166. Співвідношення свідомості і матерії.

Матерія як філософська категорія це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною. 

Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, приходимо до висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності, властивість не усієї матерії, а тільки особливо організованої — головного мозку людини.

Отже, ідеальне і матеріальне не розділені непереборним бар'єром. Між ними є і відмінності, і зв'язок, і єдність. Тому неможливо абсолютизувати протилежність свідомості і матерії. Ця протилежність абсолютна тільки в межах вирішення основного питання філософії, тобто, питання про те, що первинне — матерія чи свідомість. За межами цього питання дана протилежність відносна. Її відносність виявляється двояко. По-перше, у тому, що свідомість виникає і розвивається під впливом матеріальних чинників. По-друге, виникнувши, свідомість набуває певної самостійності. Завдяки свідомості людина активно впливає на розвиток матеріального світу, на природне і соціальне середовище, перетворює їх па засадах набутих знань.

167. Проблема пізнання в історії філософії.

Пізнання - процес осягнення навколишнього світу, процес отримання й нагромадження знань. Знання є людською інформацією про світ. Знання — це певний ідеальний образ дійсності. Пізнання і знання відрізняються одне від одного як процес і результат. Йдеться про те, що процес пізнання охоплює собою ряд взаємоорганізованих елементів: об'єкт, суб'єкт, знання як результат дослідження. Емпіричну концепцію пізнання розробляють Ф.Бекон, Дж.Локк та Т.Гоббс. Започаткував емпіризм та експериментальну науку Ф.Бекон. Він вважав, що логіка не є корисною для набуття знань. Раціоналісти вважають, що органи почуттів надають лише поверхневе та ілюзорне знання і що справжню наукову істину можна встановити лише на основі строгого логічного аналізу. Маркс і Енгельс запропонували діалектико-матеріалістичну гносеології, що передбачає розуміння пізнання як певної форми духовного виробництва, як процесу відображення дійсності, яка існує незалежно від свідомості, передуючи їй. Постпозитивізм — сучасна форма позитивістської філософії, що заступила логічний позитивізм (Поппер, Кун, Лакатос, Фейєрабенд, Тулмін) Для аналітичної філософії (Рассел, Вітгенштейн, Куайн, Остін, Карнап) характерним є переведення філософсько-гносеологічної проблематики у сферу мови та вирішення її на грунті аналізу мовних засобів і виразів. Структуралізм і постструктуралізм досліджували філософське та гуманітарне знання. Якщо представники структуралізму головну увагу приділяли структурі зазначених видів знання (Леві-Строс, Лакан, Фукс), то постструктуралісти (Деррід, Дельоз) намагались усвідомити структуру та все "позаструктурне" у знанні під кутом зору їхньої генези та історичного розвитку. Герменевтика головну увагу приділяє дослідженню особливостей гуманітарного знання, способів його здобуття та відмінностей від природознавства. Вона намагається виявити спільне й відмінне у пізнанні та розумінні (Гадамер, Хабермас, Гайдеггер, Рікьор). Еволюційна епістемологія—напрям у західній філософсько-гносеологічній думці, головна мета якого—виявити етапи розвитку пізнання, його форм та методів у контексті еволюції живої природи. Вона намагається створити узагальнену теорію розвитку науки, покладаючись на принцип історизму і намагаючись опосередкувати крайнощі раціоналізму та ірраціоналізму, когнітивного та соціального, природознавства та соціально-гуманітарних наук тощо. (Поппера, Кун, Тулмін).