158. Проблема філософського осмислення історії.

Історія — це досить складний і суперечливий, об'єктивно існуючий та думкою людини окреслений шлях розвитку відношення "людина — світ". Це шлях підкорення природи інтелектові та волі людини, це й перетворення самої людини і суспільства — від первісної людини і колективів до людського суспільства високого цивілізованого рівня.

Відомий англійський історик і філософ історії Робін Коллінгвуд (1889-1943) вважав, що історія є специфічною формою думки, предмет якої – дії людей у минулому, а, якщо бути більш точним, історик, на відміну від природознавця, взагалі не займається подіями як такими, його цікавлять тільки ті події, що являють собою зовнішній вираз думки і лише до тої міри, до якої вони виражають думки. Історик ніколи не може прогнозувати майбутнє, він завжди закінчує теперішнім, оскільки має справу тільки з тим, що відбулося. З того, як Коллінгвуд розуміє історію виходить, що історія і філософія в чомусь співпадають, бо теперішній стан думок (що завжди цікавить філософа) є кінцевим результатом руху попередніх за часом думок, які були основою людських діянь, що вже мали місце (а це завжди цікавить історика). Коллінгвуд у своїх висновках наближається до Гегеля, адже у нього, як і в Гегеля, історія щоразу завершується у теперішньому.

159. Духовна сфера життєдіяльності суспільства.

Духовна сфера суспільства досить багатогранна. До неї відносять весь світ ідеального: сукупність різних знань, ідей, ідеали, принципи, типи світогляду, твори мистецтва, освіту, виховання, їх відображення в свідомості й поведінці людей, різні відносини, заклади (музеї, театри, галереї та інші організації, інститути і інституції) тощо.

Духовне життя включає в себе й духовне виробництво, охоплює собою всю багатогранну діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну, споживання та зберігання духовних цінностей (ідей, уявлень, наукових знань, ідеалів тощо), здійснюваних за допомогою певних соціальних інститутів. Сюди відносять освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання. Дехто з філософів відносить сюди дух та ін., вкладаючи в це різний зміст, а також різноманітні форми, засоби залучення людей до духовної культури, які функціонують у взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва, являють собою процес формування й задоволення духовних потреб та виробництва суспільної свідомості.

160. Соціальне передбачення. Співвідношення понять “передбачення” та “прогнозування”.

У широкому розумінні «соціальне» тотожно поняттю «суспільне» (те, що вивчають суспільні науки, на відміну від природничих), а у вузькому – поняттю соціологічне (те, що вивчає соціологія, на відміну від інших природничих і суспільних наук). Прогнозування у широкому змісті тотожно поняттю «передбачення» як будь-якому способу одержання інформації про майбутнє, на відміну від минулого і теперішнього. У вузькому змісті під ним мається на увазі спеціальне наукове дослідження. Таким чином, поняття «соціальне передбачення» охоплює розробку прогнозів у всіх суспільних науках (на відміну від природничих), а «соціальне прогнозування" – тільки в соціології.

Передбачення можливо вважати найбільш загальним поняттям у відношенні до прогнозування. Прогнозування розглядається як процес отримання інформації, яка випереджає, та припускає використання тих чи інших прогностичних методів й процедур, як вид пізнавальної діяльності людини спрямований на формування прогнозів розвитку об’єктів. Прогнозування можливо розглядати як пізнавальну прогностичну діяльність людини, процес дослідження, частку, сторону, етап пізнавальної діяльності суб’єкта, його властивості (здатність прогнозування), стан (прогнозування у теперішній момент), як вид розумової діяльності та інструмент пристосування суб’єкта до світу.