128. Коротка характеристика структури пізнавального процесу. (Див. 124)

Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних процесів - психічних процесів, за допомогою яких людина пізнає світ: відчуттів, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Коротко розглянемо кожен із них.

Відчуття - психічний пізнавальний процес, який полягає у відображені окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу і для виникнення якого потрібна наявність впливів на відповідні органи відчуття предметів або явищ реального світу, які називаються подразниками. До них відносять: зір, слух, нюх, смак, дотик і т.д.

Сприйняття — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображенні у свідомості людини предметів і явищ в сукупності всіх їхніх якостей при безпосередній дії на органи чуття.

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Пам'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Уява - це відтворення у психіці людини предметів та явищ, які вона сприймала коли-небудь раніше, а також створення нових образів предметів та явищ, котрих раніше вона ніколи не сприймала; психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення.

Мислення — це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях.

Мовлення — спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення по радіо чи телебаченню.

129. Інтуїція в процесі пізнання.

Процес мислення не завжди здійснюється розгорнуто і логічно доказово. Трапляються випадки, коли людина надзвичайно швидко, майже миттєво схоплює складну ситуацію і знаходить правильне рішення. Спроможність осягнути істину шляхом прямого її розсуду, без обґрунтування з допомогою дискусії (від discursus — міркування, доказ, аргумент) називається інтуїцією.

Інтуїція – це такий спосіб одержання нового знання (форма пізнання), коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб'єкт робить наукове відкриття, одержує нове об'єктивно істинне знання про дійсність. Інтуїція – це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об'єднуються в єдину систему. Основні характеристики інтуїції при дослідженні: безпосередність, несподіваність, неусвідомленість шляхів одержання нового знання. Неусвідомленість характеризує інтуїцію як процес, а несподіваність та безпосередність – як результат.

Інтуїція – це здатність суб'єкта робити у процесі пізнання висновок, який є науковим відкриттям, не усвідомлюючи проміжних ланок аргументації. Однак вивчення творчості видатних вчених доводить, що інтуїція – це не раптове проникнення в сутність явищ шляхом миттєвого "осяяння", як вважають представники ірраціоналізму, не повна несподіваність, а явище закономірне, залежне від повноти логічного аналізу проблеми.

Слід розглядати інтуїцію в єдності з логічними засобами та формами пізнання. В найскладніше логічне доведення завжди вплетена інтуїція, яка виступає елементом, що об'єднує весь ланцюг доведення в цілісність, є необхідним елементом осмислення і розуміння.