15. Філософія Сократа

Сократ (470-399 рр. до н. е.) спочатку був учнем, а згодом - непримиренним опонентом софістів. Сократ виступив проти релятивізму софістів. Мірою всіх речей для

-Засновник автономної філ-ї етики.

-не писав, творчість відома із праць Платона та Ксенофонта.

-предмет філ-ї – людина як моральна істота. фундаментальна здатність людини розум, мислення.

-основами філ-ня є принцип необхідності пізнання самого себе та заг-го пізнання на основі принципу «Я знаю, що я нічого не знаю»

-розробив власний еметод пошуку пошуку істинного знання – маєвтику (мист-во народження істини). Мета маєвтики – через постановку питання сформулювати проблему («зання-незнання») і у такий спосіб стимулювати співрозмовника на самостійний пошук її розвязання (знаход-ня істини), що відбувалося завдяки іронічному ставленню до навк-го. Він запрошував людей до розмови, до вироблення своєї власної позиції, яка б формувалася на логічних аргументах, була б достатньо обґрунтованою. Він знайшов метод пошуку істини шляхом доведення через дискусію, а не декларування як це було раніше.

-Найголовніша ідея – «це ідея блага, нею обумовл-ся корисність усього іншого, в т.ч. і справедливості.

-Головні теми філ-х роздумів: добро і зло, любов, щастя, людські чесноти, справедливість і несправедливість. Він був прихильником етичного реалізму, згідно з яким б.-я. знання є добро, а б.-я. зло – це вияв незнання.

-Сократ вчив, що філ-я — любов до мудрості, любов до знання — може розглядатися як моральна діял-ть у тому разі, якщо знання саме по собі є добро. Вірив, що коли людина знає, що є добре, а що погане, то вона ніколи не вчинить зле.

-Завдання філ-фа - допомогти людині народитися до нового життя, до придбання дійсних та істинних моральних норм. «Я поставив своєю життєвою метою надавати кожному в його індивідуальному духовному житті посильну допомогу, намагаючись накреслити шляхи, ступаючи по яких кожний з вас міг би стати кращим і розумнішим», - говорив у «Апології» Сократ,

Він є прикладом єдності етичних поглядів та практ. життя. Вів життя філософа: жив скромно, весь свій час присвячував філ-м розмовам і суперечкам У нього було багато учнів, але грошей за навчання (на відміну від софістів) він не брав.

16. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік, г. Галілей).

У зв'язку з розвитком вир-ва і науки філ-ія повернулася до вивчення природи (натурфілософія - філософія природи). Винайдення книгодрукування, компаса, пороху, доменно-металургійного процесу; зацікавленість в астрономії, фізиці, анатомії, фізіології; розвиток експериментального природознавства - все це розширювало людський світогляд, зміцнювало владу людини над природою.

-Центр. питання - про взаємовідношення Бога і світу.

-Методологія має антисхоластичну, антиарістотелівську спрямованість.

-Проголошена філософами свобода думки втілюється в новому підході до трактування понять матерії, форми, руху, часу, простору і в кінцевому результаті веде до принципового переосмислення місця і ролі божественного начала.

-На зміну теїзму приходить пантеїзм («Бог у всьому»), відбувається певне повернення до ідей платонізму і неоплатонізму.

Галілео Галілей (1564-1642) - «Колумб неба», відкрив кратери і гірські хребти на Місяці, побачив супутники Юпітера, плями на Сонці. Займаючись механікою, Галілей прийшов до висновку, що існує природна необхідність, і він вводить поняття закону природи.

Джордано Бруно (1548-1600 рр.). Вихідна теза філософії - єдність і нескінченність світу, його нестворюваність і незнищуваність. Відходить від теоцентричної концепції побудови світу -> Земля рухається навколо своєї осі та навколо Сонця і в той же час є піщинкою в безмежному просторі. Поняття «верх» і «низ» та їм подібні може бути застосовано до окремих, обмежених систем, але не до Космосу, вічного і нескінченного. У праці «Про причину, початок і єдине» Бог у Дж. Бруно — синонім природи, яка розуміється не як сукупність речей мат-го світу, а як необхідний з-н руху та розвитку світу. Головне завд. філ-ї і науки - проникнення в глибини мат-го світу, встановлення за зовнішнім калейдоскопом речей і явищ внутрішніх закономірностей. Людина (мікрокосм) тісно пов'язана з природою (макрокосмом). Безмежна любов людини до пізнання нескінченного, сила розуму підносять її над світом.

Н. Коперник (1473-1543). «Про обертання небесних тіл». Ця праця ґрунтується на двох основних ідеях:

1) Земля не є нерухомим центром видимого світу,

2) вона обертається навколо Сонця, що знаходиться в центрві світу.

Математично обґрунтована М. Коперником геліоцентрична система світу суттєво змінила середньовічні погляди на світ, підірвала авторитет геоцентричної системи Птолемея.

Загалом представники натурфілософського напряму на основі критичного переосмислення догматів християнської церкви про Бога й Космос створили нову картину світу, побудовану на наукових знаннях про світ, Космос, Всесвіт: Всесвіт є єдиним і безкінечним, він ніким не породжений, а тому ніким не буде знищени. Загалом Всесвіт нерухомий, у просторі й часі рухаються лише тіла, що є складовими частинами Всесвіту.