155. Проблема сутності людини і сенсу життя.

Під поняттям „людина” розуміємо суспільну істоту, в діяльності якої виявляються суттєві характеристики найвищого якісного рівня матеріального світу – суспільне буття.

Основні ідеї, які треба враховувати при створенні цілісної філософської концепції людини:

людину слід розглядати з позиції єдності об’єктивного і суб’єктивного, скінченого і нескінченного. Призначення людини прагнення до єдності, гармонії.

Субстратні рівні (природне, суспільне, внутрішній духовний світ) не слід протиставляти.

Природне в людині не зводиться лише до біологічного, а має в собі безконечність космосу.

Як розумна істота людина є відповідальною не лише за свою долю, а й за долю світу.

Сенс життя людини полягає в реалізації потреб суспільства та власного покликання. Визначення сенсу життя пов’язане з розумінням мети життя як уявного чи очікуваного результату. Сенс життя притаманний життю з самого початку. Сенс створюється самою людиною, залежить від розуміння життя, має індивідуальний характер.

Сенс життя – світоглядне філософське поняття, яке містить сукупність уявлень про сутність людини, цілі існування, цінності.

156. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу

Однією з найбільш актуальних проблем сучасного етапу розвитку науки є питання про необхідність осмислення поряд з емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання ще одного відносно самостійного рівня – метатеоретичного, який є передумовою самої теоретичної діяльності в науці. У сучасній філософії такі спроби зустрічаються в методологічних концепціях Т.Куна та І. Лакатоса. Т.Кун вводить поняття «парадигма», яке фіксує існування особливого типу знання, що не виконує безпосередньо пояснювальної функції, а є умовою певного виду теоретичної діяльності з пояснення та систематизації емпіричного матеріалу. Аналогічний статус має також поняття «дослідницька програма», яке вводить у методологію науки І. Лакатос і яке є своєрідним метатеоретичним утворенням, що містить набір вихідних ідей та методологічних установок, на які спирається наукове пізнання на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Великого поширення для визначення метатеоретичної та науково-дослідницької діяльності набуло поняття «стиль мислення», яке за змістом близьке до поняття «парадигма». Під стилем мислення розуміють певний історично конкретний тип мислення, який, будучи загальним для даної епохи, стійко виявляється у розвитку основних наукових напрямів та обумовлює деякі стандартні уявлення в метамовних контекстах усіх фундаментальних теорій свого часу. Під «картиною світу» розуміють сукупність загальних уявлень про структуру того чи іншого фрагменту об’єктивної реальності, що вивчається даною наукою і лежить в основі теоретичної діяльності в даній науці. В понятті «стиль мислення» фіксується сукупність уявлень про саму структуру пізнавальної діяльності, про способи описування та пояснення явищ.

157. Головні сфери життя суспільства.

Суспільство - одна з основоположних категорій соціальної філософії котра відображає якісно відмінне від природи надскладне, багато мірне, внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність істор. сформованих способів і форм взаємодії і об'єднання індивідів та їх груп, в яких знаходить своє виявлення всебічна і багаторівнева взаємозалежність людей.

Суспільство як надзвичайно складну відкриту систему умовно можна поділити на чотири сфери: матеріальну, або економічну сферу суспільного життя - сферу спеціалізованого виробництва, розподілу, обміну і споживання; соціальну сферу виробництва і відтворення безпосередньо людського життя, або «світ соціальних груп»; організаційну (політичну) як сферу спеціалізованого виробництва суспільних відносин та ідей; духовну як сферу спеціалізованого духовного виробництва, інформації.