101. Сутність релігійно-філософської системи даосизму.

Даосизм. Засновник – Лао-цзи, рукопис 5000 знаків «Дао де цзин» («Книга про Дао ти шляхи його досягнення»).

В основу своїх філософських роздумів Лао-цзи поклав три головних поняття: «дао», «де», «у-вей».

Дао (кит. «шлях», «закон», «принцип») – одне з найважливіших понять філософії Стародавнього Китаю, що означає, по-перше, універсальний світовий закон, згідно з яким розвиваються природа і людина, по-друге, субстанцію, першопричину, з якої розвивається весь світ Даоські мудреці говорили, що людина залежить від землі, земля від неба, небо від «дао», а «дао» від самого себе. «Дао» присутнє в бю-яю точці матеріального світу, все розпочинається з Дао й повертається до нього, воно є головним законом буття, визначає його розвиток і зміну. Мудра людина Має підкорятися закону «дао» шляхом звільнення від егоїзму й поєднання з природою.

Де – поняття китайської філософії, що означає благодать (енергію), що виходить з першопричини дао й трансформується в предмети та явища довколишнього світу. Віддзеркалює творі потенції «дао», можливість формувати предмети матеріального світу. «Дао» породжує речі, а «де» їх формує й розвиває.

У-вей (кит. «недіяння») – поняття релігійно-філософської системи даосизму, яке означає відсутність цілеспрямованої діяльності, що не співвідноситься з процесом природного порядку, у вузькому сенсі – уникнення б.-я. діяльності, що заважає досягненню дао. Що менше змін викликає активність людини, то кращі умови створюються для існування й розвитку «дао».

Наприкінці І ст. до н.е. ці поняття стали сприйматися як релігійні догми, виконання яких повинно було дати реальне спасіння від страждання в матеріальному світі й допомогти людині досягти абсолютної гармонії з оточуючим її світом.

Даоським культом керували жерці та ченці. Даоські мудреці говорили про те, що кожна людина після народження отримує певну кількість енергії, яку вона за необхідністю витрачає впродовж життя.

Людина має дбати про чистоту тіла й душі. Наповнення енергією тіла є способом очищення душі й отримання абсолютного щастя під час єднання з небом. Але реалізувати це могли лише спеціально підготовлені люди, насамперед ченці.

1

02. Закон заперечення заперечення.

Діалектика – у сучасній філософії – теорія розвитку об’єктивної реальності, а також заснований на цій теорії універсальний метод пізнання дійсності.

Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони (закони), власне, формують предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різноманітні аспекти процесу розвитку.

Закони діалектики:

1) Єдності та боротьби протилежностей

2) Переходу кількості в якість

3) Заперечення заперечення (з-н зз)

З-н єдності та боротьби протилежностей – розкриває суперечність як джерело саморозвитку явищ, предметів та процесів. Цей з-н посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку. Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.

З-н переходу кількості в якість – розкриває та обґрунтовує механізм формоутворення нового, ще не існуючого та розвитку, зміст так званих стрибків - якісних переходів у процесі розвитку.

З-н ЗЗ – вказує напрям розвитку.

Категорія «заперечення» виступає як єдність протилежностей: збереження і подолання, вона постає загальною і необхідною формою наступної діяльності, формою духовного освоєння майбутнього, його практичного втілення в дійсність. Тому природно, що спосіб заперечення визначається в кожному конкретному випадку як загальною, так і особливою природою процесу.

Діалектичне заперечення відносно конкретного явища являє собою його перехід у свою протилежність. З-н ЗЗ і виступає законом зв'язку таких етапів у розвитку явища, які постають як його переходи в протилежність. Наприклад, відношення мислення і буття в сфері суспільного розвитку постає у формі заперечення заперечення: наявна дійсність — її заперечення в мисленні (понятті) — заперечення поняття як процес формування нової дійсності відповідно до поняття про неї. Сутнісна єдність указаних ланок заперечення реалізується в діяльності людини.

ЗЗ охоплює весь процес розвитку суперечності — від його виникнення, через дозрівання та вирішення, включаючи і результат цього вирішення. З-н ЗЗ виступає світоглядно-методологічним регулятором освоєння як минулого в розвитку людства, так і освоєння його майбутнього.

Отже, З-н ЗЗ визначає поступальний характер розвитку, який здійснюється прогресивно та спіралеподібно, через зап-ня старої якості новою зі збереженням найхарактернішого та сутнісного й відносним повторенням на вищому рівні. Форму циклічного розвитку наз. «діалектичною тріадою» (теза – антитеза – синтез, теорія – практика – нова теорія).

Відкриття нових з-в – головне завдання діалектичного мислення.