177. Коротка характеристика поняття “природа”.

Поняття “природа” вживається у двох значеннях. У широкому розумінні природа – синонім Всесвіту, охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багатоманітності своїх проявів. У вузькому розумінні природа – це частина світу, яка протистоїть суспілбству і взаємодіє з ним, це природне явище, в якому живе суспільство.

Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів років. На певному етапі еволюції з’являється органічна матерія, біологічна форма руху. З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, яку називають біосферою, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Людина – частина природи. Людина живе в межах тонкої оболонки Земл, географічного середовища. Географічне середовище – це та частина природи, яка складає необхідну умову життя суспільства, будучи за-лучена в процес сусп.виробництва. Розрізняють природу натуральну (це природа з якою людина не вступила в взаємодію) та “олюднену” природу, де особливо виділяють ноосферу (це природа, яка зазнала змін в результаті людської праці та розвивається під впливом людського розуму, науки).

178. Структура свідомості.

Cвідомість - вища, притаманна лише людині форма відображення об'єктивної дійсності, спосіб ставлення людини до світу, до самої себе, опосередкований всезагальними формами суспільно-історичної діяльності людей.

Компонентна структура свідомості:

- когнітивна сфера (знання): відчуття, уявлення, знання та ін. форми мислення;

- мотиваційна сфера (цінності): потреби, інтереси (ставлення суб. до світу);

- нормативно-проектна (програми): норми, цілі, плани.

Рівнева структура свідомості (Фрейд):

- надсвідоме - сприйняті в себе і доведені до автоматизму настанови;

- свідоме;

- передсвідоме - витіснені уявлення, які суперечать нормам і цінностям життя;

- несвідоме (підсвідоме) - суто біологічна передумова свідомості.

Підсвідомість виконує функції резервуара, потенціалу свідомості. У вирішенні нових творчих задач усвідомленість і підсвідомість діють у єдності, їх синтез утворює новий рівень - понадсвідомість. Усвідомленість формує цілі, гіпотези і наслідки діяльності С. в цілому. Підсвідомість постає як "сховище" інформації та енергетичних ресурсів, потрібних для успішної творчості. Сплав цих двох рівнів дає таку діяльність, яка називається інтуїцією.

179. Етичні проблеми наукового пізнання.

Наука - соціальне явище, а наукова діяльність - соціально значима діяльність людей (науковців) з метою досягнення істинного знання. Ця діяльність ґрунтується на соціальних нормах, законах, принципах суспільного життя, які є своєрідним комплексом юридичних, правових, адміністративних, політичних регуляторів життєдіяльності суспільства, окремого індивіда у всіх сферах суспільного життя, зокрема й у науковій.

Нинішній стан розвитку цивілізації засвідчує, що поряд з традиційно значними, значно зросла й роль моральних та етичних імперативів у розвитку науки. Сучасна наука досягла такого стану розвитку, коли стає можливим кардинально впливати на весь хід світових процесів, змінювати його природу й сутність, а самі результати науки використовуються людьми як на благо суспільству (людству), так і на шкоду йому. Наукові знання, за своєю суттю, не добрі й не злі. Вони індиферентні, але від того, у чиїх руках вони знаходяться, будуть залежати й результати їх використання: чи на користь суспільному прогресові, чи - регресові.

Результати (наслідки) застосування й використання наукових знань напряму залежать і визначаються рівнем культури в суспільстві, зокрема й політичної, моралі суспільства і вченого та їх морального здоров'я. Зрозуміло, що дія людини, вченого підпорядковується системі діючих у суспільстві етичних норм, імперативів (регуляторів), які визначають міру допустимого й дозволеного, того що заохочується і схвалюється суспільством та такого, на що існує певна заборона, є забороненим і не дозволяється вченому, можливо поки що в даній ситуації чи на даному етапі розвитку суспільства, людства. Моральні норми, регулятори виникають і розкриваються у суспільстві. Розвивається наука - розвиваються, змінюються і вони. Історично, для кожної ситуації зокрема, відбувається як посилення морального пресу, так і його послаблення. Саме суспільство регулює (піднімає чи опускає) моральну планку. Але при цьому не слід забувати і про вченого, необхідно враховувати його загальну культуру і рівень моралі.