17. Консерватизм соціально-філософських поглядів в. Липинського.

В. К. Липинський (1882-1931 рр.) Праці: «Листи до братів-хліборобів» «Шляхта на Україні», « Україна на переломі (1657-1659 рр.)

Противник б.-я. революцій і насильства, класових протистоянь у суп-ві, він послідовно обстоював ідею єдності, гармонізації суспільних відносин, примат творчих сил над руйнівними, збереження досягнутого над безупинним прогресом, який йде невідомо куди. Наведене стало підґрунтям до розв'язання В. Липинським нац-го питання, побудови незалежної суверенної Української держави. Саме ці теми стали центральними темами його творчості, при висвітленні яких він негативно ставився як до інтернаціоналізму, що обстоювався соціалістами, так і до націонал-соціалізму.

В. Липинський розглядав націю як єдність всіх мешканців даної Землі і всіх громадян даної Держави, об'єднання всіх племен, мов, вір Української землі, спаяних власною державою, єдиним духом. Відповідно до його уявлень нація — це насамперед єдність духовна, культурно-історична, для народження якої необхідне довге співжиття даного громадянства на даній території в одній власній державі. "Нація — єдність духовна — родиться завжди від держави — єдности територіально-політичної — а не навпаки"

Нації В. Липинський поділяв на недержавні і поневолені. Недержавні нації — це ті, які не мають національної держави як реального втілення своєї самостійності. На територію громадянства недержавного чужоземна влада приходить завжди покликаною частиною цього громадянства.

Звертаючись до історії України, вчений показував, що головними причинами не державності українського суспільства є абсолютний брак любові до своєї громади, натомість любов тільки до себе, свого "я"; повна відсутність творчої синівської покори, натомість зарозумілість глупої пихи, нічим не обуздане хамство; відсутність консервативних сил, здатних подолати сили руйнівні; відмова від старих традицій.

Джерелом єдності держави, нації, наголошував В. Липинський, має бути не зовнішня, а внутрішня творча сила, яка не може бути об'єднана ненавистю до чого-небудь поза собою, оскільки об'єднані нею, наприклад, комуністи чи фашисти.

18. Філософська антропологія (м. Шеллер, г. Плеснер, а. Гелен).

Філософська антропологія напрям напрям сучасної світової філ-ї. В широкому значенні – філософське вчення про сутність людини; у вузькому значенні – течія зх.-європейської, переважно нім., філ-ї пер. пол.. XX ст. Основні представники цієї течії: М. Шелер (1874–1928), Г.Плеснер (1892–1985), А.Гелен (1904–1976), Е.Ротхаккер (1888–1965), та ін.

Безпосереднім джерелом філософської антропології були "філософія життя" (В. Дільтей) та феноменологія (Гуссерль). Передумовою виникнення - була криза традиційних уявлень про людину. Спеціальні науки про людину не дають чіткого уявлення про природу, сутність людини тому філ-ка антропологія має стати фундамент-ю наукою про людину, її походження, її фізичне, психічне, духовне начала в світі, про сили і тенденції, які рухають нею і які вона приводить в рух Це спроба відтворення цілісного уявлення про людину шляхом переробки і роз'яснення тих предметних знань про людину, які були отримані окремими конкретними науками – біологією, психологією, етнологією, соціологією та ін. Філ-ка антропологія прагне до власне теоретичного аналізу специфічних особливостей людської сфери буття.

Початком філософської антропології вважається поява праць М. Шелера "Становище людини в космосі" (1928) і Г. Плеснера "Ступені органічного світу і людина" (1928). Тут розглядаються деякі суттєві аспекти відношення людини до тваринного і рослинного світу. Зокрема, аналізуються суттєві відмінності в способі існування людини і тварини:

-М.Шелер - людина здатна звільнитися від тиску біологічних потреб, це духовна істота, яка здатна до "чистого споглядання речей",

-Г.Плеснер - "ексцентричність", завдяки якій людина втратила свою велич і тому "засуджена" до вічного пошуку і самовдосконалення.

-А.Гелен - людина внаслідок біологічної недоск-ті приречена до діяльної активності, що реалізується в різних формах культури (відмінність вже на стадії сенсомоторних процесів).

-Ротхаккер - людина – продукт певного стилю життя, або "об'єктивного духу" культури.

Представники філ-кої антропології вибирають б.-я. окрему рису і вважають її визначальною ознакою природи людини, а інші ігноруються. Внаслідок цього методологічні принципи цього напряму і конкретні теоретичні побудови, що витікають з них, страждають суттєвими вадами. Також залишилися нездійсненими її претензії на основоположну філ-ку дисципліну, що дає наукове знання про сутність людини, про її цілісний образ.

У 60–70-х роках XX ст. філ-ка антропологія влилася в інші філ-кі напрямки, що претендують на теоретичне осмислення і тлумачення сучасного знання про людину, досягнення нового розуміння сутності людини – екзистенціалізм, прагматизм, персоналізм, структуралізм та ін.