138. Основні принципи діалектики.

Діалектика – у сучасній філософії – теорія розвитку всього сущого, а також заснований на ній метод пізнання дійсності.

Етимологічно "діалектика" (від грецьк. dialektike) означає вести розмову, вчену бесіду, діалог, зіткнення полярних суджень. Матеріалістична діалектика є вченням про найзагаль-ніпіі закони розвитку природи, суспільства й пізнання, людського мислення, що осягає світ. У сучасному розумінні — це спосіб світовідчуття, теорія і метод пізнання. Першим, хто надав поняттю "діалектика" значення методу розумного пізнання, був Гегель. Він наголошував, що діалектика осягає світ в єдності протилежних визначень у саморусі, саморозвитку.

До системи діалектики входять її принципи, закони та категорії.

Принципи діалектики – це універсальні ідеї, критерії, що визначають головний зміст і роль усіх інших елементів суперечливої системи (до них належать принципи зв’язку, розвитку, об’єктивності, детермінації, єдності, суперечливості, гармонії, тотожності мислення та буття, діяльності тощо.).

Принцип: 1) першооснова, те, що лежить у підґрунті певної сукупності фактів, теорії, науки, і чим слід керуватися в науковому пізнанні та практичній діяльності; 2) внутрішні переконання людини, що визначають її ставлення до дійсності, норми поведінки й діяльності.

Матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип — принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає, що діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому.

Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв'язку і загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв'язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ.

Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діалектикою наявності розвитку у природі, суспільстві і мисленні, а й відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутворення нового, як саморозвитку матерії. У пізнанні цей принцип вимагає дослідження предметів і явищ дійсності: а) об'єктивно, б) у русі, в) у розвитку, г) у саморусі, д) у саморозвитку, тобто через дослідження суперечностей цих предметів і явищ, розвитку цих суперечностей і, таким чином, з'ясування внутрішніх джерел руху і розвитку. Це означає, що діалектика виходить із визнання того факту, що предмети і явища мають у своїй основі протилежності, існують через єдність цих протилежностей. Узагальнюючи, можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності і боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних змін у якісні, на принцип заперечення заперечення. Як бачимо, у філософському розумінні цієї проблеми основні закони діалектики і виступають як основоположні, фундаментальні принципи і буття, і усвідомлення об'єктивної дійсності. Є й інше розуміння цієї проблеми, коли до принципів включають також причинність, цілісність, системність. У ширшому тлумаченні — це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо.