182. Критерії наукового знання.

Наука - це форма людської діяльності, направлена на пізнання і перетворення об'єктивної дійсності. Наука є одночасно і системою знань, і їх виробництвом, і практичною діяльністю на їх основі. Метою науки є отримання знань. Розглянемо критерії науковості знань:

Об'єктивність - Предмети і явища повинні бути пізнані наукою такими, які вони є;

Раціональність - постійна опора на мислення і максимальне виключення емоцій, пристрастей, особистих думок при ухваленні рішень, що стосуються науки;

Системність - впорядкованість знання по певних ознаках (система - сукупність взаємозв'язаних елементів, яка представляє єдине ціле);

Верифікованість -наукові знання повинні піддаватися перевірці на практиці, за допомогою логіки і т.д, наприклад:

- "критерій фальсифікації" (К.Поппер): твердження науки емпірично перевіряємі та впринципі можуть бути спростовано досвідом. Емпірична перевірка - один з найважливіших і майже загальновизнаних критеріїв науковості.

- "парадигмальний критерій" (Т.Кун): в кожній науці існує одна (іноді декілька) фундаментальна теорія - парадигма, якої в певний період дотримується більшість учених.

183. Соціальна сфера життєдіяльності суспільства.

Сьогоднi активно розробляеться фiлософська методологiя розумiння суспiльства як складної багатофункцiональної системи. Суспiльна система має пiдсистеми:

•соцiальну—сферу виробництва і вiдтворення безпосередньо людського життя, або "свiт соцiальних груп";

•органiзацiйну (полiтичну)—як сферу спецiалiзованого виробництва суспiльних вiдносин та iдей;

•матерiальну, або економiчну сферу суспiльного життя - сферу спецiалiзованого виробництва, розподiлу, обмiну і споживання;

•духовну—як сферу спецiалiзованого духовного виробництва, iнформації.

Соціальні групи — основна структурна одиниця суспільства, його "субкомпонент". Соціальна група постає добровільним об'єднанням, результатом бажання індивідів до об'єднання, які Гоббс поділив на упорядковані й неупорядковані, політичні й приватні і т. п. Об'єднаннями такого типу є різного роду братства, спілки, громадські організації, релігійні об'єднання, політичні партії тощо. Узагальнюючи різні погляди щодо природи соціальних груп, зазначимо, що вони, на відміну від аморфних спільностей, характеризуються:

1) стійкою взаємодією, яка сприяє міцності та стабільності їх існування у суспільному просторі й часі;

2) відносно високою мірою згуртованості;

3) чітко виявленою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, що властиві всім індивідам, які входять до групи;

4) входженням у ширші спільності зі статусом їхніх структурних утворень.

184. Функції культури.

У ХХ ст. у західній філософії з’явився новий напрям – філософія культури. Виявилися різні підходи до її розуміння.

Так, німецький філософ Освальд Шпенглер (1880 – 1960) у книзі «Присмерк Європи» (1918) характеризував культуру як живий організм, що досягає розквіту, а потім занепадає і гине. Таким чином, кожна з восьми культур, які він розглядав, – це явища одноосібні та не споріднені з іншими.

Ще один німецький філософ Макс Вебер (1864 – 1920) створив теорію «ідеальних типів» – особливих образів-схем тих явищ культури, що вивчаються. Він уже допускав існування зв’язків між різними культурними утвореннями.

Уся філософія культури характеризується перевагою духовного над матеріальним. За змістом культура вбирає в себе засоби, форми та результати перетворювальної діяльності людей, спрямованої на задоволення власних потреб і подальший розвиток. Відповідно до основних сфер існування суспільства, культура поділяється на матеріальну, духовну, соціальну та культуру особистостей. Вона реалізується в житті кожної людини в індивідуальному або соціально-груповому значенні.

Головні функції культури:

1. Перетворювальна функція: культура є, перш за все, засобом задоволення потреб людства, створення відповідних умов і організації життя, яких не надає природне середовище. Люди перетворюють, змінюють світ і себе, щоб досягнути кращого рівня життя.

2. Орієнтувальна функція, адже завдяки таким елементам культури, як знання, освіта, технології, навички, досвід тощо, люди можуть змінювати дійсність у бажаному напрямку, свідомо забезпечувати потреби – як індивідуальні, так і суспільні.

3. Комунікативна функція виявляється через мову, освіту, засоби масової інформації, Інтернет та ін., що веде до обміну досягненнями культури, кращої організації життя, викликає взаємопорозуміння окремих людей і народів.

4. Виховна функція: культура регулює поведінку людей через систему норм, принципів і зразків життя.

5. Функція соціалізації: під впливом культури людина відчуває необхідність спільних дій з іншими людьми, дає собі соціальну оцінку й усвідомлює свою відповідальність за стан суспільства.