9. Стихійна діалектика (Геракліт).

Гераклі́т Ефе́ський — гр. філ.-досократик. Єдиний відомий твір — «Про природу». Автор відомих виразів: «Усе плине, усе змінюється» та «Не можна двічі ввійти в одну і ту саму ріку».

За деякими даними, саме в працях Геракліта вперше фіксується поняття космополіта - громадянина космополії (всесвітнього града, всесвітнього суспільства), громадянина всесвіту.

Дослідники відзначають, що у Геракліта міфо­логії більше, ніж у мілетських філософів.

Геракліт є засновником першої форми філ-ї діалектики. Зробив висновок про те, що б.-я. предмети та явища мають свої внутр-і протилежні сторони (життя-смерть, день-ніч..).

Він вперше вводить у філ-ку термінологію поняття Логос, яке вважається основою наук і означає загальний з-н буття, основу світу. Все здійснюється за Логосом, який є вічним, загальним і необхідним; вища мета пізнання — пізнання Логоса, а разом з тим пізнання вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості, бо ознака мудрості — здатність погодитися з твердженням Логосу, що все єдине. Пізнання Логосу та мудрості дається не всім, хоча всі люди від природи розумні.

Розуміння логосу як об'єктивного закону світобудови, як принципу порядку і міри приводить Геракліта до відкриття субстанційно-генетичного начала всього існуючого у вогні. Вогонь у Геракліта є не тільки те, що лежить в основі всього існуючого, але й те, з чого все виникає. «Все існуюче, — вказує Геракліт, — завжди було, є і буде вічно живим вогнем, який з часом то спалахує яскравіше, сильніше, то згасає».

Геракліт — один із перших філ-ів, хто помітив, що одне й те саме є водночас відмінне і навіть протилежне. Він вказував, що суттєва зміна — це зміна в свою протилежність, що одна протилежність вияв­ляє цінність іншої, а суперечливість зближує протилежності. Гераклітівський вогнелогос притаманний не тільки всій світобудові, а й людині, її душі. Душа має при цьому два аспекти: речово-натуральний і психічно-розумовий. Завдяки тому, що душа вогняна, вона має самозростаючий логос. У соц-ій філ-ії Геракліта заклад-ся основи демократії. Народ у державі вище за все і має ставити з-н, він має боротися за нього, як за свій власний дім. Це необхідно робити бо всі людські з-ни живляться від єдиного божественного з-ну — Логосу.

10. Діалектика доби Відродження (м. Кузанський).

Один з найцікавіших і характерних представників філ-ї епохи Відродження - виходець з Німеччини Микола Кузанський (1401-1464 рр.), богослов, філософ, кардинал катол-ї церкви. На думку Кузанського, схоластика більше спиралася на авторитети, ніж на власні дослідження. Він дотримувався номіналізму, захоплювався платонізмом та неоплатонізмом. Особливу увагу він приділяв проблемам астрономії, космографії та математики. Основні праці: трактати «Про незнання», «Про передумови», «Про розум», «Про мудрість».

Центр. проблема його філ-ї - співвідношення бога і світу. Єдиним і можливим способом осягнення Бога є апофатичне (негативне) богослов’я. Офіційним поглядом катол-ї церкви на цю проблему був теїзм, згідно з яким Бог, створюючи світ, сам розчинявся в ньому.

Основу пантеїстичної онтології Кузанського становить його вчення про абсолютний максимум та абсолютний мінімум. Під абсолютним максимумом він розумів Бога позбавленого антропоморфічних рис. Бог набував у нього статусу граничної заг-ї філ-ої категорії. Бог як абсолют хар-ся такими властивостями: простота, неподільність, єдність, безконечність, поза ними нічого немає й не може бути. Він один у своєму роді, та Йому нічого не може протистояти. Б.-я. найдрібніша частка буття належить Йому, тому абсолютний максимум збігається з абсолютним мінімумом. Протилежності властиві лише речам, що підлягають збільшенню, або зменшенню, а з абсолютним максимумом такі операції впринципі неможливі. Математики давала Кузанському багато прикладів діалектичного збігання протилежностей: багатокутник, кількість сторін якого наближається до безконечності тощо. Такими прикладами він доводив що Бог перебуває в єдності зі створеними Ним речами, Бог і світ взаємно проникають один в одного, що Бог є згорнутість буття будь-якої речі, а що процес творення того що в Ньому існує. Причому цей діалектичний принцип поширюється і на окремі речі. Ступінь єдності у різних речей різна, у кожній з них переважає одна з протилежностей.

Діалектичний принцип єдності протилежностей Кузанського доповнювався принципом універсального зв’язку речей між собою. Універсум на його думку, це континуум, кожний елемент якого пов'язаний з усіма іншими і водночас зі всім універсумами загалом.

У своїй космологічні концепції визнає Всесвіт, як обмежений максимумом, що виникає через еманацію з абсолютного максимуму.

Кузанський відроджує античну концепцію людини як мікрокосмосу. Згідно з нею малий світ людини є відображенням великого, вони єдині.