
- •1. Філософія античності: космоцентризм
- •3. Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха.
- •4. Л. Українка про синтез вічних проблем і сучасних запитів.
- •5. Постмодернізм.
- •6. Цивілізаційна модель розвитку суспільства а. Тойнбі.
- •7. Епікуреїзм в античній філософії.
- •8. Визначальні риси філософії Просвітництва.
- •9. Стихійна діалектика (Геракліт).
- •10. Діалектика доби Відродження (м. Кузанський).
- •11. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •12. Радикалізм соціально-філософських поглядів д. Донцова.
- •13. Прагматизм (ч. Пірс, в. Джеймс, д. Дьюї).
- •14. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
- •15. Філософія Сократа
- •16. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік, г. Галілей).
- •17. Консерватизм соціально-філософських поглядів в. Липинського.
- •18. Філософська антропологія (м. Шеллер, г. Плеснер, а. Гелен).
- •19. “Філософія життя” (ф. Ніцше, а. Бергсон, о. Шпенглер).
- •20. Екологічна свідомість, “екологічний імператив”.
- •21. Концепція ідеальної держави Платона.
- •22. Філософія доби Київської Русі.
- •25. Персоналізм (е. Муньє).
- •26. Релігійно-філософська система йоги.
- •27. Апологетика: примат віри.
- •28. Основні риси філософії Нового часу.
- •30. Релігійно-філософські ідеї джайнізму.
- •31. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •32. Монадологія в. Лейбніца.
- •33. Розвиток філософії українського духу в Києво-Могилянській академії.
- •34. Російський космізм (к. Ціолковський, п. Флоренський). Ціолковський — основоположник теорії міжпланетних сполучень
- •35. Принцип плюралізму в історії філософії.
- •36. Особливості філософії досократівського періоду.
- •37. Етика стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).
- •38. Соціально-філософська концепція т. Гоббса.
- •39. Позитивізм (о. Конт, г. Спенсер, р. Авенаріус, е. Мах).
- •40. “Філософія серця” п. Юркевича.
- •41. Особливості філософії класичного сократівського періоду.
- •43. Філософія історії г. Гегеля.
- •44. Періодизація етапів розвитку української філософії.
- •45. Екзистенціоналізм (м. Хайдеггер, а. Камю, ж.-п. Сартр).
- •46. Характерні риси філософії Стародавньої Індії.
- •47. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •48. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •49. Університетська філософія в Україні XVIII – поч. XIX ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •50. Матеріалістична позиція французьких просвітителів XVII–XVIII ст. (Ламетрі, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах).
- •51. Основні риси філософії Відродження.
- •5) Геліоцентризм;
- •6) Підвищення ролі фактору часу, прискорення темпу життя.
- •52. Агностицизм філософії і. Канта.
- •53. Британське просвітництво (д. Локк).
- •55. Філософські ідеї т.Г. Шевченка.
- •58. Об’єктивний ідеалізм і. Канта, г. Гегеля , ф. Шеллінга.
- •59. Філософія українського космізму (в.І. Вернадський).
- •60. Феноменологія.
- •61. Конфуціанство.
- •62. Особливості римського періоду античної філософії.
- •63. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •64. Філософські погляди ф. Прокоповича.
- •65. Фрейдизм.
- •66. Сутність вчення кініків та кірінаїків.
- •67. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження (н. Макіавеллі, т. Мор, т. Кампанелла).
- •68. М. Гоголь як філософ.
- •69. Неофрейдизм (г. Маркузе, е. Фромм, г. Юнг, в. Райх).
- •70. Герменевтика.
- •71. Марксизм і релігія.
- •72. Християнський еволюціонізм (т. Де Шарден).
- •73. Скептицизм.
- •74. Патристика: віра для розуміння.
- •75. Неоплатонізм філософії епохи Відродження (Піко делла Мірандола, Парацельс)
- •76. Суперечність між методом і системою філософії г. Гегеля.
- •77. Філософія марксизму.
- •78. Головні періоди розвитку античної філософії.
- •79. Гуманістичний напрям філософії Відродження (д. Аліг’єрі, Петрарка, л. Валла).
- •80. Сенсуалістична філософія Нового часу (д. Локк, д. Берклі, д. Юм).
- •81. Проблема релігії в філософії л. Фейєрбаха.
- •82. Неотомізм (е. Жильсон, ж. Марітен).
- •83. Характерні риси філософії чарвака-локаята.
- •84. Деїстичний напрям філософії Просвітництва (ф. Вольтер, ш. Монтеск’є, ж.-ж. Руссо).
- •85. Д. Чижевський про історію філософії України.
- •86. Коротка характеристика економічної теорії к. Маркса і ф. Енгельса
- •87. Персоналізм м. Бердяєва та л. Шестова.
- •88. Загальна характеристика філософії Стародавнього Китаю.
- •89. Середньовічна містика в філософії м. Екгарта.
- •90. Філософія г.С. Сковороди.
- •91. Філософсько-правові і суспільно-політичні погляди французьких утопічних соціалістів (г. Маблі, Мореллі, г. Бабеф, к. Сен-Сімон).
- •92. Особливості філософської концепції санкх’я.
- •93. Раціоналістична філософія Нового часу (б. Спіноза, г. Лейбніц).
- •94. Суб’єктивна діалектика й. Фіхте.
- •95. Українська філософська думка доби Відродження (XIV–XVI ст.).
- •96. “Філософія конкордизму” в. Винниченка.
- •97. Основні риси елліністичного періоду античної філософії.
- •98. Томізм: проблема гармонії віри з розумом.
- •99. Основні риси філософії Просвітництва.
- •100. Філософські погляди Костомарова.
- •101. Сутність релігійно-філософської системи даосизму.
- •02. Закон заперечення заперечення.
- •1) Єдності та боротьби протилежностей
- •2) Переходу кількості в якість
- •3) Заперечення заперечення (з-н зз)
- •103. Коротка характеристика понять “розвиток”, “прогрес”, “регрес”.
- •104. Естетична свідомість.
- •105. Особливості антропогенного впливу суспільства на природу. (такий як і 169).
- •106. Економічна сфера життєдіяльності суспільства. (Див. 157)
- •107. Суспільна свідомість та її структура.
- •108. Критерії істини.
- •109. Людина, індивід, особа, особистість.
- •110. Проблеми спрямованості історичного процесу.
- •111. Філософія і релігія.
- •112. Предмет філософії.
- •113. Співвідношення буття і матерії.
- •114. Основні елементи наукового пізнання.
- •115. Діяльність як спосіб існування соціального
- •116. Форми суспільної свідомості.
- •117. Буття та його основні форми.
- •118. Простір і час, основні характеристики.
- •119. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •1) Єдності та боротьби протилежностей
- •2) Переходу кількості в якість (зпкя)
- •3) Заперечення заперечення
- •120. Методи наукового пізнання.
- •121. Структура особистості (потреби, інтереси).
- •122. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •123. Агностицизм та його головні напрями.
- •124. Чуттєве пізнання та його форми.
- •125. Категорії діалектики.
- •126. Основні функції філософії.
- •127. Філософія як методологія.
- •128. Коротка характеристика структури пізнавального процесу. (Див. 124)
- •129. Інтуїція в процесі пізнання.
- •130. Філософія як світогляд.
- •131. Поняття “субстанція”.
- •132. Етична форма свідомості.
- •133. Роль народонаселення і природних умов у розвитку суспільства.
- •134. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •135. Методології загально-наукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •136. Система філософії та її структурні складові.
- •137. Емпіричні методи пізнання.
- •138. Основні принципи діалектики.
- •139. Філософія і наука.
- •140. Відображення як загальна властивість матерії.
- •141. Діалектика як метод.
- •142. Головні функції свідомості.
- •143. Політична сфера життєдіяльності суспільства.
- •144. Теоретичні методи пізнання.
- •145. Проблема свободи і відповідальності людини.
- •146. Сутність духовного життя суспільства.
- •147. Синергетика як нова методологічна орієнтація сучасної науки.
- •148. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •149. Проблема матеріальної єдності світу.
- •150. Історичні форми діалектики.
- •151. Рух, основні його форми і властивості
- •152. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія)
- •153. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.
- •154. Взаємодія пізнавальної та практичної діяльності людини.
- •155. Проблема сутності людини і сенсу життя.
- •156. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу
- •157. Головні сфери життя суспільства.
- •158. Проблема філософського осмислення історії.
- •159. Духовна сфера життєдіяльності суспільства.
- •160. Соціальне передбачення. Співвідношення понять “передбачення” та “прогнозування”.
- •161. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •162. Культурологічна концепція розвитку цивілізації.
- •163. Модель коеволюційного шляху розвитку сучасного суспільства.
- •164. Методи прогнозування.
- •165. Визначення та характеристика понять “закон”, “зв’язок”, “закономірність”.
- •166. Співвідношення свідомості і матерії.
- •167. Проблема пізнання в історії філософії.
- •168. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •169. Взаємодія природи і суспільства.
- •170. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.
- •171. Діалектична суперечність як джерело розвитку.
- •172. Співвідношення біологічного та соціального в походженні свідомості.
- •173. Практика і процес пізнання.
- •174. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •175. Метафізика та її різновиди.
- •176. Принципи пізнання.
- •177. Коротка характеристика поняття “природа”.
- •178. Структура свідомості.
- •179. Етичні проблеми наукового пізнання.
- •180. Соціальні норми як вимоги до особистості.
- •181. Основні елементи структури матерії (нежива природа, жива природа, соціум).
- •182. Критерії наукового знання.
- •183. Соціальна сфера життєдіяльності суспільства.
- •184. Функції культури.
- •185. Історичні форми світогляду.
- •186. Некласичні концепції діалектики (“трагічна діалектика”, діалектична теологія, негативна діалектика).
- •187. Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •188. Способи подолання негативного антропогенного впливу на природу.
- •189. Вищі цінності людського існування (життя, свобода, любов, мир).
- •190. Ключові стратегії вирішення глобальних проблем сучасності.
- •191. Діалектика чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.
- •192. Політична свідомість.
- •193. Істина як процес.
- •194. Проблема визначення поняття “культура”.
- •195. Цінності та їх функції.
- •196. Свідомість як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення.
- •197. Закон єдності і боротьби протилежностей.
- •198. Проблема відчуження в філософії марксизму і неофрейдизмі.
- •199. Соціальна філософія про сутність і структуру суспільства.
- •200. Діалектика взаємодії природи і суспільства.
13. Прагматизм (ч. Пірс, в. Джеймс, д. Дьюї).
Прагматизм як філ-ка течія вважається візитною карткою насамперед амер. філософії. Прагматизм - своєрідна реакція на тривалий розвиток зх. філ-ї, котра напр.. XIX ст. в англосаксонському світі найбільш явно репрезентується неокантіанцями, неогегельянцями, неотомістами.
1) Основоположник прагматизму – амер. філ-ф, логік і математик Чарлз Пірс (1839-1914). Його філ-кі погляди поєднують дві протилежні тенденції: позитивістську (емпіричну) та об'єктивістську.
-Вважав, що поняття про об'єкт можна досягнути лише шляхом розгляду всіх практичних наслідків, які випливають із дій з цим об'єктом. У розвитку пізнання сущого велика роль належить «творчому випадку».
-Звинувачував всю попередню філ-ію у відірваності від життя, абстрактності й споглядальності, тому висунув програму «реконструкції у філ-ії»: вона повинна бути не роздумами про основи буття і пізнання, а загальним методом вирішення проблем, що постають перед людьми в різних життєвих («проблематичних») ситуаціях у процесі їхньої практичної діяльності, яка відбувається у світі, що постійно змінюється.
- Розвивав учення про знаки - семіотику, котру вперше було піднято на висоту філ-их узаг-нь. На місце діалектичної логіки Г. Гегеля Ч. Пірс ставить семіотичну (всі суч. досл-ки визнають її знакову природу)
2) Ідеї Пірса розвиває Уїльям Джеймс (1842-1910 рр.). Його погляди є своєрідним поєднанням емпіризму з ідеалістичними і навіть містичними тенденціями.
- заперечував існування несвідомого.
-У теорії пізнання визнає виняткове значення досвіду.
- істинність знання визначається тим, наскільки воно корисне для наших вчинків.
- абсолютує успіх, перетворюючи його на критерій та зміст поняття істини.
- прагматизм, звертається до конкретного, доступного, до фактів, діяльності, влади. Це означає щиру відмову від раціоналістичного методу і визнання панування методу емпіричного.
3) Найсильніший вплив на духовне життя США здійснив Джон Дьюї(1859-1952). Висуває свій варіант прагматизму, який називає «інструменталізмом».
- У центрі філософії - людина з її практичними проблемами (у цьому полягає «коперниканська революція», яку здійснив у філ-ії прагматизм)
- Завдання прагматизму — найкраще допомогти людині влаштуватися у світі. Головна проблема сучасності - встановити правдиві відношення між досягненнями науки і людськими цінностями.
- обґрунтовує сутність свого «інструментального методу». В сучасному світі, людина потрапляє в серію неочікуваних ситуацій, де наш світогляд обмежено рамками умов, які склалися в даний момент і вимагають прийняття швидкого рішення. В цих умовах звички вже не спрацьовують, і ми повинні звернутися до більш ефективного інструмента регуляції нашої поведінки - інтелекту. Його роль у перетворенні ситуації на визначену, вирішену.
- Ідея істинна лише тоді, коли вона виявилась корисною для вирішення даної специфічної проблеми, якщо здійснене на її основі перетворення ситуації закінчилося очікуваним успіхом.
14. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
Глобальні проблеми людства (глобальні проблеми, глобальні проблеми сучасності) - комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і т.д.). Глобальні проблеми людства стосуються як поверхні землі, так і Світового океану, атмосфери планети, навколоземного космічного простору.
Це сукупність соціоприродних проблем, від вирішення яких залежить подальший прогрес людства, збереження цивілізації. Ці проблеми хар-ся динамізмом, виникають як об'єктивний фактор розвитку сусп-ва і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства. Глобальні проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і зачіпають всі країни світу.
Глобальні проблеми людства на сучасному етапі розвитку
-необхідність збільшення тривалості життя i вирішення проблеми старіння людини
-уникнення термоядерної війни і забезпечення миру між народами, недопущення несанкціонованого світовим співтовариством розповсюдження ядерних технологій, радіоактивногозабруднення довкілля
-регулювання стрімкого збільшення населення Земної кулі
-уникнення катастрофічного забруднення навколишнього середовища і зниження біорізноманітності на планеті
-забезпечення людства ресурсами на довготривалу перспективу
-подолання розриву у розвитку між багатими і бідними країнами, подолання бідності, голоду, неграмотності
-деградація земель
-озонові дірки
-проблема СНІДу
-глобальні епідемії (приклади - грип пташиний, грип свинячий).
Глобальні проблеми людства є наслідком протистояння з одного боку природи, а з іншого - людської практики, культури людства, а також невідповідності або несумісності різноспрямованих тенденцій в ході розвитку самої людської культури. Природа існує за принципом негативного зворотнього зв'язку, тоді як людська культура — за принципом позитивного зворотнього зв'язку