141. Діалектика як метод.

Діалектика - учення про всебічні зв’язки, рух і розвиток - це сукупність суб’єктивно усвідомлених, об’єктивно зумовлених і практично виправданих прийомів і навичок пізнавальної і суспільно-перетворюючої діяльності людини. Діалектика має власні універсальні закони. Загальновизнаними є три закони:

1-ий закон єдності і боротьби протилежностей:

Зміст: джерело розвитку всіх природних, соціальних і духовних об’єктів та процесів є взаємозв’язок і боротьба протилежностей. Наприклад, ядро і електронна оболонка атомів; в живій природі - спадковість і мінливість ознак і властивостей організму, отриманих в спадщину; у пізнанні - теоретичне і емпіричне знання.

2-ий закон взаємного переходу кількісних змін у якісні:

Зміст закону: зміна якості об’єкта чи процесу відбувається тоді, коли накопичення кількісних змін досягає певної межі. Різні речі можна порівняти лише тоді коли вони зведені, до однієї і тієї ж єдності. Таблиця Менделєєва: з’ясував співвідношення між кількісними змінами атомної ваги та іншими властивостями елементів.

3-ий закон заперечення заперечення характеризує напрям і форму розвитку, єдність поступовості і наступності, виникнення нового і відносне повторення певних моментів старого. Він розкриває :

1) безперервність процесу розвитку;

2) заперечення першого заперечення вказує на те, що головним запереченням є якість, яка була піддана на вихідному пункті, як би поновлюється на новому, вищому ступені. Зерно проростає з’являється стебло, ріст, цвітіння, запилення і знову зерно; як тільки дозріває, стебло відмирає, відбувається його заперечення; внаслідок заперечення знову отримаємо зерно.

142. Головні функції свідомості.

Cвідомість - вища, притаманна лише людині форма відображення об'єктивної дійсності, спосіб ставлення людини до світу, до самої себе, опосередкований всезагальними формами суспільно-історичної діяльності людей.

Функції контролю духовної діяльності в цілому виконуються на рівні самосвідомості. Є два підходи до розуміння самосвідомості:

Самосвідомість - це оберненість свідомості на саму себе, послідовне усвідомлення актів свідомості (сприймаючи щось, я усвідомлюю, що саме я це сприймаю). Різні вияви свідомості здійснюються як приналежні до певної цілісності, зумовленої буттям конкретного суб'єкта;

Самосвідомість - це усвід. самою людиною (або люд. спільн.) самої себе, свого становища у світі, інтересів і перспектив.

Ці позиції доповнюють одна одну: самосвідомість вирізняється в суб'єктивній реальності як щільне смислове ядро свідомості й разом з тим ніби "розчинена" в усьому обсязі свідомості. Сполученість свідомості і самосвідомості досягається завдяки: 1)ставленню до себе; 2) пам'яті.

Функції самосвідомості:

- самопізнання (самовідчуття - відчуття свого тіла; самоспостереження; самоаналіз);

- самооцінка (самопочуття - емоц. оцінка; оцінка себе відпов. до еталону; рівень домагань - оцінка наперед);

- саморегуляція (самоконтроль, самодетермінація, самотворення).

143. Політична сфера життєдіяльності суспільства.

Важливим компонентом життєдіяльності суспільства є політика. У найбільш загальному визначенні політика – це соціальний вид людської діяльності, пов’язаний із здобуттям і здійсненням влади.

Концепція влади є основною в аналізі політики як виду діяльності. Влада – це форма суспільних відносин, що характеризується здатністю і можливістю окремих людей, груп, класів впливати на діяльність інших людей, соціальних груп, страт або класів економічними, правовими, моральними та іншими засобами. Це можливість або здатність одних примушувати інших робити те, чого вони, можливо, не хотіли б робити.

Вона є способом організації суспільних відносин, побудованих на принципах субординації взаємодіючих суб’єктів, і служить одним із головних регуляторів суспільного життя.

Вивчення феномена влади і пов’язаних з нею проблем має давню історію. В історії влади у XVIII ст. видатний французький просвітитель Шарль Луї Монтеск’є створив теорію розподілу влади, яка функціонує і в сучасних суспільствах. Структурно влада, за Ш. Монтеск’є, поділяється на три системи.

1) законодавча влада (парламент, місцеві органи самоуправління);

2) виконавча влада (уряд і його установи, виконавчі органи на місцях);

3) судова влада (судова система, органи нагляду тощо).

Слід зазначити, що кількість гілок влади, що взаємодіють і конкурують між собою, може і не обмежуватися вказаною триадою. Так, дуже часто четвертою владою називають засоби масової інформації.

Влада має свій механізм, до якого належать:

- по-перше, система відносин, структур, інститутів, методів, засобів реалізації влади;

- по-друге, політична система суспільства.

Політична система – це сукупність політичних інститутів і установ, що взаємодіють з метою реалізації певних політичних цінностей. За своєю суттю, це своєрідний механізм реалізації влади.

Особливе місце в політичній системі суспільства посідає держава як основне знаряддя влади.