109. Людина, індивід, особа, особистість.

Проблема людини була й залишається однією з найважливіших і найактуальніших її дослідження передбачає виявлення сутності, конкретно-історичної обумовленості та розкриття різноманітних форм її існування, місця у світі та відношення до нього, а також що таке особа, особистість та індивідуальність.

В історії філософії є безліч підходів о визначення сутності та природи людини. Антична філ-ка думка: людина – частина космосу, мікрокосм, який у підкоряється долі. У християнстві головною ознакою людяності стала любов у серці. Філософія Нового часу – визнання автономності людського розуму, здатного пізнати власну сутність. Ідеалістична філософія перебільшували значення в людині раціонального або ірраціонального. Марксизм: людина - біосоціальна істота, суб'єкт виробництва, його головна продуктивна сила. Фрейдизм: людина – машина, яка рухається завдяки постійному розвитку та трансформації сексуальної енергії (лібідо).

Загалом можна говорити, що людина є щаблем у розвитку живих організмів на Землі, суб’єктом праці, соціальної форми життя, спілкування та свідомості. Людина – це жива істота, яка має певні потреби та інтереси, що задовольняються у процесі матеріального і духовного виробництва на основі спілкування й активного перетворення навколишнього світу та самої себе.

Для віддзеркалення всіх аспектів людського існування крім поняття «людина» використовують терміни «індивід», «особистість».

Індивід – це окремо взята людина, якій притаманні неповторні природні й соціальні властивості. Суспільство - це сукупність індивідів. Індивід - це суспільна окремість, своєрідний "атом", що гармонійно поєднує природні (вроджені) задатки та соціально набуті риси й властивості. Індивід - це вроджена природна даність, котра була розгорнута соціалізацією. Це особлива одинична цілісність, для якої характерна цілісність морфологічно та психофізіологічної організації, стійкість у взаємодії з природним і соціальним середовищем та активна життєдіяльність.

Особа – індивід як суб’єкт соціальної діяльності. Будь-яка особа формується на основі індивіда і якою вона стане, залежить від її спадковості, впливу суспільства та специфіки її мікро- і макросередовиша. Особа - це єдина із систем, яка інтелектуально й соціокультурно облаштовує свою життєдіяльність у суспільстві, планує свій розвиток і саморозвиток, створює себе як людину - соціальну істоту. Особа - це людина, яка активно, творчо засвоює культурну спадщину, не лише "споживає", а й продукує своє у цей спадок.

Особистість – індивід як сукупність його соціальних характеристик.

110. Проблеми спрямованості історичного процесу.

У сучасній філософії історії співіснують два основних підходи до пояснення логіки і спрямованості історичного процесу: формаційний і цивілізаційний.

Формаційний підхід ґрунтується на моністичному розумінні історії. Він трактує всесвітню історію як єдиний лінійно-поступальний, природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій.

Вчення про суспільно-економічні формації було розроблене Карпом Марксом у його працях "Капітал", "До критики політичної економії" та ін. Суть його вчення така:

1) суспільно-економічна формація - це якісно визначена цілісна соціальна система, найважливішим елементом якої є матеріальні (економічні), духовні (ідеологічні) та інші зв'язки й відносини, що встановлюються між людьми в процесі їхньої життєдіяльності. У взаємозв'язку матеріальних і духовних відносин головна роль належить матеріальним відносинам, стрижнем яких є виробничі відносини;

2) суспільно-економічна формація відображає те загальне, що характеризує громадське життя в різних країнах на певному етапі їхнього розвитку.

3) суспільно-економічна формація являє собою етап у розвитку суспільства. Суспільно-економічна формація - це конкретний історичний тип суспільства, цілісна соціальна система, що ґрунтується на певному способі виробництва і виступає як ступінь суспільного прогресу.

Обгрунтування категорії суспільно-економічна формація дозволило Марксові провести періодизацію історичного процесу. Він вирізнив п'ять типів формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична, кожна з яких має специфічні закони виникнення і розвитку, світовий же процес він розумів як лінійне сходження від однієї формації до іншої. У свою чергу в кожній історичній формації діють і загальні закони, що зв'язують їх у єдиний процес світової історії.

За сучасних умов однобічність тлумачення історичного процесу як лінійної схеми, що складається з п'яти суспільно-економічних формацій, стає дедалі очевиднішою. Всесвітньо-історичний процес багатший за таку теоретичну модель. Тож на часі доповнити це тлумачення іншим, нелінійним підходом до розуміння історії, яким є так званий цивілізаційний підхід.

З позиції цивілізаційного підходу історичний розвиток постає як послідовно нелінійний процес, поступальний характер якого визначається не характеристиками "вище - нижче", а тим, що кожна цивілізація у процесі саморозвитку і самовизначення проходить всі основні щаблі філогенетичного шляху людства і розглядається як унікальне соціальне утворення зі своєю історією і неповторною індивідуальністю.

Порівнявши формаційний і цивілізаційний підходи, можна зробити такі висновки:

1) формаційний підхід прагне в процесі аналізу охопити все суспільство й акцентує увагу на його динаміці, цивілізаційний - досліджує частину суспільства (окрему цивілізацію), а суспільство в цілому сприймає як статичне;

2) формаційний підхід особливу увагу приділяє економічним факторам життя суспільства, цивілізаційний же-акцентує увагу на духовних факторах.

На сучасному етапі розвитку філософії історії утверджується таке розуміння історії, в якому робиться спроба використовувати позитивні ідеї цих альтернативних підходів і компенсувати їхні недоліки. Такий підхід дістав назву монадного.