148. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.

Особистісні цінності складають внутрішній стрижень особистості, який можна інтерпретувати як ціннісну етичну орієнтацію. Остання забезпечує цілісно-суб'єктивне розуміння окремих актів поведінки людини та сприяє побудові прогнозу її поведінки у більш широкому полі ситуацій.

Ціннісні орієнтації конкретної особистості формуються і функціонують на основі системи цінностей, виробленої суспільством, нерозривно і тісно пов'язані з цим утворенням.

У суспільній та індивідуальній свідомості цінності виконують функцію життєвого орієнтира, моральної основи для вибору діяльності і субординації цілей. Отже, аналізуючи ціннісні орієнтації, можна робити висновки про те, яке місце та позицію займає особистість у соціальній структурі суспільства, які соціальні ролі виконує чи хоче виконувати.

Цінність виступає важливою характеристикою психологічної структури особистості і визначає:

1) спрямованість суб'єкта на реалізацію певних відношень, які відповідають певній цінності, спрямованість на певну діяльність;

2) зміст уявлення про своє «Я», що відповідає спрямованості;

3) виділення у свідомості певного предметно-діяльнісного змісту і його провідну роль у формуванні самосвідомості особистості.

У зв'язку з тим, що цінність визначає особливості інших компонентів психологічної структури особистості, її розглядають в ролі центрального компонента психологічної структури особистості.

На сучасному етапі під структурою особистості розуміємо єдність, взаємозв'язок та цілісність її елементів, які об'єднуються у чотири підструктури:

1) біологічно обумовлена структура темпераменту;

2) властиві для індивіда особливості форм психічного відображення – відчуттів, сприймання; емоцій і почуттів; мислення, памяті, волі;

3) досвід особистості (знання, вміння, навички);

4) спрямованість особистості (інтереси, прагнення, ідеали, світогляд, переконання, ставлення до себе та інших). До останньої з цих підструктур належать ціннісні орієнтації.

149. Проблема матеріальної єдності світу.

Практикою, наукою, в тому числі і філософією, доведено, що простір, час, рух і матерія нерозривно поєднані і взаємозв'язані. Але існує й метафізична точка зору на простір, час і матерію. Ньютон, наприклад, вважав, що коли з світу послідовно вилучати всі матеріальні тіла, то все, що залишиться, й буде простір і час. Тобто він виступав за існування абсолютно "чистого" простору і часу, розглядаючи їх як звичайний склад, де розміщуються матеріальні тіла. Насправді ж, якщо вдалося б вилучити зі світу всі матеріальні тіла, то не залишилось би нічого, а для нього не потрібно ні простору, ні часу. На це звернув увагу А.Ейнштейн, що створив загальну і часткову теорію відносності, в якій довів органічний зв’язок геометрії простору і часу з характером поля тяжіння /взаємним розташуванням мас, що тяжіють одна до одної, а також внутрішній зв’язок самого простору і часу, зміни їхньої метрики в залежності від швидкості руху системи. В цьому полягає один з аспектів доказу єдності матеріального світу. Інший аспект єдності світу перевіряється через призму вирішення основного питання філософії, мова йде про те, на якому принципі ми будуємо філософсько - світоглядну систему - на основі принципу монізму чи дуалізму і плюралізму.