98. Томізм: проблема гармонії віри з розумом.

Основою колосальної філософсько-теоретичної системи Томи Аквінського стала нова версія теорії про гармонію віри і розуму. Він вважає, що віра не повинна суперечити розумові, тому що здебільшого принципові положення віровчення можуть бути раціонально обґрунтовані. Наприклад, розум здатний довести догмати про існування Бога, про створення світу, про безсмертя душі тощо. Тобто розум і віра спрямовані на пізнання однієї і тієї ж істини — Бога, але здійснюють це різними шляхами: розум спирається на науку і філософію, віра — на теологію. Можливість гармонії розуму і віри базується на тому факті, що Бог відкривається людині двома шляхами: природним — через створений світ і надприродним — через одкровення. Наука і філософія засобами розуму, через пізнання створеного світу приходять до думки про існування Бога і керування Богом усіма процесами в цьому світі. Теологія на основі надприродного одкровення, яке міститься в Біблії і рішеннях церкви, дає змогу прийняти найбільш важливі істини віровчення.

99. Основні риси філософії Просвітництва.

Просвітництво постало як ідейний рух XVIII ст., що охопив передові країни Західної Європи — Францію, Англію, Німеччину і поширився на інші європейські країни, у тому числі Польщу, Україну та Росію. Його основу становила віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму, визнання природних прав людини. Як ідеологія, Просвітництво виражало інтереси молодої буржуазії. Оскільки релігія на той час була духовним виразником інтересів аристократії, то діалектика ідейної боротьби змусила ідеологів буржуазії зайняти протилежні — матеріалістичні та атеїстичні — позиції.

Найвідоміші французькі просвітники — філософи-деїсти Франсуа Вольтер, Етьєн Кондільяк, Шарль-Луї Монтеск´є, Жан-Жак Руссо і представники матеріалізму Дені Дідро, Жульєн Ламетрі, Клод Гельвецій, Поль Гольбахта ін.

Філософія Просвітництва, поставивши акцент на розум, успадкувала багато від раціоналізму, однак значно почерпнула також із ідей емпіризму. На відміну від раціоналістів, наприклад, Декарта, розум у просвітників не пасивне вмістилище вічних ідей спільних для людини і Бога, а є активним знаряддям перетворення життя. Це зумовлено загальним прагненням просвітників до змін, реформ суспільства і вірою в те, що, спираючись на науку, можна встановити нові розумні закони й перебудувати світ на краще.

100. Філософські погляди Костомарова.

У к.1845- на поч. 1846рр. в Києві було організ. таємне Кир.-Меф. товар-во, що ставило за мету створення федерації вільних слов'ян. республік. До нього входило 12 осіб (у т. числі і Костомаров, Шевченко, Куліш), майже 100 осіб підтримували д-сть тов-ва. У 1847р. за доносом студ. Петрова тов-во викрили, учасників заарештували.

Найважл. програмн. документами тов-ва були написані М. Костмаровим: "Книги буття укр. народу", "Статут слов'ян. товар-ва" і звернення до найбільших слов. народів- росіян, укр-в, поляків. Засудження автократизму й тиранії в документах братерства поєднувалося з захистом ідей соц. свободи й рівності, рівноправності і братерського союзу народів, простим і дохідливим роз'ясненням, що укр. народ може і мусить бути суб-м істор. процесу нарівні з ін. народами. Всупереч діячам к-ри, які вваж., що серед усіх народів лише поляки зосталися чистими перед Богом, всупереч Москві як "третьому Риму", К-ров вваж. праведним укр. народ. Тільки один укр. народ не любив ні царя (як росіяни), ні панів (як поляки), а сформував "істеє братство"- козацтво. І народ, "найменший в народах", позбавлений державності, стане зразком для багатших і зорганізованіших.

В "Статуті..." зазначалось, що кожен народ пов. мати правління народу і зберігати повну рівність співгромадян. На думку К., в істор. процесі народ -не бездушна маса, не матеріал для держави, а жива стихія історії. Він є змістом, а державність - це тільки форма, яка живиться діяльністю народу. Народне життя - ось головна тема історичних пошуків К.

М. Костомаров доводив, що український народ має свою історію, мову, культуру, психологію. Доводячи окремність українського народу, його к-ри і свтогляду, К. Пов'язував це з такими рисами як індивідуальність, нахил до ідеал-му, глибока релігійність, демократ-м, волелюбність, нехіть до сильної влади.