вищих цінностей зазвичай відносять уявлення про справедливість, свободу, мир (ця та подібні цінності сприяють збереженню і розвитку людства як такого, його вихованню й створенню сприятливих умов не тільки для його існування, але й розкриття всіх людських можливостей), права та обов'язки людини, дружбу, любов (моральна цінність любові полягає у її здатності мобілізувати всі сили особистості, збуджувати в ній творчу енергію, створювати і формувати людину і людське в ній.) тощо. Серед групи вищих цінностей виділяють насамперед цінності життя (життя як спосіб існування людини, здоров’я як життя, вільне від істотних перешкод і негативних можливостей, життя, сполучене зі свободою) й цінності свободи (поняття, яке характеризує сутність людини і її існування, стан і можливості мислити і діяти відповідно до своїх уявлень та бажань, а не внаслідок внутрішнього чи зовнішнього примусу).

Особливість класифікації цінностей полягає в тому, що зазвичай вона є умовною. Цінності діалектично пов'язані між собою, вони можуть переходити одна в одну, сприяти створенню нових і зникненню старих.

190. Ключові стратегії вирішення глобальних проблем сучасності.

Поняття "глобальний" використовується протягом останніх 2 десятиліть для фіксації важливих загальнопланетарних проблем сучасної епохи. Глобальні проблеми сучасності зумовлені нерівномірністю екологічного, демографічного, економічного, політичного, науково-технічного, культурного розвитку. До ГП відносять ті, котрі зачіпають інтереси всіх націй, держав, людства в цілому. Це:

-встановлення міцного миру на землі;

-знищення осередків міжнародної напруженості;

-охорона навколишнього середовища;

-запобігання найбільш небезпечним хворобам;

-раціональне використання природних ресурсів;

-забезпечення потреб в екологічно чистих продуктах;

-розвиток фізичних і духовних сил людини.

Ці проблеми взаємопов'язані і неможливо добитися успіху у вирішенні однієї з них. Вони також не можуть бути вирішені зусиллями окремих держав. Це передбачає скоординовані зусилля всього світового співтовариства.

1968 року з ініціативи італ. інженера й бізнесмена Ауреліо Печчеї було засновано "Римський клуб (Р.к.)'' - неурядову міжнародну організацію. Її мета - привернути увагу людства до глобальних проблем. Групи вчених беруться за дослідження найгостріших проблем сучасності.

Спочатку „Р.к.” схилявся до ідеї "нульового зростання", - відмови від збільшення обсягів виробництва й споживання. А потім виникла ідея необхідності кардинальних змін у самій людині (книга А. Печчеї "Людські якості" (1976 р.). Вихідною для нового гуманізму є ідея збереження можливості неперешкоджуваної саморегуляції екосистеми, підтримання нею на належному рівні внутрішньої багатоманітності.

Можливі стратегії подолання екологічної кризи:

1. Самообмеження людини (перехід від ери „гомо фабер” (людини, що виробляє) до ери „гомо модератус” (людини поміркованої)).

2. Шлях коеволюції – сумісної еволюції природи та людини: поєднання помірного втручання в природу з ефективними природоохоронними заходами. (Приклад Китаю, Японії до індустріальної доби).

3. Вимога екологічно-гуманістичної диктатури. Жорсткий міжнародний контроль за виробництвом і споживанням у всьому світі. Це означає істотне обмеження свободи народів.

Екологічний імператив:

1. Не слід заподіювати природі ніякої шкоди.

2. Слід уникати дій, які спричиняли б необоротні зміни в природі.

3. Природна багатоманітність повинна бути збережена.