122. Суспільство як система, що саморозвивається.

У сучасній літературі існують кілька визначень суспільства. Спільним для них є те, що вони з різних боків намагаються окреслити ту цілісність, яка найкраще виявляється через такі ознаки.

По-перше, суспільство – це люди.

По-друге, суспільство – це різні люди.

По-третє, суспільство – це явище самодостатності людини.

По-четверте, суспільство – це спільність людей.

І, по-п’яте, суспільство – це відносини між людьми.

Вважаючи, що наведені ознаки найбільш повно (у вимірі сьогодення) відображають сутність і зміст суспільства, можна зробити висновок у вигляді такого визначення.

Суспільство – це природно-соціальна самодостатня спільність людей.

Розглядаючи суспільство як самоорганізовану систему, що саморозвивається, слід підкреслити, що цей саморозвиток характеризується якісними змінами і певною спрямованістю. Залежно від спрямування якісних змін суспільного розвитку той характеризується як прогресивний чи регресивний.

Суспільний прогрес — це такий поступальний розвиток суспільства, що сприяє збільшенню міри свободи людини, розширенню можливостей для вільного розвитку її індивідуальності, утвердженню у взаєминах між людьми і соціальними групами гуманізму, соціальної справедливості, злагоди і демократи.

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства:

- праця (специфічно людська доцільна діяльність);

- спілкування (колективний характер діяльності і життя);

- свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності).

123. Агностицизм та його головні напрями.

Агностицизм — філософський погляд, який доводить, що істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — не осягається або, залежно від форми агностицизму, не може бути в сутності осягнене через природу суб'єктивного досвіду, сприйнятого індивідом.

Серед розмаїття А. можна виділити кілька напрямів:

• Сильний агностицизм (також «жорсткий А.», «замкнутий А.», «строгий А.», «абсолютний А.») — погляд, який полягає в тому, що питання існування/неіснування всесильного Бога та природи об'єктивної реальності — не може бути осягнутим через нашу вроджену неможливість перевірити будь-який досвід жодним іншим чином, окрім іншого суб'єктивного досвіду.

• М'який агностицизм (також «слабкий А.», «відкритий А.», «емпіричний А.», «темпоральний А.») — погляд, який полягає в тому, що існування/неіснування Бога/богів на сьогодні не з'ясоване, але не обов'язково не здатне бути з'ясованим, і тому потрібно утриматись судити аж поки більше доказів стануть доступними.

• Апатичний агностицизм (також «прагматичний А.») — погляд, який полягає в тому, що не існує доказу існування/неіснування Бога/богів, але оскільки будь-який Бог (боги), який може існувати, виявляється індиферентним стосовно людства чи благоденства населення, питання, в основному, варте вивчення.

• Агностичний теїзм (також «релігійний А.», «духовний А.») — погляд тих, хто не вимагає знати про існування Бога/богів, але все таки вірить у таке існування.

• Агностичний атеїзм (також «недогматичний атеїзм») — погляд тих, хто не знає про існування/неіснування Бога/богів і не вірить у них.

• Ігностицизм — погляд, який полягає в тому, що ясне та зрозуміле визначення «Бога» має бути запропоноване до того, як питання існування Бога може бути виразно обговорене. Коли обране означення не врозумливе, ігностики притримуються некогнітивістичного погляду, що існування Бога безглузде або не може бути перевірене дослідним шляхом. Альфред Аєр, Теодор Дранж, й інші філософи вбачають атеїзм і А. несумісними з ігностицизмом, ґрунтуючись на тому, що атеїзм і А. приймають висловлювання «Бог існує» як зрозуміле й ясне, а отже, придатне для аргументування «за» чи «проти».