119. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.

Діалектика – у сучасній філософії – теорія розвитку всього сущого, а також заснований на ній метод пізнання дійсності.

Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони (закони), власне, формують предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різноманітні аспекти процесу розвитку.

Закони діалектики:

1) Єдності та боротьби протилежностей

2) Переходу кількості в якість (зпкя)

3) Заперечення заперечення

З-н єдності та боротьби протилежностей – розкриває суперечність як джерело саморозвитку явищ, предметів та процесів. Цей з-н посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку. Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.

З-н переходу кількості в якість – розкриває та обґрунтовує механізм розвитку та формоутворення нового, ще не існуючого, зміст так званих стрибків - якісних переходів у процесі розвитку.

З-н ЗЗ – визначає поступальний характер розвитку, який здійснюється прогресивно та спіралеподібно, через зап-ня старої якості новою зі збереженням найхарактернішого та сутнісного й відносним повторенням на вищому рівні.

Сутність ЗПКЯ розкривається через категорії «кількість», «якість», «властивість», «міра», «стрибок».

Якість – це філ-ка категорія, відобр-є характеристики предмета, що дає змогу відрізнити один предмет від інших. Якість визначає властивості предмета, але не зводиться до окремих властивостей, це предметна цілісність властивостей. Якості: природні, соціальн7і,структурні, функціональні, загальні, специфічні тощо.

Кількість – віддзеркалює таку визначеність предмета, згідно з якою характеристики, що існують у певних межах, не зумовлюють перетворення одного предмета на інший. Кіл-ні хар-ки: величина, об’єм, розмір, ступінь інтенсивності розвитку предмета тощо. Б.-я. кількість має умовну межу свого існування – міру.

Міра – інтервал кількісних характеристик, у межах яких може існувати якість.

Згідно із ЗПКЯ розвиток об’єктивної реальності може проходити безперервно або або бути перерваним. Безперервність – повільна зміна якості, а перервність – поява нової якості – стрибка.

Стрибок – категорія хар-є якісну зміну предмета, зникнення старої якості, завершене перетворення на нове внаслідок кількісниї змін.

З-н переходу кількісних змін в якісні фіксує такиц взаємозв’язок між кількісними та якісними властивостями предмета, завдяки якому кількісні зміни, о виходять за межі міри, обов’язково зумовлять нову якість.

Відкриття нових з-в – головне завдання діалектичного мислення.

120. Методи наукового пізнання.

Метод — спосіб соцiальної дiяльностi в будь-якiй її формi, а не лише в пiзнавальнiй. Метод зводиться до сукупностi певних правил, прийомiв, способів, норм пiзнання та дiяльностi. Вiн є системою принципiв, вимог, якi орієнтують суб'єкта на вирiшення конкретного завдання, досягнення результатiв у певнiй сферi дiяльностi.

Методи наукового пiзнання за ступенем загальностi й сферою дiяльностi можна подiлити на кiлька основних груп:

1. Фiлософськi методи, серед яких найзагальнiшими та iсторично першими є діалектичний i метафізичний. До них належать також аналітичний, iнтуїтивний, феноменологiчний, герменевтичний та iншi.

2. Загальнонауковi методи (пiдходи) дослiдження, що отримали широкий розвиток i застосування в науцi ХХ ст. До загальнонаукових найчастiше зараховують такi теоретичнi конструкцi, як iнформацiя, модель, iзоморфiзм, структура, функцiя, система, елемент, оптимальнiсть тощо.

3.Методи мiждисциплiнарного дослiдження як сукупнiсть ряду синтетичних, iнтегративних способiв, якi застосовуються на стиках наук, включаючи й групи наук, що функцiонують у межах певної форми руху матерій.

4.Методи спеціальних наук, тобто сукупнiсть способiв, принципiв пiзнання дослiджуваних прийомiв i процедур, що застосовуються в тiй чи iншiй сферi окремої науки.

Методологія — це, по-перше — систематизована сукупнiсть пiдходiв, способiв, методiв, прийомiв та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пiзнаннi є отримання істинного знання або побудова наукової теорії та її логічного обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо. Методологiя ставить перед собою завдання з’ясувати умови перетворення позитивних наукових знань про дійсність у метод подальшого пізнання цiєї реальності, виявити ефективнiсть i межi його продуктивного застосування.